ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3385/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Дроботова Т. Б., Волковицька Н. О.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 (суддя Спичак О. М.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (головуючий суддя Майданевич А. Г., судді Руденко М. А., Сулім В. В.)
у справі № 910/3385/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології"
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Колток О. М., відповідача - Пушинський М. В., Сібілєв М. А.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - позивач, скаржник-1) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогресивні нафтогазові технології" (далі - відповідач, скаржник-2) про стягнення 1 686 870,40 грн, з яких 1 187 445,95 грн пені та 499 424,45 грн штрафу.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем було прострочено виконання робіт за договором про надання послуги: послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки від 12.08.2022 № 4600006418, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 187 445,95 грн пені та 499 424,45 грн штрафу.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.06.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.11.2024 залишив без змін, позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 593 722,98 грн, штраф у розмірі 249 712,23 грн, в іншій частині позову відмовив.
4. Суди мотивували своє рішення тим, що відповідачем прострочено виконання зобов`язань за договором від 12.08.2022 № 4600006418 в частині виготовлення / придбання та доставки обладнання, монтажних робіт на суму 35 114 538,42 грн на 20 днів та прострочено виконання зобов`язань на суму 7 134 634,96 грн на 68 днів за різними актами.
5. При цьому суди відхилили посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин за договором від 12.08.2022 № 4600006418 у зв`язку з необґрунтованістю.
6. Суди дійшли висновку, що договір від 12.08.2022 № 4600006418 не є договором будівельного підряду, а є звичайним договором підряду. У контексті вищевикладеного суди зазначили, що відповідно до частини першої статті 846 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строки виконання робіт або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Крім того, суди врахували, що сторони у договорі від 12.08.2022 № 4600006418 погодили застосування пені і штрафу саме за несвоєчасне виконання будь-яких робіт, які передбачені Графіком (додаток № 3) - етапами, а не лише усього договору в цілому, у зв`язку з чим, правомірним є нарахування позивачем штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем 2 етапу робіт та перевіривши розрахунки пені та штрафу, які долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості.
7. Водночас, суди, враховуючи всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що прострочення виконання робіт було незначним (2 місяці), зважаючи на існування обставин, які впливали на строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, що вбачається з наданих відповідачем доказів (зокрема, сертифікату про форс-мажорні обставини), а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на 50 %, і пеня становить у - 593 722,98 грн та штраф - 249 712,23 грн, в іншій частині стягнення штрафних санкцій відмовлено.
Касаційна скарга
8. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
9. Також не погодившись із рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційних скарг
10. Скаржник-1 в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, на наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 щодо застосування положень статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
11. Крім того, щодо відсутності підтвердження відповідачем обставин існування непереборної сили, скаржник-1 посилається на постанови Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 25.01.2022 у справі № 905/3886/21.
12. Скаржник-2 в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанцій висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 14.01.2019 у справі № 911/728/18 у контексті того, що в розумінні статті 875 ЦК України основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об`єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на замовлення замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника на створення об`єкта та його здачу.
13. Скаржник-2 стверджує, що умови укладеного між сторонами договору щодо відповідальності за неналежне його виконання не містить положень про її настання у випадку порушення строку виконання окремого етапу робіт. Звертає увагу Суду, що графік виконання робіт містить строки як щодо окремих етапів, так і щодо остаточного виконання підрядних робіт. Матеріалами справи підтверджується, що кінцевим строком виконання підрядником усього комплексу робіт та передання замовнику готового об`єкта до експлуатації є 12.08.2023. На думку скаржника-2, лише з 13.08.2023 у замовника виникає право здійснити нарахування неустойки за порушення строків виконання підрядних робіт за договором. Роботи по договору були повністю виконані, а останній акт підписано 16.08.2023. Тобто, з простроченням тільки на 4 дні.
14. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог - без змін. Аргументи відзиву відповідача переважно дублюють мотиви, якими керувались суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
15. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог - без змін.
16. Позивач стверджує, що ознаками договору будівельного підряду є обов`язковість будівництва та здачі в експлуатацію певного об`єкта, а також будівництво такого об`єкту відповідно до проектно-кошторисної документації та передачі підрядникові будівельного майданчика (фронту робіт). Проте за укладеним між сторонами договором жодного нового об`єкту відповідачем не створено. Відтак, зазначений договір не є договором будівельного підряду.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
17. 12.08.2022 між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено договір № 4600006418, відповідно до умов якого підрядник за завданням замовника відповідно до умов цього договору зобов`язується на свій ризик надати послуги: послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки (Ремонт вузла редукування ГРС ВО "Азот" Рівненського проммайданчика Бібрського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації, а замовник прийняти і оплатити такі роботи відповідно до умов договору.
18. Відповідно до пункту 1.2 договору склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток № 1), договірною ціною (додаток № 2) та графіком виконання робіт (додаток № 3).
19. Згідно з пунктом 3.1 договору загальна вартість робіт становить 42 660 000 грн.
20. Пунктом 4.1 договору передбачено, що підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток № 3).
21. Строки виконання робіт можуть бути змінені із внесенням відповідних змін у цей договір у випадках, передбачених чинним законодавством України (пункт 4.2 договору).
22. Згідно з пунктом 4.3 договору №4600006418 від 12.08.2022 датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку, передбаченому розділом 5 договору.
23. Відповідно до п. 5.1 договору №4600006418 від 12.08.2022 передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
24. У додатку № 3 до договору (Графік виконання робіт) сторони визначили строки виконання робіт:
1) розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації 120 днів,
2) виготовлення / придбання та доставка обладнання, монтажні роботи 300 днів,
3) пусконалагоджувальні роботи 365 днів.
25. Графіком виконання робіт (додаток № 3 до договору), який є невід`ємною частиною договору, встановлено окремий термін виконання робіт - виконання будівельно-монтажних та електромонтажних робіт (пункт 2 додатку № 3 до вказаного договору), який становив 300 календарних днів з дати підписання договору.
26. Таким чином, роботи з виготовлення / придбання та доставки обладнання, монтажні роботи за договором відповідач повинен був виконати у строк до 08.06.2023 включно.
27. Як вбачається з акта № 1 за червень 2023 року від 29.06.2023, відповідачем були виконані роботи на суму 417 140,80 грн. Крім того, відповідно до акта вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт (додатково до акта № 1 за червень 2023 року) від 29.06.2023, відповідачем було придбано устаткування на суму 34 697 397,60 грн.
28. Тобто, відповідачем було прострочено виконання зобов`язань за договором в частині виготовлення / придбання та доставки обладнання, монтажних робіт на суму 35 114 538,42 грн на 20 днів.
29. Також, як вбачається з акта № 2 за серпень 2023 року від 16.08.2023, відповідачем були виконані роботи на суму 636 034,96 грн. Крім того, відповідно до акта вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт (додатково до акта № 2 за серпень 2023 року) від 16.08.2023, відповідачем було придбано устаткування на суму 6 498 600 грн.
30. Тобто, відповідачем було прострочено виконання зобов`язань за договором в частині виготовлення / придбання та доставки обладнання, монтажних робіт на суму 7 134 634,96 грн на 68 днів.
31. У пункті 10.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених Графіком виконання робіт (додаток № 3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
32. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
33. Дослідивши в межах вимог касаційних скарг наведені в них доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
34. Касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника-1 відкрито, зокрема, відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
35. Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
36. У касаційній скарзі скаржник-1 зазначає про необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23, шляхом їх конкретизації, деталізації та встановлення чітких критеріїв для наявності підстав застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що призводить до потурання суб`єктам господарювання та створення у них стійкого сприйняття можливості безвідповідально ставитися до виконання договірних зобов`язань, оскільки з огляду на судову практику, яка наразі стає сталою, суд все одно зменшить штрафні санкції.
37. З огляду на вказане, на думку скаржника-1, Верховний Суд, відступивши від зазначених вище висновків та здійснивши правильне тлумачення і застосування норм статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України у взаємозв`язку із положеннями норм статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України щодо наявності обов`язку у суб`єктів господарювання виконувати зобов`язання належним чином, за твердженням скаржника-1, однозначно прийде до висновку, що судам, вирішуючи питання щодо зменшення розміру неустойки, зокрема пені і штрафу, слід також встановити:
- наявність та ступінь умислу на порушення господарського зобов`язання, в тому числі наявність / відсутність обізнаності у сторони, яка порушила зобов`язання, щодо строку його виконання та наслідків такого порушення;
- наявність обставин, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність порушника, в тому числі обставин, які виникають внаслідок виконання рішень органів державної влади та інших суб`єктів владних повноважень;
- законодавцем обмежено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання (частина шоста статті 232 ГК України), а тому, відповідно, якщо прострочення виконання зобов`язання тривало понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, такі штрафні санкції вже є зменшеними (обмеженими) відповідно до вимог законодавства та, як наслідок, не можуть бути зменшені додатково судом;
- у випадку, якщо розмір нарахованої пені, із врахуванням тривалості періоду прострочення виконання зобов`язання, є таким, що не перевищує 15 % від суми зобов`язання, яке є (добровільно та самостійно узгодженим сторонами при підписанні договору) базою для її нарахування, то нарахування пені у такому розмірі не може бути визнане судом неадекватною мірою відповідальності лише з мотивів його розміру;
- навіть за умови наявності обставин, які пом`якшують відповідальність порушника, не може бути зменшений заявлений до стягнення розмір пені, нарахованої у розмірі, що не перевищує 5 % від суми зобов`язання, яке є (добровільно та самостійно узгодженою сторонами при підписанні договору) базою для її нарахування, оскільки зменшення пені у такому випадку буде в повному обсязі нівелювати забезпечувальну функцію неустойки. Зокрема, у такому випадку мова йде про заявлений до стягнення розмір пені, який заздалегідь відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності допущеному суб`єктом господарювання порушенню.
38. За приписами пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
39. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
40. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
41. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
42. Таким чином, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
43. Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
44. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник-1 не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навело змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення, встановлення інших та яких саме критеріїв, враховуючи що статтею 233 ГК України та 551 ЦК України встановлені підстави для зменшення пені, та з огляду на повноваження Верховного Суду та принцип розподілу влади.
45. Суд вважає за необхідне наголосити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі № 910/3385/24, узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, яка виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
46. При цьому наведені у касаційній скарзі доводи скаржника-1 фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у цій справі.
47. У контексті доводів касаційної скарги Суд наголошує, що чинним ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
48. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 904/2839/21 від 22.08.2024 у справі № 910/10968/23, від 27.08.2024 у справі № 910/31605/15).
49. Суд виходить з того, що схожі доводи, наведені скаржником-1 у касаційній скарзі для обґрунтування необхідності відступу від правових висновків Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру пені, були предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та стосовно яких зроблені відповідні висновки, які узгоджуються з висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18 щодо зменшення розміру пені судом.
50. У касаційній скарзі скаржник-1 зазначає про необхідність встановлення інших критеріїв зменшення пені. Верховний Суд через призму дії принципу верховенства права зазначає, що право та підстави для зменшення пені чітко визначені законодавством.
51. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, Суд відхиляє доводи скаржника-1, адже з моменту винесення об`єднаною палатою Верховного Суду постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 не відбулися зміни в законодавстві та правозастосуванні щодо права та підстав (критеріїв) зменшення пені. Крім того, зазначені висновки об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 911/2269/22 узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
52. Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підтвердження відповідачем обставин існування непереборної сили із посиланням на постанови Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 25.01.2022 у справі № 905/3886/21, оскільки суди попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог скаржника-1 (в якій (частині) він оскаржує судові рішення в касаційному порядку) взагалі не керувалися обставинами існування непереборної сили, до того ж зазначені доводи скаржника-1 підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
53. Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у межах цієї справи № 910/3385/24 відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені у означених скаржником постановах Верховного Суду, а тому наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
54. Крім того, відповідач оспорює правомірність висновків судів попередніх інстанцій саме в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені у сумі 593 722,98 грн пені і 249 712,23 штрафу відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 14.01.2019 у справі № 911/728/18 у контексті того, що умови укладеного між сторонами договору щодо відповідальності за неналежне його виконання не містять положень про її настання у випадку порушення строку виконання окремого етапу робіт.
55. Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору надали правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін і зазначили, що спірний договір за правовою природою є договором підряду та дійшли висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, заразом частково його задовольнили, зменшивши суму штрафних санкцій на 50 %.
56. Відповідно до частини другої статті 4, статті 162 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами суб`єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.
57. При цьому господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію цих правовідносин і застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
58. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.
59. За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина 1, 4 зазначеної статті).
60. Беручи до уваги правову позицію, викладену об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського Суду у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/22058/18 і Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18, колегія суддів виходить із такого.
61. За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
62. Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
63. Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 цього Кодексу).
64. Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
65. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
66. За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.
67. Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати сутність договору такого виду.
68. Проаналізувавши передбачені договором зобов`язання сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладений між сторонами договір від 12.08.2022 №4600006418 за правовою природою є договором підряду, правовідносини щодо якого регулюються положеннями, зокрема, § 1 Глави 61 ЦК України.
69. Так, статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
70. У розумінні наведеної норми основним предметом договору підряду є результат виконаних підрядником робіт.
71. Ухвалюючи судові рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій установили, що основним зобов`язанням підрядника за договором є надання передбачених у пункті 1.1 договору послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (Ремонт вузла редукування ГРС ВО "Азот" Рівненського проммайданчика Бібрського ЛВУМГ). Водночас умовами договору з урахуванням додатків до нього також визначено інші обов`язки підрядника у межах основного зобов`язання, зокрема розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення / придбання та доставка обладнання, монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи.
72. Отже, проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов`язання підрядника, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що основним зобов`язанням підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору.
73. За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
74. Відповідно до частини першої статті 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
75. Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
76. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.
77. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).
78. За змістом частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
79. Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).
80. Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % цієї вартості.
81. За змістом частини четвертої статті 231 цього Кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
82. Із системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами у цій справі договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем обов`язку зі здачі завершеного будівництвом об`єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання.
83. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі визначили кінцевий строк виконання відповідачем усіх передбачених договором робіт - протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору (пункт 4.1 договору). Крім того, суди встановили, що сторони у додатку № 3 до договору "Графік виконання робіт" визначили строки виконання робіт, відповідно до якого підрядник зобов`язався виконати роботи з розробка, подання експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації протягом 120 днів, виготовлення/придбання та доставка обладнання, монтажні роботи - 300 днів, а пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.
84. Суди в оскаржуваних рішеннях встановили, що сторони визначили у договорі початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 12.08.2022. Відтак, оскільки для виконання договору встановлено 365 календарних днів з дати підписання договору, отже, підрядник мав завершити роботи до 11.08.2023.
85. З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що прострочення відповідачем у виконанні зобов`язань за договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за договором, тобто із 12.08.2023, а відповідно саме із цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.
86. При цьому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відхилення посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18 (з огляду на формулювання їх щодо зобов`язань за договором будівельного підряду, а не щодо договору підряду), оскільки як для договору підряду, так і для окремих видів договорів підряду (зокрема, будівельного), спільним є основний предмет договору, а саме результат виконаних підрядником робіт, що свідчить про подібність правовідносин у вказаних справах зі справою, що розглядається. Відтак релевантними є висновки Верховного Суду, викладені у вказаних вище постановах, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання.
87. За таких підстав колегія суддів вважає помилковим висновок судів щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі. Стягненню із відповідача на користь позивача підлягають 14 269,27 грн пені, оскільки він прострочив виконання зобов`язань за договором на 4 дні (з урахуванням висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для реалізації права суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, на 50 %).
88. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу належить відмовити, оскільки за умовами пункту 10.2 договору такий стягується лише при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів.
89. Звідси Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної скасувати в частині стягнення 579 453,71 грн пені і 249 712,23 штрафу та прийняти в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін. Також стягненню із відповідача на користь позивача підлягають 3 028 грн судового збору за подання позовної заяви, оскільки обчислений пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір становить менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2024 рік.