ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 463/14194/21
провадження № 61-17506св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В.. Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного провадження позовного касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2023 року у складі судді Нора Н. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення пені
за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою "Либідь" в особі Львівської філії від 29 березня 2013 року, до позивача перейшло право вимоги за кредитним
договором від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ, боржником за яким є ОСОБА_2, а також договором поруки, укладеним на забезпечення виконання умов кредитного договору від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ, укладеного між Кредитною спілкою "Либідь" (далі - КС "Либідь") в особі Львівської філії, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області
від 12 лютого 2015 року, стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 квітня 2008 року
№ 22/2008ЛФ 12 500,00 грн - тіла кредиту, 20 972,25 грн - процентів
за користування кредитом, 12 500,00 грн - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього стягнуто 45 972,25 грн.
Стверджував, що Личаківським відділом державної виконавчої служби м. Львова Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Личаківський ВДВС) відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 з виконання зазначеного рішення суду, однак відповідачі ухиляються від виконання судового рішення і кошти йому не повертають.
Зазначав, що зобов`язання повинно виконуватись належним чином, а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Вказував, що умовами кредитного договору передбачено, що в разі виникнення заборгованості зі сплати кредиту чи процентів за користування кредитом, через чотирнадцять днів з дня обумовленої дати сплати, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що за своєю правовою природою є неустойкою (пенею). Пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, починаючи з першого дня прострочення та до повного виконання зобов`язання.
Виходячи з наведеного, позивач просив суд:
? стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за грудень 2020 року
за договором про надання кредиту від 04 квітня 2008 року № 22/2008 ЛФ
у розмірі 11 625,00 грн;
? стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 судові витрати як компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 2 950,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав на відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача пені (додаткових процентів) за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за грудень 2020 року в розмірі 11 625,00 грн на підставі пункту 4.3 кредитного договору, оскільки строк дії кредитного договору від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ закінчився 04 квітня 2010 року, а ОСОБА_1 скористався своїм правом на повернення кредиту, звернувшись із відповідним позовом до суду, пред`явивши вимоги до позичальника та поручителів, за якими ухвалені судові рішення, які набрали законної сили.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитними коштами та пені ОСОБА_1 використав своє право на повернення кредиту, тому відсутні правові підстави нараховувати неустойку (пеню) після пред`явлення до позичальника та поручителів вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Місцевий суд також вказав, що якщо рішенням суду заборгованість за кредитним договором стягнута у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення неустойки (пені).
Водночас ОСОБА_1 вимог про стягнення інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України у цій справі не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 грудня 2023 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Також ОСОБА_1 зазначає те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи, отримує пенсію у розмірі 2 300,00 грн у зв`язку із втратою годувальника. Крім того, ціна позову перевищує його місячний дохід, ця сума для нього є надто великою. Протягом дев`яти років відповідачі втручаються у його право на мирне володіння майном і не повертають йому кошти.
Провадження у суді касаційної інстанції
14 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Інші учасники справи не скористалася правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 грудня 2008 року між КС "Либідь" в особі Львівської філії
та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 22/2008 ЛФ, згідно з яким відповідачу надано кредит на суму 20 000,00 грн на строк до 04 квітня 2010 року зі сплатою за користування кредитними коштами 0,13699 % від суми залишку кредиту за кожен день користування.
Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору в разі виникнення заборгованості
в погашенні кредиту та/або процентів за користування кредитом, через чотирнадцять днів з дня обумовленої дати сплати, зазначеної у пункті 5.1 цього договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з договором про відступлення права вимоги внаслідок прощення боргу
від 29 березня 2013 року до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ, укладеним між ОСОБА_2 і КС "Либідь".
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року у справі № 463/3808/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 22/2008 ЛФ, що складалася з: 12 500,00 грн - тіла кредиту, 20 972,25 грн - процентів за користування кредитом, 12 500,00 - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього в сумі 45 972,25 грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року у справі № 463/3808/14-ц встановлено, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 квітня 2008 року між КС "Либідь" в особі Львівської філії та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено договори поруки № 22/2008ЛФ/1 та № 22/2008ЛФ/2, за умовами яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання позичальником зобов`язань, що випливають із кредитного договору.
На підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня
2014 року, судом видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби (відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1,
№ НОМЕР_2 та № НОМЕР_3). Судове рішення відповідачами не виконано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), зазначено, що "здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставного майна під час виконання судового рішення. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів".
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 жовтня
2020 року у справі № 362/3054/14-ц (провадження № 61-17992св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 711/5482/18 (провадження № 61-22738св19).
Таким чином, у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суди установили, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року у справі № 463/3808/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також солідарно
з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ, що складалася з 12 500,00 грн тіла кредиту, 20 972,25 грн процентів за користування кредитом та 12 500,00 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а всього в сумі 45 972,25 грн
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за грудень 2021 року за кредитним договором від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ у розмірі 11 625,00 грн, правильно виснував, що строк дії кредитного договору закінчився 04 квітня 2010 року, позивач використав право повернення заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду з відповідним позовом, тому його вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі
№ 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення
до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі
№ 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що "цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів
за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами
як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, провадження № 12-83гс18; ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, провадження № 12-289гс18).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).
З аналізу наведених постанов Верховного Суду вбачається, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, та такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.
У справі, що переглядається, сторони кредитного договору у пункті 4.3 кредитного договору від 04 квітня 2008 року № 22/2008ЛФ визначили, що в разі виникнення заборгованості щодо погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через чотирнадцять днів з дня обумовленої дати сплати, зазначеної у пункті 5.1 цього договору, позичальник сплачує проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування кредитом.
Пунктом 5.1 кредитного договору сторони погодили графік погашення кредиту, згідно з яким кредит погашається кожного місяця ануїтетними платежами у розмірі 833,33 грн, починаючи 04 травня 2008 року до 04 квітня 2020 року.
Отже, пунктом 4.3 кредитного договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується через чотирнадцять днів після несплати позичальником чергового платежу, в межах строку дії кредитного договору, та є ні що іншим як пенею.
Разом із тим, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 позовних вимог до відповідачів про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада
2020 року у справі № 463/4501/18 (провадження № 61-14778св19), від 09 вересня 2024 року у справі № 463/2517/22 (провадження № 61-5646св24) від 08 січня
2025 року у справі № 463/7183/22 (провадження № 61-17598св24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, в яких Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, та вказав, що позивач тлумачить норми матеріального права на власний розсуд, а наведені ним у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів про відмову в позові.
Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є незмінною.