ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 199/9901/22
провадження № 61-3789св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області,
відповідачі: ОСОБА_1, Дочірнє підприємство "Ілліч-Агро Донбас" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року у складі судді Подорець О. Б., додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 06 вересня 2023 року у складі судді Подорець О. Б., постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М. та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Дочірнього підприємства "Ілліч-Агро Донбас" Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - ДП "Ілліч-Агро Донбас") про витребування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрації права оренди.
Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором юридичного департаменту Сидоренком О. О. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161, площею 1,4833 га, для ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34644569). Підставою для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку став наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ "Про надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення".
Згідно з договором оренди землі від 18 грудня 2019 року № 641 земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161 передано ОСОБА_1 в оренду ДП "Ілліч-Агро Донбас" строком на 10 років.
Позивач вказував, що зміст наказу від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161.
Прокурор вважав, що наявні підстави для подання позовної заяви у цій справі
в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області, оскільки Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області, як представник власника (територіальної громади), мала
б здійснити захист прав на земельні ділянки. Нездійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Нікольська селищна рада Маріупольського району Донецької області не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Ураховуючи наведене, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1
і ДП "Ілліч-Агро Донбас" на користь Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161, площею
1,4833 га, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області; скасувати
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП "Ілліч-Агро Донбас" на земельну ділянку
з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161, припинивши право оренди на цю земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскільки факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності не випливає із закону, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття та презюмується, відтак, підлягає доказуванню неправомірність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. Позивач не надав доказів, які підтверджували
б підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано земельну ділянку, тому відсутні підстави для задоволення віндикаційного позову.
Вимога позову про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідною від задоволення вимоги про витребування земельної ділянки, а тому, враховуючи, що вимога позову про витребування земельної ділянки не задоволена, то відсутні підстави для задоволення похідної вимоги позову.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 06 вересня 2023 року стягнено з Донецької обласної прокуратури на користь ДП "Ілліч-Агро Донбас" судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Вирішуючи питання судових витрат, суд першої інстанції керуючись статями 133, 137 ЦПК України, врахував, що визначений адвокатом Сіріньок О. М. розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді
є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим нею часом, участю адвоката у судових засіданнях.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишено без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
21 серпня 2023 року і додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня
2024 року стягнено з Донецької обласної прокуратури на користь ДП "Ілліч-Агро Донбас" витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн.
Врахувавши фактично виконані адвокатом відповідача роботи, принцип співмірності та розумність судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів вважала за можливе стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ДП "Ілліч-Агро Донбас" витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
12 березня 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 06 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вибуття спірної земельної ділянки
з державної власності сталося поза волею власника. Суди попередніх інстанцій проігнорували передбачені законом докази, а саме: наданий ГУ Держгеокадастру наказ від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно
у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності; інформацію ГУ Держгеокадастру про те, що воно не приймало наказ щодо надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ; наданий
ГУ Держгеокадастру наказ від 21 жовтня 2019 року № 5362-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність.
Вказує, що прокурор у суді заявляв про потребу у дослідженні електронної реєстраційної справи у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та системи електронного документообігу органів Держгеокадастру "ДОК ПРОФ", проте вказане клопотання позивача з метою з`ясування дійсного змісту оспорюваного наказу суд необґрунтовано відхилив. Вказує, що всі накази ГУ Держгеокадастру обов`язково реєструються в системі електронного документообігу "ДОК ПРОФ" та існують як електронні документи, проте у системі "ДОК ПРОФ" є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ, а саме наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою", яким
ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області, за межами населених пунктів. Інших наказів ГУ Держгеокадастру від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ у системі "ДОК ПРОФ" немає.
Зазначає, що висновки судів зроблені на припущеннях, оскільки не можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ
з різними текстами про надання у власність землі як ОСОБА_1, так
і ОСОБА_2 . Суди також не врахували, що накази ГУ Держгеокадастру
з одним номером, датою та посекундною відміткою штрих-коду фізично не можуть існувати.
Відповідачка жодного разу у судові засідання не з?явилась, а тому суди презюмували її право власності за відсутності доказів для цього та фактично звільнили від доказування.
Суди зробили висновок про преюдиційність реєстрації права власності всупереч постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23, де зазначено, що реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21,від 17 січня 2024 року у справі
№ 522/3999/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18 квітня 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій мали прийняти рішення про задоволення позову, а тому в такому разі судові витрати підлягатимуть інакшому розподілу, ніж зазначено в додатковій постанові. Зазначає що уразі скасування основного рішення у справі, ухвалене додаткове рішення також підлягає скасуванню.
Аргументи інших учасників справи
12 квітня і 23 травня 2024 року представник ДП "Ілліч-Агро Донбас" -
Сіріньок О. М. подала до Верховного Суду відзиви, у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня
2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого
2024 року і додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від
20 березня 2024 року - без змін.
Відзиви мотивовані тим, що прокурор не довів належними доказами те, що під час отримання відповідачкою земельної ділянки у власність нею було порушено порядок безоплатної приватизації, передбачений статтею 118 ЗК України. Прокурор не довів, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, на які він посилається. Доводи заявника зводяться до повторної переоцінки доказів Верховним Судом.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Зупинено виконання додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Зупинено виконання додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
31 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 19 липня 2019 року № 3410-СГ
ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області, за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1421786600:03:000:1161, площею 2,00 га, сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
Наказом ГУ Держгеокадастру від 21 жовтня 2019 року № 5362-СГ відмовлено
у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1161, площею 2,00 га, сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області.
Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Сидоренко О. О. від 10 грудня 2019 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1421786600:03:000:1161, площею 2,00 га, зареєстровано за ОСОБА_1
18 грудня 2019 року між ДП "Ілліч-Агро Донбас" і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 641, за умовами якого ОСОБА_1 передала
ДП "Ілліч-Агро Донбас" в платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1421786600:03:000:1161, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, строком на 10 років.
Рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області від 24 грудня 2019 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1, на підставі договору оренди землі від
18 грудня 2019 року, зареєстровано за ДП "Ілліч-Агро Донбас", номер запису про інше речове право 34954464.
13 квітня 2022 року ДП "Ілліч-Агро Донбас" звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до ГУ Національно поліції України та СБУ
у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за №22022050000001220.
При зверненні до суду на обґрунтування позовних вимог позивач посилався на підроблення наказу від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ, який стосується ОСОБА_1, та, посилаючись на надану ГУ Держгеокадастру копію наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою (наказ від 01 жовтня
2019 року № 4813-СГ "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою"), стверджував, що цим наказом іншій особі, ОСОБА_2, надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи
є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі
№ 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) сформульовано правовий висновок про те, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи
з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 118 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається
у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу,
у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновкутакої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі
№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та постанові Верховного Суду
від 15 квітня 2020 року в справі № 373/1810/16-ц (провадження
№ 61-13700св19) указано, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 139/997/21 (провадження № 61-12898св22)зазначено, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Отже, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна
з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).
Згідно із статтею 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту здійснюють дослідження та оцінку доказів.
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У цій справі відсутні підстави вважати, що суди не врахували наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, адже не встановлено обставин, що ГУ Держгеокадастру не розглядало питання про передання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру від 01 жовтня 2019 року № 4813-СГ.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051).
Відповідно до пункту 107 Порядку № 1051 (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 109 Порядку № 1051).
Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.
Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка
є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В матеріалах справи немає доказів підроблення проєкту землеустрою щодо відведення та надання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами, які б підтверджували підробку документів, недійсність документів, на підставі яких ОСОБА_1 надано спірну земельну ділянку.
До подібних висновків, по суті за тих самих обставин, дійшов Верховний Суд
у постановах від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження
№ 61-1063св24), від 04 листопада 2024 року у справі № 199/3237/23 (провадження № 61-5546св24), від 25 листопада 2024 року у справі
№ 199/9914/22 (провадження № 61-995св24) та від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24).
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди встановили суттєві обставини на підставі недопустимих доказів, а саме припущень.
Посилання касаційної скарги про різну судову практику в судах першої та апеляційної інстанції у подібних справах не є підставою для скасування законних й обґрунтованих судових рішень у цій справі. Кожна справа вирішується з урахуванням конкретних її обставин та доведеності позовних вимог.
У касаційній скарзі прокурор не довів незаконності додаткових судових рішень щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне дотримання судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.