ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 903/62/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Багай Н.О., Берднік І.С.
розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" на
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (у складі колегії суддів: Василишин А.Р. (головуючий), Олексюк Г.Є., Маціщук А.В.)
ухвалу Господарського суду Волинської області від 07.10.2024 (суддя Кравчук А.М.)
додаткову ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 (суддя Кравчук А.М.)
за скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"
на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 76 775 555,33 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий виклад обставин справи, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень
1.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі № 903/62/23 стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз" (далі - АТ "Волиньгаз", Відповідач, Боржник, Скаржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", Позивач, Стягувач) 55 104 808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп витрат по сплаті судового збору, а всього 77 714 955 грн 33 коп.
1.2. На виконання рішення суду 25.04.2024 видано судовий наказ № 903/62/23-1.
1.3. 25.07.2024 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Хорішком Олександром Олександровичем (далі - Приватний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення Господарського суду Волинської області у цій справі.
У вказаній постанові Приватним виконавцем зазначено, зокрема, що Стягувач просить виконати рішення суду у частині заборгованості, яка виникла після 28.02.2022 в сумі 13 145 884,77 грн.
Одночасно Приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з Боржника основної винагороди у розмірі 1 314 588 грн 48 коп та постанову про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 586 грн 44 коп.
1.4. Також Приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів Боржника у виконавчому провадженні, згідно якої накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать Боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 14 461 059 грн 69 коп.
1.5. 01.08.2024 Боржник звернувся до Приватного виконавця з заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні відповідно до пункту 15 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" та зняття арешту з коштів на рахунках Боржника з урахуванням того, що стягувана сума підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України від 14.07.2021 № 1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі - Закон № 1639), за умови перебування Боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.
1.6. Приватний виконавець листом від 02.08.2024 відмовив у задоволенні заяви Боржника та зазначив, що у заяві Стягувача про відкриття виконавчого провадження, поданій у порядку статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавця повідомлено про необхідність примусового виконання рішення суду у справі № 903/62/23 лише у частині заборгованості, яка виникла після 28.02.2022. Також Приватний виконавець зазначив, що відповідно до положень Закону № 1639 Боржник не належить до числа учасників процедури з врегулювання заборгованості, тому не вправі був самостійно приймати рішення щодо наявності та/або відсутності умов для списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних у ході процедури врегулювання заборгованості, а відтак сума заборгованості, що виникла після 28.02.2022, підлягає стягненню.
1.7. У подальшому 17.09.2024 Приватним виконавцем винесено постанову у виконавчому провадженні про арешт майна боржника.
1.8. Не погоджуючись з такою позицією Приватного виконавця, 27.09.2024 АТ "Волиньгаз" звернулося до суду зі скаргою на його дії та просило суд:
- визнати неправомірними дії Приватного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо винесення постанови від 17.09.2024 про арешт майна боржника;
- скасувати постанову Приватного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 від 17.09.2024 про арешт майна боржника.
1.9. Скарга обґрунтована тим, що оскаржувані дії Приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт майна Боржника є незаконними та неправомірними з огляду на те, що Приватний виконавець отримав заяву Боржника від 01.08.2024, тобто поінформований про обставини, зазначені в частині першій статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", та обізнаний з тим, що Боржник перебуває в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, та з тим, що процедури, передбачені Законом України № 1639 щодо врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу не завершені.
За доводами АТ "Волиньгаз" воно має законодавчо передбачене право на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) відповідно до Закону № 1639, зокрема заборгованості, яка підтверджена рішенням Господарського суду Волинської області від 14.02.2024 у справі № 904/62/23.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою господарського суду Волинської області від 07.10.2024, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у задоволенні скарги Боржника на дії Приватного виконавця відмовлено.
2.2. Як виснували суди попередніх інстанцій, зі змісту заяви Стягувача про примусове виконання рішення та інших матеріалів справи вбачається, що останній звернувся до Приватного виконавця щодо стягнення з Боржника заборгованості за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 у сумі (з урахуванням часткового погашення заборгованості за вказаний період) 13 145 884 грн 77 коп.
При цьому суди наголосили, що заборгованість за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 не підлягає врегулюванню згідно абзацу 8 статті 1 Закону № 1639, оскільки виникла після 28.02.2022.
Також суди зазначили, що Скаржником не спростовано належними доказами того факту, що нараховані 3% річних, пеня та інфляційні втрати на суму заборгованості, яка виникла до 31.12.2022 та не погашена, підлягають стягненню з Боржника та не підлягають врегулюванню на підставі Закону № 1639.
За наведених обставин та взявши до уваги, що матеріалами справи підтверджено, що сума заборгованості у спірному виконавчому провадженні у сумі 13 145 884 грн 77 коп не підпадає під врегулювання частиною першою статті 6 Закону № 1639, суди прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Боржника та зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
2.3. Додатковою ухвалою від 23.10.2024, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, частково задоволено заяву представника Приватного виконавця та стягнуто на його користь з Боржника 10 000 грн витрат (з 30 000 грн заявлених) на професійну правничу допомогу.
При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував надані заявником доводи та подані письмові заперечення представника Відповідача, визнав таку суму достатньою компенсацією витрат робочого часу, необхідного для участі в судових засіданнях та підготовки до судового процесу.
2.4. Постановою суду апеляційної інстанції також на Скаржника покладено витрати Приватного виконавця на правничу допомогу в апеляційному господарському суді в сумі 10 000 грн.
2.5. З такими судовими рішеннями Відповідач не погодився та оскаржив їх у касаційному порядку.
Предметом касаційного оскарження є:
- ухвала господарського суду Волинської області від 07.10.2024;
- додаткова ухвала господарського суду Волинської області від 23.10.2024;
- постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 21.01.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
3.2. Відповідач у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 07.10.2024, додаткову ухвалу господарського суду Волинської області від 23.10.2024, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 та постановити нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ "Волиньгаз" на дії Приватного виконавця.
3.3. Доводами касаційної скарги Боржника є:
- застосування судами попередніх інстанцій норм права, зокрема пункту 15 частини першої статті 34, частини одинадцятої статті 35, частини третьої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", абзаців 8, 17 статті 1, статей 2-7 Закону № 1639 без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі N921/366/23, від 30.10.2023 року у справі № 925/555/21, 15.06.2023 у справі №904/5698/20, віл 21.12.2023 року у справі № 380/13876/22, від 12.06.2024 року у справі № 500/4626/22, від 19.12.2024 у справі № 903/62/23;
- незастосування судами норм статті 509, частини третьої статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/6892/17, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19;
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.5. Приватний виконавець у відзиві на касаційну скаргу заперечує її доводи та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову, ухвалу та додаткову ухвалу судів попередніх інстанцій - без змін.
Одночасно Приватний виконавець просить Суд покласти на Скаржника витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. При цьому додає копії договору про надання правової допомоги, ордера на надання правничої допомоги, акта приймання-передачі наданих послуг від 09.10.2024 та платіжної інструкції про сплату 30 000 грн згідно договору про надання правової допомоги, а також наводить перелік виконаних адвокатом робіт з розрахунком їх вартості у зазначеній сумі.
3.6. Третя особа своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалася.
4. Позиція Верховного Суду
4.1. Розглянувши справу у письмовому провадженні, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуально кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.3. Доводами касаційної скарги АТ "Волиньгаз" є неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, щодо відсутності повноважень Приватного виконавця на вчинення виконавчих дій щодо боржника, якого включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу згідно з Законом № 1639, а також активи якого передані в управління держави в собі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Дослідивши наведені доводи, колегія суддів зазначає наступне.
4.4. Зазначена Скаржником постанова від 19.12.2024 винесена у справі № 903/62/23, де предметом касаційного перегляду є питання наявності/відсутності підстав для вчинення Приватним виконавцем виконавчих дій задля виконання судового рішення у справі № 903/62/23 (у зв`язку з перебуванням активів АТ "Волиньгаз" в управлінні держави в собі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), тобто частка державної власності у статутному капіталі Боржника перевищує 25 відсотків), та містить наступні правові висновки.
4.5. При виконанні судових рішень щодо стягнення коштів за рахунок активів боржника, які у передбаченому законом порядку передані в управління Національного агентства як центрального органу державної виконавчої влади, підлягає застосуванню пункт 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вказана норма не має будь-яких застережень відносно того, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності та/або з зазначенням про це у відповідних державних реєстрах.
