ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 740/6090/21
провадження № 51-5068 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021270300000848 від 20 вересня 2021 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 22 травня 2024 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області вироком від 15 липня 2022 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення під час судового розгляду з 18 листопада 2021 року по 18 лютого 2022 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнив частково.
Ухвалив стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 18 788,39 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн - моральної шкоди.
За встановлених у вироку обставин ОСОБА_7 було визнано винуватим у тому, що він 20 вересня 2021 року приблизно о 20:45, перебуваючи на подвір`ї свого домоволодіння на АДРЕСА_1, маючи на меті умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, з мотивів раніше виниклих неприязних стосунків взяв скляну пляшку з легкозаймистою рідиною, підпалив її та кинув на фасад будинку, розташованого на АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_9 . У результаті вказаних умисних дій ОСОБА_10 відбулося загорання та пошкодження зазначеного будинку, що завдало потерпілому матеріальної шкоди на суму 19 950 грн.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2024 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнив частково та виключив з вироку обставину, яка обтяжує обвинуваченому покарання, - рецидив злочинів.
Крім того, суд апеляційної інстанції в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України змінив вирок місцевого суду в частині початку обчислення строку покарання і зарахування терміну попереднього ув`язнення та постановив:
- обчислювати ОСОБА_7 строк відбування покарання з 10 травня 2023 року;
- зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його тримання під вартою з 20 вересня 2021 року по 18 лютого 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції та зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує, що станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції набув чинності Закон України від 23 серпня 2023 року № 3342-IX, яким ст. 72 КК України доповнено ч. 7, відповідно до якої суд зарахову домашній арешт у строк покарання. При цьому прокурор зауважує, що місцевий суд ухвалою від 15 лютого 2022 року обрав ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з 18 лютого до 18 квітня 2022 року, який далі не продовжувався.
За таких обставин прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції порушив положення ч. 7 ст. 72 КК України, оскільки не зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під цілодобовим домашнім арештом.
На зазначену касаційну скаргу заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила змінити вирок місцевого суду й ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав, наведених у касаційній скарзі.
Захисник ОСОБА_6 не заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 413 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак у ході касаційного розгляду колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції наведених вище вимог кримінального процесуального кодексу не дотримався з огляду на таке.
Так, 28 березня 2024 року набув чинності Закон України від 23 серпня 2023 року № 3342-IX "Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань".
Положеннями вказаного Закону ст. 72 КК України доповнено ч. 7, відповідно до якої суд зараховує домашній арешт у строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 1 цієї статті, у співвідношенні: три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
З матеріалів кримінального провадження видно, що Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області ухвалою від 15 лютого 2022 року обрав ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з 18 лютого до 18 квітня 2022 року.
До того ж після 18 квітня 2022 року вказаний запобіжний захід обвинуваченому не було продовжено та будь-якого іншого запобіжного заходу, який з огляду на положення ст. 72 КК України підлягає зарахуванню у строк покарання, не було обирано.
Проте суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 22 травня 2024 року, не врахував наведених вище норм матеріального закону та, як наслідок, не застосував до обвинуваченого закон України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме положення, передбачені ч. 7 ст. 72 КК України, що з огляду на п. 4 ч. 1 ст. 436, п. 1 ч. 1 ст. 413, п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для зміни такого судового рішення.
Водночас, ураховуючи вказане вище, Верховний Суд вважає, що в цьому разі зміні також підлягає і рішення суду першої інстанції, а тому, з огляду на зміст прохальної частини касаційної скарги прокурора, який просив змінити лише ухвалу суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скористатися своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 433 КПК України, вийти за межі касаційних вимог сторони обвинувачення (що не погіршує становище засудженого) та змінити також і вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_7 положень ч. 7 ст. 72 КК України.
За таких обставин колегія суддів уважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу прокурора, а вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції змінити й застосувати до засудженого ОСОБА_7 положення, передбачені ч. 7 ст. 72 КК України, зарахувавши йому в строк покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Керуючись статтями 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд