ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 487/8757/21
провадження № 61-13539св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец-ВАК",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Хорошев Вадим Васильович, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у складі колегії суддів:Лівінського І. В., Кушнірової Т. Б., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телец-ВАК" (далі - ТОВ "Телец-ВАК") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору.
Позов мотивовано тим, що 01 березня 2012 року між ТОВ "Телец-ВАК" як виконавцем та ОСОБА_1 як довірителем укладений договір № 147-12/04, за умовами якого довіритель доручив виконавцю від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів довірителя щодо здійснення процедури будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1, а також зобов`язався сплатити виконавцю вартість будівництва квартири у розмірі 552 000,00 грн. Зазначені кошти були сплачені відповідачем у 2012 році.
21 травня 2020 року сторонами укладена додаткова угода № 1 про розірвання договору № 147-12/04 від 01 березня 2012 року, пунктом 1 якої договір був розірваний з 12 травня 2020 року. Пунктом 2 цієї угоди ТОВ "Телец-ВАК" зобов`язалось повернути ОСОБА_1 внесені ним кошти, згідно з погодженим сторонами графіком, а саме щомісячно по 10 000,00 дол. США протягом п`яти місяців, починаючи з серпня 2020 року. Отже, сторони шляхом укладення додаткової угоди № 1 припинили зобов`язання щодо передання відповідачу квартири в будинку, що будувався позивачем.
05 листопада 2020 року сторони уклали додаткову угоду № 2 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, згідно з якою у разі порушення умов пункту 2 додаткової угоди № 1 та не повернення коштів у повному обсязі у визначений строк, додаткова угода № 1 від 21 травня 2020 року буде вважатися припиненою (розірваною) з 26 лютого 2021 року, а сторони повертаються до умов договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, який з цього часу визнається сторонами чинним і є обов`язковим для виконання на передбачених у ньому умовах.
Позивач вказував на те, що на дату укладення додаткової угоди № 2 забудовнику належали майнові права на квартиру, розпоряджатись якими він не мав права через накладення державним і приватним виконавцями арештів на все нерухоме майно підприємства. Уклавши додаткову угоду № 2 від 05 листопада 2020 року, ТОВ "Телец-ВАК" фактично розпорядилось майновими правами на квартиру, тобто здійснило їх відчуження на користь відповідача. У зв`язку з важким фінансовим становищем ТОВ "Телец-ВАК" не змогло повернути відповідачу кошти у зазначений строк.
Зазначав, що додаткова угода № 2 від 05 листопада 2020 року про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04 суперечить вимогам пункту 5 частини першої статті 2, пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", частини першої статті 48, частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням зазначеного позивач просив суд визнати додаткову угоду № 2 від 05 листопада 2020 року, укладену між ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 до договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, укладеного між цими ж особами, недійсною з моменту її укладення.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2024 року у складі судді Нікітіна Д. Г. у задоволенні позову ТОВ "Телец-ВАК" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не повернув відповідачу отримані від нього кошти у визначений строк, а тому "повторно" зобов`язався виконати процедуру будівництва та передачі об`єкта відповідачу, висловив як прямо (у додатковій угоді № 2 від 05 листопада 2020 року, в проєкті додаткової угоди № 3 від 21 травня 2021 року, листі від 16 вересня 2021 року за № 129 стосовно виконання умов договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04), так і своєю поведінкою, що у виниклих правовідносинах керуватиметься умовами додаткової угоди № 2 від 05 листопада 2020 року та раніше укладеного договору від 01 березня 2012 року№ 147-12/04, вимагаючи дотримання умов цього договору і від відповідача, після чого відповідач вже не вимагав повернення коштів, очікував на отримання квартири.
Так, позивач залучив кошти відповідача, завершив процедуру будівництва об`єкта, замовив проведення інвентаризації БТІ, повідомив про такі дії відповідача у вересні 2021 року, запропонував здійснити перерахунок вартості об`єкта.
Тому поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони, а відповідач розумно покладався на них. Позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження того, що укладеною 05 листопада 2020 року додатковою угодою № 2 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04 порушено його права або інтереси.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року, із урахуванням ухвали цього ж суду від 27 вересня 2024 року про виправлення описки,задоволено апеляційну скаргу ТОВ "Телец-ВАК", скасовано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2024 року та ухвалено нове судове рішення.
