ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 164/1446/22
провадження № 61-6162св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Маневицька селищна рада Волинської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маневицького районного суду Волинської області, в складі судді Ониска Р. В., від 30 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.. Карпук А. К., від 01 квітня
2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 та Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення, державного акта на право приватної власності та державної реєстрації земельної ділянки, рішення реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 1991 року він проживає у багатоквартирному житловому будинку по
АДРЕСА_1 .
3. У 1991 році на прилеглій прибудинковій території співвласники вказаного будинку збудували окремі приміщення:гаражі, сараї та господарські споруди.
4. Однак, як йому стало відомо, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072, по АДРЕСА_2, площею 0,09 га, на якій розташовані вказані будівлі та споруди, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ВЛ-53, виданого на підставі рішення Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року № 7/3, зареєстрованого 11 жовтня 1999 року.
5. Вважає, що виділення спірної земельної ділянки відповідачці призвело до порушення порядку володіння, користування та розпорядження спільним майном.
6. Посилався на те, що станом на момент прийняття рішення Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року на вказаній земельній ділянці ним вже буди побудовані господарські приміщення, а відтак право на земельну ділянку не могло бути передане відповідачці, оскільки земельна ділянка не була вилучена у нього, як землекористувача, відповідно до закону.
7. Крім того, через спірну земельну ділянку проходить дорога до їх будинку та приміщень, однак ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні як дорогою, так і нерухомим майном, яке збудоване у 1991 році.
8. Наголошує, що він, як суміжний землекористувач, на момент видачі відповідачці державного акта на право приватної власності на землю та під час виготовлення технічної документації не погоджував межі спірної земельної ділянки.
9. Посилаючись на те, що його право на користування земельною ділянкою не припинилось, ОСОБА_1, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд визнати протиправним та скасувати:
- рішення Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року № 7/3, яким передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку по
АДРЕСА_2, площею 0,09 га;
- державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ-53, виданий Маневицькою селищною радою, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 11 жовтня 1999 року № 53;
- державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 0723655100:01:002:3072, по АДРЕСА_2 ;
- рішення реєстратора Маневицької селищної ради Ковердюк Г. Ф. про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12 січня
2022 року, індексний номер 62808580 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 0723655100:01:002:3072) по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
10. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
11. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що прибудинкова територія будинку по
АДРЕСА_1 не приватизована його мешканцями, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створено, а сам житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства Маневицької селищної ради Волинської області.
12. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що
ОСОБА_1 не є суміжним землекористувачем щодо спірної земельної ділянки.
13. За цих обставин суди попередніх інстанцій вважали, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що його права є порушеними, невизнаними або оспорюваними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 30 січня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду 01 квітня 2024 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у травні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 318/1274/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 826/9603/17, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 (пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є суміжним землекористувачем щодо земельної ділянки, державна реєстрація якої здійснена відповідачкою, і яка частково накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 .
19. Посилається на те, що його право на користування суміжною земельною ділянкою не припинялось з підстав, передбачених статті 141 ЗК України.
20. Звертає увагу, що він не погоджував межі наданої у власність відповідачки земельної ділянки.
21. Наголошує, що є власником квартири
АДРЕСА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У червні 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Кінах Я. В., подала відзив на касаційну скаргу, строк на подання якого продовжено ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року.
23. Відзив мотивований тим, що суди повно та всебічно дослідили надані сторонами докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні та обґрунтовані рішення, які відповідають нормам матеріального та процесуального права.
24. Оскільки доводи касаційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суди надали правильну оцінку, ОСОБА_2 просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Обставини справи, встановлені судами
25. В 1970 році ОСОБА_2 заселилась у будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
26. Рішенням виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 27 липня 1999 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво літньої кухні, гаража та господарської будівлі, а 03 серпня 1999 року затверджений будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.
27. В період з 1989 по 1991 роки велося будівництво чотириповерхового будинку по АДРЕСА_1, а прибудинкова територія вказаного будинку використовувалася його мешканцями для зберігання дров.
28. ОСОБА_1 поблизу будинку ОСОБА_2 побудував господарську споруду (сарай), однак, як встановили суди, дозвільні документи на цю будівлю не отримувались, її будівництво уповноваженими органами не погоджувалось. З пояснень позивача суди з`ясували, що у вказаній будівлі він утримує тварин (свиней, качок).
29. ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Маневицької селищної ради Волинської області щодо самовільно зведених споруд, однак ці звернення залишились невирішеними.
30. В судовому засіданні представник відповідачки вказала, що розведення позивачем у самовільній споруді тварин створює незручності (запахи, відходи) для ОСОБА_2, що і спонукало її звернутись до суду з позовом до
ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) господарських споруд (справа № 164/204/22), після чого позивач подав розглядуваний позов.
31. Рішенням Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року № 7/2 ОСОБА_2 виділено у приватну власність земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_2, площею 0,0900 га, для обслуговування житлового будинку.
32. 11 жовтня 1999 року Маневицька селищна рада видала
ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю серії ВЛ-53.
33. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж вищевказаної земельної ділянки в натурі розроблена Волинською філією державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". Зареєстровано земельну ділянку відділом у Бережанському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
34. Згідно з абрисом земельної ділянки, її межі описані наступним чином:
"А" - "Б" - землі загального користування (проїзд) (кадастровий номер не присвоєний);
"Б" - "В" - землі гр. ОСОБА_3 (кадастровий номер не присвоєний);
"В" - "Г" - землі гр. ОСОБА_4 (0723655100:01:002:2501);
"Г" - "Д" - землі гр. ОСОБА_5 (кадастровий номер не присвоєний);
"Д" - "А" - землі запасу селищної ради (кадастровий номер не присвоєний).
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
35. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
36. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
37. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
38. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
39. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
40. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
41. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
42. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
43. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).
44. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і надані у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
45. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
46. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
47. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
48. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
49. Відповідно до статті 152 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
50. Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
51. Стаття 4 ЦПК України передбачає право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
52. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що він є мешканцем багатоквартирного житлового будинку по
АДРЕСА_1, на прилеглій прибудинковій території якого співвласники будинку побудували гаражі, сараї та інші господарські споруди, однак право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072, по АДРЕСА_2, площею 0,09 га, на якій розташовані вказані приміщення, зареєстровано за ОСОБА_2 .
53. Частиною першою статті 42 ЗК України 1990 року передбачено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
54. Аналогічні положення містяться і у статті 42 ЗК України 2001 року.
55. Згідно зі статтею 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
56. З аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.
57. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених ЗК України.
58. Дослідивши технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що мешканець багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не є суміжним землекористувачем наданої ОСОБА_2 на підставі рішення Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року № 7/3 земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072 по АДРЕСА_2 .
59. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
60. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
61. Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
62. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів, що оспорюване рішення Маневицької селищної ради від 08 вересня 1999 року № 7/3, виданий на його підставі державний акт і проведена державна реєстрація права власності відповідачки на земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:002:3072 порушують його права, свободи або законні інтереси.
63. Крім того колегія суддів враховує, що судовими рішенням у справі
№ 164/204/22, які на набрали законної сили, зокрема зобов`язано
ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 0723655100:01:002:3072, яка належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом знесення (демонтажу) за рахунок
ОСОБА_1 самочинно побудованої кам`яної нежитлової споруди, яка на плані меж земельної ділянки розміщена у верхньому правому куті та позначена символом КН (кам`яна нежитлова споруда ОСОБА_1 ), та привести земельну ділянку ОСОБА_2 в придатний для цільового використання стан.
64. При цьому у справі № 164/204/22 судами встановлено, що
ОСОБА_1 самовільно, на власний розсуд, без будь-якої правової підстави користується частиною земельної ділянки кадастровий номер 0723655100:01:002:3072, що належить на праві власності ОСОБА_2, звівши на ній цегляний хлів.
65. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня
2018 року у справі № 318/1274/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 826/9603/17, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
66. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
67. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду