ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 128/3616/24
провадження № 61-518св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 а на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2024 року у складі судді Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду
від 30 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М., і виходив з такого.
Зміст заявлених вимог
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. На обґрунтування доводів заяви ОСОБА_1 зазначав, що 14 серпня 2017 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, який було розірвано на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2019 року. Водночас, за час їх спільного проживання до укладення шлюбу у них народився син ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 проживав з матір`ю, а до нього в с. Ільківку Вінницького району приїжджав на канікулах та у вихідні дні.
4. У липні 2024 року ОСОБА_2, яка проживає у Чехії, повідомила його, що їх син хоче повернутися в Україну та проживати з ним.
5. Зазначав, що на час звернення до суду його син ОСОБА_3 проживає з ним, зарахований до восьмого класу Агрономічненського ліцею в
с. Агрономічне. Мати не заперечує проти виховання ним їх спільного сина.
6. Посилався на те, що самостійне виховання та утримання ним дитини є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
8. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, залишено без розгляду.
9. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Зазначено, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт виховання дитини лише одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
10. Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2024 року залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження, зазначивши, що спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. 09 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2024 року, справу направити для продовження розгляду.
13. Підставою касаційного оскарженняухвалиВінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2024 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 30 грудня 2024 року заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм процесуального права.
14. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що предметом розгляду у справі, що переглядається в касаційному порядку, є не спір між батьками, а встановлення певних обставин в умовах війни.
15. Акцентує увагу на тому, що наведений у статті 315 Цивільного процесуального кодексу України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. З огляду на те, що законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, такий факт має встановлюватися судом.
16. Крім того, не може бути спору між ним та відповідним ТЦК про право на отримання відстрочки від призову на військову службу, оскільки ТЦК лише приймає рішення про надання чи відмови у наданні відстрочки відповідно до переліку необхідних документів.
17. Вважає, що застосований судами попередніх інстанцій висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, суперечить правовій меті Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу" в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. Звертає увагу, що у тексті апеляційної скарги він зазначав про підстави для відступу від зазначеного висновку Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 128/3616/24, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
19. 27 січня 2025 року матеріали цивільної справи № 488/3779/21 надійшли до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи
20. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 грудня
2019 року у справі № 128/2885/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 14 серпня 2017 року виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, актовий запис № 20.
21. До укладення шлюбу у сторін справи № 128/2885/19 народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
22. Відповідно до довідки № 01-41/436 від 03 вересня 2024 року
ОСОБА_3 навчається у 8-В класі Агрономічненського ліцею Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
24. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
25. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
26. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
27. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме
провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
28. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
29. У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
30. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
31. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
32. Схожий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня
2024 року у справі № 560/17953/21.
33. Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
34. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
35. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
36. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
37. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
38. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
39. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
40. Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
41. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
42. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
43. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування
з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому
з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь
у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
44. Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо
від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
45. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
46. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
47. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання
або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
48. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини
є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164
СК України).
49. З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
50. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
51. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою
статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
52. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
53. Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Метою встановлення факту заявник визначив - надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте встановлення такого факту могло б мати негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини.
54. У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
55. З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право - зокрема, спорущодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дитини.
56. Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
57. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
58. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини,
то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
59. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.
60. Посилання заявника на наявність згоди матері на одноосібне виховання батьком їх спільної дитини суперечить закріпленому в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них,
у тому числі від обов`язків виховання дитини, у зв`язку із чим заявлене
ОСОБА_1 у цій справі питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та повинне вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.
61. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє
у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
62. За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання батьком дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано залишив заяву без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
63. Судами попередніх інстанцій правильно розʼяснено заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження при розгляді спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні.
64. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
65. Доводи ОСОБА_1 щодо необхідності відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 11 вересня 2021 року у справі № 201/5972/22, колегія суддів вважає необґрунтованими. Посилання касаційної скарги щодо невідповідності таких висновків законам України, які регулюють порядок отримання відстрочки від призову на військову службу та встановлюють необхідність подання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, є помилковими, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові роз`яснено про наявність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у порядку позовного, а не окремого провадження. Зазначене зумовлено необхідністю дотримання якнайкращих інтересів дитини.
66. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
67. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду