ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/18977/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представники учасників справи не з`явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Колонтаїв"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024
(судді Іоннікова І. А., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Колонтаїв"
до: 1) Міністерства внутрішніх справ України,
2) Національної поліції України,
3) Головного управління Національної поліції в Харківській області,
4) Державної казначейської служби України,
про відшкодування 1 629 802,61 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Історія справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Колонтаїв" (далі - ТОВ "Агрофірма Колонтаїв", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-1), Національної поліції України (далі - НП України, відповідач-2), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області, відповідач-3), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач-4) про відшкодування 1 629 802,61 грн, з яких 1 367 924,00 грн майнової шкоди та 261 878,61 грн збитків у вигляді інфляційних втрат.
1.2. Вказало, що в межах розслідування автотранспортної пригоди належний позивачу на праві приватної власності легковий автомобіль був вилучений та переміщений на зберігання, а в подальшому зник і за фактом його викрадення з місця зберігання відкрито кримінальне провадження.
1.3. В органів НП України наявний обов`язок забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна, а в разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. Позивачу належав на праві приватної власності легковий автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2012 року випуску, колір білий, номер кузова № НОМЕР_1, який у 2012 році було поставлено на облік, отримано державний номерний знак НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ; у подальшому державний номерний знак позивачем змінено на НОМЕР_4, номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (далі - автомобіль).
2.2. У листопаді 2021 року за участю автомобіля сталася дорожньо-транспортна пригода, у зв`язку з розслідуванням якої 11.11.2021 відкрито кримінальне провадження № 12021220000001720 стосовно особи, яка перебувала за кермом у момент дорожньо-транспортної пригоди. У межах кримінального провадження слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Харківській області належний позивачу автомобіль вилучено та переміщено на зберігання.
2.3. Як зазначив позивач у позові та не заперечується відповідачами, справу сформовано та передано до суду 01.02.2022.
2.4. Постановою від 12.11.2021 відповідач-3 визнав автомобіль речовим доказом у кримінальному провадженні від 11.11.2021 № 12021220000001720 і вирішив зберігати на майданчику для утримання транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107, до прийняття рішення у кримінальному провадженні.
2.5. Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 12.11.2021 у справі № 953/21454/21 накладено арешт на майно позивача, а саме на спірний автомобіль; зберігання автомобіля доручено працівникам майданчика для тимчасового зберігання транспортних засобів, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107.
Відповідно до змісту листа від 12.08.2022 № 6аз/119/05/50-2022 позивачу повідомлено, що автомобіль зник із місця зберігання, у зв`язку з чим складено рапорт та направлено для реєстрації з подальшим приєднанням відомостей до кримінального провадження від 07.05.2022 № 12022221130001135 за частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (незаконне заволодіння транспортним засобом) до ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області.
2.6. У Дзержинському районному суді міста Харкова перебуває справа № 638/1292/22 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12021220000001720 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 2861 КК України. Кримінальна справа триває, відсутній обвинувальний вирок, автомобіль оголошено у розшук.
3. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 26.04.2024 позов задовольнив. Присудив до стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ТОВ "Агрофірма Колонтаїв" майнову шкоду у сумі 1 367 924,00 грн, інфляційні втрати у сумі 261 878,61 грн. Відмовив у задоволенні позову до МВС України, НП України та ДКС України.
3.2. Рішення мотивував тим, що внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, а відповідачами не надано до матеріалів справи доказів, які б спростовували наведене.
3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 скасував у частині задоволення позовних вимог; у позові відмовив повністю.
3.4. Постанову мотивував тим, що:
- позивач не звертався до суду із заявою про зняття арешту на спірний автомобіль;
- суд першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про задоволення позову, не дослідив та не встановив, чи здійснювалося закриття відповідних кримінальних проваджень та скасування арешту на спірний автомобіль на підставі статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України);
- кримінальне провадження щодо зниклого автомобіля на поточний час триває, кримінальна справа з цього приводу не закрита, вироку в зазначеній кримінальній справі немає, позивач не довів належними засобами доказування факт неправомірності дій відповідачів у частині неповернення спірного автомобіля, на який було накладено ухвалою арешт та цей арешт не скасовано.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. 18.12.2024 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024.
4.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження послався на неправильне встановлення судом апеляційної інстанції суті спору та зазначив про наявність випадку для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), адже суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 757/50534/17-ц, від 26.01.2023 у справі № 923/1009/20, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, від 02.02.2022 у справі № 911/448/21 щодо застосування статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 № 1104 (далі - Порядок № 1104) (щодо обов`язку органу НП України зберігати майно, вилучене в рамках кримінального провадження)
4.3. Скаржник водночас вважає, що апеляційний господарський суд помилково застосував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц та у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 926/1307-б/15, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у даній справі у зв`язку з тим, що у розглядуваній справі не йшлося про зняття арешту з майна, яке є речовим доказом, та про його повернення.
5. Позиції інших учасників справи
5.1. Відповідачі-2, 3 у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити в її задоволенні.
5.2. Відповідачі-1, 4 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.3. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
6.4. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
6.5. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
6.6. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та давати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
6.7. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
6.8. Так, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 757/50534/17-ц, від 26.01.2023 у справі № 923/1009/20, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, від 02.02.2022 у справі № 911/448/21 щодо застосування статей 1166, 1173, 1174 ЦК України та Порядку № 1104 стосовно обов`язку органу НП України зберігати майно, вилучене в рамках кримінального провадження, та наслідків такого незбереження.
6.9. Дійсно, у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 757/50534/17-ц, від 26.01.2023 у справі № 923/1009/20, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, від 02.02.2022 у справі № 911/448/21 Верховний Суд виснував про доведеність наявності підстав для відшкодування майнової шкоди у зв`язку із неправомірними діями правоохоронного органу, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна (речового доказу).
6.10. У наведених скаржником справах Верховний Суд погодився із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами наявності у посадових осіб правоохоронного органу обов`язку забезпечити схоронність та повернення речового доказу у кримінальному провадженні, який передано на зберігання, а в разі, якщо таке майно збережено не було (було втрачено) внаслідок неправомірних дій, то наявні підстави для відшкодування шкоди.
6.11. При цьому визначальним фактором наявності підстав для застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за втрачене майно було доведення обставин, що таке майно втрачено внаслідок неправомірних дій правоохоронного органу і наявність відповідних доказів такої втрати, що свідчить про неможливість повернення тимчасово вилученого майна.
6.12. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другою цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
6.13. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
6.14. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
6.15. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
6.16. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
6.17. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
6.18. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
6.19. Тобто за цими правовими нормами для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
6.20. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльність цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
6.21. Як установили суди попередніх інстанцій:
- у листопаді 2021 року за участю автомобіля сталася дорожньо-транспортна пригода, у зв`язку з розслідуванням якої 11.11.2021 відкрито кримінальне провадження № 12021220000001720 стосовно особи, яка перебувала за кермом у момент дорожньо-транспортної пригоди. У межах вказаного кримінального провадження слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Харківській області належний позивачу автомобіль вилучено та переміщено на зберігання;
- постановою від 12.11.2021 відповідачем-3 визнано автомобіль речовим доказом у кримінальному провадженні від 11.11.2021 № 12021220000001720 і вирішено зберігати на майданчику для утримання транспортних засобів після дорожньо-транспортної пригоди, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107 до прийняття рішення у кримінальному провадженні;
- ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 12.11.2021 у справі № 953/21454/21 накладено арешт на майно позивача, а саме на спірний автомобіль; зберігання автомобіля доручено працівникам майданчика для тимчасового зберігання транспортних засобів, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107;
- відповідно до листа від 12.08.2022 № 6аз/119/05/50-2022 позивачу повідомлено, що автомобіль зник зі штраф-майданчика, у зв`язку з чим складено рапорт та направлено для реєстрації з подальшим приєднанням відомостей до кримінального провадження від 07.05.2022 № 12022221130001135 за частиною другою статті 289 КК України до ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області;
- у Дзержинському районному суді міста Харкова перебуває справа № 638/1292/22 за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12021220000001720 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 2861 КК України. Кримінальна справа триває, відсутній обвинувальний вирок, автомобіль оголошено у розшук.
6.22. Згідно із частинами другою, четвертою статті 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.
6.23. У пункті 20 Порядку № 1104 передбачено, що зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів НП України для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
6.24. Схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно (пункт 27 Порядку).
6.25. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Національну поліцію" НП України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
6.26. Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 до основних завдань НП України належить реалізація державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
6.27. Крім того, НП України здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності (підпункт 9 пункту 4 зазначеного Положення).
6.28. Таким чином, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність у посадових осіб НП України обов`язку забезпечити схоронність та повернення тимчасово вилученого транспортного засобу, який є речовим доказом у кримінальному провадженні та який було арештовано й передано для зберігання на спеціальний майданчик, у стані та комплектації, в якій він передавався на майданчик для зберігання автомобілів, а також про наявність підстав для відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням цього обов`язку.
6.29. Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовому висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 757/50534/17-ц, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.
6.30. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, не спростував ці обставини, разом з тим не врахував, що арешт та тимчасове вилучення речового доказу не позбавляють права власності на таке майно, а означають тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, для запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
6.31. Позивач, заявляючи позовні вимоги, вказував на заподіяння йому шкоди саме незбереженням відповідальними за це особами належного йому на праві власності майна і настання права на відшкодування шкоди з моменту втрати цього майна.
6.32. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, не мотивував, яким чином кримінальне провадження щодо зниклого автомобіля (що триває з 2022 року на поточний час) та вирок у кримінальній справі з цього приводу стосується права позивача на відшкодування матеріальної шкоди, яка завдана внаслідок незабезпечення державою в особі відповідного органу належного збереження ввіреного йому майна, як такі обставини можуть позбавляти чи впливати на таке право.
6.33. Отже, з огляду на наведене, доводи скаржника щодо підстав касаційного оскарження знайшли підтвердження.
6.34. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок неправомірних дій, що виразилися у незбереженні у рамках кримінального провадження тимчасово вилученого майна, позивачу завдано майнову шкоду, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
6.35. Враховуючи положення частини другої статті 1192 ЦК України, якою встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, що відповідає основним засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, при цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат також підлягають задоволенню, оскільки державний орган відшкодовує збитки (грошові кошти), завдані власнику, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, і це відповідає конвенційному принципу пропорційності. Правова позиція щодо того, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі, викладена Верховним Судом України у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16).