ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 906/1422/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (Мельник О. В. - головуючий, судді Крейбух О. Г., Олексюг Г. Є.) у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальського Віталія Деонізовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка"
про стягнення 783 230,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У грудні 2020 року Фізична особа-підприємець Ковальський Віталій Деонізович звернувся з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинянка" (далі - ТОВ "Волинянка") 783 230,00 грн безпідставно набутих в коштів. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами був укладений договір оренди, за яким позивач орендував у відповідача приміщення. Орендна плата у договорі була встановлена 1700,00 грн на місяць, однак на вимогу відповідача/орендодавця позивач сплачував більшу суму готівкою директору відповідача, про що робились відмітки у створеному позивачем журналі (зошиті) у період 2013-2020 роки. Позивач зазначив, що сплатив відповідачу 912 430,00 грн в якості орендної плати, тоді як виходячи з умов договору мав би сплатити 129 200,00 грн, різниця становить 783 230,00 грн. В якості правового обґрунтування вимоги позивач послався на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 15.11.2013 року між ТОВ "Волинянка" (орендодавець) та ФОП Ковальським В. Д. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності, згідно п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - одноповерхову будівлю площею 200 кв. м та земельну ділянку, на якій вона розміщена, необхідну для використання будівлі за призначенням, передбаченим в договорі, що належить орендодавцю на праві приватної власності та розташована за адресою: м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110.
Орендар зобов`язався своєчасно вносити орендну плату в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень на місяць. Орендна плата коригується щорічно з урахуванням інфляції (п.2.8. договору).
Договір набирає чинності з 01.12.2013 і діє протягом трьох років (п.5.5. договору).
За актом прийому-передачі від 01.12.2013 майно передано позивачу.
Позивач стверджує, що сплата першого платежу орендної плати за користування майном була здійснена відповідно до умов договору, однак ТОВ "Волинянка" вказані кошти були повернуті як помилково сплачені, і на вимогу товариства кошти за користування майном необхідно було передавати готівкою.
При цьому, орендна плата сплачувалась на користь відповідача у більшому розмірі, ніж було передбачено договором від 15.11.2013, на підтвердження чого позивачем надано письмові докази у вигляді Журналів обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110. Зазначені Журнали обліку містять дати, суми та підписи директора ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П.
09.05.2020 позивач отримав від директора ТОВ "Волинянка" лист від 08.05.2020 щодо зобов`язання звільнити орендоване приміщення в строк до 10 робочих днів, що свідчить про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.
Позивач також вказав, що з моменту виникнення (травень-липень 2020 року) спірних відносин щодо дійсності договору оренди, відновив сплату оренди на банківський рахунок позивача у безготівковій формі, однак вказані кошти були повернуті як безпідставно перераховані.
На підтвердження сплати відповідачу грошових коштів за період з 27.12.2013 по 07.05.2020 роки на загальну суму 901940,00 грн, в тому числі орендні платежі та кошти, сплачені в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, які і є предметом розгляду даної справи, позивач надав "Журнали обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: Житомирська обл. м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П." (т.1, а.с.8-11), які містять відомості про періоди оплати, дати отримання, суми оплати та підписи Савчук Л.П.
Оцінюючи Журнали обліку як докази у даній справі, суд враховував, що згідно з висновком експерта від 27.09.2023, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи, яка була призначена ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.12.2022, підписи у стовпці "Підпис" за періоди з 15.12.2013 по 30.06.2017, з 01.07.2017 по 31.03.2020 на аркушах журналу обліку виплачених коштів за оренду приміщення, послуги водопостачання, використану електроенергію за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110, ФОП Ковальським В.Д. директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. виконані Савчук Людмилою Петрівною.
Апеляційним судом встановлено, що директором ТОВ "Волинянка" у спірний період була саме Савчук Людмила Петрівна, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечувалось відповідачем у суді апеляційної інстанції.
Таким чином, із врахуванням відповідних висновків експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про належність та допустимість Журналів обліку як доказів у даній справі в підтвердження отримання коштів уповноваженою особою відповідача.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20 встановлено нікчемність договору оренди нерухомого майна, що належить до приватної власності від 15.11.2013, який укладений між ТОВ "Волинянка" та ФОП Ковальським В. Д.
Суд апеляційної інстанції у вказаній постанові у справі зазначив, що договір оренди є нікчемним, оскільки укладений на три роки та підлягав нотаріальному посвідченню із державною реєстрацією набутого на його підставі права на нерухоме майно. Водночас, суд встановив, що ФОП Ковальський В.Д. користувався орендованим приміщенням з моменту підписання акта приймання-передачі і до моменту ухвалення постанови суду. Враховуючи встановлення нікчемності договору оренди, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з метою захисту прав власника необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов`язання ФОП Ковальського В.Д . повернути ТОВ "Волинянка" частину одноповерхової будівлі площею 200 м2 за адресою: Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 110
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.09.2021 у справі № 906/1422/20 у задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.10.2021 стягнуто з позивача на користь відповідача 9600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 рішення та додаткове рішення залишені без змін.
3.2. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2022 рішення судів у справі № 906/1422/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова аргументована тим, що сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Отже, спір про повернення таких коштів має вирішуватися на підставі статті 1212 ЦК України. З урахуванням наведених у позовній заяві підстав позову господарським судам при вирішенні спору слід було з`ясувати наявність чи відсутність фактів сплати позивачем відповідачу спірних грошових коштів (їх частини), як поза межами платежів, передбачених нікчемним договором оренди чи іншими договорами, так і у розмірі, що перевищує відшкодування вартості користування нерухомим майном за цінами, які існують на момент відшкодування.
Однак господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи наведені обставини належним чином не дослідили, не встановивши ані загальний розмір платежів, сплата яких передбачалась нікчемним Договором оренди, ані розмір відшкодування вартості користування нерухомим майном, а також співвідношення розміру цих платежів зі сплаченою Позивачем сумою грошових коштів.
3.3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 №906/1422/20 (суддя Тимошенко О. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що сплата орендних платежів в певному розмірі позивачем і отримання цих платежів в цьому ж розмірі відповідачем свідчить про те, що такими діями сторони узгодили розмір орендної плати інший, ніж було обумовлено в договорі від 15.11.2013. Такі узгодження відбулися в письмовій формі шляхом складання позивачем тексту та проставлення повноважною особою відповідача свого підпису. Такі дії сторін суд розцінив як внесення змін до договору в частині розміру орендної плати. Договір з такими змінами виконувався сторонами шляхом оплати позивачем та прийняття оплати відповідачем.
Кошти, які позивач вважає безпідставно сплаченими, насправді є такими, що сплачені на виконання нікчемного/недійсного договору від 15.11.2013 в якості орендних платежів, розмір яких був узгоджений обома сторонами в момент їх сплати.
Отже, кошти, які сплачені позивачем і які він просить стягнути з відповідача, є такими, що сплачені в якості орендної плати за майно, яким позивач користувався на виконання договору від 15.11.2013, тому виходячи із висновків Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у цій справі, ці кошти не можуть бути стягнуті з відповідача ні на підставі статті 216 ЦК України, ні на підставі статті 1212 ЦК України
Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 стягнуто з ФОП Ковальського В. Д. на користь ТОВ "Волинянка" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 №906/1422/20 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення.
Позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Волинянка" на користь ФОП Ковальського В. Д. 442 400,00 грн безпідставно набутих коштів. У задоволенні позову в частині стягнення 340830,00 грн відмовлено.
Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 у справі №906/1422/20 змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: Стягнуто з ФОП Ковальського В. Д. на користь ТОВ "Волинянка" 8704,00 грн витрат на професійну правничу допомогу".
Стягнуто з ФОП Ковальського В. Д. на користь ТОВ "Волинянка" 3916,80 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова аргументована тим, що відповідачем не надано первинних бухгалтерських документів або будь-яких інших доказів, які б свідчили про виконання орендарем свого обов`язку щодо сплати орендних платежів іншим способом, ніж це зафіксовано в Журналах обліку. Також ТОВ "Волинянка" не доведено факту безоплатного користування нерухомим майном за нікчемним договором оренди, про що вказали господарські суди при розгляді справи №906/892/20.
Доводи відповідача щодо погодження між сторонами усних домовленостей під час укладення договору оренди про те, що ФОП Ковальський В.Д. в рахунок сплати орендних платежів розробить документацію на каналізацію та за власний кошт відремонтує її, а також щодо того, що до моменту подання Журналів до суду у них були відсутні обкладинки, графи "Орендна плата за кафе "Волинянка" м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська 110" та слова "Отримання", яке було пізніше дописано у графі "Дата", не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодним письмовим належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та є лише припущенням відповідача.
Враховуючи Журнали обліку виплачених коштів, надані позивачем, приймаючи до уваги висновок експерта від 27.09.2023, складений за результатами проведення почеркознавчої експертизи, та встановлення факту належності підписів, наявних у відповідних Журналах, саме директору ТОВ "Волинянка" Савчук Л.П. як орендодавцю згідно з договором, колегія суддів апеляційного суду із врахуванням положень статей 79, 86 ГПК України дійшла висновку, що вказані докази є більш вірогідними в підтвердження факту сплати коштів позивачем та отримання їх відповідачем, ніж протилежна правова позиція позивача про неотримання вказаних коштів.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, апеляційний суд вважає, що такі порушення можуть свідчити про порушення фінансової та бухгалтерської дисципліни між сторонами, однак не спростовують факту здійснення сплати коштів орендарем та отримання їх повноважною особою орендодавця.
Враховуючи принцип свободи договору, а також встановлення факту нікчемності вказаного правочину лише у 2021 році постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі №906/892/20, колегія суддів вважала, що сторони договору повинні були реалізовувати свої права та обов`язки на умовах, погоджених ними та передбачених саме договором оренди від 15.03.2013. Таким чином, орендар повинен був здійснювати сплату орендних платежів на умовах, передбачених пунктом 2.8. договору, тобто в розмірі 1700 грн на місяць.
Висновки суду першої інстанції про внесення письмових змін до договору в частині розміру орендної плати шляхом сплати орендних платежів в певному розмірі орендарем і отримання цих платежів в цьому ж розмірі орендодавцем, що підтверджувалось складанням позивачем тексту та проставленням повноважною особою відповідача свого підпису в Журналах, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до п. 5.1. договору визначено, що всі зміни та доповнення можуть мати місце за згодою обох сторін, оформлюються додатковими письмовими угодами та є невід`ємними частинами договору.
Однак, матеріали справи не містять будь-яких укладених між сторонами додаткових угод щодо зміни розміру та умов сплати орендної плати, які передбачені п.2.8. договору. З огляду на викладене, із врахуванням відомостей із Журналів обліку щодо сум оплати, а також відсутність будь-яких інших договірних правовідносин між сторонами, які б передбачали сплату відповідних коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про сплату позивачем орендних платежів в більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору.
При цьому, зі змісту позовної заяви та розрахунку спірної суми, наведеної позивачем у ній, не вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача щомісячні платежі в межах 1700,00 грн виходячи із розміру орендної плати, зазначеної п.2.8. нікчемного договору.
Щодо посилань відповідача про здійснення позивачем розрахунку спірної суми без врахування індексу інфляції згідно з п. 2.8 договору, що свідчить про його неправильність, суд апеляційної інстанції зауважив, що ТОВ "Волинянка" будь-яких доказів, в т.ч. здійсненого контррозрахунку, в спростування вказаного розрахунку позивача всупереч положенням частин третьої, четвертої статті 13, частини першої статті 74 ГПК України не надав, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість відповідних доводів.
Враховуючи встановлення факту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, а також зважаючи на ту обставину, що з позовом про стягнення коштів, сплачених з грудня 2013 року по березень 2020 року, ФОП Ковальський В.Д. звернувся лише 03.12.2020, колегія суддів дійшла висновку про пропущення позивачем позовної давності в частині стягнення грошових коштів за період з грудня 2013 року по 03.12.2017.
Таким чином, здійснивши відповідний розрахунок в межах позовної давності за період 04.12.2017 по 31.03.2020, апеляційний суд вважав, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 442 400,00 грн (783 230,00 грн - 340 830,00 грн) безпідставно набутих коштів.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та відзиву на касаційну скаргу
4.1. ТОВ "Волинянка" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 № 906/1422/20 і залишити в силі рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.05.2024.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 1212, 216 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у цій справі №906/1422/20, від 16.06.2020 у справі № 43/75-15/7-б, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17; від 06.09.2023 у справі № 127/12240/22.
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначено, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 216, 1212 ЦК України до правовідносин щодо повернення позивачу коштів, сплачених ним відповідачу саме на виконання нікчемного договору оренди та застосування реституції.
Суд апеляційної інстанції задовольняючи частково позов на підставі здійсненого позивачем розрахунку не врахував, що останній здійснений без індексу інфляції, що передбачено пунктом 2.8 договору, та за ціною вказаною в договорі оренди, а не за цінами, які існують на момент відшкодування, що відповідно свідчить про неправильність такого розрахунку, що призвело до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Суд дійшов передчасного висновку про те, що долучені позивачем копії особистих записів, оформлених у вигляді Журналів, є належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт внесення орендної плати з комунальними платежами, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 29.12.2017 №148.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Колегія суддів зауважує, що справа № 906/1422/20 вже перебувала на розгляді Верховного Суду і направляючи її на новий розгляд, у постанові від 03.08.2022 було сформульовано ключові для спірних правовідносин висновки, а саме: