ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 522/23348/17
провадження № 61-11155св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У грудні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 12 вересня 2018 року, просив:
усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нежитлового приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
витребувати у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нежитлове приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 177,5 кв.м, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;
визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 216,1 кв.м, шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни площі квартири АДРЕСА_3 з 216, 1 кв.м на 38, 6 кв.м, а нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв.м за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Позов мотивовано тим, що Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради і здійснює облік, контроль та управління комунальним майном відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року № 2752-VI(далі - Положення).
Департамент наділяється міською радою повноваженнями, зокрема щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста(пункт 1.2. розділу І).
Департамент є юридичною особою (пункт 1.4. розділу І Положення).
Департамент є підзвітним і підконтрольним Одеській міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету (пункт 1.5. розділу І Положення).
17 лютого 2017 року на адресу Департаменту надійшла скарга мешканки будинку АДРЕСА_1 щодо зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища у вказаному будинку.
За результатами розгляду зазначеної скарги Департаментом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, остання придбала у власність нерухоме майна у вигляді квартири АДРЕСА_4 .
30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень" без належних правових підстав було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та змінено площу квартири АДРЕСА_2, з "38,6 кв.м" на "216,1 кв.м".
09 червня 2016 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у ОСОБА_4 по частині вказаної квартири, загальною площею 216,1 кв.м.
В результаті проведення обстеження спірного майна Департаменту стало відомо, що збільшення площі квартири з 38,6 кв.м на 216,1 кв.м відбулося в результаті приєднання до квартири горища, загальна площа якого складає 177,5 кв.м.
Враховуючи, що до загальної площі реконструйованої квартири АДРЕСА_2, незаконно та безпідставно включені приміщення горища, площею 177,5 кв.м, майнові права територіальній громаді м. Одеси як власника порушено.
Фактично право власності у ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірне нежитлове приміщення ніколи не виникало, а приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вибуло з володіння власника - територіальної громади міста Одеси поза його волею.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11 грудня 2019 року, позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з нежитлового приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 177,5 кв. м., на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нежитлове приміщення горища за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 177,5 кв.м. на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Визначено порядок виконання судового рішення, вказано, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 216,1 кв.м (номер запису 14984535 та 14984535), шляхом внесення змін до державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни площі квартири АДРЕСА_3 з "216,1 кв.м." на "38,6 кв.м", нежитлове приміщення горища, площею 177,5 кв.м., за тією ж адресою зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до загальної площі реконструйованої квартири АДРЕСА_2 незаконно включені нежилі приміщення горища площею 177,5 кв. м, які належать територіальній громаді м. Одеси, чим порушено майнові права останньої.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду міста Одеси 15 серпня 2019 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Литвиненко Г. М., оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко Г. М. задоволено.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено, що спірне нежиле приміщення вибуло з комунальної власності Одеської міської ради без відповідної правової підстави та без її відома, оскільки спірне майно набуло статусу житлового приміщення, що складається з семи кімнат з відповідною реєстрацією права власності.
Не погодившись з такою постановою апеляційного суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради оскаржив її в касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив коло осіб, які є власниками будинку, не перевірив, чи є спірне приміщення допоміжним чи воно є нежилим, не з`ясував, чи перебувало спірне приміщення у володінні, користуванні та розпорядженні позивача.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню. Визначивши спірне приміщення як частину квартири, не врахував, що до позивача перейшло право комунальної власності щодо житлового та нежитлового фонду (рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ); не встановив, чи перейшло спірне приміщення у власність Одеської міської ради як нежиле, чи воно залишилось допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку у розумінні Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" № 2482-XII; не перевірив наявності у позивача прав співвласника будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє представник - адвокат Литвиненко Г. М., задоволено.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, то саме позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради мав довести факт того, що приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, є нежитловим, ізольованим приміщенням і самостійним об`єктом нерухомого майна.
Однак позивачем не надано суду доказів того, що приміщення площею 177,5 кв.м, що знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 є нежитловим приміщенням, яке є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та належить територіальній громаді на праві власності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
31 липня 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 01 липня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
27 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, остання придбала у власність нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_4 .
30 травня 2016 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних досліджень" внесено зміни (індексний номер рішення 29817675 про внесення змін) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, та змінено площу квартири АДРЕСА_2, з "38,6 кв.м" на "216,1 кв.м" м. Одеса.
Згідно письмового повідомлення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 від 25 травня 2016 року № 193-58, за підписом директора ОСОБА_5 та інженера ОСОБА_6, збільшення загальної та житлової площі в квартирі АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2015 року № 2356 відбулось за рахунок влаштування антресолі, що відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року № 582/5773 (із змінами та доповненнями), не є самочинним.
Згідно технічного паспорта від 25 травня 2016 року квартира АДРЕСА_2, розташована на 3 поверсі 3 поверхового будинку, складається з семи житлових кімнат, житловою площею 154,7 кв.м, загальною площею 216,1 кв.м, висота приміщень 3,5 м.
З технічного паспорта від 08 червня 2016 року вбачається, що загальна площа спірної квартири становить 216,1 кв.м, що складається з семи житлових кімнат, житловою площею 154,7 кв.м, з окремою кухнею, санвузлом, туалетом, коридором та коморою, висота приміщень 3,5 м.
За договором купівлі-продажу від 09 червня 2016 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині квартири АДРЕСА_5 .
17 лютого 2017 року на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшла скарга ОСОБА_7 щодо зайняття невідомими особами нежитлового приміщення горища, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_1, де вони проживає у квартирі АДРЕСА_6 .
26 березня 2018 року складено акт, який 27 березня 2018 року погоджено директором комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради", згідно з яким в ході проведення обстеження нежитлового приміщення горища, приблизною площею 180 кв.м, яке розташоване у трьох поверховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, встановлено: вхід здійснюється через другу парадну, біля квартири АДРЕСА_3 . Зазначене приміщення горища площею 177,5 кв.м було незаконно приєднано до квартири АДРЕСА_3 загальною площею 38,6 кв.м та на теперішній час площа квартири АДРЕСА_3 складає 216,1 кв.м, власниками квартири в частці 1/2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.
На виконання зазначеної постанови рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.
Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради листом від 26 лютого 2024 року № 540/03.01-06, зокрема повідомило, що нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з 01 червня 2010 року зареєстровані за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідний реєстраційний запис зроблено 14 червня 2010 року за реєстровим номером 358 у реєстровій книзі 11ог на сторінці 184.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що співвласниками допоміжних приміщень багатоквартирного будинку є співвласники цього багатоквартирного будинку, які мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень. Оскільки чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, то саме позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради мав довести факт того, що приміщення горища, загальною площею 177,5 кв.м, є нежитловим, ізольованим приміщенням і самостійним об`єктом нерухомого майна. Однак позивачем не надано суду доказів того, що приміщення площею 177,5 кв.м, що знаходиться у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, є нежитловим приміщенням, яке є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та належить територіальній громаді на праві власності.
При таких обставинах апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, фактично дійшовши висновку, що позивач не довів порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси.
Такий висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним з наступних підстав.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частинами першою, другою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до частин першої, другої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).
У відповідності до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначені Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14 травня 2015 року
№ 417-VIII (далі - Закон № 417-VIII). Цей Закон, зокрема, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 417-VIIIвстановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Отже, не потрібно встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 рокуу справі № 915/1096/18.
Статтею 6 Закону № 417-VIIIвизначено, що співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Статтею 10 Житлового кодексу України визначено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій (далі - Правила), затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.
Пунктом 3.2.1 Правил установлено, що на горищах та технічних поверхах повинен забезпечуватися: температурно - вологісний режим горищних приміщень, що перешкоджає випаданню конденсату на поверхні захисних конструкцій; доступ до всіх елементів і чистота горищного приміщення. Горищні приміщення не повинні бути захаращені будівельним сміттям, домашніми й іншими речами та обладнанням; використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те,
що співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення.
У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників.
Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку. На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 725/6193/21 (провадження № 61-11791 св 22), від 12 червня 2024 року у справі № 522/10342/20 (провадження № 61-17504св23).
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 417-VIIIспільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга - четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України).
Проте співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що переобладнання або перепланування допоміжних приміщень може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють на праві спільної власності.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, який здійснює облік, контроль та управління комунальним майном, посилався на те, що під час незаконної реконструкції квартири АДРЕСА_2 до її загальної площі безпідставно включені приміщення горища, площею 177,5 кв.м, чим порушені майнові права та інтереси територіальної громади міста Одеси.
Із змісту листа від 26 лютого 2024 року № 540/03.01-06 Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради вбачається, що з 14 червня 2010 року нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, належать на праві власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради. Відповідний реєстраційний запис зроблено 14 червня 2010 року за реєстровим номером 358 у реєстровій книзі 11ог на сторінці 184 (том 3, а.с.30-31).
При таких обставинах, приймаючи до уваги, що належні на праві власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 1578,9 кв. м, як і належна відповідачам квартира АДРЕСА_2, територіальна громада м. Одеси є співвласником цього багатоквартирного будинку, у зв`язку із чим, відповідно до статті 6 Закону № 417-VIII, разом з іншими співвласниками вказаного будинку має певні права щодо спільного майна, зокрема приміщень загального користування (у тому числі допоміжних), до яких відноситься і приміщення горища.
Апеляційний на вказане належної уваги не звернув, доводи суду першої інстанції по суті не перевірив та не належним чином не дослідив чи були включені під час реконструкції квартири АДРЕСА_2 до її загальної площі приміщення горища, площею 177,5 кв.м,та чи дотримано власниками вказаної квартири при цьому встановленого законом порядку, зокрема, чи отримано на це згоду інших співвласників багатоквартирного будинку.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними і не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
При цьому слід приймати до уваги, що, відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, повинен роз`яснити учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема щодо ініціювання проведення судових експертиз - у випадках, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).