1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 640/17349/21

адміністративне провадження № К/990/29476/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/17349/21

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення середнього заробітку,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року

(головуючий суддя: Басай О.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року (головуючий суддя: Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Грибан І.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 щодо поновлення його на роботі за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року у сумі: 1666136,79 грн, з якої сплачувалися податки та збори, визначені законодавчими актами України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 безпідставно поновлено в Генеральній прокуратурі України, тобто в органі прокуратури, якого не існує, у зв`язку з чим він не може здійснювати свої обов`язки та виконувати роботу, якою займався до звільнення з органів прокуратури.

До того ж, вказав про неналежне виконання Офісом Генерального прокурора рішення суду про поновлення його на роботі, оскільки таке поновлення фактично зведено лише до формального скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення всупереч рішення суду в органі, якого не існує, і виготовлення відповідних записів у трудовій книжці, а не до відновлення порушених трудових прав позивача.

До того ж, зауважує, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 16 вересня 2020 року до 12 березня 2021 року вирішується судом у справі №640/6877/21, тому у цій справі підлягає вирішенню питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року.

Вважаючи свої трудові права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду за їхнім захистом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судове рішення від 15 вересня 2020 року №640/600/20 в частині поновлення позивача на відповідній посаді у Офісі Генерального прокурора підлягало негайному виконанню. Втім, поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося фактично наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 3024ц, тобто за обставин невиконання судового рішення про поновлення на роботі у період 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року.

Проте, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року є предметом судового розгляду у справі №640/6877/21, тож у межах цієї справи вирішенню не підлягає.

До того ж, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про неналежне виконання Офісом Генерального прокурора рішення суду від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 в частині поновлення його на роботі, адже постановою від 9 листопада 2023 року у справі № 640/600/20, Верховний Суд змінив резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в такій редакції:

"Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року".

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій не встановили неналежного виконання остаточного судового рішення про поновлення позивача на посаді та, як наслідок, підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року, який є предметом цього позову.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21, від 23 травня 2024 року у справі №460/16522/21 та від 26 жовтня 2023 року у справі №640/11509/21.

Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково:

поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності з 25 грудня 2019 року.

У цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 було пред`явлено позивачем до примусового виконання до органу державної виконавчої служби.

На підставі вказаного судового рішення від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 та постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП№ 63341428 від 20 жовтня 2020 року у справі №640/600/20, наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року №3024ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

Пунктом 2 наказу від Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Зі вказаним наказом позивач ознайомлений 24 грудня 2020 року.

Вважаючи судове рішення від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 невиконаним відповідачем неналежним чином, позивач звернувся до Генерального прокурора з відповідною заявою від 28 грудня 2020 року, в якій зазначив, що вважає судове рішення в частині поновлення його на посаді фактично невиконаним, оскільки наказ від 23 грудня 2020 року № 3024ц суперечить вимогам рішення суду, який зобов`язав поновити позивача на посаді прокурора відділу в Офісі Генерального прокурора, а його поновлено на роботі в Генеральній прокуратурі України, тобто в органі, який на теперішній час не існує.

За результатом розгляду заяви позивача, листом від 20 січня 2021 року № 07-376-20 Офіс Генерального прокурора повідомив, що наказом від 23 грудня 2020 року №3024ц позивача поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року, яку він обіймав на день звільнення. Одночасно поінформовано, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 "Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора", день початку роботи Офісу Генерального прокурора є 2 січня 2020 року. З огляду на наведене, вважає рішення суду та постанову державного виконавця виконаними у повному обсязі.

Наказом Генерального прокурора від 29 червня 2021 року № 1004ц позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 1 липня 2021 року на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Натомість, вважаючи поновлення на роботі на посаді в Генеральній прокуратурі України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, наказом від 23 грудня 2020 року № 3024ц таким, що суперечить судовому рішенню від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20, позивач звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).

Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у ріше

................
Перейти до повного тексту