ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 754/2820/20
провадження № 61-4164св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим номером 10600;
- скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17317588 від 07 листопада 2016 року, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2013 року позивач та його мати ОСОБА_5 набули по 1/2 частці кожен у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
25 лютого 2016 року позивач та його мати ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_2 договір іпотеки, яким забезпечувалось виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_5 на підставі договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 від 25 лютого 2016 року.
У 2018 році позивачу стало відомо, що його право власності на спірну квартиру припинено шляхом звернення стягнення на неї в рахунок виконання боргових зобов`язань ОСОБА_5 за договором позики від 25 лютого 2016 року. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, підставою для продажу квартири є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі.
Вважає, що відчуження спірної квартири відбулось незаконно, оскільки відповідач ОСОБА_2 не набув права звернути стягнення на предмет іпотеки з огляду на недотримання порядку, встановленого договором іпотеки, при умові дотримання якого можливо було звернути стягнення на предмет іпотеки.
Жодних вимог від іпотекодержателя позивач в період з березня до листопада 2016 року не отримував.
Зазначає, що 03 листопада 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 25 лютого 2016 року, про що не повідомили боржника та іпотекодавців.
Через 4 дні після укладання вказаного договору про відступлення права вимоги, а саме 07 листопада 2016 року, ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири.
Позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вимогу, передбачену статтею 35 Закону України "Про іпотеку", на адресу іпотекодавців не надсилали, тому не набули права звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже, не могли здійснювати його продаж. Крім того, відповідачі не дотрималися вимог статей 36, 38, 42 Закону України "Про іпотеку", оскільки його та боржника не проінформували про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, чим позбавили їх права з`ясувати розмір та підстави виникнення заборгованості та виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, зберігши свою власність.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд керувався тим, що ні договором позики, ні іпотечним договором, ні договорами про відступлення права вимоги за договорами позики та іпотеки не передбачена згода боржника та іпотекодавця на заміну кредитора у зобов`язанні.
Згідно з матеріалами справи 23 вересня 2021 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 на адресу відповідачів через приватного нотаріуса Ковальчука С. П. направив письмову заяву та вимогу відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", за змістом яких вимагав виконання зобов`язань за договором позики у повному обсязі у строк, не більше 31 дня з дати отримання вимоги та повідомив, що у разі невиконання або несвоєчасного його виконання, ОСОБА_2 буде змушений розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості шляхом прийняття у власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі - покупцеві на власний розсуд з покладенням на ОСОБА_5, ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із таким стягненням.
Відповідно до інформації з накладної Аеро-експрес вказану заяву та вимогу ОСОБА_2 ОСОБА_1 отримав 27 вересня 2016 року. Факт реєстрації позивача за цією адресою станом на час надіслання письмової вимоги матеріалами справи не спростовується та позивачем не заперечується. Доводи позивача про непроживання у спірній квартирі на момент направлення такої вимоги та його перебування поза межами міста Києва належними та достовірними доказами не підтверджено.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог в частині вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, суд зазначив, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права не передбачено.
Київський апеляційний суд протокольною ухвалою від 02 лютого 2023 року залучив до участі у справі ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Київський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року залишив без змін.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, зазначив, що ураховуючи умови договору та вимоги Закону України "Про іпотеку", не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо недотримання порядку повідомлення іпотекодавця про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" була направлена позивачу з дотриманням обумовленого договором порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 21 березня 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження №61-13586св20).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_7 у визначений частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" строк не надіслав позивачу письмову вимогу про усунення порушення.
ОСОБА_7 у визначений частиною першою статті 38 Закону України "Про іпотеку" строк не повідомив позивача про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна.
За змістом накладної № 3006919159 неможливо встановити, які саме документи направлялися на адресу ОСОБА_1, а в графі "Підпис одержувача" наявний підпис, що за зовнішніми ознаками не відповідає підпису позивача.
Видаткова (транспортна) накладна не є документом, який підтверджує факт передання заяви кредитора боржнику через нотаріуса, тому свідоцтво нотаріуса про факт передання заяви ОСОБА_2 позивачу не є належним доказом.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором позики від 25 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, позичальник отримала від позикодавця грошові кошти в сумі 175 925,00 гривень.
Відповідно до пункту 2.2 вказаного договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 серпня 2016 року (т. 1, а. с. 88).
25 лютого 2016 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з іншої сторони укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Предметом укладеного договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотеки, цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_5 на підставі договору позики.
Згідно з пунктом 5.4 договору іпотеки у разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі, цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишиться без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України, шляхом вчинення виконавчого напису. Положення цього пункту даного договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку.
Пунктом 6.2 договору іпотеки сторони вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на розсуд іпотекодержателя або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного договору, або шляхом набуття іпотекодержателем права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому цим договором.
Згідно з пунктом 6.3 цього договору іпотечне застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно та передбачає набуття іпотекодержателем права на укладення договору купівлі-продажу від свого імені та отримання задоволення зобов`язань за основним договором.
Відповідно до пункту 6.3.1 договору іпотеки сторони вирішили, що правовою підставою для укладення іпотекодержателем з будь-якою особою-покупцем договору купівлі-продажу предмету іпотеки від свого імені є вказане застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає набуття іпотекодержателем права на укладення такого договору купівлі-продажу від свого імені та отриманні задоволення зобов`язання за основним договором за рахунок проданого майна. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього розділу договору іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
У пунктах 6.4, 6.6 договору іпотеки визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником (іпотекодавцем) основного договору та в інших випадках, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Вимога про усунення порушень надсилається поштою рекомендованим листом або будь-якою службою кур`єрської доставки.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 цього договору, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства.
Якщо порушення, викладені у письмовій вимозі про усунення порушень, не будуть усунені у строк, зазначений іпотекодержателем у згаданій письмовій вимозі, то вважатиметься, що на розсуд іпотекодержателя або іпотекодавець передав у власність іпотекодержателю предмет іпотеки або іпотекодержатель набув право продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі - покупцеві наступного календарного дня після закінчення строку, вказаного у письмовій вимозі про усунення порушень (т. 1, а. с.10-12, 90-92).
23 вересня 2016 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. із заявою, у якій просив передати ОСОБА_5 та ОСОБА_1 письмову вимогу про виконання зобов`язань за договором позики у повному обсязі у строк не більше 31 дня з дати отримання вимоги. Повідомив, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання ОСОБА_2 буде змушений розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості шляхом прийняття у власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі - покупцеві на власний розсуд з покладенням на ОСОБА_5, ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із цим стягненням (т. 1, а .с. 93).
Згідно з інформацією з експрес накладних № 3006919031 та № 3006919159 на адресу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 направлено документи. У графі 8 "додаткова інформація" вказано реєстровий № 8867 (т. 1, а. с. 94).
03 листопада 2016 року між ОСОБА_2 (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 25 лютого 2016 року.
У пункті 1.1 вказаного договору визначено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики від 25 лютого 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 137).
03 листопада 2016 року між ОСОБА_2 (первісний іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору у зв`язку з укладенням між первісним іпотекодержателем та новим іпотекодержателем договору про відступлення прав вимоги за договором позики, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю свою частину права вимоги за договором позики від 25 лютого 2016 року разом з усіма додатками до нього, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває належних первісному іпотекодержателю прав за договором іпотеки від 25 лютого 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
У пункті 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що за цим договором новий іпотекодержатель набуває право замість первісного іпотекодержателя одержати переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у порядку, визначеному договором іпотеки та Законом України "Про іпотеку", задоволення всіх своїх вимог, які випливають з умов договору позики та/або договору іпотеки, за рахунок майна, вказаного в пункті 1.4 цього договору.
Згідно з пунктом 1.4 договору відступлення права вимоги за іпотечним договором предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 15, 95).
Відповідно до звіту про оцінку майна № МР30-161104-003, виготовленого оцінювачем ОСОБА_8 04 листопада 2016 року на замовлення ОСОБА_4, вартість оцінюваного об`єкта, а саме квартири АДРЕСА_1, становить 296 481,13 грн (т. 1, а. с. 144-165).
07 листопада 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 1.3 договору купівлі-продажу право продажу квартири виникло у ОСОБА_4 (продавця) відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку" та на підставі пункту 6.2 іпотечного договору від 25 лютого 2016 року, право вимоги за яким перейшло до нього на підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки у зв`язку з порушенням умов договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 25 лютого 2016 року, право вимоги за яким перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору про відступлення права вимоги за договором позики від 03 листопада 2016 року, зобов`язання за яким були забезпечені іпотекою згідно з посвідченим 25 лютого 2016 року договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (т. 1, а. с. 96-97).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 листопада 2016 року квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2016 року (т. 1, а. с. 101).
07 листопада 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. видав свідоцтво, яким посвідчив передання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 заяви ОСОБА_2, що містила відомості щодо вимоги про сплату ОСОБА_5 та / або ОСОБА_1 боргу за договором позики від 25 лютого 2016 року протягом 30 календарних днів (т. 1, а. с.141).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов`язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв`язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням (частина друга статті 24 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (стаття 36 Закону України "Про іпотеку").
Згідно зі статтею 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Аналіз зазначених положень Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов`язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, якщо сторони договору іпотеки передбачили у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", то іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги таким способом виключно у позасудовому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 755/7988/20 (провадження № 61-11655св22).
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Що стосується продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі-покупцю як виду позасудового способу звернення стягнення на іпотечне майно, то неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України "Про іпотеку" обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 643/8134/16-ц (провадження № 61-224св17), постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).
Верховний Суд переглядає справу у межах доводів касаційної скарги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 35 Закону України "Про іпотеку" та статті 84 Закону України "Про нотаріат" з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20).
У справі, що переглядається, встановлено, що 25 лютого 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики, кінцевий строк погашення встановлено 25 серпня 2016 року.
25 лютого 2016 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_5 і ОСОБА_1 з іншої сторони укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Предметом укладеного договору іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
У матеріалах справи немає доказів виконання боргових зобов`язань за договором позики від 25 лютого 2016 року.
Суди встановили, що ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. із заявою від 23 вересня 2016 року, у якій просив передати, зокрема ОСОБА_1, вимогу в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку", за змістом якої ОСОБА_2 вимагав виконання своїх зобов`язань за договором позики у повному обсязі у строк не більше 31 дня з дати отримання цієї вимоги. Сума боргу підлягає уточненню на дату фактичного повернення коштів. У випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, ОСОБА_2 повідомляв, що буде змушений розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості шляхом прийняття у свою власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві на власний розсуд з покладенням на боржника витрат, пов`язаних із таким стягненням (т. 1, а. с. 138).
ОСОБА_1 не заперечив розмір заборгованості, визначений ОСОБА_2 у заяві від 23 вересня 2016 року.
Матеріалами справи та відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень не підтверджується наявність судових спорів з підстав непогодження ОСОБА_5 з розміром заборгованості, визначеної ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з експрес накладної № 3006919159 на адресу ОСОБА_1 направлено надану ОСОБА_2 заяву від 23 вересня 2016 року кур`єрською службою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес". У графі 8 "додаткова інформація" є запис "реєстр № 8867", що відповідає номеру, за яким приватний нотаріус зареєстрував заяву ОСОБА_2 від 23 вересня 2016 року (т. 1, а. с. 93-94).
Вказану заяву (вимогу) ОСОБА_2, реєстровий № 8867, ОСОБА_1 отримав 27 вересня 2016 року. Експрес накладна № 3006919159, щодо відправлення на адресу ОСОБА_1 заяви ОСОБА_2 від 23 вересня 2016 року в графі "одержувач ОСОБА_1" містить відповідний підпис (т. 1, а. с. 93-94).
Договори про відступлення права вимоги за договором позики та договором іпотекивід 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали 03 листопада 2016 року, а відповідно до змісту договорів позики та іпотеки і згідно з вимогами статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення права вимоги за іпотечним договором не потребує попереднього повідомлення іпотекодавців чи отримання їх згоди.
Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено 07 листопада 2016 року, тобто не раніше ніж на тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення позики.
У касаційній скарзі заявник, заперечуючи щодо вмісту відправлення та способу його доставки саме кур`єрською службою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес", не наводить доводів на спростування того, що вміст відправлення, зазначений в експрес накладній № 3006919159, а саме реквізити відправленого документа, реєстровий номер якого є реєстровим номером заяви ОСОБА_2 від 23 вересня 2016 року, фактично був іншим.
Верховний Суд зазначає, що кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована, зазначається на документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі (частина друга статті 52 Закону України "Про нотаріат", тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії).
На документі, що видається нотаріусом, чи в посвідчувальному написі зазначається номер, за яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (пункт 6.6 розділу VI Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, тут і далі - Правила у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії).
Згідно з пунктом 7.17 розділу VII Правил у Реєстр вноситься запис про вже вчинену нотаріальну дію, тобто після підписання нотаріусом оформлюваного документа та проставлення печатки.
Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України "Про нотаріат" запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії.
Доказів того, що нотаріальна дія під номером 8867 не вчинялась, або про те, що у реєстрі нотаріальних дій під цим номером зареєстровано інший документ ніж заява ОСОБА_2 від 23 вересня 2016 року, заявник не надав та суди таких обставин не встановили.
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо вмісту надісланого ОСОБА_1 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. відправлення № 3006919159, а саме, що ОСОБА_1 надсилалася заява ОСОБА_2 від 23 вересня 2016 року.
Щодо належності такого способу направлення письмової вимоги позикодавця як кур`єрська доставка та її отримання ОСОБА_1, Верховний Суд керується таким.
У пункті 6.6 договору іпотеки від 25 лютого 2016 року сторони узгодили, що вимога про усунення порушень надсилається поштою рекомендованим листом або будь-якою службою кур`єрської доставки. Письмова вимога направляється за місцезнаходженням іпотекодавця, зазначеним у цьому договорі. У разі зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання), іпотекодавець зобов`язаний в триденний строк повідомити іпотекодержателя щодо зміни адреси реєстрації (фактичного місця проживання) письмово. У разі, якщо іпотекодержатель не був повідомлений про такі зміни, направлення повідомлення за адресою іпотекодавця, вказаною в цьому договорі, вважається як направлене належним чином, а іпотекодавець не має права оспорювати факт належного направлення такого повідомлення іпотекодержателем іпотекодавцю (т. 1, а. с. 91).
Належним дотриманням процедури повідомлення боржника про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання (зокрема у разі зміни адреси проживання без повідомлення іпотекодержателя).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19 (провадження № 61-2788св21), від 15 листопада 2023 року у справі № 754/8583/20 (провадження № 61-10244св23), від 07 березня 2024 року у справі № 487/3170/22 (провадження № 61-17884св23).
Заявник зазначає, що не міг отримати письмову вимогу ОСОБА_2, оскільки тимчасово перебував поза межами міста Києва у зв`язку з його трудовою діяльністю.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачем іпотекодержателя про зміну місця фактичного проживання.
Водночас, матеріали справи не містять і належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 у період часу, коли ОСОБА_2 надіслав йому письмову вимогу (вересень 2016 року), не проживав за місцем реєстрації та постійно перебував за межами міста Києва у зв`язку з його трудовою діяльністю.
Верховний Суд також зазначає, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 рокуу справі № 754/7036/17 ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_9 визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 03 квітня 2018 року, до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося.
Водночас на час звернення з позовом ОСОБА_1 зазначив як своє місце проживання квартиру АДРЕСА_1 .
Колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи не оцінює питання, пов`язані з правом ОСОБА_1 на житло, зокрема на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що первісний кредитор дотримався порядку повідомлення іпотекодавця про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" була направлена з дотриманням обумовленого договором порядку.
З урахуванням вказаного вище та того, що сторони у договорі узгодили такий спосіб направлення письмової вимоги як кур`єрська доставка з підтвердженням вмісту вкладення, безпідставними є доводи касаційної скарги, що видаткова (транспортна) накладна та свідоцтво нотаріуса не є документами, які підтверджують факт передання заяви первісного кредитора позивачу через нотаріуса.
Посилання заявника, що нотаріус не дотримався вимог статті 84 Закону України "Про нотаріат" (в частині способу передання заяви нотаріусом) Верховний Суд не бере до уваги, оскільки сторони в договорі іпотеки від 26 лютого 2016 року передбачили такий спосіб повідомлення іпотекодавців як надсилання вимоги будь-якою службою кур`єрської доставки.
Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 є власником лише 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, тому може оскаржувати дії та правочини, які вчиняються лише щодо його частки у праві власності на предмет іпотеки.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_5 також зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування державної реєстрації права власності (справа № 754/14947/16-ц).
Водночас ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року у справі № 754/14947/16-ц вказаний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі частини п`ятої статті 223 ЦПК України з огляду на повторну неявку позивачки та її представника в судове засідання.
Вказане судове рішення набрало законної сили, ОСОБА_5 його не оскаржувала.
Тому, враховуючи, що підстави, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги, не підтвердилися, та обставина, що ОСОБА_1 є іпотекодавцем лише щодо своєї частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, не впливає на законність оскаржуваних судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга не містить доводів в частині незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині вирішення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, тому Верховний Суд в цій частині висновків судів не перевіряє.
Враховуючи зазначене вище, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 викладено висновок, що загальний зміст поняття "повідомлення" передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей.
Вказаний висновок Верховного Суду України не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається.
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18) (сторони у договорі не обумовили момент, із якого виникають правові наслідки письмової вимоги кредитора, боржник і поручитель не отримали письмову вимогу банку), від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20) (спадкоємцю боржника не направлялося повідомлення про усунення порушення), сформовані за інших фактичних обставин, ніж встановлені у справі, що переглядається.
Оскільки висновки, викладені у вказаних постановах, на які посилався заявник у касаційній скарзі, не стосуються застосування статті 38 Закону України "Про іпотеку", Верховний Суд не оцінює доводи касаційної скарги про те, що безпосередньо ОСОБА_7 як новий кредитор у визначений частиною першою статті 38 Закону України "Про іпотеку" строк не повідомив позивача про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна.
Крім того, Верховний Суд зауважує, що відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), невиконання вимог статті 38 Закону України "Про іпотеку" щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою для визнання такого договору недійсним (за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину) у разі дотримання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основногозобов`язання, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.