Позов ТОВ "Телец-ВАК" задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 05 листопада 2020 року № 2, укладену між ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 до договору від 01 березня 2012 року №147-12/04, укладеного між ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що додаткова угода № 2 про розірвання договору від 01 березня 2012 року №147-12/04, яку сторони уклали 05 листопада 2020 року, тобто після розірвання вказаного договору, суперечить вимогам статті 653 ЦК України, оскільки зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням, а тому оскаржуваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи інших учасників справи
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хорошев В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 344/11163/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 311/2233/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 910/10006/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 755/3563/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевіряв наявності або відсутності факту порушення оспорюваним правочином прав та охоронюваних законом інтересів позивача, не надав оцінки процесуальній бездіяльності позивача, на якого покладено обов`язок довести наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваним правочином, та безпідставно не погодився з висновками суду першої інстанції, який встановив відсутність порушення прав і законних інтересів позивача, а тому відмовив у задоволенні позову з підстав відсутності порушення цивільних прав та інтересів позивача.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки рішенням та поведінці позивача, який за власним розсудом склав проєкт додаткової угоди № 2 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, уклав таку угоду в письмовій формі з відповідачем, пообіцявши все ж таки добудувати квартиру та передати її відповідачу, а потім ініціював судовий спір про недійсність правочину, що суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці позивача, а відповідач розумно покладався на них, продовжуючи ще тривалий час чекати на завершення будівництва будинку (квартири) та отримання побудованої за його кошти квартири.
ОСОБА_1 жодним чином не порушив ні укладених з позивачем угод та договорів, ні прав та інтересів позивача, ні загальних засад цивільного законодавства, викладених у статті 3 ЦК України, при укладанні договорів з позивачем керувався принципами свободи укладання договору на власний розсуд, закріпленими у статтях 6, 627 ЦК України, погоджуючись на пропозиції позивача щодо форми та умов цих угод та договорів, довіряючи йому, шукаючи можливості та сподіваючись на отримання надалі побудованої за його кошти квартири.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Телец-ВАК", в особі генерального директора ОСОБА_2, укладений договір № 147-12/04, згідно з умовами якого ОСОБА_1 доручив ТОВ "Телец-ВАК" від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів ОСОБА_1 щодо здійснення процедури будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (2 черга). Загальна вартість об`єкта на момент укладення договору складає 552 000,00 грн. Загальна вартість об`єкта підлягає коригуванню з урахуванням вартості об`єкта на момент повної оплати (пункт 1.1 договору).
Виконавець зобов`язався завершити процедуру будівництва об`єкта у квітні 2013 року.
Відповідно до пункту 5.1 договору, цей договір вступає в силу з моменту внесення коштів на рахунок виконавця та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором або до моменту розірвання цього договору за ініціативою сторін.
На виконання умов договору відповідач сплатив позивачу як інвестиції на здійснення процедури будівництва об`єкта грошові кошти у такому порядку: 01 березня 2012 року - 249 000,00 грн, 02 березня 2012 року - 27 000,00 грн, 09 листопада 2012 року - 207 000,00 грн та 77 000,00 грн, а загалом 560 000,00 грн.
Згідно з довідкою ТОВ "Телец-ВАК" від 12 листопада 2012 року № 295 ОСОБА_1 станом на 12 листопада 2012 року сплатив у повному обсязі за квартиру АДРЕСА_3, згідно з умовами пункту 1.4 та пункту 1.5 договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04.
У визначений договором строк виконавець не завершив процедуру будівництва об`єкта.
12 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Телец-ВАК" із заявою про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04 з 12 травня 2020 року у зв`язку з його невиконанням ТОВ "Телец-ВАК" та повернення внесених коштів у сумі 50 000,00 дол. США.
21 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Телец-ВАК", в особі генерального директора ОСОБА_2, укладена додаткова угода № 1 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04.
Матеріали справи містять два примірники додаткової угоди № 1, які датовані однією і тією ж датою, підписані обома сторонами.
Пунктом 1 обох додаткових угод № 1 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04 сторони дійшли згоди розірвати договір від 01 березня 2012 року № 147-12/04 за взаємною згодою сторін з 12 травня 2020 року.
Пункт 2 додаткових угод № 1 відрізняється.
В одному примірнику додаткової угоди № 1 про розірвання договору виконавець зобов`язується повернути довірителю внесені ним кошти, згідно з узгодженим сторонами графіком, який додається (серпень 2020 року- 10 000,00 дол. США, вересень 2020 року - 10 000,00 дол. США, жовтень 2020 року - 10 000,00 дол. США, листопад 2020 року - 10 000,00 дол. США, грудень 2020 року - 10 000,00 дол. США, всього - 50 000,00 дол. США).
У другому примірнику додаткової угоди № 1 про розірвання договору виконавець зобов`язується повернути довірителю внесені ним кошти в еквіваленті 50 000,00 дол. США, частками, в залежності від фінансових можливостей виконавця, але не пізніше 25 грудня 2020 року.
У строк до 25 грудня 2020 року позивач не повернув відповідачу внесені ним кошти в еквіваленті 50 000,00 дол. США, а також не здійснив жодного платіжу за визначеним сторонами графіком.
05 листопада 2020 року між ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 2 про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04. Сторони домовились про те, що у разі порушення умов пункту 2 додаткової угоди № 1 до договору від 01 березня 2012 року№ 147-12/04 та не повернення коштів у повному обсязі у визначений строк, додаткова угода № 1 до договору, укладена 21 травня 2020 року, буде вважатися припиненою (розірваною) з 26 лютого 2021 року, а сторони повертаються до умов договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, який з цього часу визнається сторонами чинним і є обов`язковим для виконання на передбачених у ньому умовах.
У травні 2021 року позивач знову запропонував відповідачу розірвати договір, направивши відповідачу підписаний зі свого боку проєкт додаткової угоди № 3 від 21 травня 2021 року про розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04, в якій містяться такі умови: за взаємною згодою сторін, поновлено строк розірвання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04 з 21 травня 2021 року. Виконавець зобов`язується повернути довірителю внесені ним кошти в еквіваленті 50 000,00 дол. США частками, в залежності від фінансових можливостей виконавця, протягом 5 (п`яти) календарних місяців з дня підписання цієї угоди, але не пізніше ніж 30 жовтня 2021 року. Після повного погашення заборгованості, вказаної у пункті 2 цієї угоди, сторони не матимуть претензій до виконання договору від 01 березня 2012 року № 147-12/04. Відповідач таку пропозицію не прийняв та додаткову угоду не укладав.
04 серпня 2021 року та 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звертався до позивача з листами щодо виконання умов договору та оформлення прав на вже побудовану квартиру.
Згідно з листом - відповіддю ТОВ "Телец-ВАК" від 16 вересня 2021 року № 129, який підписаний генеральним директором ОСОБА_2,01 березня 2012 рокуміж ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 укладений договір № 147-12/04, відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_1 довіряє ТОВ "Телец-ВАК" від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів довірителя щодо здійснення процедури будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_4 (2 черга). 12 травня 2021 року ТОВ "Телец-ВАК" отримало сертифікат готовності об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку (2 черга), за адресою: АДРЕСА_5 . Однак у 2019 році вартість об`єктів будівництва істотно зросла, а тому ТОВ "Телец-ВАК" повідомляє ОСОБА_1 про те, що вартість вимірної одиниці (квадратного метру) збудованої квартири за укладеним з ОСОБА_1 договором на теперішній час становить 14 800,00 грн, що зумовлює його обов`язок відповідно до пунктів 1.5, 2.2.3. договору протягом 10 календарних днів здійснити остаточний розрахунок, шляхом доплати за побудовану ТОВ "Телец-ВАК" згідно з договору квартиру. В іншому випадку ТОВ "Телец-ВАК" ініціюватиме процедуру розірвання договору через грубе порушення зобов`язань ОСОБА_1 .
До вказаного листа додано розрахунок доплати вартості трикімнатної квартири за договором від 01 березня 2012 року № 147-12/04, згідно з яким за фактичними даними станом на момент введення в експлуатацію будинку загальна площа квартири за даними техпаспорта дорівнює 115,60 кв. м, вартість по собівартості становить1 710 880,00 грн, а сума доплати - 1 150 880,00 грн.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просиввизнати додаткову угоду № 2 від 05 листопада 2020 року, укладену між ТОВ "Телец-ВАК" та ОСОБА_1 до договору від 01 березня 2012 року №147-12/04, укладеного між цими ж особами, недійсною з моменту її укладення.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з частинами першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно з частиною п`ятою статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права.
У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Цей висновок був застосований в пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175цс20).
Керуючись доктриною venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), Верховний Суд констатує, що у спірному випадку дії позивача не відповідають принципу добросовісності, а його поведінка у спірних правовідносинах є суперечливою.
Так, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ТОВ "Телец-ВАК" не повернув відповідачу отримані від нього кошти у визначений додатковою угодою № 1 строк, а тому "повторно" зобов`язався виконати процедуру будівництва та передачі об`єкта відповідачу, висловив як прямо (в додатковій угоді № 2 від 05 листопада 2020 року, в проєкті додаткової угоди № 3 від 21 травня 2021 року, листі від 16 вересня 2021 року № 129 стосовно виконання умов договору), так і своєю поведінкою (залучив кошти відповідача, завершив процедуру будівництва об`єкта, замовив проведення інвентаризації БТІ, повідомив про такі дії відповідача у вересні 2021 року, запропонував здійснити перерахунок вартості об`єкта), що у своїй поведінці керуватиметься умовами додаткової угоди № 2 від 05 листопада 2020 року та раніше укладеного договору № 147-12/04 від 01 березня 2012 року, вимагаючи дотримання умов цього договору і від відповідача, після чого відповідач вже не вимагав повернення коштів, очікував на отримання квартири.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ "Телец-ВАК", пред`являючи позов про визнання додаткової угоди № 2 від 05 листопада 2020 року недійсною, порушив принцип добросовісності та діяв всупереч своїй попередній поведінці та заявам, а відповідач розумно покладався на них.
Установивши, що позивач, пред`явивши зазначений позов, діяв недобросовісно та не довів, що оспорюваним правочином порушено його права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові ТОВ "Телец-ВАК",а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Доводи позивача про те, що договір від 01 березня 2012 року розірвано за взаємною згодою сторін з 12 травня 2020 року, а тому додаткова угода від 20 листопада 2020 року до договору від 01 березня 2012 року є нікчемною, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Загальним наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін, які припинилися з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно із пунктом 5.1. договору від 01 березня 2012 року цей договір вступає в силу з моменту внесення коштів на рахунок виконавця та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором або до моменту розірвання цього договору за ініціативою сторін.
Як слідує із матеріалів справи ТОВ "Телец-ВАК" своїх зобовʼязань не виконало, отже, припинення договору у звʼязку з повним виконанням сторін своїх зобовʼязань не відбулося.
Як слідує з матеріалів справи сторони надали до суду додаткові угоди від 21 травня 2020 року з різним змістом, у яких розірвання договору від 01 березня 2012 року з 12 травня 2020 року пов`язувалось із поверненням ТОВ "Телец-ВАК" сплачених ОСОБА_1 коштів до 25 грудня 2020 року.
Оскільки ТОВ "Телец-ВАК" не повернуло ОСОБА_1 грошові кошти у визначений строк, розірвання договору від 01 березня 2012 року згідно із пунктом 5.1. договору від 01 березня 2012 року за ініціативою сторін не відбулось.
З огляду на встановлені судами у цій справі обставини колегія суддів звертає увагу на таке. Розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не анулює прав та обов`язків, що виникли раніше. У справі, що переглядається, після досягнення згоди про розірвання договору та зобов`язання ТОВ "Телец-ВАК" повернути грошові кошти ОСОБА_1, сторони уклали додаткову угоду від 05 листопада 2020 року, що свідчило про їхню домовленість щодо врегулювання невиконаних зобов`язань або інших питань, пов`язаних із попередніми правовідносинами. Така угода є самостійним правочином і може бути дійсною за умови дотримання вимог законодавства. Перевіряючи умови дійсності правочину, необхідно, щоб його зміст не суперечив законодавству, волевиявлення сторін було вільним, а форма відповідала встановленим вимогам. Якщо додаткова угода відповідає цим критеріям, підстав для визнання її недійсною немає. У випадку якщо додаткова угода укладена з порушенням принципу добросовісності, наприклад, з метою введення в оману або зловживання правами, це може бути підставою для визнання її недійсною.
У справі, що переглядається, позивачем не доведено, що додаткова угода укладена з порушенням принципу добросовісності, з метою введення в оману або зловживання правами, що може бути підставою для визнання її недійсною. Навпаки, заперечуючи вказане, відповідач в порядку статті 81 ЦПК України надав належні та допустимі докази того, що оскаржувана угода відповідає вимогам законодавства, волевиявленню сторін, а поведінка позивача як суб`єкта оскарження цього правочину є недобросовісною, а отже, довів відсутність правових підстав для визнання її недійсною.