ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4912/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО"
на ухвалу Господарського суду Одеської області
у складі судді Литвинової В. В.
від 11 листопада 2024 року
та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів Діброви Г. І., Принцевської Н. М., Савицького Я. Ф.
від 16 грудня 2024 року (повний текст складений 19 грудня 2024 року)
за заявою Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Спільне підприємство "ВІТМАРК-УКРАЇНА" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю,
про стягнення 38 775 051,78 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2024 року Селянське (фермерське) господарство "ВІКТОРІЯ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" про стягнення збитків в сумі 38 775 051,78 грн, заподіяних позивачу внаслідок відмови у прийнятті томатів за договором поставки № 18/03/24-01 від 07 листопада 2023 року.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язання за договором поставки № 18/03/24-01 від 07 листопада 2023 безпідставно та протиправно відмовився від прийняття вирощеного (виробленого) позивачем для відповідача товару - томатів свіжих для промислового перероблення, ДСТУ 7612:2014, в обсязі 6 462 508,63 кг, протягом узгодженого сторонами строку поставки, внаслідок чого товар був зіпсований, що позбавило позивача можливості його реалізувати та заподіяло позивачу збитки.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 07 листопада 2024 року у справі № 916/4912/24 прийняв позовну заяву Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" до розгляду, відкрив провадження у справі № 916/4912/24, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
2. Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову.
11 листопада 2024 року до Господарського суду Одеської області надійшла заява Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" в межах ціни позову в розмірі 38 775 051,78 грн.
В обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивач послався на існування в обставинах справи в контексті "prima facie" (на перший погляд) ознак суперечливої поведінки відповідача, спрямованої на свідоме ухилення від виконання договірних зобов`язань перед позивачем, а також на існування у відповідача беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, та власним майно, що на думку заявника у сукупності з суперечливою поведінкою відповідача, утруднить в майбутньому виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За твердженням заявника заявлений ним захід забезпечення позову є найбільш адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами, спрямований лише на тимчасове обмеження відповідача у праві розпорядження власними грошовими коштами із чітко встановленим обсягом такого обмеження, не перешкоджатиме здійсненню відповідачем своєї господарської діяльності та в аспекті цієї справи є правомірним втручанням держави в право на володіння майном.
3. Короткий зміст оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх прийняття.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 11 листопада 2024 року, у справі № 916/4912/24, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року, задовольнив заяву Селянського (фермерського) господарства "ВІКТОРІЯ" про забезпечення позову: вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" у межах ціни позову у розмірі 38 775 051,78 грн.
Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, а також у постановах від 09 квітня 2024 року у справі № 917/1610/23 та від 08 липня 2024 року у справі № 916/143/24, виходили з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, що є вимогою майнового характеру, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, а відповідач цього не спростував, оскільки його доводи зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов`язків перед іншими особами, можливого банкрутства тощо, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб`єктом підприємницької діяльності. За висновком судів накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову є адекватним, розумним та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову, не виходить за межі предмету спору та не впливає на права осіб, які не є учасниками спору у цій справі, має обмежений характер та термін його застосування судом.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у повному обсязі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови:
- дійшли помилкового висновку про те, що заявлений позивачем захід забезпечення позову є співмірним та пов`язаним із заявленою позовною вимогою, оскільки не врахували те, що позовні вимоги у цій справі хоч і мають майновий характер, однак є вимогами про стягнення недоодержаного доходу (упущеної вигоди), не ґрунтуються на вимогах щодо явного та беззаперечного обов`язку відповідача відшкодувати позивачу спірну суму у зв`язку з порушенням господарського зобов`язання;
- порушили статті 137, 137 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, неправильно тлумачили її, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї позиції, викладені в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 917/1610/23 та у постанові від 19 серпня 2024 року у справі № 916/719/24, а також не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23, від 03 квітня 2024 року у справі № 908/2317/22, від 17 грудня 2024 року у справі № 910/3268/22, від 14 червня 2018 року у справі № 916/10/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 07 листопада 2024 року у справі № 925/740/24;
- не врахували те, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтована жодними доказами та доводами, а ґрунтується лише на міркуваннях заявника про можливість ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову у цій справі, на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами щодо наявності / відсутності грошових коштів у відповідача, ґрунтуються не на фактичному порушенні відповідачем договірного зобов`язання зі сплати грошових коштів, а лише на вільному баченні позивачем договірних правовідносин та припущеннях позивача щодо втраченої можливості отримати прибуток;
- не здійснили оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зокрема з урахуванням критеріїв розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками судового процесу, не дослідили подані позивачем на обґрунтування заяви докази,
- порушили статті 137, 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову вдалися до дослідження та оцінки питання щодо обґрунтованості позовних вимог;
- безпідставно взяли до уваги як доказ додану позивачем до заяви про вжиття заходів забезпечення позову роздруківку з невідомого сайту під назвою "Мільйон доларів гниє на полі - фермер судиться з "Вітмарк України", не врахували висновки Верховного Суду щодо доказової інформації, розміщеної в неофіційних джерелах, викладені у постанові від 17 грудня 2024 року у справі № 910/3268/22;
- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у пункті 47 постанови від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23, щодо неприпустимості блокування господарської діяльності товариства, висновки, викладені у пунктах 8.30., 8.31. постанови від 19 серпня 2024 року у справі № 916/719/24, а також висновки щодо обов`язку саме заявника обґрунтовувати доказами підстави для вжиття заходів забезпечення позову, викладені у постанові від 13 лютого 2023 року у справі № 922/1737/22.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Вікторія" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що місцевий господарський суд, врахувавши зібрані у справі докази, повно, правильно та об`єктивно встановив обставини наявності загрози можливості невиконання відповідачем судового рішення у цій справі у разі задоволення позову, дійшов правильного висновку про те, що вжиті заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, не виходять за межі предмету спору та не впливають на права осіб, які не є учасниками спору. Апеляційний господарський суд переглянув оскаржувану ухвалу із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. За твердженням позивача касаційна скарга фактично заснована на цитуванні окремих висновків Верховного Суду, яким оскаржувані у справі рішення не суперечать, адже не існує універсального алгоритму застосування заходів до забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Правові позиції Верховного Суду, на які послався відповідач, сформовані за інших фактичних обставин, ніж у цій справі, у кожній із зазначених скаржником справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Третя особа на стороні відповідача відзиву на касаційну скаргу не надала.
7. Короткий зміст заявлених сторонами у справі клопотань.
Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Вікторія" у відзиві на касаційну скаргу просить:
- визнати поважними причини неподання до судів попередніх інстанцій нових доказів - нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 29 січня 2025 року, копії вступної та резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року по справі № 916/4912/24,
- прийняти та долучити до матеріалів справи нові докази - нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 29 січня 2025 року, копії вступної та резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2025 року по справі № 916/4912/24.
17 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" про передачу справи № 916/4912/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТМАРК АГРО" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та про зупинення виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у справі № 916/4912/24 до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Відповідач в обґрунтування зазначеного клопотання послався на наявність принципово різного підходу у застосуванні Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та про необхідність уточнення єдиної правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у тому числі можливо шляхом відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 жовтня 2024 року у справі № 915/549/24, від 14 жовтня 2024 року у справі № 915/534/24, від 20 грудня 2024 року у справі № 910/3871/24, від 18 грудня 2024 року у справі № 916/2631/24, від 23 жовтня 2024 року у справі № 921/245/24, від 07 жовтня 2024 року у справі № 904/3291/22, у тому числі і уточнення висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 лютого 2023 року у справі № 905/448/22 щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, зокрема таких висновків: "з урахуванням положень статей 2, 7, 13 ГПК України у спорах за вимогами майнового характеру при вирішенні питання про забезпечення позову суд має обов`язок здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має надати оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог і пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви".
Позиція Верховного Суду.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги відповідача у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, а також доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити:
- виконання рішення суду;
- ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів оскарження ухвали предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення збитків, заподіяних відповідачем позивачу внаслідок невиконання договірного зобов`язання з прийняття товару за договором поставки. Зазначена вимога стосується стягнення грошових коштів у сумі 38 775 051,78 грн, тобто, як правильно зазначили суди попередніх інстанції, є вимогою майнового характеру, яка має чітко визначений розмір (ціну позову). При цьому, Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у касаційні скарзі, про те, що позовні вимоги у цій справі про стягнення недоодержаного доходу (упущеної вигоди) хоч і мають майновий характер, однак не ґрунтуються на вимогах щодо явного та беззаперечного обов`язку відповідача відшкодувати позивачу спірну суму у зв`язку з порушенням господарського зобов`язання, оскільки відповідач у зазначених доводах не заперечує майновий характер позовних вимог у цій справі, а фактично лише піддає сумніву наявність у відповідача обов`язку відшкодувати позивачу спірну суму. Зазначені доводи відповідача стосуються можливості задоволення позову та не мають відношення до характеру заявлених позовних вимог і не спростовують правильний висновок судів про майновий характер позовних вимог у цій справі.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач у цій справі, заявивши позовні вимоги майнового характеру, правильно обрав захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову, передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, і цей захід є адекватним, розумним та співмірним із заявленою позовною вимогою, не виходить за межі предмету спору (заявлений саме в межах ціни позову).
Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22.
Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суди попередніх інстанцій не здійснили оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не врахували те, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтована жодними доказами та доводами, а ґрунтується лише на міркуваннях заявника про можливість ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову у цій справі, на припущеннях, які не підтверджені жодними доказами.
Верховний Суд, оцінюючи зазначені доводи скаржника, виходить з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, а також були закріплені, зокрема і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 09 квітня 2024 року у справі № 917/1610/23, від 04 жовтня 2024 року у справі № 913/289/24, від 07 жовтня 2024 року у справі №908/1291/24 та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій відповідно до вимог наведеної норми процесуального права врахували зазначені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, взяли до уваги як існування в контексті "prima facie" (на перший погляд) в обставинах справи ознак суперечливої поведінки відповідача, спрямованої на свідоме ухилення від виконання договірних зобов`язань перед позивачем, так і існування у відповідача беззаперечної вільної можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, що знаходяться на його рахунках, та власним майно, дійшли правильного висновку про доведеність позивачем існування у нього достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у випадку, якщо позов у цій справі буде задоволений, існує ризик можливого утруднення виконання або невиконання рішення суду у зв`язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача.
При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача ознак недобросовісної та суперечливої поведінки був зроблений судами внаслідок огляду обставин справи саме в контексті "prima facie" (на перший погляд), без дослідження питання обґрунтованості позовних вимог та без оцінки доказів, наданих позивачем в обґрунтування позову, чим спростовуються твердження скаржника про те, що суди при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову вдалися до дослідження питання обґрунтованості позову, встановлення обставин справи та оцінки наданих позивачем в їх обґрунтування доказів, зокрема і публікації в мережі Інтернет.
Крім того, Верховний Суд ураховує, що відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову, утруднює або блокує господарську діяльність відповідача та відповідно порушує права третіх осіб (контрагентів відповідача).
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем у цій справі вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки при застосуванні такого заходу арештоване майно та грошові кошти фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ними. З огляду на викладене цей висновок судів попередніх інстанцій не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 47 постанови від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23 щодо неприпустимості блокування господарської діяльності товариства, на неврахування якого послався скаржник.
Відповідач у касаційній скарзі також послався на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, неправильно тлумачили її, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї позиції, викладені в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 917/1610/23 та у постанові від 19 серпня 2024 року у справі № 916/719/24, а також не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23, від 03 квітня 2024 року у справі № 908/2317/22, від 17 грудня 2024 року у справі № 910/3268/22, від 14 червня 2018 року у справі № 916/10/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 07 листопада 2024 року у справі № 925/740/24, від 13 лютого 2023 року у справі № 922/1737/22.
Розглядаючи ці доводи касаційної скарги, Верховний Суд не бере їх до уваги з огляду на таке.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди при вирішенні подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, а, відповідно, такий наслідок розповсюджується і на правові позиції об`єднаної палати.
Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 також зазначала про те, що в цілях застосування норм права у подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
У контексті наведеного суд касаційної інстанції зазначає про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, мають перевагу над висновками колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у зазначених вище постановах (від 19 серпня 2024 року у справі № 916/719/24, від 27 листопада 2024 року у справі № 910/13310/23, від 03 квітня 2024 року у справі № 908/2317/22, від 17 грудня 2024 року у справі № 910/3268/22, від 14 червня 2018 року у справі № 916/10/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 07 листопада 2024 року у справі № 925/740/24, від 13 лютого 2023 року у справі № 922/1737/22), на неврахування яких послався скаржник.
Крім того, Верховний Суд враховує те, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відступала від зазначених вище висновків Верховного Суду, викладених у пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, та зазначає про те, що ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 917/1610/23 (про повернення справи з касаційною скаргою відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на розгляд), на яку послався скаржник, не стосується відступу від зазначеного висновку.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, у межах цієї справи та не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про передачу справи № 916/4912/24 з його касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Як вбачається, відповідач, заявляючи це клопотання, зазначає про необхідність відступу від зазначених вище висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 лютого 2023 року у справі № 905/448/22 та в інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на існування різної практики суду касаційної інстанції щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у майнових спорах.
Однак, зазначені доводи відповідача не знаходять свого підтвердження. Як свідчить аналіз практики застосування Верховним Судом статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, зокрема і постанов Верховного Суду, на які послався скаржник, суд касаційної інстанції у кожній окремій справі, перевіряючи правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій зазначених норм процесуального при вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у майнових спорах, виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, наведених сторонами в обґрунтування та заперечення необхідності вжиття таких заходів, та доказів, наведених в обґрунтування цих обставин, які у кожній окремій справі є різними. Верховний Суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу про те, що правові позиції Верховного Суду, на які послався відповідач, сформовані за інших фактичних обставин, ніж у цій справі, у кожній із зазначених скаржником справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд, оцінивши доводи позивача, викладені в клопотанні про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, дійшов висновку про те, що позивач не довів, а суд не встановив існування у цій справі підстав для передачі справи № 916/4912/24 за касаційною скаргою касаційною скаргою відповідача на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
З огляду на викладене Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи № 916/4912/24 з його касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд відмовляє у зупиненні виконання оскаржуваних ухвали Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року і постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року у справі № 916/4912/24 до закінчення її перегляду у касаційному порядку, про яке просить відповідач, оскільки ця вимога (про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень) заявлена відповідачем як похідна від вимоги про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка не підлягає задоволенню.
Також Верховний Суд залишає без розгляду клопотання позивача про визнання поважними причини неподання до судів попередніх інстанцій нових доказів та про прийняття та доручення до матеріалів справи нових доказів, оскільки за змістом частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України засноване на правильному застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду, що є сталими та послідовними, а доводи скаржника про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій цих норм процесуального права при вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову є адекватним, розумним та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову, не виходить за межі предмету спору та не впливає на права осіб, які не є учасниками спору у цій справі, має обмежений характер та термін його застосування судом, забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
Отже, оскаржувані відповідачем ухвала Господарського суду Одеської області від 11 листопада 2024 року та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2024 року ухвалені з правильним застосуванням та з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими.