ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2206/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю: секретаря судового засідання Іщука В. В.,
представників учасників справи:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" - Вершиніної Д. О., Ракітіна С. П.,
відповідача Антимонопольного комітету України - Рудченка Є. Д.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія" - Ракітіна С. П.,
розглянувши касаційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (головуюча - суддя Агрикова О. В., судді: Мальченко А. О., Козир Т. П.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2024 (суддя -
Щербаков С. О.)
у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест"
до Антимонопольного комітету України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія",
про визнання недійсним рішення,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськбудінвест" (далі - ТОВ "БК "Міськбудінвест", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач), у якому просило визнати недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 78-р/тк від 19.12.2023 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції України та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувало, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.
Господарський суд міста Києва згідно з ухвалою від 26.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та залучив до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газова будівельна компанія" (далі - ТОВ "Газова будівельна компанія", третя особа).
Господарський суд міста Києва у рішенні від 19.09.2024, що залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у задоволенні позову відмовив.
Позивач, не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
У поданій 24.12.2024 касаційній скарзі ТОВ "БК "Міськбудінвест", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені судові рішення, у справі ухвалити нове рішення, згідно з яким позовні вимоги ТОВ "БК "Міськбудінвест" задовольнити та визнати недійсним Рішення АМК.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову:
- не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21, щодо розумності строків винесення рішення та недопустимості значної тривалості розслідування без поважних причин, а також визначення меж і строків розслідування аналогічних справ;
- застосували норму пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - ЗУ "Про захист економічної конкуренції", Закон) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 907/284/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21, від 10.09.2024 у справі № 910/1528/22, щодо встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з підстави, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, ТОВ "БК "Міськбудінвест" зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо:
- застосування статті 1 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" в контексті змісту поняття "контролю" та пункту 16 частини першої статті 1 ЗУ "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній станом на 10.12.2016) щодо питання визначення пов`язаних осіб між собою відносинами контролю у випадку, коли член виконавчого органу однієї юридичної особи є учасником, який має 5 % частки у статутному капіталі юридичної особи-засновника іншої юридичної особи;
- застосування частини другої статті 59 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у взаємозв`язку з частиною другою статті 19 Конституції України щодо питання необхідності дотримання органом АМК власної процедури під час розгляду антимонопольної справи та визнання недійсним рішення АМК, прийнятого за результатами порушення процедури.
Підставою для касаційного оскарження ухвалених у справі рішень скаржник зазначає також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, обґрунтовуючи доводи тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема, порушивши пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, суди:
- не дослідили зібраних у справі доказів, не надали їм оцінки на предмет повноти, достатності та достовірності;
- необґрунтовано відхилили клопотання про проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи, що унеможливило встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;
- встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 для розгляду справи № 910/2206/24 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.
Верховний Суд в ухвалі від 27.01.2025 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "БК "Міськбудінвест" та встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 11.02.2025.
07.02.2025 АМК направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує доводи касаційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою, а доводи, викладені в ній, такими що не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Просить відмовити у її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суди попередніх інстанцій встановили, що тимчасова адміністративна колегія АМК, розглянувши матеріали справи № 38/41-р-02-05-17 про порушення ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" та пунктом 4 частини другої статті 6 цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, та подання П`ятого відділу досліджень та розслідувань Північного міжобласного територіального відділення АМК від 25.07.2023 № 60-03/164п, постановила Рішення АМК, згідно з яким визнала дії ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" такими, що порушують пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю за предметом: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціонування будівлі адміністративно-технічного корпусу)", проведених Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (далі - замовник) за допомогою електронної системи Prozorro", ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-01-27-002568-b (пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК).
За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини вказаного рішення, на ТОВ "Газова будівельна компанія" накладено штраф у розмірі 1 710 930 грн (пункт 2 резолютивної частини Рішення АМК).
За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК на ТОВ "БК "Міськбудінвест", накладено штраф у розмірі 8 309 200 грн (пункт 3 резолютивної частини Рішення АМК).
Як встановили суди, третя особа ТОВ "Газова будівельна компанія" та позивач ТОВ "БК "Міськбудінвест" 13.02.2017 подали тендерні пропозиції для участі в торгах на закупівлю за предметом: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", проведених Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (далі - замовник) за допомогою електронної системи "Prozorrо", ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-01-27-002568-b (далі - торги).
Згідно з розпорядженням від 22.08.2017 № 41-р Тимчасова адміністративна колегія Київського обласного територіального відділення АМК розпочала розгляд справи № 38/41-р-02-05-17 за ознаками вчинення ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого у пункті 1 статті 50 та пункті 4 частини другої статті 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, про що 22.08.2017 у листах № 02-05/2818 та № 02-05/2819 повідомила ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест", відповідно, й надіслала копії розпорядження.
Відповідно до розпорядження АМК від 28.11.2019 року № 23-рп "Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України" найменування адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення АМК з 02.06.2020 року змінено на Північне міжобласне територіальне відділення АМК (далі - Відділення, Комітет).
25.07.2023 АМК у листі № 60-02/3220 (номер поштового відправлення 0303515119259) направив ТОВ "БК "Міськбудінвест" витяг з подання про попередні висновки в антимонопольній справі № 38/41-р-02-05-17 від 25.07.2023 № 60-03/164п. Вказаний лист вручений позивачу 01.08.2023. ТОВ "БК "Міськбудінвест" 07.08.2023 надало до АМК заперечення на вказане подання.
Також 25.07.2023 АМК направив лист № 60-02/3219 з означеним поданням ТОВ "Газова будівельна компанія". Вказаний лист третій особі вручено 08.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення № 0303515119240. Письмових зауважень або заперечень ТОВ "Газова будівельна компанія" до АМК не направляло, натомість його представник під час засідання Тимчасової адміністративної колегії АМК надав усні заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами в антимонопольній справі є ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест", що є суб`єктами господарювання в розумінні статті 1 ЗУ "Про захист економічної конкуренції".
Як встановили суди попередніх інстанцій, Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" провело торги із закупівлі: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", ідентифікатор закупівлі в системі "Prozorro" UA-2017-01-27-002568-b. Очікувана вартість закупівлі - 4 469 900,00 грн із ПДВ.
Згідно з умовами тендерної документації замовника кінцевий строк подання тендерних пропозицій було встановлено до 17:30 год 13.02.2017, а оцінка тендерних пропозицій здійснюється на основі єдиного критерію "ціни" тендерної пропозиції.
Як вбачається з даних форми реєстру отриманих тендерних пропозицій, для участі в Торгах свої тендерні пропозиції надали такі суб`єкти господарювання: ТОВ "БК "Міськбудінвест" - 13.02.2017 о 15:23 год; ТОВ "Газова будівельна компанія" - 13.02.2017 о 16:23 год.
Наведене свідчить, що і позивач, і третя особа подали свої тендерні пропозиції для участі в Торгах в один день з незначною різницею у часі.
Проведення Торгів (електронного аукціону) розпочалося 14.02.2017 о 15:16 год, та завершилося 14.02.2017 о 15:38 год.
За результатами проведення електронного аукціону учасники Торгів запропонували такі ціни на будівельні роботи:
- ТОВ "БК "Міськбудінвест", початкова ціна - 4 430 304,45 грн, кінцева - 3 815 000,00 грн, відсоток зниження ціни - 13,89 %;
- ТОВ "Газова будівельна компанія", початкова ціна - 4 469 834,34 грн, кінцева - 3 840 000, 00 грн, відсоток зниження ціни - 14,09 %.
Отже, найбільш економічно вигідною пропозицією визнано тендерну пропозицію ТОВ "БК "Міськбудінвест".
Відповідно до умов тендерної документації учасники зобов`язані завантажити свої пропозиції, документи, що підтверджують інформацію учасників про їхню відповідність кваліфікаційним критеріям та вимогам, що встановлені у статті 17 ЗУ "Про публічні закупівлі".
Проте, як вбачається з протоколу засідання тендерного комітету замовника від 21.02.2017 № 65, згідно з абзацом третім пункту 2 частини першої статті 30, пунктом 4 частини першої статті 30 ЗУ "Про публічні закупівлі" тендерний комітет відхилив тендерну пропозицію ТОВ "БК "Міськбудінвест" через невідповідність умовам тендерної документації й ненадання документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених у статті 17 ЗУ "Про публічні закупівлі".
У зв`язку з наведеним тендерний комітет прийняв рішення розглянути наступну тендерну пропозицію з переліку учасників, що вважається найбільш економічно вигідною, - пропозицію ТОВ "Газова будівельна компанія".
Згідно з протоколом засідання від 24.02.2017 № 68 тендерний комітет замовника тендерну пропозицію ТОВ "Газова будівельна компанія" відхилив через невідповідність умовам тендерної документації, кваліфікаційному критерію, встановленому згідно зі статтею 16 ЗУ "Про публічні закупівлі".
Замовник, розглянувши вказані тендерні пропозиції ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" відповідно до вимог ЗУ "Про публічні закупівлі", відмінив Торги у зв`язку з відхиленням всіх тендерних пропозицій.
АМК в оскаржуваному рішенні, аналізуючи інформацію та матеріали, отримані під час розгляду справи № 38/41-р-02-05-17, дійшов висновку, що ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" узгоджували свої дії під час підготовки та участі у торгах. Доводи Комітету щодо наявності у діях позивача та іншого учасника торгів антиконкурентних узгоджених дій ґрунтуються на:
1) пов`язаності між учасниками торгів (ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "Енвіл" є пов`язаними відносинами контролю юридичними особами в розумінні норм Закону через особу ОСОБА_1, який був директором ТОВ "Газова будівельна компанія" та одночасно одним із засновників ТОВ "Енвіл"; пов`язаність ТОВ "БК "Міськбудінвест", ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "Енвіл" наведена у схемі 1 оскаржуваного Рішення АМК);
2) спільному фактичному місцезнаходженні (протягом другого півріччя 2016 та першого півріччя 2017, а також під час спільної участі у торгах, ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія", що були зареєстровані за різними адресами, фактично знаходилися та здійснювали свою господарську діяльність у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Семена Скляренка, 17, що орендували у ТОВ "Енвіл");
3) використанні учасниками торгів спільних засобів зв`язку (під час здійснення господарської діяльності ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудсервіс" використовували номери телефонів, наданих оператором телекомункацій ПрАТ "Фарлеп-Інвест" у користування ТОВ "Енвіл", яке АМК визнав таким, що пов`язане з відповідачами в антимонопольній справі, підключеними за адресою, яку не зазначили учасники торгів, проте використовували під час здійснення господарської діяльності);
4) використанні суб`єктами господарювання однакової ІР-адреси (АМК встановив, що для дистанційного керування рахунками за період з 01.07.2016 до 30.06.2017, а також в день оголошення торгів (27.01.2017), подання учасниками торгів власних тендерних пропозицій для участі в торгах (13.02.2017); входу в аукціон під час участі в торгах (14.02.2017) учасники торгів неодноразово входили до своїх особистих кабінетів системи інтернет-банкінгу з однієї ІР-адреси НОМЕР_1, що була надана ТОВ "Сільвер Телеком" у користування ТОВ "Енвіл", в наближені проміжки часу з метою керування власними рахунками, здійснення платежів, подання податкової звітності до органів ДПС тощо);
5) господарських відносинах учасників торгів стосовно оренди приміщень та купівлі-продажу товару (АМК встановив наявність договорів оренди нежитлових приміщень та постачання кабельної продукції, що були укладені між ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" й були чинними до, під час, та після проведення торгів);
6) наданні фінансової допомоги (відповідно до банківських виписок, наданих ТОВ "Газова будівельна компанія" у листі № 01-11-1867, ТОВ "БК "Міськбудінвест" у листі № 01-11-1764 та АТ "Ощадбанк" у листі від 22.05.2017 № 46-07/603/821БТ у період перед проведенням торгів відповідачі надавали та повертали фінансову допомогу (таблиця № 6 Рішенням АМК - інформація з обмеженим доступом);
7) укладенні учасниками торгів договорів купівлі-продажу цінних паперів векселів (АМК встановив, що на момент укладення ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" 18.07.2026 та 22.07.2016 договорів купівлі-продажу цінних паперів векселів, векселедавцем яких було ТОВ "Укрхотелінвест компані", кінцевими бенефіціарними власниками якого у зазначений період були ОСОБА_2 та ОСОБА_3, директором - ОСОБА_4, які водночас обіймали посади менеджерів служби комплектації та перевезень ТОВ "БК "Міськбудінвест"; засновниками ТОВ "Укрхотелінвест компані" були ТОВ "Інвестпроект" - 99 % та ОСОБА_5 - 1 %, останній одночасно обіймав посаду такелажника ТОВ "Газова будівельна компанія", що свідчить про перебування вказаних осіб у трудових відносинах з відповідачами та отримання ними доходу у вигляді заробітної плати);
8) наявності господарських відносин (Комітет встановив, що між ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест", а також ТОВ "Енвіл", пов`язаним з суб`єктами господарювання через фізичних осіб відносинами контролю, були пов`язані господарськими відносинами, що, зокрема, підтверджується укладеними між ними численними договорами оренди автомобілів, транспортних засобів, нежитлових приміщень, про технічне обслуговування та ремонту обладнання, на виконання ремонтних робіт тощо);
9) синхронності дій ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" (Комітет встановив, що суб`єкти господарювання подали свої тендерні пропозиції в один день 13.02.2017 з різницею в часі в одну годину, ТОВ "БК "Міськбудінвест" о 15:23 год, а ТОВ "Газова будівельна компанія" о 16:23 год.
Отже, АМК в оскаржуваному рішенні, дослідивши та встановивши обставини вказаної антимонопольної справи, дійшов висновку, що дії відповідачів в антимонопольній справі свідчать про системний погоджений характер поведінки відповідачів у господарській діяльності, обмін інформацією та узгодженість їх дій, у тому числі під час участі в Торгах.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним вказаного Рішення АМК, позивач зазначав, що оскаржуване Рішення АМК є неправомірним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції АМК не дослідив у повному обсязі та не надав належної оцінки всім фактичним обставинами справи, посилаючись на те що ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" не пов`язані між собою юридичними особами, мають різних учасників та різних директорів, використання ними однієї ІР-адреси зумовлено фактичним розташуванням товариств та не свідчить про узгодженість дій в антимонопольній справі. Крім того, відсутні докази домовленості між ними, а АМК, порушуючи норми процесуального права, прийняв спірне Рішення АМК у справі № 38/41-р-02-05-17, не дотримавшись вимог Закону щодо строку розгляду справи, а тому просив суд визнати недійсним та скасувати спірне Рішення АМК в частині, яка стосується позивача.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що АМК при розгляді справи № 38/41-р-02-05-17, дотримуючись вимог ЗУ "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5, всебічно, повно і об`єктивно розглянув обставини справи, дослідив подані документи, належним чином проаналізував відносини сторін у справі та дійшов висновку, що відповідач у повному обсязі з`ясував та довів належними доказами обставини, що мають значення для справи, а спірне Рішення АМК прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний господарський суд з такими висновками суду першої інстанції погодився та вказав, що встановлені АМК в антимонопольній справі обставини у своїй сукупності свідчать про те, що учасники торгів здійснювали підготовку до участі в торгах та координували свої дії. Доводи апеляційної скарги позивача щодо розслідування, збирання та аналізу доказів неналежним органом з огляду на положення ЗУ "Про Антимонопольний комітет України", норми ЗУ "Про захист економічної конкуренції" та Тимчасових правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених згідно з розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5 відхилив, вказавши що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що службовці відділу досліджень і розслідувань Північного міжобласного територіального відділення АМК були уповноважені на збір доказів у спосіб та на підставі розпорядження Тимчасової адміністративної колегії АМК за підписом голови відділення. Стосовно доводів позивача про відсутність у матеріалах антимонопольної справи № 38/41-р-02-05-17 доказів отримання ним повідомлення АМК від 13.12.2023 про розгляд справи та засідання Тимчасової адміністративної колегії АМК суд вказав, що для встановлення інформації щодо фактичного перебування направлених листів Комітет керується строками та нормативами, що визначені згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень" (далі - Нормативи). Апеляційний суд встановив, що Комітет 13.12.2023 направив на адресу позивача лист з повідомленням про засідання Комітету та розгляд антимонопольної справи відповідно до Правил, що свідчить про дотримання відповідачем вимог Правил розгляду справ щодо повідомлення позивача про розгляд антимонопольної справи. Стосовно доводів позивача про порушення АМК строку розгляду справи апеляційний господарський суд вказав, що місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що ані Закон, ані Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не встановлюють строків тривалості розслідування з моменту його початку, вчинення службовцями Комітету / Відділення тих чи інших дій зі збору та аналізу доказів у справ і до винесення Комітетом відповідного рішення. Отже, відповідач розглянув антимонопольну справу № 38/41-р-02-05-17 в межах та відповідно до процесуальних засад діяльності органів АМК, а позивач не довів, як саме тривалість розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК вплинула на права, обов`язки та інтереси позивача, обмежила його права у здійсненні ним господарської діяльності, враховуючи що безпосередньо розгляд антимонопольної справи не обмежує позивача в подальшій участі у торгах.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Предметом касаційного перегляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на принцип диспозитивності підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, у пунктах 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Перевіривши доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд зазначає, що вказана норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", суть якого полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, якими є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема, у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц та від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Верховний Суд виходить також з того, що, досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що дії відповідачів у цій справі кваліфіковано за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у зв`язку з чим на позивача накладено штраф. Предметом розгляду у цій справі є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого у пункті 1 статті 50 та пункті 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
Зокрема, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків Верховного Суду, викладених у справах № 910/19008/21, № 916/5677/23, № 910/19061/21 щодо розумності строків винесення рішення та недопустимості значної тривалості розслідування без поважних причин, а також визначення меж і строків розслідування аналогічних справ.
Предметом розгляду вказаних справ № 910/19008/21, № 916/5677/23, 910/19061/21 було визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого у пункті 1 статті 50 та пункті 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
З огляду на викладене наведені скаржником справи та справа, що розглядається, є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання частково недійсним Рішення АМК), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, що у контексті змістовного критерію вказує на подібність спірних правовідносин.
Скаржник наголошує на тому, що проведення відповідачем розслідування у такий строк (майже 6 років) за процедурою закупівлі з двома учасниками, ураховуючи строки притягнення до відповідальності, встановлені у статті 42 Закону (п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення), має бути обґрунтовано об`єктивними та поважними причинами, які пов`язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями / бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі АМК, тощо.
У наведеній скаржником справі № 910/19008/21 підставою касаційного оскарження було питання відсутності у законодавстві строків, протягом яких орган АМК має розглядати справу про захист економічної конкуренції. За висновком Верховного Суду важливим у цьому плані є дотримання строків давності, встановлених у статті 42 Закону, у відносинах між АМК та учасником закупівель у розрізі розумності строків винесення рішення та недопустимості значної тривалості розслідування без поважних причин, а також визначення меж і строків розслідування аналогічних справ.
У наведених скаржником постановах у справах № 916/5677/23, № 910/19061/21 предметом розгляду також було питання розумності строків для розгляду антимонопольної справи та прийняття рішення АМК. На підставі того, що суди попередніх інстанцій не врахували строку розгляду справи, рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд. Суд касаційної інстанції вказав, що суди не проаналізували обставин справи в контексті обов`язку своєчасно здійснювати свою діяльність державними органами та установами, чим порушили вимоги частини другої статті 3 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не дослідили, які обставини стали підставою для тривалого строку розгляду справи, а також не встановили поважності обставин, які стали підставою такого тривалого розгляду відповідачем антимонопольної справи.
Колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17 такого змісту: "У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів".
Так, з огляду на вказану правову позицію у цій справі судам попередніх інстанцій необхідно також ураховувати правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 29.09.2024 у справі № 910/19061/21, від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21 та від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23, у яких суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 1 ЗУ "Про Антимонопольний комітет України" АМК як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, будує свою діяльність на принципах законності, гласності, захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 вказаного закону).
Господарські суди, розглядаючи справи про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм. Подібний висновок викладений у низці постанов Верховного Суду, у тому числі й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.
Критеріями перевірки законності оспорюваних рішень є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності тощо.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2024 у справі № 910/19061/21 зазначив, зокрема, про те що Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційні повноваження у прийнятті рішень та застерігає, що "цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів" (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
У вказаній постанові Суд зазначив, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Отже, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.
Відповідно до положень ЗУ "Про захист економічної конкуренції" АМК обмежений певними строками розгляду справ, які обчислюються з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи до моменту прийняття рішення.
Хоч окремі розслідування можуть проводитися з прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість має відповідати, зокрема, принципу верховенства права як одному з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конституцією України, так і принципу "належного урядування".
У частині першій статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" встановлено строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, який становить п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
У справі № 910/19008/21 Верховний Суд зазначив, що проведення розслідування у строк понад 9 років за процедурами закупівель з двома учасниками, ураховуючи встановлені у статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" строки притягнення до відповідальності (п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13- 16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об`єктивними та поважними причинами, що пов`язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями / бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі АМК, тощо. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з`ясували означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин. З`ясуванню також підлягає питання, чи вплинуло розслідування у такий строк та прийняття рішення АМК після 9 років з початку розслідування на права Товариства, у тому числі майнові. До того ж оцінка доводів має відбуватися, зокрема, в контексті реалізації Товариством права на захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для Товариства реалізація цього права у такий строк (9 років).
Під час розгляду справ № 910/19061/21 та № 916/5677/23 скаржник зазначав про те, що розслідування Відділенням тривало значний час і Відділення не приймало рішення в антимонопольній справі протягом 9 років. Касаційний суд в означеній справі вказав, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій фактично залишили вказаний довід позивача без дослідження та оцінки, зокрема, з урахуванням та в аспекті тих критеріїв, які наведені у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 зі справи № 910/19008/21 щодо необхідності: встановлення наявності / відсутності об`єктивних та поважних причин, які пов`язані безпосередньо із розглядом справи органом АМК, а саме: складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями / бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі органу АМК тощо; дослідження питання, чи вплинуло розслідування у такий строк та прийняття Рішення АМК після 9 років з початку розслідування на права позивача, у тому числі майнові. Також оцінка доводів має відбуватися, зокрема, в контексті реалізації позивачем права на ефективний захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для позивача реалізація такого права у такий строк (9 років). Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з`ясували означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 22.08.2017 згідно з розпорядженням адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення АМК № 41-р було розпочато розгляд справи № 38/41-р-02-05-17 за ознаками вчинення ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого у пункті 1 статті 50 та пункті 4 частини другої статті 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Рішення за результатами розгляду вказаної антимонопольної справи Тимчасова адміністративна колегія АМК прийняла тільки 19.12.2023 (більше ніж через шість років). Скаржник у справі, що розглядається, оскаржуючи ухвалені у справі судові рішення, вказував на порушення АМК розумності строків винесення Рішення АМК та недопустимості значної тривалості розслідування без поважних причин. Натомість суди в оспорюваних судових рішеннях вказали, що при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи. Суди, посилаючись на те що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами АМК України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначили, що ані Закон, ані Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не встановлюють строків тривалості розслідування з моменту його початку, вчинення службовцями Комітету / Відділення тих чи інші дій зі збору та аналізу доказів у справ і до винесення Комітетом відповідного рішення. У зв`язку з наведеним дійшли висновку, що відповідач не допустив надмірного зволікання у розгляді справи, а позивач не довів, як саме тривалість розслідування в антимонопольні справі вплинула на його права, обов`язки, а також обмежило його права у здійсненні ним господарської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, Тимчасова адміністративна колегія АМК 19.12.2023 прийняла рішення № 78-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно з яким дії ТОВ "БК "Міськбудінвест" та ТОВ "Газова будівельна компанія" визнала антиконкурентними узгодженими діями, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю за предметом: "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 (45300000-0 Будівельно-монтажні роботи (Будівельні роботи з реконструкції системи вентиляції та кондиціювання будівлі адміністративно-технічного корпусу)", проведених державним підприємством "Український державний центр радіочастот" за допомогою електронної системи "Prozorro", ідентифікатор закупівлі в системі UA-2017-01-27-002568-b.
З оспорюваного Рішення АМК вбачається, що Відділення отримувало, збирало та досліджувало докази у вказаній антимонопольній справі протягом строку, що перевищує встановлений у статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" п`ятирічний строк, а суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач прийняв спірне Рішення АМК 19.12.2023 в межах повноважень та у спосіб, визначених відповідно до норм чинного законодавства.
ТОВ "БК "Міськбудінвест" у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не навели жодної об`єктивної, непереборної та поважної причини, що була наявна у відповідача та зумовлювала б обґрунтованість розгляду справи № 38/41-р-02-05-17 протягом майже 6 років, оскільки предметом розгляду Тимчасової адміністративної колегії АМК Відділення АМК була лише участь усього двох учасників в торгах на закупівлю в одному електронному аукціоні. Водночас учасники торгів належним чином виконували свої зобов`язання щодо своєчасного надання відповідей на запити та вимоги Тимчасової адміністративної колегії АМК, які були направлені ним у період з 2017 до 2019 років, тобто вчиняли активні дії для своєчасного та якнайшвидшого розгляду справи, що не свідчить про затягування розгляду вказаної антимонопольної справи з боку учасників торгів.
Вказані доводи касаційної скарги знайшли часткове підтвердження.
Суд враховує, що органи АМК у своїй діяльності щодо виявлення, припинення та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції керуються положеннями статей 8, 9, 19 Конституції України, положеннями ЗУ "Про Антимонопольний комітет України", ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у тому числі й щодо вчинення процесуальних дій, визначених у розділі VII Закону "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".
У розділі VII "Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" ЗУ "Про захист економічної конкуренції" регламентовано порядок, послідовність та строки вчинення органом АМК у межах своїх повноважень дій щодо розгляду антимонопольної справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції .
Відповідно до вимог статті 35 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу АМК чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом АМК; господарським судом пов`язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов`язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження (частина друга статті 38 Закону).
Згідно з частиною першою статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п`ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13- 16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
У частині другій зазначеної статті встановлено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Зі змісту статті 35 Закону вбачається, що діями, які підпадають під поняття визначення "розгляд справи", законодавець визначає збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).
Ураховуючи вимоги розділу VІІ Правил розгляду заяв і справ, у якому встановлено порядок розгляду справ та визначено, що службовці Комітету / Відділення (АМК), яким доручено збирання та аналіз доказів, проводять дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін. Визначено, що у справах можуть проводитися, зокрема, такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі. За результатами збирання та аналізу доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням органів Комітету, яким підвідомча справа, може бути призначена експертиза.
Отже, положення частини другої статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" хоч і визначають, що перебіг строків давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи, проте не скасовують, не підміняють та/або не продовжують тривалість строків, встановлених у частині першій цієї статті. Крім того, ані положення статті 19 Конституції України, ані норми статті 3 ЗУ "Про Антимонопольний комітет України" не передбачають можливості / права органу АМК притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення антиконкурентного законодавства поза межами строків, встановлених у частині першій статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції".
Верховний Суд у справах № 910/19008/21, № 910/19061/21 та № 916/5677/23, перевіривши застосування судами зазначених норм права щодо відсутності у Відділення АМК об`єктивних і поважних причин розгляду антимонопольної справи протягом тривалого часу та недотримання службовцями АМК строків давності, встановлених у частині першій статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", дійшов висновку про недослідження судами підстав для скасування (визнання недійсним) Рішення АМК щодо недотримання органами АМК строків розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та вказав на загальні критерії, які необхідно досліджувати судами під час тривалості розгляду справ органами АМК.
Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не дослідили та не оцінили наявності / відсутності об`єктивних та поважних причин з якими закон пов`язує тривалість розгляду справ органами АМК (понад 6 років), що суперечить принципу правової визначеності, зокрема, які дії вчиняли органи АМК (їх достатність та необхідність з метою дотримання вимог статті 42 Закону) протягом всього періоду розгляду антимонопольної справи, з моменту винесення розпорядження Відділенням АМК від 22.08.2017 щодо початку розгляду антимонопольної справи № 38/41-р-02-05-17 відносно позивача та третьої особи, направлення Відділенням АМК листів та вимог, зокрема й до позивача, та винесення остаточного рішення. Крім того, не дослідили та не оцінили складність справи, поведінку сторін (відповідачів антимонопольної справи), дії / бездіяльність відповідних державних органів (органів АМК), тривалість розгляду антимонопольної справи. Не встановили як саме розслідування в антимонопольній справі у такий тривалий строк (майже понад шість років) та прийняття рішення про накладення штрафу на позивача вплинуло на права позивача, у тому числі майнові. Натомість суди обмежилися посиланням на недоведеність позивачем, як саме тривале розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку і до винесення спірного Рішення АМК вплинуло на права, обов`язки та інтереси позивача, чи обмежило його права у здійсненні ним господарської діяльності, та вказали на можливість позивача здійснювати подальшу участь у торгах.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з`ясували означених питань, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.
При цьому суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
Згідно з вимогами статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.
Отже, доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України частково знайшли своє підтвердження.
Мотивуючи підставу касаційного оскарження судових рішень згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" в контексті змісту поняття "контролю" та пункту 16 частини першої статті 1 ЗУ "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній станом на 10.12.2016) щодо питання визначення пов`язаних осіб між собою відносинами контролю у випадку, коли член виконавчого органу однієї юридичної особи є учасником, який має 5 % частки у статутному капіталі юридичної особи-засновника іншої юридичної особи. Комітет в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що ТОВ "Газова будівельна компанія" та ТОВ "БК "Міськбудінвест" є пов`язаними між собою особами відносинами контролю через ТОВ "Енвіл", учасник якого одночасно обіймав посаду директора ТОВ "Газова будівельна компанія", проте такий висновок, на думку скаржника, не відповідає визначенню поняття "пов`язаних осіб", викладеному у пункті 16 частини першої статті 1 ЗУ "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній станом на 10.12.2016, та не підпадає під поняття "контроль", визначене у статті 1 ЗУ "Про захист економічної конкуренції".
Окрім наведеного, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 59 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у взаємозв`язку з частиною другою статті 19 Конституції України щодо питання необхідності дотримання органом АМК власної процедури під час розгляду антимонопольної справи й визнання недійсним рішення АМК, прийнятого за результатами порушення процедури.
Водночас, ураховуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є, зокрема, неправильне застосування судом норм матеріального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
З огляду на те, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, що вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції вказаних порушень не усунув, що фактично призвело до невстановлення судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими для її вирішення, та ураховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Інші доводи касаційної скарги згідно з вимогами статей 298, 300 ГПК України Верховний Суд не розглядає.
Верховний Суд вважає неприйнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
Колегія суддів, ураховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи що суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 14.05.2024 у справі № 910/19008/21, від 03.12.2024 у справі № 916/5677/23 та від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21, що стало наслідком порушення норм процесуального права, зокрема, статті 316 ГПК України, та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, неправильне тлумачення статті 42 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, зокрема, у повній мірі дослідити:
- питання наявності / відсутності об`єктивних і поважних причин, що пов`язані безпосередньо із розглядом справи органом АМК, зокрема, складність справи, поведінка сторін (відповідачів антимонопольної справи), дії / бездіяльність відповідних державних органів, у тому числі й органів АМК, зокрема щодо обґрунтованості розгляду антимонопольної справи у розумний строк;
- питання чи вплинуло розслідування антимонопольної справи у такий строк та прийняття Рішення АМК після 6 років з початку розслідування на права ТОВ "БК "Міськбудінвест", у тому числі, майнові;
- оцінити доводи, у тому числі, в контексті реалізації позивачем права на ефективний захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для позивача реалізація такого права у такий строк (понад 6 років);
і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до вимог закону.
Відповідно до вимог частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України розподіл витрат зі сплати судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, не здійснюється, оскільки Верховний Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд