iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 369/6823/21

провадження № 61-969св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Міністерство юстиції України,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуМіністерства юстиції України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2023 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зі службової квартири АДРЕСА_1, яка належить Міністерству юстиції України, без надання іншого житла.

Свої вимоги Міністерство юстиції України мотивувало тим, що рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 травня 2017 року № 6/1 "Про включення жилого приміщення до числа службових" квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_2, включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира № 77 за вказаною адресою, власником якої є позивач.

Наказом Міністерства юстиції України від 30 липня 2015 року № 2347/к ОСОБА_1 з 30 липня 2015 року призначено на посаду помічника Міністра юстиції України, а наказом від 07 лютого 2018 року № 423/к його переведено на посаду директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства.

На підставі протоколу житлово-побутової комісії від 19 грудня 2018 року, наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2018 року № 4678/7 "Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України" та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 грудня 2018 року № 12/22 "Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла" ОСОБА_1 разом із сім`єю надано у тимчасове користування службове житло - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер від 29 грудня 2018 року № 45 на право зайняття службового жилого приміщення.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 лютого 2020 року № 607/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства у зв`язку зі скороченням посади державної служби.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року у справі № 640/6399/20 поновив ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12 лютого 2020 року.

На виконання зазначеного судового рішення Міністерство юстиції України видало наказ від 18 січня 2021 року № 68/к, яким, серед іншого, поновило ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12 лютого 2020 року.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 перешкоджає виконанню рішення суду про поновлення на роботі та не з`являється до Міністерства юстиції України для внесення відповідного запису до трудової книжки. Оскільки внесення запису до трудової книжки є складовим елементом оформлення трудових відносин, то відсутні підстави вважати, що на момент подання позову про виселення відповідач працевлаштований у Мін`юсті.

Крім того, з відкритих джерел у мережі Інтернет відомо, що ОСОБА_1 працює на посаді радника, адвоката юридичної компанії L. I. Group. Наразі у справі про поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутнє остаточне судове рішення, оскільки відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, і відповідач не приступив до виконання трудових обов`язків.

Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2004 року № 58/5 (далі - Положення Мін`юсту про порядок надання службових жилих приміщень), працівник, який припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають.

Проте, на час звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 і члени його сім`ї не звільнили службове житло.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 06 червня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 звільнили з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників, а тому відповідно до вимог статті 125 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) він не може бути виселений із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Суд також керувався тим, що задоволення позовних вимог призведе до порушення права ОСОБА_1 на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), адже доказів того, що відповідач має інше житло, суду не надано.

Київський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 125 ЖК України у випадку звільнення особи відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців).

Уточнену касаційну скаргу Міністерство юстиції України мотивувало тим, що у випадку звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"), гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України щодо неможливості виселення особи зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, на таку особу не поширюються, оскільки звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або державних службовців, не є тотожним звільненню особи у зв`язку із скороченням чисельності чи штату працівників.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Отже, виселення особи зі службового житла після припинення трудових відносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Аргументи інших учасників справи

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

07 березня 2024 року справу № 369/6823/21 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 травня 2017 року № 6/1 "Про включення жилого приміщення до числа службових" квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_2, включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира № 77 за вказаною адресою (том 1, а. с. 17, 18).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 листопада 2020 року Міністерство юстиції України є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2016 року, серія та номер 1568 (том 1, а. с. 19).

На підставі протоколу житлово-побутової комісії від 19 грудня 2018 року, наказу Міністерства юстиції України від 20 грудня 2018 року № 4678/7 "Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України" та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 грудня 2018 року № 12/22 "Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла" ОСОБА_1 разом із сім`єю (склад сім`ї - він, дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надано у тимчасове користування службове житло - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та видано ордер від 29 грудня 2018 року № 45 на право зайняття службового жилого приміщення (том 1, а. с. 31-50).

Наказом Міністерства юстиції України від 11 лютого 2020 року № 607/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12 лютого 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (том 1, а. с. 51).

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 червня 2020 року у справі № 640/6399/20 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (том 1, а. с. 32-38).

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року у справі № 640/6399/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 11 лютого 2020 року № 607/к "Про звільнення ОСОБА_1". Поновив ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства. Стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2020 року до 18 листопада 2020 року у розмірі 526 204,85 грн з відрахуванням від цієї суми податків та обов`язкових платежів. Допустив негайне виконання постанови в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць (том 1, а. с. 59-63).

На виконання зазначеного судового рішення Міністерство юстиції України видало наказ від 18 січня 2021 року № 68/к, яким скасувало свій наказ від 11 лютого 2020 року № 607/к "Про звільнення" та поновило ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12 лютого 2020 року (том 1, а. с. 64).

Верховний Суд постановою від 29 вересня 2021 року у справі № 640/6399/20 касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнив частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині постанову - залишив без змін (том 1, а. с. 164-181).

Наказом Міністерства юстиції України від 13 січня 2022 року № 51/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 14 січня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (том 2, а. с. 83).

У пунктах 1.2, 1.4 Положення Мін`юсту про порядок надання службових жилих приміщень передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення працівниками органів та установ Мін`юсту та членами їх сімей відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1792 "Про доповнення Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення", які перебувають у трудових відносинах із зазначеними органами та установами, до одержання ними постійного жилого приміщення. Працівник, що припинив трудові відносини з органом та установою Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення, крім випадків, передбачених чинним законодавством (том 1, а. с. 72-77).

У матеріалах справи міститься перелік працівників апарату Міністерства юстиції України, які подали заяви на отримання службового приміщення станом на 19 грудня 2018 року, та яким воно не видавалося (том 1, а. с. 79-87).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до частини першої статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Згідно зі статтею 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2024 року у справі № 369/16644/20 (провадження № 61-18229св23) зазначив, що оскільки відповідно до статті 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, під час розгляду справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників.

Згідно з частиною першою статті 126 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 114 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, визначених у статті 125 ЖК України, які не можуть бути виселені зі службових жилих приміщень без надання іншого житла, оскільки його звільнили з роботи у зв`язку зі скороченням штату (посада, яку він обіймав, входила до штату апарату Міністерства юстиції України і була скорочена).

Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 відповідно до приписів статті 125 ЖК України не може бути виселений зі службового житла без надання іншого жилого приміщення, оскільки після звільнення він разом із членами сім`ї продовжує проживати у спірній квартирі, а отже, є добросовісним наймачем житла, яке використовується ним як постійне місце проживання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_1 зі службового жилого приміщення без надання йому іншого житла.

Також суди правильно врахували, що задоволення позовних вимог призведе до порушення права ОСОБА_1 на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції, адже доказів того, що відповідач має інше житло, суду не надано.

За правилами частин першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Ордер на право зайняття спірного службового жилого приміщення було видано ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 (дружина наймача), ОСОБА_3 (син наймача) і ОСОБА_4 (син наймача).

Зважаючи на те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вселені у службове житло як члени сім`ї ОСОБА_1, який продовжує проживати у спірній квартирі, вони з цих підстав також не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 369/15318/20 (провадження № 61-11825св23).

Також наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 липня 2020 року справа № 761/21838/16-ц (провадження № 61-45582св18) та від 20 жовтня 2021 року справа № 154/127/21 (провадження № 61-9859св21), відповідно до яких право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди неспівмірно та непропорційно застосували статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до позицій Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладених у його рішеннях щодо застосування статті 8 Конвенції, виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Оскільки відповідач у цій справі вселився до спірного жилого приміщення з підстав, передбачених законодавством, і його виселення разом з членами сім`ї буде мати характер неправомірного втручання у право на житло, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статті 8 Конвенції.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 369/16644/20 (провадження № 61-18229св23), у якій спірні правовідносини були подібними, а саме Міністерство юстиції України пред`явило позов до колишнього працівника та осіб, які з ними проживають, про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого житла і Верховний Судзалишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що у випадку звільнення особи у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України щодо неможливості виселення особи зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, на таку особу не поширюються, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

З матеріалів цієї справи відомо, що Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2020 року у справі № 640/6399/20 скасував наказ Міністерства юстиції України від 11 лютого 2020 року № 607/к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства у зв`язку зі скороченням посади державної служби без скорочення чисельності або штату державних службовців, та поновив його на посаді з 12 лютого 2020 року (том 1, а. с. 59-63).

Отже, на момент звернення Міністерства юстиції України у травні 2021 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вважався таким, що перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Водночас, наказом Міністерства юстиції України від 13 січня 2022 року № 51/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 14 січня 2022 року саме у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (том 2, а. с. 83), а отже, на відповідача поширюються гарантії, встановлені статтею 125 ЖК України, щодо неможливості виселення осіб, звільнених за скороченням чисельності чи штату працівників, без надання іншого жилого приміщення.

Наявність законодавчо встановленої заборони виселення без надання іншого житла вказує на неможливість захистити права Міністерства юстиції України у обраний у розглядуваній справі спосіб.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), заява № 49684/99).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

................

Перейти до повного тексту