iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 904/3551/20

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Васьковського О.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,

за участю представників сторін:

Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради - Зеленової О.Р.,

ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" - ліквідатора Зибіна А.О.,

АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" - Яцишина О.Й.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги П`ятихатської міської ради та Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області 27.02.2024

у справі № 904/3551/20

за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

до Дочірнього підприємства комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп"

про визнання банкрутом.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2020 за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі") відкрито провадження у справі № 904/3551/20 про банкрутство Дочірнього підприємства комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" (далі - ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп", Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 08.01.2021, призначено розпорядником майна боржника Ратинську С.В.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2020 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута Ратинську С. В.

Ліквідатор ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" подав до суду звіт, в якому просив затвердити звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута; кредиторську заборгованість банкрута визнати погашеною та списати як безнадійну; винести ухвалу про ліквідацію ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп"; припинити провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2021, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022, затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, ліквідовано юридичну особу ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп", закрито провадження у справі № 904/3551/20.

Мотивуючи це рішення суди посилались на статті 41, 59, 61, 62, 64, 65, 90 КУзПБ та виходили з того, що за результатами проведених в ліквідаційній процедурі заходів ліквідатором встановлено відсутність майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання, та грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, продовження боржником підприємницької діяльності не можливо.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 23.06.2022 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2021, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції для здійснення ліквідатором банкрута заходів щодо покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута на третіх осіб.

Верховний Суд визнав висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та повноту дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі передчасними, зробленими без належного аналізу дій ліквідатора при реалізації ним відповідних повноважень та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо реалізації частини другої статті 61 КУзПБ у подібних правовідносинах.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2022 відсторонено арбітражного керуючого Ратинську С.В. від виконання повноважень ліквідатора Боржника, призначено ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Зибіна А.О.; зобов`язано арбітражного керуючого Ратинську С.В. протягом 15-ти календарних днів з дати прийняття цієї ухвали передати ліквідатору банкрута арбітражному керуючому Зибіну А.О. бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута; зобов`язано ліквідатора арбітражного керуючого Зибіна А.О., виконувати повноваження ліквідатора у відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та у строк до 01.02.2023 подати до суду висновок щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

На виконання вимог суду ліквідатор Зибін А.О. звернувся до арбітражного керуючого Ратинської С.В. щодо отримання, зокрема, документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей.

Арбітражний керуючий Ратинська С.В. повідомила ліквідатору, що за інформацією, яка надійшла до неї від виконкому П`ятихатської міської ради, керівник боржника Капуста Л.В. померла, рішення про призначення на посаду керівника боржника іншої особи не приймалось. Орган місцевого самоврядування також повідомив про те, що інформацією про майно боржника станом на 26.08.2020 не володіє. Бухгалтерська та інша документація банкрута ліквідатору Ратинській С.В. органами управління банкрута не передавалась.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 02.05.2023 задовольнив клопотання ліквідатора банкрута Зибіна А.О., зобов`язав П`ятихатську міську раду та КП П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" негайно передати ліквідатору ДП КП ПМР "П`ятихатський комунгосп", зокрема, бухгалтерську та іншу документацію банкрута, баланси та фінансову звітність, надати перелік майна, яке передавалось на баланс банкрута.

Вимоги суду, зазначені в ухвалі, П`ятихатською міською радою не виконані.

В подальшому ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Зибін А.О. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями банкрута, в якій просив:

- витребувати у П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області реєстраційну справу №12141020000000726 ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп",

- притягти Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради та П`ятихатську міську раду до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ДП КП ПМР "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" та стягнути з них солідарно на користь Боржника суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 3937041,72 грн.

Ліквідатор зазначав, що підставою для такої відповідальності вважає саме бездіяльність П`ятихатської міської ради та її Виконавчого комітету щодо належного управління банкрутом.

Арбітражний керуючий Зибін А.О. вказував, що він як ліквідатор банкрута не має можливості виконати вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2022 у цій справі, якою, зокрема, було зобов`язано здійснити проведення аналізу фінансово-господарської діяльності банкрута, оскільки Головне управління статистики у Дніпропетровській області повідомило, що ДП КП ПМР "П`ятихатський комунгосп" за останні три роки не звітувало до органів статистики, останній звіт подано у 2014 році, бухгалтерська та інша документація банкрута попередньому ліквідатору органами управління банкрута не передавалась.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Комунальне підприємство П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" (далі - дочірнє підприємство) згідно його Статуту створене у відповідності до рішення п`ятнадцятої сесії П`ятихатської міської ради шостого скликання від 02.03.2012 року за № 486, є дочірнім підприємством Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" шляхом надання у господарське відання частини майна комунальної власності водопровідно-каналізаційного господарства П`ятихатської міської ради, тобто власності територіальної громади м. П`ятихатки.

Органом управління боржника є П`ятихатська міська рада.

Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою та володіє, користується і розпоряджається майном на праві господарського відання, закріпленим за ним органом управління майном - П`ятихатською міською радою (п. 2.1 Статуту).

Пунктом 2.9 Статуту передбачено, що дочірнє підприємство не відповідає за зобов`язаннями органу управління майном, а орган управління майном не відповідає за зобов`язаннями дочірнього підприємства.

Дочірнє підприємство має самостійний баланс, поточний і розрахунковий рахунки в банках, має право укладати угоди, договори, контракти, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в судах (п.п.2.4,2.5 Статуту).

Відповідно до пункту 3.1 Статуту боржника дочірнє підприємство створене з метою отримання прибутку за рахунок використання водопровідно-каналізаційного господарства П`ятихатської міської ради, а майно, закріплене за дочірнім підприємством на праві господарського відання, перебуває в комунальній власності, тобто боржник є комунальним комерційним підприємством.

Згідно Статуту дочірнього підприємства (п.4.3) розмір його статутного капіталу не визначений.

Статутом (ст.5) передбачено, що дочірнє підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку, але погоджує цю діяльність з органом управління.

Пунктом 6.3.2 Статуту унормовано, що управління майном дочірнього підприємства, яке передане йому в господарське відання органом управління майном, здійснюється органом управління майном - П`ятихатською міською радою.

Керівник дочірнього підприємства зобов`язаний кожні півроку звітувати перед органом управління майном (п.6.7 Статуту).

Статтею 7 Статуту встановлено, що основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності дочірнього підприємства є прибуток. Порядок розподілу прибутку та покриття збитків дочірнього підприємства узгоджується з органом управління майном. Дочірнє підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами, що встановлюються на договірній основі за погодженням з органом управлінням майном. Дочірнє підприємство реалізує свої послуги за цінами і тарифами, встановленими органом управління майном, при цьому ціни повинні враховувати середню галузеву собівартість послуг і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності послуг, на які вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується встановленими цінами, то орган управління майном повинен забезпечити дочірнє підприємство дотацією за умови, що послуги дочірнього підприємства, як об`єкта життєзабезпечення і стратегічного призначення, є суспільно необхідними.

Фактично дочірнє підприємство працювало в період з дати створення (зареєстровано 16.03.2012) по дату вилучення майнового комплексу і передачі його 24.10.2013 на баланс П`ятихатської міської ради.

До реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство включені вимоги трьох кредиторів: АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на загальну суму 2 264 275,42 грн; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на загальну суму 393 738,99 грн; Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на загальну суму 1 279 027,31 грн. Загальна суму незадоволених вимог кредиторів по даній справі становить 3 937 041,72 грн, що становить об`єкт правопорушення.

Зі змісту судових рішень у справах №904/7507/14 та №904/9013/14 вбачається, що з боржника на користь АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" стягнуто 883 910,92 грн основного боргу за спожиту активну електричну енергію та 1 947 029,21 грн відповідно. Період, за який стягнуто заборгованість за цими судовими рішеннями, - серпень 2012 - грудень 2014 року.

Починаючи з 24.10.2013 у боржника було вилучено майновий комплекс - об`єкт комунальної інфраструктури, який використовувався ним у господарській діяльності для надання послуг водопостачання та водовідведення членам територіальної громади м.П`ятихатки.

Однак, більше одного календарного року заборгованість за спожиту електроенергію нараховувалась комунальному підприємству, у якого вилучено всі активи, необхідні для здійснення підприємницької діяльності.

П`ятихатська міська рада, створюючи у 2012 році дане комунальне підприємство, не сформувала його статутний фонд, що підтверджується Статутом боржника та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Передавши у господарське відання дочірньому підприємству лише майновий комплекс, який у встановленому чинним законодавством порядку віднесено до об`єктів комунальної інфраструктури, орган місцевого самоврядування створив суб`єкта підприємницької діяльності, який фактично був позбавлений будь-яких активів, які у випадку неплатоспроможності могли бути використані для задоволення вимог кредиторів.

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області 27.02.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024, заяву ліквідатора банкрута Зибіна А.О. задоволено повністю.

Притягнуто Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради та П`ятихатську міську раду до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Дочірнього підприємства комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп".

Стягнуто солідарно з Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради та П`ятихатської міської ради на користь Дочірнього підприємства комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал" "Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 3 937 041,72 грн.

Приймаючи вказані рішення, суди виходили з установлених всіх складових елементів складу господарського правопорушення з доведення Боржника до банкрутства, зокрема щодо вчинення дій/бездіяльності Виконавчого комітету П`ятихатської міської ради та П`ятихатської міської ради, які призвели до стійкої неплатоспроможності банкрута, обґрунтували причинний зв`язок між протиправною поведінкою вказаних осіб та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, оскільки шкода стала об`єктивним наслідком поведінки бездіяльністю органу управління боржником - П`ятихатською міською радою.

За висновками судів, весь комплекс встановлених обставин, а саме: відсутність будь-якої бухгалтерської документації дочірнього підприємства, що унеможливила стягнення дебіторської заборгованості у межах строків позовної давності; відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення за вимогами кредиторів; ненадання дотацій з місцевого бюджету; втрата контролю за діяльністю боржника через непризначення керівника; вилучення майнового комплексу, який використовувався у підприємницькій діяльності і передача його іншій юридичній особі, і зумовив в подальшому стан неплатоспроможності та неоплатності боржника.

Суди визнали правомірною вимогу ліквідатора про стягнення суми неоплачених кредиторських вимог солідарно з П`ятихатської міської ради та Виконкому П`ятихатської міської ради на користь боржника з огляду на положення статті 22 Бюджетного кодексу України. Вказали, що П`ятихатська міська рада, як орган управління боржника, мала управлінські і фінансові механізми для своєчасного реагування на виникнення стану неплатоспроможності дочірнього підприємства, заміни його керівника, перегляду тарифів, надання дотацій з місцевого бюджету тощо. Виконком П`ятихатської міської ради хоча й не мав повноважень щодо управління дочірнім підприємством та не давав обов`язкових для виконання останнім вказівок, однак через відсутність рахунків у П`ятихатської міської ради, з яких можливо здійснити стягнення коштів, та те, що розпорядником коштів міського бюджету є саме виконком місцевої ради, обов`язок ради та виконкому є неподільним і має виконуватись цими органами солідарно.

Короткий зміст доводів та вимог касаційний скарг

Виконавчий комітет П`ятихатської міської ради та П`ятихатська міська рада подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області 27.02.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2024, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора Зибіна А.О. про притягнення до субсидіарної відповідальності.

Касаційні скарги подані з визначенням передбачених статтею 287 ГПК України підстав, а саме на підставі пунктів 1, 3, частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржники вважають, що стаття 61 КУзПБ застосована судами без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду:

- від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16 щодо такого елементу правопорушення як об`єктивна сторона, оскільки аналіз положень Статуту банкрута дозволяє дійти висновку, що кризова ситуація, її розвиток і перехід в стадію банкрутства боржника не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з діями або бездіяльністю органу управління банкрутом, а негативний вплив на економічну (юридичну) долю боржника став наслідком звичайного господарського обороту, а не протиправних дій/бездіяльності з боку П`ятихатської міської ради чи виконком;

- від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16 щодо об`єктивної сторони субсидіарної відповідальності.

Скаржники зазначають, що у питанні покладення субсидіарної відповідальності на Виконавчий комітет Пятихатської міської ради суди не врахували правові позиції, висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15, від 01.06.2021 у справі № 904/4855/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 19.08.2021 у справі № 25/62/09, від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18, що суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

За доводами касаційних скарг, відсутність у Виконкому П`ятихатської міської ради повноважень щодо управління дочірнім підприємством виключає можливість для притягнення його до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника.

При цьому, в контексті вказаного скаржники вказують про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме, статті 61 КУзПБ у сукупності зі статтею 22 Бюджетного кодексу у подібних правовідносинах з питання покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування як орган управління банкрута та виконавчий комітет.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на касаційні скарги, що відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про покладення на міську раду як засновника боржника та виконавчий комітет субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Згідно із частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною третьою цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Згідно з частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (у редакції, чинній на час звернення до суду із відповідною заявою), під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність і боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

Водночас такий зміст не обмежується вичерпним переліком дій / бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.

Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)).

Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/ бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.

Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

Наведена правова позиція Верховного Суду в питанні складу правопорушення, за яке покладається субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство, сформульована та викладена у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, а також підтримана у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).

Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.

Отже, виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності має дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.

Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15 (902/579/20)).

Водночас, у постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14, від 12.09.2024 у справі №903/624/13 Верховний Суд зазначав, що відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що боржник по даній справі - Комунальне підприємство П`ятихатської міської ради "П`ятихатський комунгосп" є дочірнім підприємством Комунального підприємства П`ятихатської міської ради "П`ятихатський водоканал", створений шляхом надання у господарське відання частини майна комунальної власності водопровідно-каналізаційного господарства П`ятихатської міської ради, тобто власності територіальної громади м.П`ятихатки. Органом управління боржника є П`ятихатська міська рада.

Щодо правового регулювання субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства колегія суддів враховує таке.

За загальним правилом, визначеним частиною третьою статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Наведене правило узгоджується з положеннями частини п`ятої статті 24 ГК України та частини першої статті 176 ЦК України, відповідно до яких органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

При цьому особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина десята статті 78 ГК України).

Таким чином, правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

Схожий висновок у контексті регулювання нормами ГК України діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, але без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, викладено в пункті 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12.

Так, згідно з частиною сьомою статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Натомість частиною п`ятою статті 74 ГК України передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

В свою чергу стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства. Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

Тлумачення статей 74, 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено ГК України, іншими законами або статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

Аналізуючи зазначені норми права в їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №925/80/23.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 3.1 Статуту боржника Дочірнє підприємство створене з метою отримання прибутку за рахунок використання водопровідно-каналізаційного господарства П`ятихатської міської ради, а майно, закріплене за дочірнім підприємством на праві господарського відання, перебуває в комунальній власності, тобто боржник є комунальним комерційним підприємством.

Статтею 7 Статуту Дочірнього підприємства встановлено, що основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності дочірнього підприємства є прибуток. Порядок розподілу прибутку та покриття збитків дочірнього підприємства узгоджується з органом управління майном. Дочірнє підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами, що встановлюються на договірній основі за погодженням з органом управлінням майном. Дочірнє підприємство реалізує свої послуги за цінами і тарифами, встановленими органом управління майном, при цьому ціни повинні враховувати середню галузеву собівартість послуг і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності послуг, на які вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується встановленими цінами, то орган управління майном повинен забезпечити дочірнє підприємство дотацією за умови, що послуги дочірнього підприємства, як об`єкта життєзабезпечення і стратегічного призначення, є суспільно необхідними.

Виходячи із положень Статуту Дочірнього підприємства, зважаючи на те, що при його створенні дочірнє підприємство не було наділене навіть мінімальним статутним капіталом, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку, що його діяльність повністю залежала від рішень органу управління майном - П`ятихатської міської ради.

Саме П`ятихатська міська рада приймала рішення про його створення, наділяла його майном на праві господарського відання, яке могла вилучати, повинна була визначати напрямки його стратегічної діяльності, встановлювала тарифи на надання дочірнім підприємством послуг та мала забезпечувати мінімальний рівень рентабельності шляхом надання дотацій.

Керівник дочірнього підприємства призначався П`ятихатською міською радою, згідно Статуту повинен був кожні півроку звітувати перед засновником.

Досліджуючи обставини щодо об`єктивної сторони даного господарського правопорушення судами встановлено, що не спростовано відповідачами, наступні обставини.

Кредиторська заборгованість формувалась протягом 2012-2014 років. За наявними матеріалами справи встановлено, що до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство включені вимоги трьох кредиторів: АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на загальну суму 2 264 275,42 грн; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на загальну суму 393 738,99 грн; ГУ ДПС у Дніпропетровській області на загальну суму 1 279 027,31 грн. Загальна суму незадоволених вимог кредиторів по даній справі становить 3 937 041,72 грн, що становить об`єкт правопорушення.

Аналогічним є і період формування дебіторської заборгованості. Специфіка діяльності боржника (надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення) та структура кредиторської заборгованості, свідчить про можливу наявність дебіторської заборгованості населення чи інших споживачів перед боржником. Дебіторська заборгованість могла б бути реальним активом боржника. Однак будь-яких документів бухгалтерського обліку для проведення претензійно-позовної роботи ліквідаторам банкрута не передано, місцезнаходження такої документації невідомо.

Як було зазначено вище, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 про зобов`язання П`ятихатської міської ради передати ліквідатору ДП КП ПМР "П`ятихатський комунгосп", зокрема, бухгалтерської та іншої документації банкрута, баланси та фінансову звітність, надати перелік майна, яке передавалось на баланс банкрута, на час розгляду заяви про субсидіарну відповідальність не виконана.

Колегія суддів акцентує увагу на п.62 постанови Верховного Суду від 23.06.2022 у цій справі, в якому зазначено, що відсутність в осіб, які можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності, зацікавленості в наданні документів і відомостей, що відображають реальний оборот активів та фінансово-господарську діяльність боржника, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів, а відповідні дії/бездіяльність мають бути оцінені господарським судом при вирішенні питання про покладення субсидіарної відповідальності на таких осіб.

Відсутність бухгалтерської документації банкрута і його балансів в державних органах статистики за останні 3 роки перед відкриттям провадження у справі про банкрутство унеможливило проведення ліквідаторами Боржника аналізу фінансового та майнового становища боржника, встановлення ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та приховування банкрутства.

Крім того, суди встановили, що П`ятихатська міська рада, створюючи у 2012 році дане дочірнє комунальне підприємство, не сформувала його статутний фонд, що підтверджується Статутом Боржника та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У господарське відання дочірньому підприємству було передано лише майновий комплекс, який у встановленому чинним законодавством порядку віднесено до об`єктів комунальної інфраструктури.

Статутні документи боржника передбачають, що орган його управління - П`ятихатська міська рада повинна була щороку заслуховувати звіти керівника боржника, визначати напрямки його діяльності, забезпечувати його рентабельну діяльність шляхом встановлення тарифів на послуги та надання відповідних дотацій у разі потреби. Доказів, які б підтверджували здійснення такого контролю, П`ятихатською міською радою не подано.

Суди також встановили, що за рішеннями судів у справах № 904/7507/14 та №904/9013/14 з боржника на користь АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" стягнуто 883 910,92 грн основного боргу за спожиту активну електричну енергію та 1 947 029,21 грн відповідно. Період, за який стягнуто заборгованість за цими судовими рішеннями, - серпень 2012 року - грудень 2014 року.

Разом з тим, починаючи з 24.10.2013 у боржника вже було вилучено майновий комплекс - об`єкт комунальної інфраструктури, який використовувався ним у господарській діяльності для надання послуг водопостачання та водовідведення членам територіальної громади м.П`ятихатки.

Таким чином, орган місцевого самоврядування створив суб`єкта підприємницької діяльності, якому більше одного календарного року нараховувалась заборгованість, водночас який фактично був позбавлений будь-яких активів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, та які у випадку неплатоспроможності могли бути використані для задоволення вимог кредиторів.

Тож, встановивши сукупність зазначених обставин, а саме, відсутність будь-якої бухгалтерської документації дочірнього підприємства, що унеможливила стягнення дебіторської заборгованості у межах строків позовної давності; відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення за вимогами кредиторів; ненадання дотацій з місцевого бюджету; втрата контролю за діяльністю боржника через непризначення керівника; вилучення майнового комплексу, який використовувався у підприємницькій діяльності і передача його іншій юридичній особі, суди виснували, що весь комплекс вищезазначених обставин й зумовив стан неплатоспроможності боржника.

З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів, що об`єктивна сторона цього правопорушення виражається у формі бездіяльності органу місцевого самоврядування, який є органом управління банкрутом, та про наявність причинно-наслідкового зв`язку між критичним фінансовим станом ДП КП ПМР "П`ятихатський комунгосп" та діями/бездіяльністю органу управління боржником, що є суб`єктом субсидіарної відповідальності.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено наявність усіх необхідних складових елементів для притягнення засновника боржника до субсидіарної відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 23.06.2022 у цій справі №904/3551/20, якою справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд акцентував, що невиконання міською радою як засновником боржника-комунального підприємства обов`язку передбачити можливість настання негативних для нього наслідків у зв`язку з вилученням у нього майна, яке перебувало в користуванні боржника на праві господарського відання, та вчинити встановлені законом заходи щодо запобігання банкрутству боржника, свідчить про наявність вини міської ради у формі простої необережності і, як наслідок, підстав для покладення на неї субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника (пункт 71 постанови).

Щодо розміру субсидіарної відповідальності, то суди виходили з того, що ліквідатором розмір субсидіарної відповідальності визначено у загальній сумі 3937041,72 грн, що становить об`єкт правопорушення, яка розрахована як різниця між сумою визнаних вимог кредиторів - 32 917 913,06 грн та розміром активів боржника, яких не встановлено.

Відтак, виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2022 у справі № 904/3551/20/22 відповідно до статті 316 ГПК України, встановивши, що дії/бездіяльності П`ятихатської міської ради, попри її обов`язок як органу управління майном боржника передбачити можливість настання негативних для банкрута, наслідків вилучення у нього всього наявного рухомого та нерухомого майна, призвело до неможливості здійснювати банкрутом господарську діяльність та отримувати прибуток, а відтак, до неможливості погасити кредиторську заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для притягнення засновника банкрута до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржників про недоведеність ліквідатором такого елементу правопорушення як об`єктивна сторона у вигляді бездіяльності П`ятихатської міської ради як органу управління майном, адже вони суперечать встановленим судами обставинам справи.

П`ятихатська міська рада, як орган управління боржника, мала управлінські і фінансові механізми для своєчасного реагування на виникнення стану неплатоспроможності дочірнього підприємства, заміни його керівника, перегляду тарифів, надання дотацій з місцевого бюджету тощо, однак, як встановили суди, ними не скористалась.

При цьому, аргументи скаржників не ґрунтуються на посиланні на певні наявні в матеріалах справи докази, які не отримали належної правової оцінки судів. Твердження скаржників не спростовують та не виключають обов`язок органу управління, яким є П`ятихатська міська рада, належно управляти створеним комунальним підприємством та не допускати порушення прав його кредиторів, які мали правомірні очікування на оплатність їх вимог.

Щодо доводів касаційних скарг про те, що відсутність у Виконкому П`ятихатської міської ради повноважень щодо управління дочірнім підприємством виключає можливість покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника та, в контексті наведеного, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме, статті 61 КУзПБ у сукупності зі статтею 22 Бюджетного кодексу у подібних правовідносинах з питання покладення субсидіарної відповідальності солідарно на орган місцевого самоврядування як орган управління банкрута та виконавчий комітет.

Щодо вказаних доводів відповідачів колегія суддів звертається до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 19.03.2021 у справі №240/4054/19.

У вказаній постанові Верховний Суд, посилаючись на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетний кодекс України, виходив з того, що відповідна рада затверджує місцеві бюджети, уповноважена на здійснення витрат бюджету, але безпосередньо фінансових ресурсів не має. Фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, виконавчий комітет відповідної ради утворений радою та здійснює фінансування видатків з місцевого бюджету. Врахувавши викладене, Верховний Суд зробив висновок, що міська рада та її виконавчий комітет є взаємопов`язаними органами, незважаючи на те, що зареєстровані як різні юридичні особи та мають самостійні права та обов`язки, компетенцію та повноваження, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому відповідають за зобов`язаннями один одного.

Вказана правова позиція підтримана Касаційним господарський судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 17.09.2024 у справі № 904/366/22.

Відтак, висновки місцевого та апеляційного суду у цій справі про те, що обов`язок ради та виконкому є неподільним і має виконуватись цими органами солідарно, не суперечить наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Таким чином, вказана скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, правовим позиціям, викладеним у наведених скаржниками в касаційних скаргах постановах Верховного Суду, зокрема щодо застосування приписів статті 61 КУзПБ, оскільки певна відмінність у висновках судів у зазначених судових рішеннях та у цій справі щодо застосування вказаної норм КУзПБ зумовлена різними фактичними обставинами кожної із наведених справ.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду, виходячи із доводів та вимог касаційних скарг та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, висновку, що доводи касаційних скарг про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, відтак відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

................

Перейти до повного тексту