ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 392/2080/23
провадження № 51-5536км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023121090000462за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Якимівка Маловисківського району Кіровоградської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до положень ст.89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 14 березня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30 серпня 2023 року о 20:30, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, під час сварки зі співмешканкою ОСОБА_7 умисно завдав їй два удари кулаком правої руки в ліву частину грудної клітини та живіт, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження у вигляді тупої травми органів живота з розривом селезінки, що супроводжувалося гострою крововтратою; тупої травми грудної клітини - переломи 6, 7, 8, 9, 10 ребер зліва, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх спричинення, в результаті яких настала смерть потерпілої ОСОБА_7 .
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість й призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_6 положень статей 69, 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з судом першої інстанції про наявністьобставин, які пом`якшують покараннями, й при цьому не мотивував, яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Також апеляційний суд безпідставно погодився із встановленою судом першої інстанції пом`якшуючою покарання обставиною - активним сприянням розкриттю злочину, оскільки свідчення особи щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, визнання винуватості у його вчиненні, осуд власних дій, готовність понести покарання, вибачення є елементами щирого каяття особи, а не активного сприяння розкриттю злочину.
Окрім того, вважає, що факт надання зізнавальних свідчень обвинуваченим, визнання вини, щире каяття, вибачення, осуд своєї поведінки, з урахуванням наслідків вчиненого обвинуваченим злочину у вигляді смерті потерпілої жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що залишилося поза належною увагою апеляційного суду.
Також вказує, що дії ОСОБА_6 після вчинення ним кримінального правопорушення, а саме перенесення потерпілої з кімнати будинку до веранди, тримання на руках попереду себе, вмивання водою, прохання доньки про звернення до сусідів для виклику швидкої медичної допомоги й інші, на які вказано судом, не вказують на пом`якшуючу покарання обставину у виді надання медичної допомоги потерпілій, яка б істотно знижувала ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Всупереч закону судами першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не враховано також особу обвинуваченого, перебування його у стані алкогольного сп`яніння в момент злочину, намагання перекласти провину за вчинене на потерпілу шляхом негативних її характеристик тощо.
Залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд у порушення положень ст. 419 КПК України зазначених доводів, викладених в апеляційній скарзі, належним чином не перевірив і не спростував, вичерпних мотивів щодо підстав їх необґрунтованості в ухвалі не навів, внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, дійшовши передчасного висновку про правильність застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України.
Також апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо призначення покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України, безпідставно належним чином не врахував обтяжуючу покарання обставину, передбачену п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, яка підтверджує пов`язаність вчиненого ОСОБА_6 злочину з домашнім насильством, вказує на його підвищену суспільну небезпеку й підлягає обов`язковому врахуванню при призначенні покарання.
Окрім того, апеляційний суд залишив поза увагою, що судом першої інстанції були врахувані одні й ті ж обставини при обрані виду та розміру покарання, а також при застосуванні як положень ст. 69 КК України, так і положень ст. 75 цього Кодексу.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала подану касаційну скаргу.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69 КК України, що призвело до мʼякості призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів касаційного суду вважає їх слушними.
Покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру міри державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності й даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Підлягають також врахуванню такі об`єктивні та суб`єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, однак застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, також є гарантією призначення справедливого покарання й умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування передбачає з`ясування і оцінку судом не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов`язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, які таку особу всебічно характеризують.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Відповідно до змісту ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував суспільну небезпечність вчиненого діяння, дані про особу винного, який відповідно до вимог ст.89 КК України не має судимості, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітніх дітей.
Також суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та надання медичної допомоги потерпілій.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6, суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах.
Враховуючи ці обставини, суд на підставі положень ст. 69 КК України визнав можливим призначити ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнити його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Не погоджуючись з таким вироком суду через м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання, а також у зв`язку із неправильним застосуванням положень статей 69, 75 КК України, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду виклав конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень статей 69, 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання. Прокурор просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишив вирок місцевого суду без зміни. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд погодився з призначеним засудженому розміром покарання, обмежившись перерахуванням обставин, які пом`якшують покарання, й даних, які характеризують особу.
Однак з указаним висновком апеляційного суду колегія суддів касаційного суду не погоджується з огляду на таке.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або суспільну небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення положень статей 66 та 69 КК України й тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд при призначенні покарання, перерахувавши обставини, що пом`якшують покарання, хоча і вказав, що вони зменшують суспільну небезпеку вчиненого злочину та суспільну небезпечність винуватої особи, однак при застосуванні положень ст. 69 КК України, виходячи із загальних засад призначення покарання, належним чином не обґрунтував, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Також й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 69 КК України, цього не проаналізував.
Таким чином, висновки суду про можливість застосування до засудженого положень статті 69 КК України не відповідають загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Крім цього й доводи прокурора про безпідставність звільнення ОСОБА_6 відповідно до положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком також вбачаються обґрунтованими.
На думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
Поза належною увагою апеляційного суду залишилося те, що місцевий суд врахував одні й ті ж обставини при обрані виду та розміру покарання, а також при застосуванні як положень ст. 69 КК України, так і положень ст. 75 цього Кодексу.
Крім цього, як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, й наслідком вчинення якого стала смерть людини.
Також судами обох інстанцій залишено поза належною увагою те, щозлочин проти життя та здоров`я особи був вчинений обвинуваченим у стані алкогольного сп`яніння, що прямо указано у вироку місцевого суду у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень статей 69, 75 КК України необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаних норм матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, м`якості призначеного покарання та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому апеляційному суду потрібно врахувати, що за такого ж обсягу висунутого обвинувачення, аналогічних даних про особу засудженого й обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд