ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 405/7250/17
провадження № 61-7938св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач- ОСОБА_2,
третя особа - Акціонерне товариство "Укргазбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Петренко Ксенією Олександрівною, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим будинком.
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 22 серпня 2001 року вона була зареєстрована в будинку за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, який він отримав у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька - ОСОБА_3 .
Зазначала, що з 29 вересня 2001 року вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2017 року (справа № 405/1422/17).
За час перебування у шлюбі з відповідачем, маючи значно вищий дохід за свого чоловіка та працюючи приватним підприємцем, вона здійснила значні за обсягом капіталовкладення у приведення нежитлового будинку у придатний для проживання стан, здійснила його реконструкцію, перебудову, поліпшення.
Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 03 серпня 2017 року у порівнянні з технічним паспортом на вказаний будинок станом на 30 вересня 2005 року були побудовані такі об`єкти як мансарда (мансардний поверх) площею 71,3 кв. м (2006 рік), балкон (2006 рік), вигрібна яма (2006 рік), ганок (2006 рік), гараж площею 28,4 кв. м (2004 рік), оглядова яма (2004 рік), літній душ площею 2,4 кв. м (2004 рік).
Отже, за час шлюбу вартість спірного будинку, його загальна та житлова площа значно збільшилася, технічний стан домоволодіння поліпшився за рахунок її участі, коштів, організаційних дій щодо отримання відповідних дозволів та початок оформлення будівництва, узаконення зведених споруд та фактичного виконання будівельних робіт.
Посилалася на те, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, оскільки його вартість істотно збільшилася за час перебування сторін у шлюбі.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 48 кв. м, житловою площею 32,2 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділити його між ними у рівних ідеальних частках по 1/2 частці кожному.
Протокольною ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим будинком залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 червня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача за зустрічним позовом Акціонерне товариство "Укргазбанк" (далі - АТ "Укргазбанк").
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2023 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2024 року у складі судді Шевченко І. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 48 кв. м, житловою площею 32,2 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділено його між ними в рівних ідеальних частках по 1/2 частці кожному.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 був перепланований та покращений за час перебування сторін спору у шлюбі за рахунок коштів, внесених позивачкою та введений в експлуатацію, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям.
Суд першої інстанції вважав, що реконструкція та перепланування спірного будинку здійснена шляхом виконання будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. При цьому ОСОБА_2 не наданоналежних та допустимих доказів на підтвердження внесення ним особистих коштів на покращення та благоустрій будинку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щоза висновком судового експерта Лесіва С. О. від 26 серпня 2020 року № 4683/18-27/3410-3412/20-27 житловий будинок АДРЕСА_1 було реконструйовано та поліпшено.Експертом зазначено, що загальна площа будинку АДРЕСА_1 до реконструкції становила 32, 5 кв. м, а на час звернення до суду з позовом відповідно до технічного паспорту від 03 серпня 2017 року загальна площа будинку складає 104,5 кв. м, а не 49,9 кв. м як це передбачено дозволом на проведення реконструкції житлового будинку від 07 жовтня 2005 року № 3817, наданим Управлінням містобудування, архітектури, екології та земельних відносин.
Апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що спірний будинок збудовано на підставі належно затвердженого проекту.
Ураховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції вважав, що предметом поділу є не будинок загальною площею 48 кв. м, як про це зазначено ОСОБА_1 в позові, а зовсім інший об`єкт - будинок, загальною площею 104,5 кв. м, який має ознаки самочинно збудованого, оскільки його збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту.
Апеляційний суд вважав що житловий будинок АДРЕСА_1 був реконструйований колишнім подружжям за відсутності дозвільних документів та проєкту, а тому в розмінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом, яке не є об`єктом права власності та поділу не підлягає.
При цьому апеляційний суд послався на релевантну практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Петренко К. О., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 січня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Петренко К. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Петренко К. О., мотивована тим, що апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного встановлення обставин справи, не надав належну правову оцінку поданим нею доказам.
Апеляційний суд не взяв до уваги, що після реконструкції спірного будинку, прийняття його в експлуатацію шляхом подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації та вчинення інших необхідних дій, наслідком яких є введення добудови в експлуатацію та оформлення права власності на реконструйований житловий будинок залежить від ОСОБА_2, який з метою уникнення поділу спірного будинку, ухиляється від їх вчинення, чим порушує її право на володіння, користування і розпорядження спільним сумісним майном подружжя.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18) та від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22 (провадження № 61-11369св23), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Петренко К. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Предметом спору у даній справі є визнанняжитлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та його поділ.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 серпня 2001 року державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори Звіздун Н. К. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 2-2938 (спадкова справа № 196). Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається, зокрема, із жилого будинку з надвірними спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1, що належав спадкодавцю на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку, посвідченого 10 серпня 1968 року та зареєстрованого Кіровоградським бюро технічної інвентаризації 02 вересня 1986 року за № 20963/118. Жилий будинок цегляний, загальною площею жилою площею 32,5 кв. м, має надвірні будівлі: вбиральня "Е", погріб "3,3", л. кухня "Б.б", лазня "В", сарай "Д, Ж", басейн, в.колонка, замощення, огорожа, розташований на земельній ділянці (том 1, а. с. 5).
Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстроване в Обласному комунальному підприємстві "Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" 14 серпня 2001 року за № 20963 (том 1, а. с. 6).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 29 вересня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 вересня 2017 року (справа № 405/1422/17) (том 1, а. с. 16).
ОСОБА_1 з 22 серпня 2001 року зареєстрована в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується записом у домовій книзі на будинок (том 1, а. с. 7-12).
Відповідно до дозволу Управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин Кіровоградської міської ради від 07 жовтня 2005 року № 3817 ОСОБА_2 на підставі рішення міськвиконкому від 24 грудня 2003 року № 1699 надано дозвіл на будівництво (самовільно розпочате) гаража літ. "О", розміром 4,05 х 7,0 м, душової літ. "К" розміром 1,7 х 1,4 м, сараїв літ. "Н" розміром 2,4 х 2,2 м, літ. "М" розміром 2, 2 х 2,64 м та реконструкцію житлового будинку літ. "Ааа1а2", загальною площею (після реконструкції) 49,9 кв. м, житловою площею 33,2 кв. м в домоволодінні АДРЕСА_1 (том 1, а. с.42).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної експертизи від 26 серпня 2020 року № 4683/18-27/3410-3412/20-27 будинок на АДРЕСА_1 реконструйовано та поліпшено. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 08 серпня 2001 року загальна площа житлового будинку становить 32, 5 кв. м, а згідно з технічним паспортом на будинок станом на 03 серпня 2017 року загальна площа будинку складає 104,5 кв. м (том 2, а. с. 190-230).
Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, апеляційний суд, виходив із того, що житловий будинок АДРЕСА_1 був реконструйований колишнім подружжям за відсутності дозвільних документів та проєкту, а тому в розмінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом, яке не є об`єктом права власності та не підлягає поділу.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши висновок експерта від 26 серпня 2020 року № 4683/18-27/3410-3412/20-27, дійшов висновку, що загальна площа спірного будинку до реконструкції складала 32, 5 кв. м, а на час звернення до суду з позовом згідно з технічним паспортом на будинок станом на 03 серпня 2017 року становить 104,5 кв. м, а не 49,9 кв. м, як це передбачено дозволом на проведення реконструкції житлового будинку від 07 жовтня 2005 року № 3817, наданим Управлінням містобудування, архітектури, екології та земельних відносин Кіровоградської міської ради.
Отже, предметом поділу є не будинок загальною площею 48 кв. м, як про це зазначено у позові, а інший об`єкт - будинок загальною площею 104,5 кв. м, який має ознаки самочинно збудованого, оскільки його збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту.
Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Отже, встановивши, що спірний реконструйований будинок в установленому законом порядку не прийнятий в експлуатацію, відтак є самочинним будівництвом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18) та від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22 (провадження № 61-11369св23) є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду