ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 466/8669/20
провадження № 61-2049св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шемечко Ірина Ярославівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шемечко Ірини Ярославівни, ОСОБА_2 про визнання квартири такою, що передана в іпотеку, та звернення стягнення на предмет іпотеки
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н.О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк", банк), яке змінило назву на Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, такою, що передана в іпотеку, як забезпечення вимог ПАТ "Універсал Банк", що випливають з кредитного договору від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеного між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 ; звернути стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, та яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом продажу предмета іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2007 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 у сумі 30 742,05 дол. США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "Універсал Банк" посилалося на те, що 24 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (далі - ВАТ "Банк Універсальний"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", і ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34 985,00 дол. США зі строком повернення 23 вересня 2037 року.
24 вересня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року у справі № 466/4569/17, договір іпотеки від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал банк" заборгованість за кредитним договором у сумі 30 742,05 дол. США.
Водночас на підставі договору дарування від 13 березня 2018 року № 421 ОСОБА_2 без згоди іпотекодержателя та з метою унеможливлення виконання рішення суду про стягнення боргу відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .
Однак постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року було скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.
У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 04 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки вимога позивача про визнання спірної квартири, що належить відповідачу ОСОБА_1, такою, що передана в іпотеку, є неналежним способом захисту, адже предмет договору зазначений в самому іпотечному договорі. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту. Суд також виходив з того, що позивач не надав суду розрахунку заборгованості чи відомості про розмір заборгованості відповідачки ОСОБА_2 перед банком станом на час звернення до суду. Водночас суд не встановив обставин, які могли б свідчити про недобросовісність ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 15 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав, що квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, є такою, що передана в іпотеку на забезпечення вимог ПАТ "Універсал Банк", що випливають з кредитного договору від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеного між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 . В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед АТ "Універсал Банк" за кредитним договором від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К у загальному розмірі 30 742,05 дол. США звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. В. 24 вересня 2007 року за реєстровим номером 2511, а саме на квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_1, шляхом її продажу на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з початковою ціною продажу згаданого предмета іпотеки для подальшої його реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними. При цьому суд виходив з того, що відчуження предмета іпотеки стало можливим в результаті того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, у справі № 466/4569/17, договір іпотеки від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним, в результаті чого запис про спірну квартиру як про предмет іпотеки було виключено з реєстру іпотек. Однак постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року були скасовані та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки ( ОСОБА_1 ), набула статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. За наведених обставин висновки місцевого суду про те, що вимога банку про визнання спірної квартири, такою, що передана в іпотеку, є неналежним способом захисту, апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах матеріального права.
Вимога банку про звернення стягнення на спірну квартиру заявлена саме шляхом продажу цієї квартири на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", а не у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", як це помилково зазначено у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що вимога банку про звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором шляхом продажу цієї квартири на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", також підлягає задоволенню.
При цьому апеляційний суд зазначив, що правові підстави для звернення до суду з цим позовом у банку виникли лише після 15 квітня 2019 року, а банк звернувся до суду 05 листопада 2020 року, тобто в межах позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 08 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19, від 25 січня 2023 року у справі № 953/10909/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 463/6168/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 345/709/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/247/20; суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що позивач пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі в суді першої інстанції. Задовольняючи позов, апеляційний суд не звернув уваги на те, що на час укладення вказаного договору дарування спірна квартира не була предметом іпотеки і була вільна від обтяжень. Таким чином, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки згода від банку на відчуження квартири не вимагалась, оскільки на час укладення договору квартира не була під обтяженнями. Водночас, звертаючись до суду, банк не заявляв позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя щодо спірної квартири та не посилався на наявність обставин, що свідчили б про недобросовісність набувача майна. Також скарга містить доводи про те, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час, місце і дату розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
У березні 2024 року АТ "Універсал Банк" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 вересня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк" і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 34 985, 00 дол. США, зі строком повернення 23 вересня 2037 року.
24 вересня 2007 року між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І. М. за реєстровим номером 2511.
Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю майнові права на нерухоме майно, а саме незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору № 24-1/0056-07 про участь у Фонді Фінансування будівництва виду А "Нове місто", укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 24 вересня 2007 року.
Відповідно до пункту 3.2.2 цього договору іпотекодавець зобов`язувався не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов`язаннями з боку третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22 червня 2018 року у справі № 453/76/15-ц задоволено частково позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 і ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2007 року № 24/150-07К, укладеним між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", і ОСОБА_4 у розмірі 30 742,05 дол. США. У задоволенні іншої частин позовних вимог відмовлено.
13 березня 2018 року на підставі договору дарування № 421 ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 .
Таке відчуження предмета іпотеки стало можливим у зв`язку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, у справі № 466/4569/17 іпотечний договір від 24 вересня 2007 року було визнано недійсним, в результаті чого запис про спірну квартиру як про предмет іпотеки було виключено з реєстру іпотек.
Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.