iplex360.Демо.Судові рішення

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа №990/284/24

адміністративне провадження № П/990/284/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів - Єресько Л.О., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №990/284/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

1. До Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Президента України (далі - відповідач), у якій позивач просив Суд:

- визнати протиправною і дискримінаційною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні вимог частини першої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і не призначенні ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20;

- зобов`язати Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та видати відповідний указ.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначає, що 22 грудня 2020 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №3567/0/15-20 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва".

3. Разом з тим, Президент України, порушуючи норми статті 128 Конституції України та статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", не розглянув подання Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення його на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва та не видав відповідний указ, чим вчиняє протиправну бездіяльність.

4. Позивач уважає, що установлений статтею 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тридцятиденний строк є достатнім, оскільки у процедурі добору кандидатів на посаду судді, Президент України не наділений повноваженнями проводити перевірку подання ВРП, а лише зобов`язаний видати на його підставі указ про призначення на посаду судді.

5. Зауважує, що протягом травня-липня 2024 року Президентом України видано укази про призначення понад 300 суддів до місцевих судів і всі ці призначення стосувалися подань нового складу Вищої ради правосуддя, які надійшли відповідачу у 2024 році.

6. Уважає, що пріоритетність призначення суддів, відібраних новими складами Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної суддів України, є дискримінаційною щодо позивача.

7. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав заявлений позов.

Аргументи відповідача

8. 30 вересня 2024 року представник Президента України подав відзив та просив залишити позов без розгляду (том 1, а.с.52-57).

9. Відповідач зазначив про порушення ОСОБА_1 строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. У прохальній частині відзиву представник відповідача просить Суд залишити позов без розгляду.

10. Указане клопотання обґрунтовано тим, що:

- позивач ще у грудні 2020 року знав про наявність рішення ВРП про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді;

- більш ніж три роки не здійснював жодних дій для отримання інформації про розгляд такого подання;

- у квітні 2024 року, за його твердженням, із засобів масової інформації дізнався інформацію, з якою пов`язує порушення, на його думку, своїх прав, зокрема в частині "дискримінаційної бездіяльності Президента України";

- ще через три місяці - у липні 2024 року позивач почав вчиняти дії для отримання інформації від ВРП та Офісу Президента України щодо стану розгляду подання ВРП про призначення його на посаду судді.

11. Переконує, що звернення до суду із пропуском відповідного строку на три з половиною роки є надмірним, непропорційним, недобросовісним, таким, що суперечить завданню та духу інституту строків у адміністративному судочинстві та принципу юридичної визначеності.

12. У судовому засіданні представник Президента України просив відмовити у задоволенні позову.

Клопотання сторін та процесуальні дії у справі

13. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Жука А.В., суддів Єресько Л.О., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р.

14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (том 1, а.с.32-34).

15. 27 листопада 2024 року Суд розглянув клопотання представника Президента України про залишення позову без розгляду та відмовив у його задоволенні (том 1, а.с.92-96).

16. 11 лютого 2025 року від представника Президента України надійшло клопотання про оголошення перерви у розгляді справи №990/284/24.

17. У судовому засіданні 12 лютого 2025 року протокольною ухвалою неявку представника Президента України в судове засідання визнано такою, що здійснена без поважних причин. У задоволенні клопотання про оголошення перерви відмовлено, розгляд справи відкладено на 19 лютого 2025 року на 16:00.

Установлені обставини справи

18. 23 січня 2012 року ОСОБА_2 призначений на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п`ять років відповідно до Указу Президента України №29/2012.

19. 23 січня 2017 року повноваження позивача припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

20. 22 грудня 2020 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №3567/0/15-20 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва" (том 1, а.с.15-16).

21. 30 грудня 2020 року Вища рада правосуддя направила до Офісу Президента України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 (том 1, а.с.17).

22. 16 липня 2024 року представник позивача направив Вищій раді правосуддя адвокатський запит №01/07-2024-1з (том 1, а.с.19), у якому просив надати інформацію та засвідчені належним чином копії таких документів:

- коли було виготовлено повний текст рішення від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20, яким Вища рада правосуддя вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва;

- рішення Вищої ради правосуддя від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20 "Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва";

- інформацію про те, коли рішення Вищої ради правосуддя від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20 було направлено Президенту України та надати відповідні докази;

- інформацію і докази про дату отримання Президентом України подання, оформленого рішенням від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20, про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

23. У відповідь на адвокатський запит Вища рада правосуддя листом від 23 липня 2024 року №22957/0/9-24 (том 1, а.с.20) повідомила, що:

- рішення від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20, після підписання Головою та членами Вищої ради правосуддя, зареєстровано у спеціальному журналі в порядку прийняття 28 грудня 2020 року о 10 год 21 хв;

- подання від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва направлено Президентові України 30 грудня 2020 року, на підтвердження чого надано реєстр №97 на відправлення (том 1, а.с.18);

- Вища рада правосуддя не володіє інформацією щодо дати отримання Президентом України подання від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20.

24. 24 липня 2024 року представник позивача направила до Офісу Президента України адвокатський запит №01/07-2024-2з (том 1, а.с.23), у якому просила надати інформацію та засвідчені належним чином копії документів:

- чи надходило до Офісу Президента України подання про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва, і якщо так, то надати інформацію про дату його надходження, а також докази, що це підтверджують;

- якщо подання про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва надійшло до Офісу Президента України, то надати інформацію про причини невидання указу про призначення ОСОБА_1. на посаду судді;

- інформацію про те, чи підготовлений проєкт указу Президента України про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва;

- інформацію про критерії, за якими видаються укази про призначення суддів.

25. У відповідь на адвокатський запит Офіс Президента України направив листа від 01 серпня 2024 року №45-01/214 (том 1, а.с.24) за підписом заступника керівника Офісу Президента України І. Мудрої, у якому повідомив, що подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва надійшло до Офісу Президента України 31 грудня 2020 року та зареєстровано за вх.№139/63375-01. Також зазначив, що станом на 31 липня 2024 року Указ про призначення ОСОБА_1 . Президентом України не видавався.

26. 12 серпня 2024 року представник позивача направив до Офісу Президента України адвокатський запит №01/07-2024-3з (том 1, а.с.25), у якому просив надати інформацію та засвідчені належним чином копії документів:

- докази, що підтверджують дату надходження до Офісу Президента України подання про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва;

- інформацію про причини невидання указу про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва;

- інформацію про критерії, за якими видаються укази про призначення суддів.

27. У відповідь на адвокатський запит Офіс Президента України направив листа від 16 серпня 2024 року №45-01/252 (том 1, а.с.21) за підписом заступника керівника Офісу Президента України І. Мудрої, у якому повідомив, що:

- подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва опрацьовано профільними структурними підрозділами Офісу Президента України та у строк, визначений законодавством, підготовлено відповідний проєкт Указу Президента України "Про призначення суддів", у тому числі про призначення ОСОБА_1. на посаду судді зазначеного суду;

- документування фактів надходження матеріалів до Офісу Президента України не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а розписки про доставлену фельдзв`язком кореспонденцію повертаються відправнику.

28. До указаного листа долучено копію подання Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва, яке, відповідно до відбитку реєстраційного штемпелю, надійшло до Офісу Президента України 31 грудня 2020 року та зареєстроване за вх.№139/63375-01 (том 1, а.с.22).

29. Станом на момент пред`явлення позову та ухвалення рішення по суті справи Президент України не видав указу про призначення ОСОБА_1. на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Оцінка доводів учасників справи та висновки Верховного Суду

30. Суд, вивчивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх належними й допустимими доказами, звертає увагу на таке.

31. Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

32. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Водночас Суд зауважує, що конституційним поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову увесь принцип поділу влади не вичерпується.

34. Так, статтею 102 Конституції України установлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

35. Згідно з частиною третьою статті 106 Конституції України, яка визначає повноваження Президента України, на основі та на виконання Конституції і законів України глава держави видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

36. До конституційних повноважень Президента України, серед іншого, належить також призначення на посаду судді. Згідно із частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя у порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

37. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені та/або обмежені законом або іншим нормативно-правовим актом (зокрема, рішення від 10 квітня 2003 року №7-рп/2003 [справа про гарантії діяльності народного депутата України]; від 07 квітня 2004 року №9-рп/2004 [справа про Координаційний комітет]; від 16 травня 2007 року №1-рп/2007 [справа про звільнення судді з адміністративної посади]; від 11 грудня 2007 року №12-рп/2007 [справа про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України]; від 26 лютого 2009 року №6-рп/2009 [щодо звільнення з посади Голови НБУ]).

38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України подання Президенту України про призначення судді на посаду вносить Вища рада правосуддя.

39. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя, передбачено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

40. Статтею 3 та частинами першою, другою статті 36 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" визначено, що до повноважень Вищої ради правосуддя належить, зокрема, внесення подання про призначення судді на посаду. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду ухвалюється Вищою радою правосуддя за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

41. Порядок призначення на посаду судді встановлено статтею 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

42. Відповідно до частин першої та другої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

43. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені у таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

44. Президент України видає указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.

45. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначає про бездіяльність Президента України у формі непризначення його на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у передбачений законом строк.

46. З огляду на викладене, перш за все слід вирішити питання про наявність/відсутність бездіяльності Президента України у процедурі призначення ОСОБА_1. на посаду судді.

47. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

48. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

49. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

50. При вирішенні справи по суті суд, у разі задоволення позову, може прийняти рішення про повне або часткове задоволення позову шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (частина перша, пункт 4 частини другої статі 245 КАС України), що відповідає змісту заявлених вимог, визначених пунктом 4 частини першої статті 5 цього Кодексу.

51. Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

52. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

53. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо протиправної бездіяльності, вчиненої Президентом України, колегія суддів зазначає, що оцінка судом при вирішенні адміністративного позову поведінки суб`єкта владних повноважень за критерієм правомірності, безумовно, повинна ґрунтуватися, насамперед, на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

54. Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

55. Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом установленого строку.

56. У постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

57. Самі по собі строки, установлені правовою нормою для прийняття зобов`язаним суб`єктом рішення (вчинення певної дії/дій), поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, сукупністю фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набуває (може набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

58. Аналогічний підхід застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №П/9901/137/18, від 27 лютого 2020 року у справі №800/304/17 та від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21.

59. За приписами пункту 10 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

60. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та прийняття відповідних рішень (вчинення дій) у найкоротший строк, достатній для їх прийняття (вчинення).

61. Суд установив та матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_2 пройшов усі стадії призначення на посаду судді, передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

62. Так, рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у складі Колегії від 20 березня 2019 року №43/ко-19 суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.

63. Також, Вища рада правосуддя не установила обставин, які, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

64. Рішенням від 22 грудня 2020 року №3567/0/15-20 Вища рада правосуддя вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

65. Реалізуючи це рішення, Вища рада правосуддя 30 грудня 2020 року направила до Офісу Президента України подання від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

66. 31 грудня 2020 року Офіс Президента України отримав це подання.

67. Водночас з 31 грудня 2020 року (з моменту отримання подання) і дотепер Президент України не розглянув подання Вищої ради правосуддя і не видав указ про призначення позивача на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

68. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір за аналогічних правовідносин, у постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21 виходила з того, що зміст частини першої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" указує, що "підстави та межі" призначення на посаду судді установлюються поданням.

69. З огляду на це, вирішення питання щодо призначення суддів належить до виключної дискреції Вищої ради правосуддя, а Президент України, реалізуючи ініціативу останньої, призначає на посаду шляхом видання указу про призначення судді. Будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду.

70. Відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі надходження до Президента України будь-яких звернень щодо особи (кандидата на посаду судді), стосовно якої від Вищої ради правосуддя надійшло подання про призначення її на посаду судді, Президент України порушує перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки викладених у таких зверненнях фактів.

71. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі №9901/506/21, аналізуючи положення статті 128 Конституції України та частити другої статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", також зауважила, що Президент України має відреагувати на подання Вищої ради правосуддя протягом тридцяти днів. Цей строк є гарантійним як у сенсі забезпечення формування корпусу суддів і реалізації Вищою радою правосуддя відповідних дискреційних повноважень для цього, так і для захисту права особи, яка взяла участь у доборі на зайняття посади судді. Тому для розгляду Президентом України подання Вищої ради правосуддя строк у 30 днів є достатнім, прийнятним, обов`язковим і розумним.

72. Установлення такого строку покликане забезпечити дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) інтересами, які полягають у формуванні суддівського корпусу і виражені конституційно визначеним обов`язком участі Президента України у формуванні судової влади, та приватними інтересами позивача і розглядається (з`ясовується) в контексті оцінки бездіяльності Президента України щодо розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді як протиправної.

73. Суд зазначає, що Європейська комісія за демократію через право (Венеціанською комісією), зокрема, підтримала "церемоніальну роль" Президента України та указала у Висновку щодо проєкту змін до Конституції України в частині правосуддя від 26 жовтня 2015 року №803/2015 (CDL-PI(2015)016) про те, що "призначення суддів Главою держави, який діє відповідно до пропозиції Вищої ради правосуддя, має за мету обмежити політичний вплив та партійний тиск на суддів (...) та [має]... схвалюватися". Венеціанська комісія висловила свою рішучу підтримку пропозиції щодо того, щоб судді призначалися на посаду Президентом (який відіграватиме виключно формальну, церемоніальну роль) за поданням (обов`язковим) Вищої ради правосуддя.

74. Разом з тим, указаний Висновок містить також застереження стосовно необхідності регламентувати окремими положеннями закону можливі затримки чи "глухі кути" у призначенні суддів Президентом України.

75. З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що наявний порядок проведення процедур відбору суддів дозволяє належно, якісно та в повній мірі здійснити перевірку осіб, які претендують бути призначеними на посаду судді за установленими критеріями щодо кваліфікації і професійних здібностей. Тому законодавче регулювання повноважень Президента України при призначенні суддів має на меті усунення політичного впливу на процес формування суддівського корпусу, що сприяє зміцненню довіри до судової системи та забезпечує її незалежність, прозорість і об`єктивність.

76. Надаючи оцінку спірним правовідносинам про можливі причини невиконання суб`єктом владних повноважень своїх законодавчо установлених обов`язків щодо належного розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду судді, Суд ураховує та оцінює обставини, що мали місце від часу, з якого почалася бездіяльність і до звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав.

77. Суд зауважує, що у період від дати внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва (31 грудня 2020 року) до моменту звернення ОСОБА_1 з цим позовом до Суду (01 вересня 2024 року) Президент України видав 91 указ про призначення більш ніж 500 осіб на посади суддів місцевих загальних, адміністративних та господарських судів.

78. Станом на час розгляду цієї адміністративної справи питання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва не вирішене.

79. Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

80. Однак, представник Президента України не подав до Суду відзиву на позовну заяву [який за формою та змістом відповідав би вимогам статті 162 КАС України], та у судових засіданнях не навів жодних переконливих та обґрунтованих обставин, доводів чи заперечень, котрі б указували на наявність об`єктивних причин, які б не надавали жодної реальної можливості Президенту України призначити ОСОБА_1 на посаду судді, особливо з урахуванням видачі у зазначений вище період [з 31 грудня 2020 року по 01 вересня 2024 року] 91 указу про призначення суддів.

81. За таких обставин і міркувань Суд дійшов висновку про допущення Президентом України протиправної бездіяльності, яка полягає у непризначенні ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у строк більше ніж 30 днів з дня внесення подання Вищою радою правосуддя.

82. Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо непризначення його на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у передбачений законом строк є обґрунтованою, такою, що підлягає задоволенню та відповідає пункту 4 частини першої статті 5 КАС України.

83. Надаючи оцінку доводам позивача про дискримінаційний характер бездіяльності Президента України, колегія суддів зазначає таке.

84. Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.

85. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указує, що поняття "приватне життя" не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (рішення від 16 грудня 1992 року у справі "Німіц проти Німеччини" (Niemietz v. Germany; заява №13710/88).

86. На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 07 серпня 1996 року у справі "С. проти Бельгії" (С. v. Belgium; заява №21794/93). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (Sidabras and Dziautas v Lithuania; заяви №55480/00 та №59330/00).

87. За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складову права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

88. Право позивача на доступ до суддівської професії як складова його права на повагу до приватного життя гарантовані Конституцією України зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", а також Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який згідно з його преамбулою визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

89. За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

90. Позивач убачає дискримінацію у тому, що Президент України не видав Указу про призначення його на посаду судді на підставі подання Вищої ради правосуддя, яке надійшло до Офісу Президента України 31 грудня 2020 року, хоча стосовно деяких інших осіб, подання щодо яких надійшли пізніше, Президент України видав відповідні укази.

91. Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки, відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

92. Так, позивач не зазначив і не обґрунтував наявності у нього певної ознаки (раса, колір шкіри, стать, вік та ін.), яка могла б вплинути на своєчасність видання Указу про призначення його на посаду судді, а також обставин, які б свідчили про певну вибірковість уже здійснених призначень. У такому разі має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

93. На переконання колегії суддів, оскаржувану бездіяльність Президента України не можна вважати втручанням у право або обмеженням у праві позивача на доступ до суддівської професії в силу відсутності у Глави держави повноважень прийняти інше рішення, окрім як видати Указ про призначення на посаду судді.

94. Разом з тим, як зазначалось вище, невидання Президентом України указу про призначення на посаду судді у строк, визначений статтею 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для визнання такої бездіяльності протиправною.

95. З урахуванням викладеного, у задоволенні вимоги про визнання дискримінаційною бездіяльності Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді слід відмовити.

96. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва, відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та видати відповідний указ, колегія суддів зазначає таке.

97. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

98. Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

99. При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.

100. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

101. Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

102. Статтею 13 Конвенції, зокрема, задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

103. Загальноприйнято вважати, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

104. Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

105. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

106. Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21, від 29 жовтня 2024 року у справі №990/524/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

107. ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" (заява №11901/02, пункт 77) зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

108. З урахуванням наведеного, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.

109. У справі ОСОБА_1 рішення суду безпосередньо стосується забезпечення судового захисту прав позивача на своєчасне зайняття посади судді місцевого загального суду. Водночас Президент України як гарант має його реалізовувати за відповідною процедурою (згідно з частиною першою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя у порядку, встановленому законом, шляхом видання відповідного указу).

110. Суд наголошує, що повноваження Президента України стосовно видання указів, зокрема тих, які стосуються призначення на посаду судді, належать до його виключної компетенції як Глави держави.

111. Згідно з положеннями статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

112. Отже, згідно з положеннями Конституції України та КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

113. Суд не втручається та не може втручатися в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.

114. Крім того, керуючись принципом розподілу влад, Суд зазначає, що втручання судової влади в реалізацію Главою держави своїх повноважень обмежене законом.

115. З огляду на викладене, ураховуючи конституційно визначений обов`язок участі Президента України у формуванні судової влади, а також суспільне значення належного формування цієї влади, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України Верховний Суд уважає, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 буде зобов`язання Президента України, відповідно до статті 80 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розглянути подання Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року №520/0/12-20 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

116. З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково.

................

Перейти до повного тексту