ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 677/1985/23
провадження № 61-452св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - Казарян Арам Оганесович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Казарян Арам Оганесович, на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області у складі судді Шовкуна В. О. від 18 вересня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., від 11 грудня 2024 року і виходив з такого.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 846 142, 70 грн.
2. ОСОБА_1 мотивував свої вимоги тим, що11 грудня 2020 року він надав за договором позики у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі
562 000 грн із зобов`язанням про їх повернення у строк до 20 лютого 2021 року. Факт укладання договору позики та отримання відповідачем грошових відбувався у присутності свідка ОСОБА_4 . У визначений договором строк відповідач отримані у позику грошові кошти не повернув.
3. Вказував, що у зв`язку з простроченням повернення коштів з відповідача також підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 236 380, 40 грн та 3 % річних у сумі 47 762, 30 грн.
4. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг у розмірі 846 142, 70 грн, який складається з 562 000 грн - сума боргу за договором позики від 11 грудня
2020 року, 236 380, 40 грн - інфляційні втрати та 47 762, 30 грн - 3 % річних.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області
від 18 вересня 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
6. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 грудня 2020 року у розмірі 846 142, 70 грн, яка складається з 562 000, 00 грн - сума боргу за договором позики,
236 380, 40 грн - інфляційні витрати та 47 762, 30 грн - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданий позивачем доказ - оригінал письмового договору позики, є належним, допустимим, достовірним і достатнім, оскільки цей доказ містить інформацію щодо предмета позовних вимог, він логічно пов`язаний з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення боргу за договором позики. Відповідач не виконав свої зобов`язання перед позивачем за договором позики, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за позикою, інфляційних втрат та 3 % річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
8. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня
2024 року - без змін.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки договір позики, підписаний відповідачем, є доказом отримання грошових коштів, за недоведеності ним протилежного. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики має іншу правову природу або ознаки удаваності правочину відповідачем надано не було. Встановивши наявність між сторонами зобов`язань за договором позики, які не виконані відповідачем, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, стягнувши суму позики, інфляційні втрати та три відсотки річних.
10. Також апеляційний суд зауважив, що судом першої інстанції було надано відповідачу достатньо часу для реалізації процесуальних прав у підготовчому провадженні, а тому обґрунтовано відмовлено відповідачу у поновленні строку та виклик свідків.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. 10 січня 2025 року ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат
Казарян А. О., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області
від 18 вересня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 11 грудня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та виклик свідків (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Заявник вважає, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 1046, 1047, 1051 ЦК України. Наголошує, що договір позики вважається укладеним в момент передачі предмета договору, тобто з моменту передачі коштів у розмірі 562 000 грн, на які посилається позивач у цій справі. Однак судами попередніх інстанцій не було враховано, що він отримав грошових коштів, тобто письмовий документ, яким позивач обґрунтовує свої вимоги та який називає "договір позики", фактично не був виконаний. Більше того вказаний документ має ознаки удаваного правочину оскільки правовідносини, що існували між позивачем, відповідачем та свідком ОСОБА_4, були пов`язанні із здійсненням господарської діяльності. Відповідач вказує, що написання ним письмового документу про отримання коштів було вимушеною дією, вчиненою під впливом тяжкої обставини. Зазначає, що показання свідка ОСОБА_4 щодо отримання ним коштів є абсолютно неправдивими, оскільки жодних коштів він від ОСОБА_1 не отримував, а поставки посівного матеріалу компанії на користь ТОВ "Агро Устя" ним здійснювалися.
14. Згідно з доводами заявника, його представником до суду першої інстанції було подано заяву про виклик свідків та заяву про поновлення пропущеного процесуального строку від 05 серпня 2024 року. Суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні цих заяв. Своїми діями суди попередніх інстанцій обмежили його можливості довести обставини, що мають істотне значення для цієї справи. Також суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявному у матеріалах справи відеозапису, не звернули увагу на те, що електронні докази є належними доказами.
15. З урахуванням встановлених цій у справі обставин, зміст письмового документу слід розглядати в контексті поставки товарів, що свідчить про те, що спірні правовідносини регулюються іншими нормами матеріального права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
16. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 -
ОСОБА_5 посилається на те, що судами попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів задоволені позовні вимоги, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Судами правильно встановлено, що між сторонами спору виникли правовідносини позики, що підтверджує власноручно складений відповідачем договір позики, відповідно до якого він отримав 562 000 грн. Факт самостійного написання договору позики було підтверджено у судовому засіданні відповідачем. Наявність у кредитора боргової розписки свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконано. Відповідач також не надав суду жодних доказів на підтвердження фіктивності укладеного правочину.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17. 11 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики.
18. Відповідно до договору позики ОСОБА_2 отримав від
ОСОБА_1 562 000 грн. Договір позики власноручно написаний та підписаний ОСОБА_2 .
19. Відповідно до договору позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути вказану суму до 20 лютого 2021 року.
20. По закінченню строку, визначеного у договорі від 11 грудня 2020 року, відповідач грошові кошти у розмірі 562 000 грн позивачу не повернув.
21. Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показав, що він був присутнім при написанні розписки та при передачі коштів, позивач був у сусідньому кабінеті, потім зайшов до них. Обумовлені кошти передавалися відповідачу позивачем. Запис на відео, який наданий відповідачем по справі, вказує на те, що позивач надав кошти відповідачу в борг, а те що брав одну суму, а віддавати іншу (про це на відео відповідач говорив), то це відбувалося як жарт, він це не сприймав всерйоз. Жодного тиску не чинилося, про якесь насіння, пальне та інші дії, пов`язані з господарською діяльністю, при укладенні договору позики мова не йшла.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
22. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
23. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
24. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
25. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
26. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
27. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
28. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
29. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
30. Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
31. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
32. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
33. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
34. Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
35. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
36. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
37. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
38. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
39. Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
40. Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
41. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
42. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
44. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
45. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
46. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки відповідач, отримавши у позику грошові кошти у розмірі 562 000 грн, не виконав взяті на себе зобов`язання перед позивачем за договором позики від 11 грудня 2020 року з повернення грошових коштів, а тому права кредитора підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за позикою у розмірі 562 000, 00 грн, а також 236 380, 40 грн - інфляційних втрат, 47 762, 30 грн - 3 % річних.
47. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено правову природу укладеного сторонами договору та зроблено мотивовані висновки про те, що між сторонами виникли саме зобов`язання за договором позики, зміст якого є чітким і зрозумілим. Вказаний договір не містить умов щодо купівлі-продажу чи поставки товару тощо.
48. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що договір позики має іншу правову природу або має ознаки удаваного правочину.
49. Колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що касаційна скарга не містять доводів щодо неправильності розрахунку інфляційний втрат та 3 % річних.
50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
51. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
52. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
53. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
54. Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
55. Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
56. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
57. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, які є подібними доводам касаційної скарги, і правильно виходив з того, що судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено відповідачу у поновленні процесуального строку на подання заяви від 05 серпня 2024 року та виклику свідків, оскільки відповідачу було надано достатньо часу для реалізації свої процесуальних прав (подання заяв, клопотань, доказів, тощо) у підготовчому провадженні, яке закрито 06 травня 2024 року.
58. Апеляційним судом також було оцінено наданий відповідачем відеозапис (на який він посилається у доводах касаційної скарги) та встановлено, що він не є носієм відомостей про обставини, що мають значення для розгляду цієї справи.
59. Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
60. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
61. Висновки суду апеляційного суду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
62. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року
у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі
№ 910/8115/19(910/13492/21)).
63. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
64. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду