ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2810/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." - Воронцова Ю.Б., адвокат (ордер від 30.01.2025 серії АІ № 1811059),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилов К.О., в порядку самопредставництва,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 (головуючий суддя: Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І.)
у справі № 910/2810/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Басф Т.О.В." (далі - ТОВ "Басф Т.О.В.")
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)
про визнання недійсним рішення.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Басф Т.О.В." звернулося до суду з позовом до АМК про визнання недійсним рішення від 22.12.2022 № 55-р/тк у справі № 128-26.13/25-22 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Басф Т.О.В." посилалося на: неповне з`ясування АМК обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильне застосування норми матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
За результатом нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2024 зі справи № 910/2810/23 у задоволенні позову відмовлено, з посиланням, зокрема на те, що Рішення АМК прийняте при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, доведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, при відповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано; ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним Рішення АМК. Здійснено новий розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Комітет, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права (статей 86, 162, 316 ГПК України, статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" [далі - Закон № 2210]), без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 зі справи № 910/11718/22, від 26.11.2024 зі справи № 910/16972/21 (910/6828/23), від 19.04.2024 зі справи № 927/1606/23, від 14.06.2022 зі справи № 910/20990/20, від 18.01.2024 зі справи № 910/1750/23, від 02.02.2021 зі справи № 910/17891/19, від 06.02.2024 зі справи № 910/2810/23.
Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування: частини другої статті 2 Закону № 2210, яка встановлює екстериторіальний характер законодавства про захист економічної конкуренції; статті 1 Закону № 2210 про визначення групи як єдиного суб`єкта господарювання за участю юридичних осіб, які утворені на підставі іноземного законодавства; статті 63 Закону № 2210 про порядок виконання вимог органів Комітету, порядок здійснення обміну інформацією та визначення відповідальної особи за вчинення порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 цього Закону № 2210.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Басф Т.О.В." проти доводів касаційної скарги заперечило, посилаючись зокрема на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції. Товариство просить Суд закрити касаційне провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України. У разі, якщо Суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження у справі, Товариство просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім того, у відзиві на касаційну скаргу Товариство просило Суд вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за наслідками касаційного перегляду справи, докази на підтвердження понесення яких (витрат) будуть подані протягом п`яти днів після постановлення Верховним Судом у справі судового рішення.
Розгляд заяв та клопотань учасників справи
Комітет звернувся до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми і така передача, за твердженням заявника, необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
ТОВ "Басф Т.О.В." подало письмові заперечення проти клопотання Комітету, зазначаючи, зокрема про те, що Велика Палата Верховного Суду не може розглядати абстрактні питання. Метою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є вирішення тих виключних правових проблем, які складають зміст спірних правовідносин у відповідній справі.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.
Рішенням АМК:
- визнано, що ТОВ "Басф Т.О.В." вчинило порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону № 2210, у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМК на вимогу державного уповноваженого АМК від 28.09.2021 № 128-29/01-14076 у встановлений ним строк (пункт 1 резолютивної частини);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК, на Товариство накладено штраф у сумі 20 337 714 грн (пункт 2 резолютивної частини).
У Рішення АМК встановлено, зокрема, таке:
- АМК на сайті іноземного антимонопольного регулятора виявив інформацію про укладання угод іноземними компаніями щодо фінансування проєкту та розподілу повноважень між його учасниками. З метою вжиття заходів державного контролю з виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції в частині контролю за концентраціями та узгодженими діями суб`єктів господарювання розпочато дослідження та здійснення перевірки вказаної інформації;
- за наявною в АМК інформацією, ТОВ "Басф Т.О.В." (через материнську компанію BASF SE [Німеччина]) пов`язане відносинами контролю, у розумінні статті 1 Закону № 2210, з Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. (Нідерланди) [через материнську компанію Wintershall Dea AG (Німеччина)], у зв`язку із чим ТОВ "Басф Т.О.В." (м. Київ, Україна) надіслано вимогу від 28.09.2021 № 128-29/01-14076 (далі - Вимога) про надання інформації;
- у Вимозі від ТОВ "Басф Т.О.В." вимагалося у п`ятнадцятиденний строк із дня отримання Вимоги надати АМК інформацію, пояснення та копії документів, а саме:
1) підтвердити чи спростувати інформацію щодо укладення суб`єктами господарювання, пов`язаними з Товариством відносинами контролю, Угод;
2) у разі підтвердження такої інформації надати копії підтвердних документів (копії Угод, договорів, тощо та додатків до них, з перекладом на українську мову, засвідчених в установленому порядку);
3) пояснення щодо необхідності чи відсутності необхідності отримання дозволу органів АМК на зазначені дії відповідно до статті 10 Закону № 2210;
- також у Вимозі зазначалося, що неподання інформації з причин її відсутності у ТОВ "Басф Т.О.В." за умови, що таку інформацію Товариство може отримати в суб`єктів господарювання, пов`язаних відносинами контролю, на виконання вимог статті 63 Закону № 2210 буде кваліфіковано АМК як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303514464351 уповноважений представник ТОВ "Басф Т.О.В." отримав Вимогу 01.10.2021;
- листом від 14.10.2021 № 3089 ТОВ "Басф Т.О.В." повідомило АМК, що надіслало Вимогу компанії, з якою пов`язане відносинами контролю, та звернулося до АМК щодо продовження строку надання інформації на Вимогу;
- листом від 21.10.2021 № 128-29/01-15043 АМК продовжив ТОВ "Басф Т.О.В." строк надання інформації до 02.11.2021;
- листом від 02.11.2021 № 3120 ТОВ "Басф Т.О.В." повідомило АМК, що за інформацією, отриманою від BASF SE, Вимога була надіслана Wintershall Nederland Transport and Trading B.V., яка має намір безпосередньо звернутися до АМК з порушених у Вимозі питань;
- листом від 02.11.2021 № 2020-21 до АМК звернувся уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. та висловив прохання проводити комунікації з порушених у Вимозі питань безпосередньо з Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. Разом із цим у листі уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. звернувся до АМК стосовно продовження строку надання інформації на Вимогу;
- листом від 15.11.2021 № 128-29/09-16251 АМК продовжив Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. строк надання інформації до 10.12.2021;
- листом від 10.12.2021 № 260-21 уповноважений представник Wintershall Nederland Transport and Trading B.V. повідомив деяку інформацію;
- АМК стверджує, що відповідей на пункти 2, 3 Вимоги не отримав. Відповідно, інформація на Вимогу надана в неповному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що ТОВ "Басф Т.О.В." у своєму листуванні з пов`язаними відносинами іноземними суб`єктами господарювання не заперечувало, що вони складають єдиний суб`єкт господарювання (Групу) та проводять внутрішньогрупову комунікацію; інформація не була подана на Вимогу АМК виключно у зв`язку з тим, що вона є інформацією з обмеженим доступом та не може бути надана позивачу та/або Комітету, що не спростовує можливості виконання Вимоги; Група, а також позивач не обґрунтував неможливість подання інформації у неконфіденційній версії копій підтвердних документів на виконання пунктів 2 та 3 Вимоги; позивач пов`язаний відносинами контролю з іншими суб`єктами господарювання (що є учасниками проєкту), які дають йому фактичну та юридичну можливість мати в розпорядженні, володінні/користуванні чи доступі запитувану АМК інформацію в розумінні приписів Закону № 2210; подання інформації в неповному обсязі у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту обсягу та характеру, є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив зокрема з того, що: позивач не мав жодного відношення до укладення Угод та/або реалізації проєкту, не був жодним чином залучений до процесу розробки, підготовки та реалізації проєкту, а господарська діяльність іноземних підприємств, які були безпосередніми учасниками цих Угод, не має жодного відношення до господарської діяльності Товариства. Товариство намагалося в міру своїх можливостей продемонструвати Комітету готовність до співпраці і добросовісність його намірів при зверненні до своєї материнської компанії з проханням посприяти в отриманні запитуваної інформації. Фактичні обставини справи свідчать, що Вимога була направлена саме ТОВ "Басф Т.О.В." і запитувана інформація вимагалася від Товариства, а не від Групи в особі Товариства; згідно із фактичними обставинами справи укладення Угод не могло вплинути та не вплинуло на економічну конкуренцію на території України, зокрема, з огляду на те, що Товариство жодним чином не залучене до підписання Угод та/або до реалізації проєкту та займається зовсім іншою господарською діяльністю, яка, в першу чергу, спрямована на постачання важливої продукції для українського сектору сільського господарства. Відповідно до публічних даних, проєкт, з приводу якого АМК запитував документи та інформацію у Вимозі, не реалізується у зв?язку із зупиненням Німеччиною сертифікації цього проєкту, а компанія-оператор проєкту (Nord Stream 2 AG) розглядала можливість початку процедури банкрутства. Тому не настане жодних негативних наслідків для конкуренції, якщо б такі взагалі могли бути; надаючи оцінку реальності обраного Комітетом способу досягнення поставленої мети, суд зазначив, що такий спосіб не відповідає "вимозі придатності", враховуючи що: позивач не володів запитуваною інформацією та документами, оскільки така інформація не стосувалася діяльності Товариства, а стосувалася господарської діяльності іноземних суб?єктів господарювання; позивач не міг впливати на господарську діяльність та дії жодного з учасників Угод, у тому числі, не мав ні підстав, ні заходів впливу на учасників Угод для отримання запитуваної інформації; позивач не мав жодного відношення до укладення Угод та реалізації проєкту, а тому не міг мати у своєму розпорядженні запитуваної інформації, не міг бути з нею обізнаним та/або володіти нею. Враховуючи, що АМК не направляв вимогу про надання необхідної інформації на адресу безпосередніх учасників Угод, обраний АМК спосіб досягнення поставленої мети не може вважатися таким, що відповідає критерію реальності; покладення Комітетом на позивача обов`язків, які наперед неможливо виконати на практиці, може свідчити про формальне створення підстав для притягнення Товариства до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 13 або пунктом 14 статті 50 Закону № 2210, а не отримання запитуваної інформації, що не відповідає ані основоположним принципам добросовісності, справедливості та пропорційності, які лежать в основі принципу верховенства права, ані завданням і функціям, покладеним на АМК законом; відсутність у позивача запитуваної інформації за наведених обставин виключала можливість встановити наявність у діях позивача складу правопорушення, визначеного пунктом 14 статті 50 Закону № 2210, у зв`язку з чим Комітет безпідставно притягнув позивача до відповідальності як особу, яка це правопорушення не вчиняла.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 14 статті 50 Закону № 2210, у зв`язку з чим на ТОВ "Басф Т.О.В." АМК накладено штраф.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права (статей 86, 162, 316 ГПК України, статті 1 Закону № 2210), без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 зі справи № 910/11718/22, від 26.11.2024 зі справи № 910/16972/21 (910/6828/23), від 19.04.2024 зі справи № 927/1606/23, від 14.06.2022 зі справи № 910/20990/20, від 18.01.2024 зі справи № 910/1750/23, від 02.02.2021 зі справи № 910/17891/19, від 06.02.2024 зі справи № 910/2810/23.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником (скаржниками) у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самими скаржниками), покладається на скаржника (скаржників).
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 зі справи № 910/11718/22, від 26.11.2024 зі справи № 910/16972/21 (910/6828/23), від 19.04.2024 зі справи № 927/1606/23 щодо застосування статті 162 ГПК України, яка встановлює необхідність визначення правильних меж доказування для дотримання гарантій прав відповідача на захист.
Згідно із універсальним висновком, який викладений у зазначених постановах Верховного Суду, відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява (зустрічний позов) повинні містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Із вказаних пунктів статті 162 ГПК України вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставин, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
У зазначеному аспекті скаржник посилається на те, що позивачем не оскаржується правомірність здійснення Комітетом заходів державного контролю щодо укладення угод про фінансування проєкту та розподілу повноважень між його учасниками, що не враховано у вирішенні спору судом апеляційної інстанції. Вимога про витребування інформації та документів була спрямована на забезпечення захисту відносин, які можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції фактично розширив предмет доказування у справі, оскільки надав оцінку законності дослідження, яке проводилося Комітетом та факт якого не оскаржується позивачем.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо виходу апеляційним судом за межі доказування у справі та зазначає, що суд апеляційної інстанції у межах предмета та підстав позову, з урахуванням інкримінованого Товариству порушення, на виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 06.02.2024 зі справи, дослідив обставини, які входять до предмета доказування у цій справі.
Крім того, зі змісту рішення, частину якого наводить сам скаржник в касаційній скарзі вбачається, що апеляційний суд аналізував зміст та надавав оцінку саме спірному рішенню АМК, зокрема щодо наявності в ньому відповідного мотивування для застосування статті 2 Закону № 2210 у спірних правовідносинах.
При цьому саме у постанові Верховного Суду від 06.02.2024, згідно з якою судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справа № 910/2810/23 направлялася на новий розгляд, містилася, зокрема вказівка про необхідність дослідження чи була спрямована Вимога про витребування інформації та документів на забезпечення захисту відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України в силу вимог частини другої статті 2 Закону № 2210.
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду апеляційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене вище, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі предмета доказування у цій справі, як і відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції не виконані вказівки, які міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2024, зокрема і щодо застосування статей 1, 63 Закону № 2210.
Скаржник також посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 зі справи № 910/20990/20, від 18.01.2024 зі справи № 910/1750/23 щодо застосування статті 86 ГПК України, якою покладено обов`язок дослідження доказів у сукупності та взаємозв`язку.
У зазначеному аспекті Комітет зазначає, що суд апеляційної інстанції у справі не оцінював докази у сукупності, а обмежився виключно прийняттям тверджень позивача без наведення будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів.
Верховний Суд наголошує, що кожна справа є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону.
Верховний Суд виходить з того, що правова позиція стосовно дослідження та оцінки доказів у справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема за ознаками пунктів 13, 14 статті 50 Закону № 2210, та накладення штрафу, є загальною (універсальною) для такої категорії спорів, сталою та послідовною.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема за неподання/подання інформації в неповному обсязі органу АМК у встановлені строки, та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.
Водночас суд попередньої інстанції у новому розгляді справи переглянув судове рішення у справі № 910/2810/23 з урахуванням висновку щодо дослідження і оцінки доказів у справах про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та, враховуючи приписи статей 79, 86 ГПК України, дійшов висновку про наявність визначених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам проаналізованих і/або наведених у цій постанові.
Стосовно доводів позивача, викладених у відзиві на касаційну скаргу, слід зазначити, що конструкція правової норми, викладеної у пунктів 5 частини першої статті 296 ГПК України, визначає підставу для закриття касаційного провадження, такого змісту - після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене вище, відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Водночас, за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 910/17891/19, щодо застосування статті 1 Закону № 2210, згідно з яким (висновком) встановлення відносин контролю однієї або декількох осіб над іншими має правове значення виключно для встановлення та визначення таких осіб як єдиного суб`єкта господарювання, тобто фіксації самого факту існування групи. Особи, не причетні до порушення, включенню до складу названої групи та притягненню до відповідальності не підлягають.
Верховний Суд зазначає, що предметом розгляду справи № 910/17891/19 було визнання недійсним рішення АМК про визнання вчинення Групою компаній в особі, зокрема позивача у цій справі порушення, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210.
Водночас у справі № 910/2810/23 дії позивача (не групи в особі ТОВ "Басф Т.О.В.") кваліфіковано за ознаками пункту 14 статті 50 Закону № 2210.
Отже, правовідносини у справах № 910/17891/19 та № 910/2810/23 не є подібними, зокрема з огляду на різне нормативно-правове регулювання кваліфікації та притягнення за правопорушення, доказову базу тощо.
Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування: частини другої статті 2 Закону № 2210, яка встановлює екстериторіальний характер законодавства про захист економічної конкуренції; статті 1 Закону № 2210 про визначення групи як єдиного суб`єкта господарювання за участю юридичних осіб, які утворені на підставі іноземного законодавства; статті 63 Закону № 2210 про порядок виконання вимог органів Комітету, порядок здійснення обміну інформацією та визначення відповідальної особи за вчинення порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 цього Закону № 2210.
У зазначеному аспекті скаржник зазначає, що згідно з вимогами статті 63 Закону № 2210, дочірня компанія повинна вживати всіх розумних заходів для отримання інформації від материнської компанії. Всі особи, які входять до групи суб`єктів господарювання, зобов`язані обмінюватись між собою інформацією, яка має відношення до діяльності всієї групи. Як зазначає скаржник, статтею 63 Закону № 2210 встановлено, що відповідальність за неподання інформації або подання неправдивої інформації несе той суб`єкт, якому було адресовано відповідну вимогу Комітету. Таким чином, ключовим, на думку скаржника, є визначення того, хто саме був отримувачем Вимоги.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Проте Верховний Суд з`ясував, що висновки Верховного Суду щодо наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах існують, є послідовними та викладені у низці постанов Верховного Суду від 06.02.2024 зі справи № 910/2810/23, від 06.02.2024 зі справи № 910/1823/23, від 27.02.2024 зі справи № 910/1885/23, від 19.12.2024 зі справи № 910/1823/23.
Так, у зазначених справах розглядалися спори про визнання недійсними рішень АМК про визнання вчинення позивачами у кожній зі справ порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктами 13, 14 статті 50 Закону № 2210 щодо неподання/подання в неповному обсязі органу АМК інформації у встановлені строки.
Так, у наведених справах Верховний Суд, зокрема виснував, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких уповноважені особи АМК мають право вимагати відповідну інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб. Так, інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених Законом.
Верховний Суд відзначає, що органи АМК у процесі реалізації своїх повноважень мають право вимагати не лише документи, а й інформацію, яка потрібна їм для виконання покладених на них завдань, причому зміст, обсяг і характер такої інформації законодавчими приписами, зокрема, статтями 22 та 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" не визначено та обмежено лише дійсною та об`єктивною необхідністю для виконання завдань органу ("статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань").