ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 757/14103/21
провадження № 61-18335св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Басараб Наталя Володимирівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року у складі судді Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у три місяці з дня вступу рішення в законну силу.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після її смерті відкрилась спадщина, до якої входить квартира АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності.
Вказує, що вона є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 п`ятої черги. Окрім неї, спадкоємцем за законом є ОСОБА_5 .
Для прийняття спадщини вона звернулась до ОСОБА_5 про представництво її інтересів щодо питання прийняття спадщини, оскільки вона проживає на території російської федерації, Оренбурзька область,
м. Мідногорськ.
Разом з тим, оскільки ОСОБА_5 не зміг подати заяву до нотаріуса про включення позивача у число спадкоємців через відсутність у нього документів на підтвердження родинних зв`язків зі спадкодавцем, позивач лише 10 грудня 2020 року змогла звернутись до нотаріуса у м. Мідногорську Оренбурзької області, після чого, отримавши відповідні документи, подала їх через ОСОБА_5 до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори.
Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фролової А. О. від 03 березня 2021 року ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті тітки спадкоємиці, ОСОБА_4, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, з підстав пропуску шестимісячного строку, а також відсутності документів, що підтверджують родинні зв`язки ОСОБА_1 з ОСОБА_4 .
Вважала причини пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини поважними, посилаючись на велику відстань між місцем її постійного проживання і місцем знаходження спадкового майна, похилий вік, юридичну необізнаність та введення жорстких карантинних заходів, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначені позивачем причини пропуску встановленого строку для подання заяви про прийняття спадщини не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними для неї труднощами, які б унеможливили подання нею відповідної заяви нотаріусу протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Позивачем не надано доказів, що підтверджують її родинні зв`язки зі спадкодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 грудня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат
Басараб Н. В., шляхом поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження зазначала порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №206/3473/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20, від 17 червня 2021 року у справі № 484/1626/20 та від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
13 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, є юридично необізнаною особою похилого віку, вважала, що нотаріально посвідчена довіреність, якою позивач уповноважила ОСОБА_5 на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, прирівнюється до звернення із такою заявою особисто. Так, власноруч написана заява позивача ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, направлена до нотаріальної контори поштовим відправленням від імені ОСОБА_5, який є родичем позивача, отримана нотаріальною конторою 31 грудня 2019 року. Отримати юридичну консультацію з подальшим правильним та завчасним оформленням своїх спадкових прав з території російської федеріції, де вона проживає, не мала можливості через введення жорстких карантинних заходів, а тому вважає, що пропустила строк для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з поважних причин.
Позиція інших учасників справи
26 березня 2024 року від відповідача ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Ушаков О. В., надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на день своєї смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності.
ОСОБА_1 звернулась із заявою від 10 грудня 2020 року №2230 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори.
Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фролової А. О. від 03 березня 2021 року ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті тітки спадкоємиці, ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з причин пропуску шестимісячного строку, а також відсутності документів, що підтверджують родинні зв`язки ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У частині першій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, а також Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.
Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, зокрема розумності, добросовісності та справедливості.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У справі, що переглядається, суди встановили, що після смерті ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина у вигляді квартири, яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району міста Києва 08 вересня 1995 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 березня 2005 року, посвідченого Шостою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим
№ 1с-336.
Про смерть ОСОБА_4 позивач дізналась протягом шести місяців із дня смерті спадкодавиці і у встановлений ЦК України шестимісячний строк видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_5, якою уповноважила останнього на вчинення дій, пов`язаних із оформленням спадщини. Тобто, позивач була обізнана про факт смерті спадкодавиці і мала можливість у встановленому порядку звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Жодних причин, які б перешкоджали вчиненню таких дій, позивачем не наведено. Суди першої та апеляційної інстанції дослідили зазначені обставини та надали їм відповідну оцінку.
Відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивач почала вчиняти після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, звернувшись 10 грудня 2020 року, тобто більше ніж через рік після відкриття спадщини, через свого представника ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фролової А. О. від 03 березня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з причин пропуску шестимісячного строку, а також відсутності документів, що підтверджують родинні зв`язки
ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зазначає причинами пропуску строку для прийняття спадщини, юридичну неграмотність, похилий вік, недостатність коштів, її проживання на території рф, запровадження карантинних обмежувальних заходів на території рф у звязку із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Однак зазначені причини не можуть бути визнані поважними, оскільки такі не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними для неї труднощами, наявність якихперешкоджала поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.
З огляду на обставини справи, Верховний Суд зазначає, що факт усвідомлення позивачем її права на спадкування за законом як спадкоємця п`ятої черги спадкування поряд із вказаними нею причинами для пропуску строку для прийняття спадщини, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що позивач не була позбавлена можливості звернутися до нотаріуса за місцем свого проживання для нотаріального посвідчення заяви про прийняття спадщини, а також надіслати таку заяву до Дев?ятої Київської державної нотаріальної контори засобами поштового зв`язку, починаючи з грудня 2019 року і до 01 січня 2020 року.
Доводи позивача про те, що запровадження карантинних обмежувальних заходів стало причиною несвоєчасного подання нею заяви про прийняття спадщини є безпідставними, оскільки запровадження карантинних обмежень, пов`язаних з розповсюдженням коронавірусу COVID-19, відбулося після закінчення строку для прийняття спадщини.
Схожі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18.
Щодо посилань позивача на порушення судами процесуальних норм щодо неприйняття доказів, зокрема рішення Мідногорського міського суду Оренбурзької області від 03 вересня 2021 року по справі № 2-581/2021, яким встановлено, що вона є двоюрідною онукою спадкодавиці, Верховний Суд зазначає, що таким доводам апеляційним судом вже надана оцінка. Суд апеляційної інстанції відхилив такі доводи з огляду на те, що суд першої інстанції відмовив у прийнятті доказів у зв`язку з їх подачею поза межами строків, встановлених ЦПК України, без обґрунтування будь-яких поважних причин їх неподання у встановлені строки. З такими висновками погоджується і Верховний Суд.
Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі
№ 206/3473/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20, від 17 червня 2021 року у справі № 484/1626/20 та від 13 березня 2020 року у справі
№ 314/2550/17, оскільки правові висновки у зазначених справах, предметом розгляду яких також було визначення додаткового строку для прийняття спадщини, сформульовані за інших обставин ніж у справі, що переглядається. Вказані висновки не суперечать висновкам, зробленим судом першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Враховуючи те, що на підставі частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та переоцінювати докази, належна оцінка яких здійснена судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що переглядається, вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надала належних, достатніх та допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які перешкодили їй подати заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у визначений законом шестимісячний строк, до 01 січня 2020 року.
Належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подала. Натомість безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
Із вказаних обставин, Верховний Суд не приймає та не оцінює докази, які були додатково подані позивачем та долучені до касаційної скарги.
Отже, Верховний Суд, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить майже 11 місяців, а також встановлені судами обставини, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надала беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, тому оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є законними й обґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд враховує те, що у справі судами надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.