ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 757/52853/21-ц
провадження № 61-18186св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Пророка В. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя, служба у справах дітей Запорізької міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в складі колегії суддів Слюсар Т. А., Білич І. М., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відібрання дитини і повернення її матері.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 2019 року, який рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2021 року розірвано. Під час шлюбу народилась дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач неодноразово наголошував про бажання, щоб дочка проживала з ним та в грубій формі погрожував її відібрати, а у вересні 2021 року викрав дочку. Оскільки між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, позивач просить визначати місце проживання дитини із нею, посилаючись на створення і забезпечення всіх необхідних умов для проживання дочки з матір`ю.
Позивач також просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 у батька - ОСОБА_2 чи будь-яких інших осіб та повернути її до матері ОСОБА_1 .
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (орган опіки та піклування), служба у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дочки разом з батьком, в якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 за адресою:
АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов обґрунтований тим, що є всі підстави для визначення місця проживання малолітньої дочки саме з ним, як батьком дитини.
Вказує, що дочці краще проживати з батьком, оскільки мати дитини неналежним чином виконує обов`язки щодо участі у її вихованні. Водночас, батько належним чином піклується про дочку з самого дитинства, займається її вихованням та матеріальним забезпеченням. Відповідач має стабільний високий дохід, що дозволяє йому повноцінно займатися вихованням дочки та її дозвіллям, чого, на його думку, мати забезпечити не в змозі. Матеріальні умови та інші створені батьком умови є належними для проживання, виховання та утримання дитини і такі, що забезпечують якнайкращі інтереси для проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду від 04 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, первісний позов ОСОБА_1, задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір`ю.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що створеними умовами проживання забезпечено якнайкращі інтереси малолітньої дитини відповідно до її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі саме за місцем проживання матері дитини, в якому дитина має достатньо усталений, влаштований та тривалий спосіб життя, а його зміна, на переконання суду, негативно вплине на малолітню дитину.
При цьому, суд врахував вік дитини, а також ту обставину, що відповідач не позбавлений можливості брати участь у вихованні дочки.
Щодо позовних вимог про відібрання від батька малолітньої дитини, суд зауважив, що така вимога не має правового обґрунтування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, визначивши місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю, не дослідили докази в їх сукупності, не врахували інтереси самої дитини та проігнорували ту обставину, що мати навмисно тривалий час переховує дочку від батька. Зазначене має своїм наслідком руйнування сімейних зв`язків між дочкою та батьком, що в силу чинного законодавства України, висновків Верховного Суду та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 05 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 552/4608/18, від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року до суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому вона зазначила, що суди дійшли правильного висновку про задоволення первісного позову та визначили місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю. При цьому, визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, суди надали належну оцінку всім доказам у справі, в тому числі висновку органу опіки та піклування, встановили, що дитина вже досить тривалий час проживає разом із матір`ю, при цьому суди керувалися найкращими інтересами дитини. На час ухвалення оскаржуваного рішення не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати позитивний вплив на дитину. Відповідачем не доведено, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я та не наведено обставин, що повернення дитини до матері суперечить її інтересам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
29 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 січня
2025 року, справу призначено судді доповідачеві Ігнатенку В. М., судді які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Сердюк В. В., Ситнік О. М., Фаловська І. М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 січня 2025 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_4 у відпустці, визначено суддів, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Пророк В. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 19 листопада 2019 року. Шлюб розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 25 листопада 2021 року.
Позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З листопада 2020 року сторони проживають окремо.
ОСОБА_1 09 березня 2022 року у зв`язку з агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення збереження життя та здоров`я малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дочкою виїхала за кордон, спочатку до Республіки Польща, з 19 квітня 2022 року вони проживають у Великій Британії.
Відповідно до висновку від 02 лютого 2023 року № 105/01-131/В-140 органу опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважав доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини як з батьком ОСОБА_2, так і з матір`ю ОСОБА_1 . Крім того, зі змісту висновку вбачається, що у період з листопада 2020 року до 16 вересня
2021 року батько не бачився з дочкою. За результатами обстеження місць проживання батьків, обидва мають всі належні умови, створені для проживання дитини, навчання та розвитку. Батьки мають самостійних дохід, який дозволяє утримувати дитину.
Судами становлено, що дитина є вихованкою дитячого садочка Bramley Infant and Nursery, який відвідує з травня 2023 року.
Згідно даних, які містяться у листі менеджера по роботі з переселенцями ОСОБА_5, ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_6 мають візи Homes for Ukraine та проживають у Великій Британії з 19 квітня 2022 року за двома адресами, наданими їм для розміщення. Наявна віза дає можливість проживати і працювати у Великій Британії до трьох років, мати безкоштовний доступ до медичного обслуговування, медицини для дітей, до пільг та соціальних послуг, в тому числі до безкоштовного навчання для дітей віком до 19 років. Дитина регулярно відвідує навчальний заклад, має доступ до вивчення англійської мови та медичного обслуговування.
Відповідно до довідки, виданої Членом Королівського коледжу педіатрії та здоров`я дітей, магістра наук ОСОБА_8, ОСОБА_6 навчається у дошкільному закладі й вихователі дитячого садка не висловлюють ніяких побоювань з приводу її розвитку або фізичного здоров`я. Дитина повністю здорова, і у неї все добре як в плані ментального, так і фізичного розвитку, говорить двома мовами - українською та англійською, влаштована до закладу після втечі від війни в Україні. Член Королівського коледжу педіатрії та здоров`я дітей, магістра наук ОСОБА_9 наполягала у листі на продовженні відвідування дитячого садка ОСОБА_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV"Про міжнародні договори і угоди" (далі - № 1906-IV) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (частина перша статті 18, частина перша статті 27 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі "Хант проти України", заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі "Johansen v. Norway").
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III"Про охорону дитинства" (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-IIIкожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 15 Закону № 2402-IIIзазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Стаття 51 Конституції України, та частина друга, третя статті 5 СК України передбачає, що держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Подібні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 27 листопада 2024 року у справі №753/13059/23, від 23 жовтня 2024 року у справі № 761/11261/23 та інші).
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
До подібних висновків дійшла Об`єднана Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (постанови від 14 лютого 2019 року в справі
№ 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня
2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20,
від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19 та інші).
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 19 листопада 2019 року до 25 листопада 2021 року, під час якого народилась дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .Між сторонами наявний спір щодо місця проживання малолітньої дитини, в позасудовому порядку визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не вдалося, наразі це ускладнено проживанням матері й батька на території різних держав. При цьому, ОСОБА_3 спочатку проживала з матір`ю в м. Запоріжжі, з вересня 2021 року по березень 2022 року з
батьком за місцем його проживання. В подальшому ОСОБА_1 09 березня 2022 року у зв`язку з агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення збереження життя та здоров`я малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дочкою виїхала за кордон спочатку до Республіки Польща, а з 19 квітня 2022 року вони проживають у Великій Британії за державною програмою "Дім для України" для збереження життя на період воєнного стану, де дитина відвідує дошкільний заклад з травня 2023 року, говорить двома мовами - українською та англійською, перебуває на обліку в медичному закладі. При цьому вихователі дитячого садка, який відвідує дитина, не висловлюють ніяких побоювань з приводу її розвитку або фізичного здоров`я, дитина здорова як в плані ментального, так і фізичного розвитку.
Згідно з матеріалами справи суди та апеляційної інстанції встановили, що як мати, так і батько мають позитивну характеристику, сталий дохід, забезпечені житлом та кожен із них створив комфортні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини.
Орган опіки та піклування Печерської районної в місті Києві державної адміністрації у висновку від 02 лютого 2023 року № 105/01-131/В-140 вважав доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини як з батьком ОСОБА_2, так і з матір`ю ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги первісного позову та визначаючи місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що створеними умовами проживання забезпечено якнайкращі інтереси малолітньої дитини відповідно до її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі саме за місцем проживання матері дитини, в якому дитина має достатньо усталений, влаштований та тривалий спосіб життя, а його зміна, на переконання суду, негативно вплине на малолітню дитину сторін, проживання дитини з матір`ю відповідатиме й такій ознаці інтересу дитини, як збереження її зв`язку із сім`єю.
Виходячи з найкращих інтересів дитини, її віку, прихильності до матері, виконання рішення з визначення місця проживання дитини з батьком призведуть до зміни місця проживання дитини, порушення усталеного способу життя, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками.
Суди виснували, що на даному етапі стосунків між батьками, а також між батьками і дитиною, які реально склалися, тривалого та усталеного місця проживання дитини з матір`ю ( з 10 березня 2022 року), визначення місяця проживання дитини з батьком вочевидь суперечитиме інтересам дитини.
З такими висновками судів погоджується і Верховний Суд.
Визначаючи місце проживання дитини, суди першої та апеляційної інстанції надали належну оцінку усім доказам у справі, врахували найкращі інтереси дитини.
На час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком на цей час, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину.
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на ту обставину, що ОСОБА_1 приховує місцезнаходження дитини від батька та перешкоджає їхньому спілкуванню Верховний Суд вважає безпідставними. Апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції встановив як відомості щодо місцезнаходження матері з дитиною, які проживають у Великій Британії за державною програмою "Дім для України" для збереження життя на період воєнного стану, такі і відомості щодо дошкільного закладу, який відвідує дитина, та поліклініки, в якій остання обліковується. Інформація щодо вказаних закладів із зазначенням адрес та номерів телефонів міститься у наявних в матеріалах справи довідках. Крім того, в матеріалах справи є довідка менеджера по роботі з переселенцями Ради бюро ОСОБА_10 із зазначенням всіх необхідних реквізитів для звернення в тому числі за додатковою інформацію щодо проживання та навчання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім іншого, Верховний Суд звертає увагу на те, що у разі наявності спору щодо участі ОСОБА_2 у вихованні дитини, він не позбавлений можливості звернутися до органу опіки та піклування або до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також до компетентних органів держави, в якій на даний час перебуває дитина, з метою її повернення, усунення порушення прав піклування та надання права на спілкування з останньою у порядку, передбаченому міжнародними договорами.
Не впливають на висновки суду і доводи ОСОБА_2 про те, що позивач тривалий час створює перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, чим порушує сімейні зв`язки, що є підставою для визначенням місця проживання разом з батьком.
Як свідчать матеріали справи, після припинення шлюбних стосунків сторони почергово змінювали місце проживання дитини без згоди іншого з батьків, що було підставою для неодноразових звернень обох сторін із різного роду заявами про усунення перешкод у спілкуванні із дитиною до органу опіки та піклування, до відділів національної поліції та інших органів та установ. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з вересня 2021 року по березень 2022 року малолітня дитина проживала разом з батьком, який чинив перешкоди у спілкуванні дитини з матір`ю, що і стало підставою для звернення до суду ОСОБА_1 із позовом про
визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення її до матері.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи.
Так, одночасно з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції
ОСОБА_2 подано до Київського апеляційного суду клопотання про призначення у справі судово-психологічної експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, яка була постановлена без виходу суду до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, оскільки таке не було заявлено в суді першої інстанції та у зв`язку з відсутністю правових підстав для проведення експертизи під час апеляційного перегляду рішення суду. Отже, судом апеляційної інстанції вирішено клопотання ОСОБА_2 у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством, та відмовлено у його задоволенні з викладенням мотивів такої відмови.
Крім того, в матеріалах справи наявні висновки спеціалістів щодо психологічного дослідження як особи позивача, так і відповідача, яким надана оцінка судами першої та апеляційної інстанцій.
З метою забезпечення найкращих інтересів дитини та її безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з матір`ю у Великій Британії, малолітній вік, соціальні зв`язки та психологічну прив`язаність дитини до матері, а також враховуючи нездатність сторін знайти порозуміння у питаннях спільної фізичної опіки над дочкою, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини на даному етапі разом з матір`ю, щозабезпечить її зростання у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів малолітньої ОСОБА_3 встановлення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її найкращим інтересам, оскільки дитина постійно проживає з матір`ю та має стійкі зв`язки у цьому середовищі, а його зміна негативно вплине на малолітню дитину сторін, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову.
Конфлікт між сторонами не впливає на вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Додатково, в контексті забезпечення права дитини на спілкування з батьком, а також права батька на виховання своєї дитини колегія суддів зауважує, що відповідач безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своєї дочки, має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку, проводити з дочкою необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вона буде проживати більшість часу.
Визначення на цьому етапі місця проживання ОСОБА_3 з матір`ю
не повинно негативно впливати на її стосунки з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.
Батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, зокрема спільної фізичної опіки, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня
2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України", рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа "Проніна проти України", заява № 63566/00, § 23, рішення ЄСПЛ
від 18 липня 2006 року).