Щодо можливості Приватного виконавця здійснювати виконання рішень щодо боржника, корпоративні права якого перебувають у управлінні Національного агентства, Суд виходить із системного тлумачення статей 124, 129-1 Конституції України, статей 317, 318 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон № 772-VIII), пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та доходить висновку, що після запровадження управління майном держава в особі Національного агентства набула тимчасово права власника щодо таких корпоративних прав з метою забезпечення збереження активів та збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості.
Такий висновок щодо транспозиції права власності відповідає, зокрема, пункту 8 статті 21 Закону № 772-VIII, за вимогами якого у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора або судового рішення, що набрало законної сили, якими скасовано арешт прийнятих в управління активів та/або скасовано передачу активів в управління Національному агентству, останнє протягом десяти робочих днів повертає їх законному власнику.
Тобто застосована законодавцем юридична конструкція свідчить про те, що під час здійснення процедури управління активами повноваження власника реалізуються саме Національним агентством, а майно і корпоративні права фактично перебувають у його власності та повертаються власнику лише після відповідного рішення прокурора чи суду.
В такий спосіб, з урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" Приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у статутному капіталі, з урахуванням її перебування в управління Національного агентства, складає більше 25%.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що зазначене не є перешкодою для примусового виконання судового рішення Державною виконавчою службою, не обмежує стягувача у здійсненні відповідних дій у порядку, встановленому законом.
4.6. Вищевказані висновки, сформовані у постанові суду касаційної інстанції від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, є обов`язковими для врахування у цій справі згідно приписів частини четвертої статті 236 Господарського процесуально кодексу України.
4.7. Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
4.8. Стаття 339 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам виконавчого провадження право звернутися до суду із скаргою, якщо рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
4.9. Правовідносини, що виникли між сторонами виконавчого провадження у справі № 903/62/23, що розглядається, регулюються Законом України "Про виконавче провадження".
4.10. Так статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 2 частини другої статті 18 вказаного Закону встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
4.11. Як вбачається з матеріалів справи № 903/62/23, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.05.2022 у справі №757/11783/22-к корпоративні права Відповідача передано в управління Національного агентства.
У подальшому, з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону № 772-VIII, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 № 429-р передано в управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" активи, на які згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2022 у справі № 757/11188/22-к (кримінальне провадження №62021000000000160 від 22.07.2021) накладено арешт.
На виконання вказаної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24.05.2022 у справі № 757/11783/22-к згідно зі статтями 1, 9, 10, 19, 21-1, 22, 24 Закону № 772-, статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України, статтею 6 Глави 1 та Главою 70 Цивільного кодексу України, у порядку виконання ухвали слідчого судді, розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.05.2022 року № 429-р, між Національним агентством та АТ "Чорноморнафтогаз" укладено договір управління активами (майном) від 05.07.2022 №11/2022 стосовно активів (корпоративних прав), серед інших, АТ "Волиньгаз".
4.12. За таких обставин, з огляду на відсутність у Приватного виконавця повноважень на виконання рішення суду про стягнення з АТ "Волиньгаз", оскаржувані останнім ухвала господарського суду Волинської області від 07.10.2024 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 підлягають скасуванню.
4.13. В такий спосіб доводи Скаржника знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи та є підставою для задоволення касаційної скарги.
4.14. Щодо підстав касаційного оскарження додаткової ухвали колегія суддів зазначає наступне.
4.15. Як вбачається з матеріалів справи, додаткову ухвалу від 23.10.2024 Господарським судом Волинської області постановлено з урахуванням відмови у задоволенні скарги АТ "Волиньгаз".
4.16. Розглядаючи доводи касаційної скарги на вищевказану додаткову ухвалу, колегія суддів звертається до наступних правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20, від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі № 1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі № 522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі № 640/15192/19, від 26.06.2024 у справі № 916/3965/21: норми статті 244 Господарського процесуального кодексу України вказують на те, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує/не змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті.
4.17. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 20.12.2019 у справі №240/6150/18, від 23.01.2020 у справі №927/229/19, від 23.12.2021 у справі №925/81/21, від 26.06.2024 у справі № 916/3965/21.
4.18. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення.
4.19. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 07.10.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, то додаткова ухвала Господарського суду Волинської області від 23.10.2024 у справі № 903/62/23 також підлягає скасуванню.