ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 520/14132/18
провадження № 61-15703св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ), ОСОБА_4,
треті особи: виконавчий комітет Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігор Іванович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року в складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_3 ), ОСОБА_4,треті особи: виконавчий комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору інвестування недійним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору (інвестором), визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що вона і ОСОБА_3 мешкали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2005 року. 05 травня 2007 року їх шлюб було освячено церквою, а офіційно зареєстровано 02 червня 2007 року Раківською сільською радою Херсонської області.
За час спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з метою покращення житлових умов та за рахунок спільних зусиль подружжя було сплачено другий платіж в розмірі 147 091,67 грн за договором про інвестування будівництва житла № 579/6-97, який укладений 31 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Істок-2001". Крім того, у шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 внесли 50 000,00 грн за будівництво гаражу № НОМЕР_1 площею 18,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 за договором про дольову участь у будівництві № 35 (Г-П).
За кошти, передані їй сином ОСОБА_5 після продажу ним власної квартири, було здійснено ремонт у придбаній квартирі АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 обіцяв оформити на неї 3/4 частини вказаної квартири, проте зареєстрував право власності на квартиру на себе та свою матір.
Право власності на гараж № 3 площею 18,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зареєстрував на себе.
Вважає, що спільне проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з листопада 2005 року та внесення нею коштів на оплату другого платежу за договором про інвестування будівництва житла № 579/6-97, вкладення коштів її сина ОСОБА_5 у ремонт квартири, участь в оплаті 50 000,00 грн за придбання гаражного боксу за договором про пайову участь у будівництві № 35 (Г-П) є підставою для задоволення її позовних вимог.
ОСОБА_1 просила:
встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з листопада 2005 року до 02 червня 2007 року та ОСОБА_3 ;
визнати договір інвестування будівництва від 31 березня 2004 року
№ 579/6-97 недійсним в частині визначення інвестора;
визнати її стороною договору за договором інвестування;
визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір дарування від 22 вересня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайлом І. І.;
визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя;
визнати за нею право на 3/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частини гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу № НОМЕР_2 в будинку за тією ж адресою, що належали на праві власності ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції виходив з того, щоу період із 1979 року до 02 лютого 2007 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси про розірвання шлюбу в справі № 2-2766/2007 та ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2008 року про визнання мирової угоди між вказаними особами про поділ подружнього майна, тому слід відмовити у встановленні факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із листопада 2005 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири і 1/2 частину гаражного боксу, суд першої інстанції констатував, що вказані обʼєкти нерухомого майна були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою.
Щодо вимог позивача про визнання договору інвестування будівництва від 31 березня 2004 року недійсним в частині інвестора суд першої інстанції зазначив, що досліджені судом письмові докази: договір інвестування будівництва від 31 березня 2004 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 188 та № 2, договір про дольову участь у будівництві, підтверджують доводи відповідача, що квартира АДРЕСА_2 та гаражний бокс № З у вказаному будинку були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти (у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою).
ОСОБА_3 як інвестор, виконавши умови договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97 та сплативши у встановлений строк грошові кошти, набув майнові права на об`єкт інвестування нарівні з ОСОБА_4, що узгоджується з вимогами частини третьої статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та пунктом 5.5 договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97, а після проведення державної реєстрації прав - відповідні права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 . Аналогічно, інвестуючи у будівництво гаражного боксу за договором про дольову участь у будівництві від 27 лютого 2007 року № 35 (Г-И) та сплативши 04 березня 2007 року вартість об`єкту інвестування в розмірі 50 000,00 грн (довідка ТОВ "Істок-2001 від 19 вересня 2007 року) ОСОБА_3 як вкладник набув майнові права на об`єкт інвестування, а згодом згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 березня 2013 року набув первинні права власності на об`єкт нерухомого майна, що також узгоджується з вимогами Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору інвестування в частині визначення інвестора та визнання позивача інвестором, з набуттям об`єкту інвестування статусу об`єкту речових прав, не відповідає суті спірних правовідносин і є неналежним.
Крім того, позивач не надала доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, адже як встановлено судом ОСОБА_3 виконав взяті на себе зобов`язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок ТОВ "Істок-2001".
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року у вигляді арешту квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу № НОМЕР_2 в будинку за тією ж адресою, що належали на праві власності ОСОБА_3 .
Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вручення судової повістки ОСОБА_1 про розгляд справи 27 травня 2022 року відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянув справу за відсутності відповідачів щодо яких відсутні відомості про належне їх повідомлення. Отже наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.
У цій справі суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2005 року до 02 червня 2007 року не підлягали задоволенню як такі, що суперечать вимогам статті 25 СК України, адже попередній шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_6 був розірваний лише 02 лютого 2010 року.
Безпідставними є посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що у описовій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2007 року в справі № 2-2766/2007 судом зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не проживали разом з 2001 року, оскільки цей факт не є преюдиційним. Оскільки момент припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 з ОСОБА_6 не був предметом позову у справі про розірвання шлюбу між вказаними особами, і при розгляді цієї справи ця обставина не одержала правової оцінки суду.
Щодо позовних вимог про визнання договору інвестування будівництва недійсним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору - інвестором, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності апеляційний суд зазначив, що квартира АДРЕСА_2 та гаражний бокс № НОМЕР_1 у вказаному будинку були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти (у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою). Відповідно, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягали задоволенню.
ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для його чинності. Враховуючи належне виконання сторонами умов договору про інвестування будівництва житла, а саме відповідну сплату ОСОБА_3 інвестиційних коштів, а ТОВ "Істок-2001" належну передачу побудованого об`єкту інвестування інвесторам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, такий договір вважається припиненим.
З часу припинення договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97, видачі свідоцтва про право власності 05 листопада 2009 року та відповідної реєстрації прав власності у рівних частках за ОСОБА_3 і ОСОБА_4, об`єкт інвестування набув статусу об`єкта нерухомого майна.
Набуття об`єктом інвестування статусу об`єкта нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано у встановленому порядку, надає особі, яка вважає, що її право порушено, захищати свої порушені права способом, який найбільше відповідає суті виниклих правовідносин.
Тому суд дійшов правильного висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору інвестування в частині визначення інвестора та визнання її інвестором з набуттям об`єкту інвестування статусу об`єкту речових прав не відповідає суті спірних правовідносин, є неналежним.
Не підлягали задоволенню також вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 22 вересня 2014 року щодо відчуження 1/2 частини вказаної квартири, адже позивач не надала жодного доказу того, що оспорюваний договір дарування порушує її права та інтереси.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга з урахуванням уточнення мотивована тим, що:
ОСОБА_4 є громадянкою Республіки Молдова та проживає у м. Кишиневі. Тому суд першої інстанції повинен був в порядку судового доручення компетентному органу Республіки Молдова направити їй для вручення як позов з додатками до нього, так і судові повістки. Проте суд першої інстанції ОСОБА_4 взагалі не поінформував, чим допустив грубе порушення права позивача на справедливий розгляд справи, адже не забезпечив їй можливість повного та всебічного зʼясування обставин справи;
під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_4 померла, надавши суду нібито на підтвердження цієї обставини копію свідоцтва про смерть, викладене молдовською (румунською) мовою. У відповідь головуючий суддя зауважила, що вона не може приєднати вказаний документ до матеріалів справи, адже він викладений іноземною мовою, зауваживши, що має бути засвідчений в установленому порядку переклад свідоцтва про смерть українською мовою. Таким чином, суд першої інстанції мав би перевірити вказану обставину шляхом направлення відповідного судового доручення до компетентного органу Республіки Молдова щодо державної реєстрації акта цивільного стану стосовно смерті ОСОБА_4 . Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції при ухваленні нового судового рішення питання щодо факту смерті ОСОБА_4 також не перевіряв та процесуального правонаступництва відносно неї не вирішував;
суди безпідставно зазначали, що ОСОБА_7 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину і, що як встановлено судом та не спростовано позивачем, а ОСОБА_3 у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок ТОВ "Істок-2001". Такий висновок судів є дивним, адже він зроблений судом, який неодноразово відмовляв у задоволенні клопотання позивача про витребування доказу - оскаржуваного правочину. Крім того, в ухвалі суду від 24 січня 2022 року про відмову у призначенні судової почеркознавчої експертизи суд констатував, що почеркознавча експертиза не має відношення до з`ясування обставин, які мають значення для справи. Постановляючи ухвали про відмову у витребуванні доказів та призначенні судової почеркознавчої експертизи суд порушив принцип рівності процесуальних прав сторін у справі;
позивач жодного клопотання про розгляд справи за її відсутність до апеляційного суду не подавала, за винятком поданого клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого суд апеляційної інстанції відмовив і у цьому ж судовому засіданні справу було розглянуто по суті за її відсутності, виходячи з "презумпції обізнаності",адже судова повістка їй була направлена за наданою суду електронною адресою. Крім того, суд зауважив, що на його адресу клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин від сторін не надходило. Проте вказане не відповідає дійсності, адже направляючи клопотання на адресу суду про зупинення провадження у справі, позивач просила його розглянути у її відсутність, натомість у разі відмови у задоволенні клопотання - відкласти судовий розгляд з підстав хвороби сина, які суд апеляційної інстанції визнав неповажними. Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права, при ухваленні постанови припустився аналогічних порушень, обмеживши позивача у можливості представляти свої інтереси та докази суду під час розгляду справи;
під час розгляду справи позивач подав клопотання про витребування спадкової справи ОСОБА_3, яке суд задовольнив. Після ознайомлення з матеріалами справи в апеляційному суді позивач виявила, що підпис ОСОБА_3 у заповіті від 05 квітня 2021 року йому не належить. Крім того, відповідно до заповіту ОСОБА_3 від 05 квітня 2021 року все своє майно, де б воно не було та з чого не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що законом він матиме право, він заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в рівних частках кожній. Водночас ОСОБА_2 на той час була його адвокатом у кримінальному провадженні № 520/21494/18 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною п`ятою статті 191 КК України, а також представником ОСОБА_3 у цивільних справах № 520/14132/18 і № 520/14180/17. Тому відповідно до норм законодавства вона як адвокат не мала право успадковувати від свого клієнта майно. Більш того, позивач наголошувала, що ОСОБА_8 і ОСОБА_3 взагалі не були знайомі, а у спадковій справі № 22/2021, міститься заява від ОСОБА_8 про відмову від частки у спадщині на користь ОСОБА_2, що є підозрілим. Також привертає увагу той факт, що 05 березня 2021 року ОСОБА_3 було складено заповіт, а вже 10 березня 2021 року відповідно до свідоцтва про смерть від 11 березня 2021 року № 4974 ОСОБА_3 помер за невідомою для його родичів адресою.
представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, адже дія довіреності була припинена у звʼязку зі смертю ОСОБА_3, проте ОСОБА_2 і надалі знайомилася із матеріалами справи. Зокрема, у листопаді 2021 року вже у статусі адвоката, не маючи на це повноважень, оскільки договір про надання правничої допомоги із нею ніхто не укладав, адже про смерть ОСОБА_3 ніхто не знав, в тому числі і позивач. При ознайомлені із матеріалами справи позивач дізналася, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 є його єдиним правонаступником та спадкоємцем. Ці факти викликали у позивача сумнів щодо дійсності заповіту ОСОБА_3, у звʼязку з чим 14 листопада 2022 року було направлено запит до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). У відповіді від 16 липня 2022 року зазначено, що перевіркою по архіву Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть ОСОБА_3 не виявлено. Проте вже 17 лютого 2023 року на інший запит Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав іншу інформацію щодо померлого ОСОБА_3 . Зазначено, що відомості щодо померлої особи були вказані відповідно до паспорта та остаточного лікарського свідоцтва про смерть від 10 квітня 2021 року № 32, виданого Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. Нерубайське Комунального некомерційного підприємства "Біляївський районний центр медико-санітарної допомоги"Одеської області. Оскільки Амбулаторія загальної практики сімейної медицини с. Нерубайське є філіалом Комунального некомерційного підприємства Усатівської сільської ради "Усатівський центр первинної медико-санітарної допомоги" позивач подала відповідний запит. Згідно з відповіддю від 06 лютого 2023 року ОСОБА_3, який проживав в с. Нерубайське, до Комунального некомерційного підприємства "Усатівський центр первинної медико-санітарної допомоги" за медичною допомогою не звертався, декларацію з лікарями не укладав, а медичний заклад довідку про смерть та причину смерті ОСОБА_3 не видавав. Відповідно до інформації Комунальної установи "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи"від 29 березня 2023 року № 515-02 ОСОБА_3 за період з 10 квітня 2021 року до цього часу, за журналами реєстрації трупів у м. Одеса та районах Одеської області за прізвищем не значиться, даних про впізнання не надходило. Згідно з інформацією відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Одеській області 10 квітня 2021 року до чергової частини відділенням поліції № 2 ОРУП № 2 ГУ НП в Одеській області надійшло повідомлення зі служби 102 про раптову смерть ОСОБА_3 . Це повідомлення зареєстровано у відділенні поліції № 2 ОРУП № 2 ГУ НП в Одеській області 10 квітня 2021 року за № 2036 (однак за іншою інформацією, якою володіє позивача, за № 2036 зареєстровано кримінальне провадження за фактом ДТП, а не смерті ОСОБА_3 ). Відомості за вказаною подією відділенням поліції до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, кримінальне провадження не реєструвалось. Прокурор Біляївської окружної прокуратури дозвіл на поховання трупу ОСОБА_3 не видавалось. Таким чином, підставою для видання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 стали підроблені документи, на підставі яких відбулося заволодіння шахрайським шляхом спірною квартирою, у звʼязку з чим за викладених обставин до компетентного органу позивач подала заяву про злочин;
позивач подала до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі № 520/14132/23 на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, адже до Приморського районного суду міста Одеси нею подано позовну заяву до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Сімаченко С. Л., про визнання заповіту ОСОБА_3 від 05 квітня 2021 року недійсним. За вказаною заявою 13 червня 2023 року суд відкрив провадження у справі № 522/10113/23-Е. Проте апеляційний суд протиправно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, адже у разі задоволення позову ОСОБА_2, яка після смерті ОСОБА_3 була залучена до участі у справі в порядку процесуального правонаступництва як спадкоємець за заповітом ОСОБА_3, із визнанням заповіту недійсним, вказаний статус втрачала б і стороною у справі не була б. Тому від наслідків розгляду цивільної справи про визнання заповіту недійсним залежало прийняття рішення у цій справі;
спірна квартира була набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 2009 року, під час зареєстрованого шлюбу між нею та ОСОБА_3 . Ця квартира була передана від забудовника без ремонту. За домовленістю зі своїм сином у 2013 році позивач продала належну сину на праві особистої власності квартиру з метою покращення житлових умов в будинку, який був збудований ТОВ "Істок-2001" і в якому знаходиться спірна квартира. Кошти, отримані від продажу квартири, син передав для ремонту квартири та купівлі побутової техніки. Внаслідок ремонтних робіт квартира значно збільшилась в ціні, оскільки було проведено не лише дрібний ремонт, а й перепланування квартири, знесено стіну, що відокремлювала балкон від кімнати, був перепланований та перероблений санвузол, також була переобладнана гардеробна кімната, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції до уваги не взяли;
суди також не надали належної оцінки іншим доказам, які містяться у матеріалах справи. Зокрема, як виявилось згодом, після одного з конфліктів ОСОБА_3, працюючи в ТОВ "Істок-2001", змінив інвестиційний договір участі інвестора, а саме до договору ОСОБА_3, зловживаючи своїми службовими обовʼязками, включив другим інвестором свою матір ОСОБА_4 . Проте ОСОБА_4 не підписувала ані акта прийому-передачі квартири до договору від 31 липня 2009 року № 579/6-97, ані додаткових угод до договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97, оскільки у 2009 році між ТОВ "Істок-2001" та ОСОБА_3 ніякі додаткові угоди не укладались. Відповідно до отриманих позивачем документів у Комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради, вони не містять жодного підпису (ні генерального директора, ні інвесторів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ). Тому позивач неодноразово просила суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, однак у призначенні такої експертизи суд першої інстанції відмовив. Крім того, суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, наданим ТОВ "Істок-2001", які спростовують інформація про те, що другим інвестором спірної квартири є ОСОБА_4 . Зокрема товариство повідомляло, що додаткових угод до договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97в 2009 році між ТОВ "Істок-2001" і ОСОБА_3 не укладалось, акт приймання-передачі квартири був наданий інвестору ОСОБА_3, для подання до Комунального підприємства "Право" Одеської міської ради.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У березні 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відзив мотивований тим, що:
твердження ОСОБА_1 щодо порушення її прав при ухваленні рішення судом першої інстанції в частині неналежного повідомлення відповідача у справі, а саме ОСОБА_4 (громадянки Республіки Молдови) з урахуванням вимог Закону України "Про міжнародне приватне право", є безпідставними. ОСОБА_4 дійсно 04 жовтня 2018 року набула статусу відповідача, проте під час розгляду справи стало відомо, що вона померла. З приводу цього факту відповідач ОСОБА_3 подав до суду відповідний доказ, а саме свідоцтво про смерть. Доводи ОСОБА_1 щодо обовʼязку суду перевірити інформацію щодо смерті відповідача не узгоджуються з частиною сьомою статті 81 ЦПК України;
неспроможними є доводи ОСОБА_1 щодо необхідності заміни відповідача правонаступником у звʼязку зі смертю ОСОБА_4 . ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_4 вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири АДРЕСА_2 від 05 листопада 2009 року та договору дарування, укладеного 22 вересня 2014 року щодо дарування частки квартири ОСОБА_4 своєму синові ОСОБА_3 . Обраний позивачем спосіб захисту прав щодо оскарження прав власності ОСОБА_4 на зазначену частку квартири з оскарженням договору дарування, залучення у справі ОСОБА_3 не тягне за собою застосування процесуального правонаступництва, адже скасування прав ОСОБА_4 на майно не тягне за собою можливості виникнення таких прав у іншої особи (правонаступника);
посилання ОСОБА_1 на усунення суду від встановлення обставин у справі, а саме підстави укладання договору інвестування між ОСОБА_3 і ТОВ "Істок-2001" є необґрунтованим. Суд неодноразово витребував документацію у ТОВ "Істок-2001" та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради щодо укладання договору інвестування від 31 березня 2004 року між ОСОБА_3 і ТОВ "Істок-2001", а також дослідив оригінали договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року, додатку № 1 "паспорт обробки", додатку № 2 щодо внесення змін до паспортних даних ОСОБА_4, додаткової угоди № 1 від 11 травня 2009 року про внесення змін до пункту 5.5. договору, додаткової угоди № 2 від 11 травня 2009 року, квитанцій до прибуткового касового ордера від 14 квітня 2004 року № 188 на суму 88 375,00 грн та квитанції до прибуткового касового ордеру від 13 січня 2006 року № 2 на суму 88 750,00 грн, акта прийому-передачі квартири від 30 липня 2009 року № 158. Зазначені оригінали повністю відповідали наданими сторонами копіям таких документів та тим копіям, які містяться в матеріалах справи, що зберігається в юридичному департаменті Одеської міської ради та слугували підставою для видачі виконавчим комітетом Одеської міської ради 05 листопада 2009 року свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Крім того, вказані документи стали підставою для видачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на квартиру у рівних частках та проведення реєстрації їх прав власності у встановленому законом порядку. Аналогічно було досліджено усі обставини інвестування ОСОБА_3 у будівництво гаражного бокса № НОМЕР_1 ;
ОСОБА_1 безпідставно вказує, що спірний обʼєкт нерухомого майна (квартира) була набута нею та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність в період спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з листопада 2005 року до червня 2007 року. Проте при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Подружні стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли 02 червня 2007 року із реєстрацією Раківською сільською радою Херсонської області шлюбу. Водночас договір інвестування було укладено ОСОБА_3 31 березня 2004 року, а кошти сплачено у 2004 році та у 2006 році, тобто до укладення ОСОБА_3 офіційного шлюбу з ОСОБА_1 . Під час розгляду справи ОСОБА_1 не надала жодного доказу не лише щодо наявності сталих подружніх відносин між нею та ОСОБА_3, а й її особистої фінансової участі у придбанні спірного майна. Також позивач не надала жодного доказу фінансової участі її сина ОСОБА_9 у проведенні ремонту у спірної квартири, а також доказів нібито значного збільшення вартості квартири після проведеного ремонту;
при зверненні з касаційною скаргою ОСОБА_1 вдається до маніпуляцій з посиланням на нібито підроблення підпису ОСОБА_3 на заповіті, який складено на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Такі доводи спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи;
суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження до вирішення в Приморському районному суді м. Одеси її позову про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 05 квітня 2021 року. Навіть задоволення вказаного позову не призвело б до набуття ОСОБА_1 прав на спірне майно, через відсутність у неї прав на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що предмети спорів у вказаній справі та справі, що переглядається, є різними і не повʼязані між собою.
Короткий зміст відповіді на відзив
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив. Зазначила, що аргументи викладені у відзиві підлягають відхиленню, а касаційна скарга - задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 520/14132/18 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2024 року матеріали справи № 520/14132/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13, від 24 лютого 2022 року в справі № 758/10554/16-ц, від 31 березня 2021 року в справі № 635/9574/18, від 22 лютого 2022 року в справі № 642/8107/14, від 24 березня 2021 року в справі № 161/17237/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 10/3907/18, від 24 лютого 2022 року в справі № 758/10554/16-ц, від 31 березня 2021 року в справі № 635/9574/18, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 22 лютого 2022 року в справі № 642/8107/14, від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15, від 24 березня 2021 року в справі № 161/17237/19 та у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-168цс12, від 01 лютого 2017 року в справі
№ 6-1957цс16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першої, третьою статті 411 ЦПК України).