ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 490/9394/20
провадження № 61-15812св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Прибужжя", служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, за участі органу опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу виконавчого комітету Миколаївської міської радина рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2023 року у складі судді Шолох Л. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради (далі - Виконком ММР) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ЖКП ММР "Прибужжя", служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_1 та діти - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживали у кімнаті АДРЕСА_1, який належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Власником особового рахунку цієї кімнати значиться ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час обстеження житлового фонду працівниками ЖКП ММР "Прибужжя" було виявлено, що у вказаній кімнаті з 2016 року і по теперішній час ніхто не проживає, про що складений акт від 04 березня 2019 року. Кімната неприватизована, неслужбова, належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Відповідно до виписки з особового рахунку станом на 01 липня 2018 року заборгованість по квартирній платі становить 841,28 грн.
Просив суд визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням, а також стягнути з відповідачів на свою користь судовий збір.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Центрального районного м. Миколаєва від 15 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, у задоволенні позову Виконкому ММР відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту непроживання відповідачів у гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 . Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2021 року викликано у судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_5, який на час розгляду справи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
На підтвердження відсутності відповідачів у житловому приміщенні - кімнаті АДРЕСА_3 позивачем надано наступні докази: акт про непроживання особи за місцем реєстрації від 04 березня 2019 року, який складений директором ЖКП ММР "Прибужжя" (а. с. 6), акти обстеження займаного приміщення за адресою: АДРЕСА_4 від 28 вересня 2020 року та від 27 квітня 2021 року, згідно якого комісія у складі директора ЖКП ММР "Прибужжя", головного бухгалтера, мешканця квартири 42 з`ясували що, у кв. 39 станом на 28 вересня 2020 року ніхто не проживає. Основний квартиронаймач ОСОБА_4, разом з яким проживали ОСОБА_1, її дочка та син, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, особовий рахунок не переоформлювали. Зі слів сусідів ОСОБА_1 знаходиться на роботі за кордоном. Кімната зачинена з серпня 2017 року, борг за комунальні послуги станом на 01 квітня 2021 року складає 2 852,92 грн (а. с. 35-37).
З позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, позивач звернувся у грудні 2020 року, рішення у справі ухвалено судом у травні 2023 року, тобто надані позивачем акти щодо непроживання відповідачів за березень 2019 року, вересень 2020 року та квітень 2021 року не можна вважати актуальними станом на день вирішення спору. До того ж згідно з викладеної в акті обстеження від 28 вересня 2020 року інформації ОСОБА_1 перебуває за кордоном, де працює.
Надані позивачем докази щодо не проживання відповідачів (акти, відомості щодо заборгованості з оплати комунальних послуг) не можна вважати достатніми для задоволення позовних вимог. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові, оскільки належними, допустимими та достатніми доказами позивачем не доведено, що відповідачі не проживають на спірній житловій площі без поважних на то причин більше визначених статтею 71 ЖК України строків.
Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги, що виконавчим комітетом Миколаївської міської ради одним із відповідачів у справі зазначено неповнолітню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 . До участі в справі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради судом першої інстанції не залучався та вказаний висновок у матеріалах справи відсутній. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року зазначені недоліки були усунуті з метою дотримання вимог закону, направлених на захист прав неповнолітньої відповідачки. Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської ради від 28 вересня 2023 року визнано з посиланням на рекомендації комісії з питань захисту прав дитини недоцільним визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_1 . В оцінці спірних правовідносин апеляційний суд також враховує викладений висновок органу опіки та піклування, а також те, що спірна житлова площа перебувала у користуванні відповідачів з 2009 року, відомості про забезпечення їх іншим житлом в матеріалах справи відсутні, а тому визнання відповідачів такими, що втратили право користування цим житловим не можна вважати пропорційним згідно з відповідними принципами статті 8 Конвенції.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2023 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення судів, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в матеріалах справи наявні акти про непроживання відповідачів, докази заборгованості по квартирній платі, а також докази того, що відповідачі не отримують кореспонденцію, отже позивач надав всі наявні в нього докази, які підтверджують відсутність відповідачів за зареєстрованим місцем проживання з серпня 2017 року. У своїй сукупності указані докази є достатні відповідно до статті 80 ЦПК України.
Відповідачами у справі зазначено три особи. Тамара і Едуард є повнолітніми особами, але жоден з них не відреагував на розгляд справи та не надав жодних доказів на підтвердження поважних причин їх відсутності за зареєстрованим місцем проживання відповідну до вимог ЖК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Відповідачі не зацікавлені у вирішенні спору, адже судову кореспонденцію за зареєстрованою адресою свого місця проживання не отримували, відзив на позовну заяву не подавали, у засідання не з`являлись, що підтверджується матеріалами справи.
У справі одним з відповідачем є особа, яка станом на дату винесення рішення судів є особою у віці 15 років, тобто є неповнолітньою. При цьому, вказана особа відповідно до статті 29 ЦК України наділена правом вільно обирати місце проживання. Однак, вказане залишено судами поза увагою. Враховуючи викладене є необхідність у наданні окремого висновку щодо можливості застосування статей 71 - 72 ЖК України саме щодо неповнолітніх осіб.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від19 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суд першої інстанції встановив, що будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, є гуртожитком, належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.
Зі змісту довідки, виданої ЖКП ММР "Прибужжя" квартирному відділу Миколаївської міської раді 04 лютого 2019 року №102, та технічного висновку, вбачається, що відповідно до даних картотеки на 01 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_4 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4 . Особовий рахунок на іншу особу не переоформлений.
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 04 грудня 2009 року.
Згідно з довідкою, виданою ЖКП ММР "Прибужжя", заборгованість по квартирній платі по кв. АДРЕСА_1 станом на 01 липня 2018 року складає 841,28 грн.
Згідно з актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 04 березня 2019 року, який складений директором ЖКП ММР "Прибужжя", за адресою: АДРЕСА_4, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та її діти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично не проживають з 2016 року.
Відповідно до виписки з особового рахунку за кімнатою № 39 станом на 01 вересня 2020 року наявна заборгованість по квартирній платі у розмірі 2 852,92 грн.
З актів обстеження займаного приміщення від 28 вересня 2020 року та від 27 квітня 2021 року слідує, що комісія у складі директора ЖКП ММР "Прибужжя", головного бухгалтера, мешканця квартири 42 з`ясували що, у кв. 39 ніхто не проживає. Основний квартиронаймач ОСОБА_4, разом з яким проживали ОСОБА_1, її донька та син, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, особовий рахунок не переоформлювали. Зі слів сусідів, ОСОБА_1 знаходиться на роботі за кордоном. Кімната зачинена з серпня 2017 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності за відповідачами на інші житлові приміщення не зареєстровано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, згідно з частинами першою, другою якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (частина п`ята статті 71 ЖК України).
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 183/271/22).
Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 зазначено, що "у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо)".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 161/126/23 вказано, що "процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21)".
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
У справі, що переглядається:
суди встановили, що позивач, звертаючись до суду із позовом 30 грудня 2020 року, надав докази, які свідчать про те, що відповідачі щонайменше з серпня 2017 року в кімнаті АДРЕСА_3 не проживають; квартиронаймач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; особовий рахунок не переоформлювався; зі слів сусідів ОСОБА_1 знаходиться на роботі за кордоном;
станом на день звернення до суду із позовом (2020 рік) ОСОБА_6, 2008 року народження, була малолітньою, і, відповідно, згідно з частиною третьою статті 29 ЦК України місцем її проживання є місце проживання її матері;
кореспонденцію від судів, надіслану відповідачам за зареєстрованим місцем проживанняу гуртожитку з лютого 2021 року по серпень 2023 року вони не отримують, яка поверталася на адреси судів з відміткою "адресат відсутній" (а. с. 26-29, 143-151,172-178). Участі у справі відповідачі не брали, відзивів, клопотань та заперечень не подавали;
суди не врахували, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності;
суди не з`ясували поважності причин довготривалої відсутності (непроживання) ОСОБА_1 та її дітей за вказаною адресою, чи вибули вони на інше постійне місце проживання або тимчасово відсутні і продовжують ставитися до спірного жилого приміщення як до свого постійного місця проживання.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.