ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5335/21 (910/15086/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Яковенко В.В.) від 18.12.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.) від 24.10.2024
за позовом Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест"
про визнання недійсними договорів позики
у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс "
до боржника Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача- Грабенко О.В., директор;
представник відповідача - Архіпов О.Ю., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 28.07.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив відкрити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича тощо.
1.2. 15.09.2021 Боржник (Позивач) подав позов про визнання недійсними договорів від 10.08.2009 № 1/U та від 01.12.2009 № 2/U позики (далі - Договори 1, 2), укладених між Боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" (далі - Відповідач).
1.3. Позов, з урахуванням поданих Позивачем 16.10.2023 пояснень, обґрунтований незаконністю оспорюваних правочинів, на підставі яких Відповідач заявив грошові вимоги до Боржника у справі про банкрутство, оскільки Договори 1, 2 укладені всупереч інтересам та на шкоду кредиторам та Боржнику: в період існування у нього заборгованості перед іншими кредиторами, з метою створення безпідставних, на вкрай невигідних умовах зобов`язань Боржника з повернення за такими правочинами значних сум позики та процентів, нарахованих за тривалий період, з огляду на:
- відсутність оригіналів таких договорів у Позивача;
- вчинення оспорюваних правочинів з Відповідачем під його контролем як мажоритарним власником товариства Позивача;
- заперечення директором Боржника ОСОБА_6 факту укладення цих угод через ненадання Відповідачем належних доказів на підтвердження перерахування коштів за цими угодами та через зазначення у наданих Відповідачем доказах про перерахування Позивачу коштів їх призначення, а саме як отриманих Відповідачем від Акціонерного товариства "PBG S.A." (зареєстрованого за законодавством Республіки Польща) як одноосібного засновника та учасника товариства Відповідача з призначенням "за договором доручення позики";
- перевищення виконавчим органом Боржника повноважень як при укладенні оспорюваних правочинів, так і додаткових угод до них як значних правочинів за відсутності відповідного рішення Наглядової ради та/або Загальних зборів Боржника, до виключних повноважень яких належить укладення угод на значні суми;
- відсутністю повноважень ОСОБА_7 на укладення угод з боку Відповідача через її заінтересованість, як з боку Позивача, так і з боку Відповідача у вчиненні оспорюваних правочинів як члена правління Відповідача та одночасно члена наглядової ради Боржника (Позивача), а також участь протягом дії Договорів 1, 2 та періоду укладення додаткових угод до них у складі товариств Позивача, Відповідача та Акціонерного товариства "PBG S.A." одних і тих самих осіб як посадових осіб, що вказує на відповідний вплив цих осіб на діяльність Позивача протягом дії оспорюваних угод до моменту заявлення Відповідачем вимог за ними до Боржника;
- спливом позовної давності за вимогами Відповідача до Позивача як за основною заборгованістю за Договорами 1, 2, так і за нарахованими на неї процентами.
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 18.12.2023 Господарський суд міста Києва постановив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024) про відмову в задоволенні позову.
2.2. Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів, оскільки:
- поведінка Позивача з оспорювання Договорів 1, 2 є недобросовісною та суперечливою, оскільки він з 2009 року користувався отриманими на підставі цих угод коштами в сумі 6 600 000,00 дол. США, заперечивши правочини більш ніж через дванадцять років після їх укладення, отримання кредитних коштів і лише після початку розгляду судом спору щодо стягнення заборгованості за однією із оспорюваних угод та з підстав перевищення повноважень керівником Позивача з метою перешкоджання розгляду справи про стягнення з Позивача відповідної суми боргу, попри те, що оспорювані Договори і додаткові угоди до них з 2009 до 2021 укладались трьома керівниками Боржника;
- Позивач був обізнаний про оспорювані угоди та фактично схвалив їх, так як отримав дозвіл на їх укладення та відповідні реєстраційні свідоцтва Національного банку України;
- Боржник повертав Відповідачу частину позики в сумі 300 000,00 дол. США;
- Боржник укладав впродовж 10 років численні додаткові угоди до оспорюваних Договорів, які були підписані різними керівниками Позивача у різні періоди з реєстрацію кожного з цих документів у Національному банку України;
- згідно з розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України річною звітністю Боржника ним зазначено про оспорювані договори, розмір заборгованості за ними та строки її погашення;
- преюдиційність факту правомірності дій ОСОБА_7 від імені Відповідача досліджувалась при розгляді апеляційним судом справи № 910/1744/19.
3. Встановлені судами обставини
3.1. 10.08.2009 між Відповідачем (надалі - Позикодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Енергополь - Україна" (після зміни організаційно-правової форми Позивач (надалі - Позичальник) укладено договір позики №1/U, відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до пункту 1.1 Договору 1).
Згідно з пунктом 2.1 Договору 1 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.
Пунктом 2.2 Договору 1 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 30.11.2009. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.
Згідно з пунктом 4.1 Договору 1 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Договору 1 Договорів набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.
Пунктом 4.5 Договору 1 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.
Відповідно до пункту 6.2 Договору 1 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.
Згідно з пунктом 7.1 Договору 1 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після реєстрації в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.
3.2. 01.12.2009 між Відповідачем (надалі - Позикодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Енергополь - Україна" (після зміни організаційно-правової форми Позивач (надалі - Позичальник) укладено договір позики №2/U, відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до пункту 1.1 Договору 2).
Згідно з пунктом 2.1 Договору 2 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.
Пунктом 2.2 Договору 2 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 2 750 000,00 (два мільйони сімсот п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 31.01.2010. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.
Згідно з пунктом 4.1 Договору 2 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Договору 2 Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.
Пунктом 4.5 Договору 2 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.
Відповідно до пункту 6.2 Договору 2 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.
Згідно з пунктом 7.1 Договору 2 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.
3.3. Згідно з пунктами 2.1-2.2 Договорів 1, 2 позика на загальну суму 7 750 000,00 дол. США надається з метою фінансування поточної діяльності Позивача.
3.4. 01.12.2010, 05.12.2011, 07.09.2012, 01.11.2015, 01.03.2016, 12.03.2018, 29.03.2019, 05.11.2019 між сторонами укладено додаткові угоди до Договорів 1, 2 (разом надалі - додаткові угоди), якими серед іншого було змінено термін повернення позики не пізніше 31.12.2011, 31.12.2012, 31.12.2014, 01.12.2016, 30.04.2018, 30.09.2018, 30.12.2019 та 30.12.2020 відповідно.
3.5. На виконання оспорюваних договорів 26.08.2009 в Національному банку України зареєстровано Договір 1, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом № 11476, та 22.12.2009 зареєстровано Договір 2, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом № 11924, крім того додаткові угоди до Договорів 1, 2 також були зареєстровані в Національному банку України.
3.6. Директором Позивача ОСОБА_6 до відзиву на позовну заяву було надано копії оспорюваних договорів, які містять відмітку "Згідно з оригіналом".
3.7. Станом на 2008 (який передував отриманню позик від Відповідача) активи Боржника складали близько 9 млн. грн.
За період з 2009-2020 роки Позивач побудував та здав в експлуатацію три багатоповерхових будинки під номерами 3, 5 та 7 по вулиці Кондратюка у місті Києві.
Такі обставини було встановлено Господарським судом міста Києва у рішенні від 18.12.2023 у справі № 910/5335/21(910/2208/22).
3.8. У письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, Позивач не заперечує факт отримання грошових коштів від Відповідача.
3.9. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивач має наступні види діяльності: 41.10 Організація будівництва будівель (основний) та 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
3.10. Позивач є акціонерним товариством, інформація про його діяльність та річну звітність підлягає оприлюдненню, в тому числі, на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України.
Згідно з відомостями, розміщеними на даному ресурсі, річна звітність Позивача за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки містить інформацію про укладення оспорюваних Договорів позики, розмір заборгованості та строки її погашення.
На 2011 рік Позивач оприлюднив інформацію, що "сума поточних довгострокових зобов`язань, яка повинна бути погашена підприємством до 31.12.2012 становить:"…"по договору позики №1/U від 10 серпня 2009 року, укладеному з ТОВ "Всходні Інвест" (Польща) в сумі 5 000 000,00 дол. США та нарахованим процентам станом на 31 грудня 2011 р. в сумі 1 012 474,33 дол. США; - по договору позики №2/U від 01 грудня 2009 року, укладеному з ТОВ "Всходні Інвест" (Польща) в сумі 1 300 000,00 дол. США та нарахованим процентам станом на 31 грудня 2011 р. в сумі 226 241,66 дол. США".
Станом на 2017 рік Позивач оприлюднив інформацію про зобов`язання перед Відповідачем за Договорами 1, 2.
Відповідач до матеріалів справи долучив копії протоколів Загальних зборів Позивача, якими було затверджено вищезгадані річні звіти Позивача, зокрема, за 2011 рік та 2017 рік з наявною у них інформацією про оскаржувані договори позики.
3.11. Згідно зі статутом Позивача виконавчим органом товариства є директор (пункт 7.4 Статуту).
Пунктом 7.4.1 Статуту передбачено, що до компетенції директора належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів Товариства.
Відповідно до пункту 7.4.2 Статуту серед іншого до компетенції директора належить прийняття рішень про укладання одноразових правочинів на суму до 10 % або декількох правочинів протягом одного календарного року з одним контрагентом від балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, за винятком виконання правочинів вже затверджених наглядовою радою.
У пункті 7.2.3 Статуту зазначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить серед іншого прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.
Відповідне рішення про надання згоди Загальні збори Позивача не надавали.
3.12. Керівники Боржника уклали Договори 1, 2 та додаткові угоди до них: ОСОБА_1 уклав Договір 1, ОСОБА_2 уклав Договір 2, ОСОБА_3 укладала додаткові угоди до оспорюваних договорів.
З 2009 заперечень щодо дійсності оспорюваних договорів не було.
3.13. Позов в цій справі надійшов до суду 15.09.2021, а 17.02.2021 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у справі № 910/367/21 за позовом Відповідача про стягнення з Позивача коштів за Договором 2.
21.05.2021 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від ОСОБА_4 надійшла позовна заява до сторін про визнання недійсними Договорів 1,2.
15.07.2021 ОСОБА_4 в межах справи № 910/367/21 ініціював питання зупинення провадження до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/8106/21.
3.14. Правомірність дій ОСОБА_7 від імені Відповідача досліджувалось при розгляді справи № 910/1744/19 Північним апеляційним господарським судом.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 29.11.2024 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 і ухвалити нове рішення - про задоволення вимог Позивача та визнання недійсними Договорів 1, 2.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не застосували:
- статтю 41 Закону України "Про господарські товариства" (щодо необхідності врахування компетенції органу товариства, повноваженого приймати та затверджувати рішення на укладення значних угод, що не було дотримано з боку Позивача);
- статтю 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням обставин щодо укладення Договорів 1, 2 Відповідачем як мажоритарним акціонером та особою, що повністю контролювала діяльність Боржника);
- статті 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", які підлягали застосуванню з врахуванням обставин підписання оспорюваних угод з боку Відповідача підписані членом правління ОСОБА_7, яка одночасно була членом наглядової ради товариства Позивача, що свідчить про вчинення оспорюваних правочинів з пов`язаною особою;
- а також неправильно застосували положення статей 203, 241, 627 ЦК України;
не врахувавши при вирішенні питання про недійсність оспорюваних договорів як фраудаторних правочинів висновки Верховного Суду, викладені в постановах у справах № 913/399/15, № 908/4550/15 (щодо обмеження повноважень для представництва юридичної особи), а також щодо підстав для недійсності правочинів, у тому числі з підстав їх фраудаторності (укладення із заінтересованою особою, на шкоду Боржнику та його кредиторам): від 06.06.2018 у справі № 908/1029/16, від 18.02.2021 у справі № 924/658/20, від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 20.07.2023 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21).
5.2. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі також є положення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди не надали оцінки аргументам та наданим Позивачем доказам, що:
- Позивач не використовував запозичені за Договорами 1, 2 кошти у своїй поточній діяльності, а саме для будівництва, так як для цього були використані кошти інвесторів відповідних квартир та приміщень, про що міститься інформація з відкритих джерел щодо відкриття продажу майнових прав на об`єкти інвестування;
- Відповідач є бенефіціарним власником Боржника;
- Позивач, який станом на 2008-2009 роки був боржником перед контрагентами/банком, уклав оспорювані угоди, що безпідставно зменшили розмір його активів, (вивівши отримані від Відповідача грошові кошти на рахунки пов`язаної особи - ОСОБА_5, а також на рахунки сторонніх юридичних осіб на підставі фіктивних правочинів), а також істотно збільшив заборгованість Боржника перед Відповідачем як бенефіціарним власником;
- оспорювані договори не мали тієї мети, яка притаманна процентним договорам позики;
- оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки вчинені Боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, та цими угодами штучно створені преференцій у задоволенні вимог визнаного у справі про банкрутство кредитора - Відповідача, на шкоду іншим кредиторам Боржника.
5.3. Також за аргументами скаржника суди неправильно застосували положення статті 75 ГПК України у висновках щодо повноважень ОСОБА_7 на вчинення оспорюваних правочинів, пославшись на преюдиційність справи № 910/1744/19, тоді як у такій справі не розглядалось питання повноважень зазначеної особи на укладення значних правочинів та питання правочинів із заінтересованою особо, оскільки в пункті 5.11 постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 910/1744/19 суд встановив, що ОСОБА_7 як Член Правління мала повноваження на видачу довіреностей, при цьому жодних обмежень Статут Відповідача, а також національне законодавство Республіки Польща щодо їх виконання не містять.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Відповідач у письмових поясненнях на касаційну скаргу заперечує аргументи, викладені в касаційній скарзі з мотивів, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на тому, що:
- твердження про фраудаторний характер оспорюваного правочину є надуманими;
- запозичені за Договором кошти були використані у поточній діяльності Боржника, що відображено у відповідних річних звітах Боржника;
- укладення оспорюваного правочину погоджено відповідно до чинного законодавства та в подальшому схвалено як фактом його виконання, так і шляхом неодноразового погодження внесення змін до Договорів 1, 2.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо ознак та правової кваліфікації правочину, укладеного з наміром завдати шкоди іншій особі
7.1. Суди встановили, що спір у справі виник через заперечення Позивачем законності укладених ним з Відповідачем Договорів 1, 2 (позики) з підстав допущених при їх вчиненні норм закону щодо порядку та умов їх укладення, з перевищенням повноважень виконавчим органом Позивача, за участі заінтересованих осіб з боку Позивача і Відповідача та всупереч інтересам Боржника - з метою необґрунтованого створення зобов`язань перед Відповідачем у значному розмірі, а відповідно на шкоду як Боржнику, так і його кредиторам.
У зв`язку з цим Суд звертається до положень законодавства, якими врегульовані наслідки укладення правочинів, вчинених з наміром завдати шкоди іншій особі, а також визначені умови для недійсності таких правочинів.
7.2. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).
7.3. Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зокрема, статтею 215 ЦК України встановлені загальні вимоги щодо недійсності правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
7.4. Крім наведених в статті 215 ЦК України загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", стаття 42 КУзПБ, частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
7.5. Поряд цим, висновки, сформульовані в постанові Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, що уточнені Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, та посилання Позивача на загальні підстави для недійсності оспорюваних правочинів у цій справі та приписи статей 203, 215, 216 ЦК України (пункт 1.3) допускають можливість захисту майнових прав та інтересів у спірних правовідносинах з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (пункт 7.3).
7.6. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
7.7. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначено: "В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам".
7.8. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18).
7.9. Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
У зазначених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо ознак фраудаторного правочину, сформульованих в пункті 116 постанови від 18.12.2024 у справі 916/379/23 (провадження № 12-22гс24), необхідність врахування висновків в якій в цій постанові обумовлена положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України.
7.10. З огляду на підстави, за яких Боржник вважає оспорювані правочини незаконними: такими, що вчинені йому на шкоду, а саме в період існування заборгованості перед іншими кредиторами, без дотримання умов та процедури вчинення Позивачем значного правочину (без згоди уповноваженого органу товариства), під контролем Відповідача як мажоритарного власника товариства Позивача, за опосередкованої участі заінтересованих осіб як з боку Позивача, так і Відповідача під час укладення цих угод, додаткових угод до них та в ході їх виконання (пункт 1.3), Суд зазначає про таке.
7.11. Однією з ознак правочину є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторони та їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його дійсність. Цей принцип закріплено у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
З урахуванням зазначеного та виходячи з системного тлумачення положень статей 2, 202 ЦК України: щодо визначення учасників цивільних правовідносин та правочину; статті 41 Закону України "Про господарські товариства", статей 32, 33, 70 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI (в редакції цих законів, чинних на дату вчинення оспорюваних правочинів): щодо визначення статусу та компетенції загальних зборів акціонерного товариства, визначення та правил вчинення значного правочину акціонерним товариством; Суд зазначає про таке.
Загальні збори акціонерного товариства не є самостійними суб`єктами права, оскільки не наділені власною правоздатністю та дієздатністю, однак приймаючи рішення, орган товариства реалізує свої повноваження (компетенцію), забезпечує управління діяльністю акціонерного товариства, створюючи саме для нього юридичні наслідки.
Загальні збори акціонерного товариства як вищий орган товариства та наглядова рада у передбачених законом випадках (статті 32, 52 Закону України "Про акціонерні товариства") беруть участь у набутті товариством прав та обов`язків опосередковано - через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов`язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди у передбачених законом випадках на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів (стаття 70 Закону України "Про акціонерні товариства").
Отже, хоча учасником правочину виступає юридична особа акціонерного товариства, що наділена цивільною дієздатністю, водночас загальні збори акціонерного товариства як вищий орган цієї юридичної особи та наглядова рада у передбачених законом випадках беруть участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину.
У цих висновках Суд звертається до близьких за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду (щодо правової природи рішення органу управління господарського товариства), сформульованих в пункті 116 постанови від 18.12.2024 у справі 916/379/23 (провадження № 12-22гс24).
7.12. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 також зазначила, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, у якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, у тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
7.13. Згідно з оскаржуваними рішеннями суди обмежились висновками, що тривалий час оспорювані правочини не заперечувались ніким, зокрема і Позивачем, оспорювані правочини ним неодноразово схвалювались як шляхом укладення додаткових угод до Договорів 1, 2, так і шляхом їх виконання, у межах якого Позивач повернув Відповідачу частину запозичених за оспорюваними угодами коштів (пункт 2.2).
Водночас у спірних правовідносинах аргументи щодо перевищення виконавчим органом Позивача повноважень при укладенні оспорюваних угод як значних правочинів не були самостійними підставами для вимог про недійсність Договорів 1, 2, а були зазначені у поєднанні з аргументами, зокрема, про вчинення таких правочинів з Відповідачем як мажоритарним власником товариства Позивача, а відповідно під контролем Відповідача та за участі заінтересованих осіб (пункт 1.3).
У зв`язку з цим Суд окремо відзначає передбачені статтею 71 Закону України "Про акціонерні товариства" ознаки та визначення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, а статтею 72 цього закону - наслідки недотримання вимог до порядку вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, одним з яких є недійсність відповідного правочину.
Між тим, відповідним аргументам суди попередніх інстанції суди не надали оцінки та не дослідили визначені Позивачем обставини із застосуванням зазначених положень статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", у зв`язку з чим щодо оспорюваних договорів позики зазначає про таке.
7.14. Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною першою статті 1048 цього ж Кодексу передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
7.15. Загальне правило недійсності правочину, що визначене в частині першій статті 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Виходячи з тлумачення абзацу 2 частини першої статті 216 та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України:
(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;
(б) правила абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;
(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 396/29/17 (провадження № 61-29467св18) з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 23.03.2018 у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) щодо застосування положення глави 83 ЦК України.
7.16. Поряд з цим положення статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" визначають не тільки правила та умови для віднесення правочину до такого, щодо вчинення якого є заінтересованість, а і спеціальні, порівняно із загальними (пункт 7.15), наслідки недійсності правочину, зокрема наслідки недотримання вимог до порядку вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, а саме:
- у разі недотримання вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством правочину, несе відповідальність перед ним у розмірі завданих товариству збитків. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог;
- у разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди.
При цьому Суд зауважує, що Закон України "Про акціонерні товариства" не містив аналогічне визначеному в статті 241 ЦК України (пункт 7.12) нормативне регулювання наслідків порушення порядку вчинення правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, а саме не містив положень щодо можливості подальшого схвалення таких правочинів; а щодо значних правочинів - в частині четвертій статті 70 цього Закону передбачав окреме застереження, згідно з яким вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цим розділом, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом акціонерного товариства.
7.17. Позивач як в позовній заяві (з урахуванням додаткових пояснень), так і в апеляційній скарзі посилався на зазначені положення законодавства та на одні і ті самі підстави заперечення законності оспорюваних Договорів 1, 2 з урахуванням укладених до них додаткових угод, а саме на їх вчинення на вкрай невигідних умовах для Боржника, в період існування заборгованості перед іншими кредиторами, з Відповідачем як мажоритарним власником Позивача, а відповідно під його контролем та за участі афілійованих осіб Позивача та заінтересованих осіб, які одночасно перебували у складі органів управління і Позивача, і Відповідача тощо.
Між тим суди, попри наведені аргументи Позивача, не врахували та не надали оцінки цим аргументам, не дослідили та не надали оцінки відповідним обставинам та доказам у справі, а саме:
- статуту Позивача (визначеним в ньому повноваженням загальних зборів та наглядової ради Позивача);
- статутним та іншим документам щодо складу учасників як Позивача, так і Відповідача у відповідні періоди;
- фінансовим та іншим наданим у справі документам щодо фінансового стану Боржника на момент вчинення ним оспорюваних правочинів тощо;
- доказам на підтвердження суми коштів, отриманих Позивачем за оспорюваними правочинами, у порівнянні із сумою нарахованих Відповідачем за весь період протягом дії Договорів 1, 2 процентів;
- доказам стосовно напрямків використання запозичених Позивачем у Відповідача коштів тощо.
7.18. Отже, суди ухвалюючи оскаржувані судові рішення дійшли передчасних висновків про відмову в позові за вимогами Позивача щодо недійсності Договорів 1, 2.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з відповідними аргументами скаржника (пункти 5.1- 5.3) в тій частині, в якій він зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, та відхиляє протилежні аргументи Відповідача (пункт 6.1).
7.19. Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з аргументами скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункти 5.1-5.3) та, враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
7.20. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд