ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 168/1083/23
провадження № 51-3542 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023030570000309 від 01 серпня 2023 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 06 березня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Старовижівського районного суду Волинської області від 06 березня 2024 року ОСОБА_6 було визнано винуватим і засуджено за ст. 336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст. 336 КК України, а саме ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з огляду на таке.
Так, ОСОБА_6, перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) як військовозобов`язаний і будучи за результатами медичного огляду визнаним 30 березня 2023 року Старовижівською ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 придатним за станом здоров`я для проходження військової служби без обмежень, 24 липня 2023 року о 09:00 на території готелю " ІНФОРМАЦІЯ_5", що за адресою: АДРЕСА_2, де був попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, отримав повістку від працівників ІНФОРМАЦІЯ_6, яка зобов`язувала його з`явитися 25 липня 2023 року о 10:00 у ІНФОРМАЦІЯ_7 для подальшого відправлення до військової частини в команді № НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
Далі ОСОБА_6, діючи умисно, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", ч. 9 ст. 1, ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не маючи правових підстав для відстрочки від призову і підстав, які застосовуються до осіб, що не підлягають призову, усвідомлюючи значення та протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не з`явився без поважних причин у визначений термін та час у пункт збору до ІНФОРМАЦІЯ_7 перед відправленням у команді № НОМЕР_1 до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації, чим порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації і тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що суди попередніх інстанцій, визнаючи його винуватим, неправильно встановили обставини інкримінованого йому злочину, зокрема в частині вручення йому "бойової" повістки 24 липня 2023 року о 09:00 за місцем його роботи на території готелю, оскільки:
- про обов`язок з`явитися 25 липня 2023 року о 10:00 до РТЦК та СП для подальшого відправлення до військової частини йому було повідомлено в усній формі 24 липня 2023 року (після того як він примусово був доставлений з місця роботи до ІНФОРМАЦІЯ_6 );
- виклик до РТЦК та СП в усній формі по телефону (про що зазначав свідок ОСОБА_7 ) не передбачений законодавством;
- свідок ОСОБА_8, який виписував йому "бойову" повістку, не мав повноважень на вчинення таких дій.
Разом з тим засуджений зауважує, що суди попередніх інстанцій:
- не врахували показань свідка ОСОБА_8 про те, що "бойова" повістка була йому вручена після відвідування Шацької лікарні в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
- безпідставно взяли до уваги показання свідка ОСОБА_7 щодо обставин вручення повістки (очевидцем яких свідок не був), а також стосовно повідомлення його про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 в усній формі по телефону, що не передбачено законом;
- залишили поза увагою те, що повістка має бути складена в відповідно до законодавства із зазначенням даних про особу, якій вона вручається, підписана начальником РТЦК та СП, однак працівники ІНФОРМАЦІЯ_6 24 липня 2023 року о 09:00 не мали на руках документів, що підтверджують його особу і даних про його придатність до проходження служби;
- проігнорували те, що в матеріалах справи відсутнє розпорядження, згідно з яким його (засудженого) було викликано до РТЦК та СП за повісткою для проходження ВЛК чи відправлення до військової частини.
Крім того, засуджений стверджує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою і те, що:
- його показання як обвинуваченого відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України мають бути ретельно перевірені та оцінені судом;
- він через необізнаність, помилково визнавав факт отримання 24 липня 2023 року о 09:00 "бойової" повістки;
- на його переконання, за станом здоров`я він мав відстрочку від призову до 2028 року;
- за станом здоров`я він не підлягає призову, проте під час проходження ВЛК йому установили неправильний діагноз, який не давав права на відстрочку.
Також засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення місцевого суду без зміни, лише перерахував покладені в основу вироку докази, при цьому проігнорував наведені вище порушення (зокрема, у частині суперечностей у часі вручення повістки), а свого рішення належним чином не мотивував, чим допустив порушення вимог ст. 370 КПК України.
На зазначену касаційну скаргу ОСОБА_6 прокурор ОСОБА_9 подала заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість і невмотивованість доводів засудженого, просила ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 .
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки, наданої судами, та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що:
- він через необізнаність, помилково визнавав факт отримання 24 липня 2023 року о 09:00 "бойової" повістки;
- на його переконання, за станом здоров`я він мав відстрочку від призову до 2028 року та не підлягає призову, проте під час проходження ВЛК йому установили неправильний діагноз, який не давав права на відстрочку;
- про необхідність прибуття 25 липня 2023 року о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_7 для подальшого відправлення до військової частини свідок ОСОБА_7 повідомив його (засудженого) по телефону, що не передбачено законом, а тому, на думку ОСОБА_6, до показань цієї особи необхідно ставитися критично;
- працівники ІНФОРМАЦІЯ_6 24 липня 2023 року о 09:00 не мали на руках документів, що підтверджують його особу, і даних про його придатність до проходження служби.
Однак указані доводи засудженого, на переконання колегії суддів, зводяться лише до надання ним власної оцінки доказам та невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, що, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України і зміст ст. 411 цього Кодексу, не може бути предметом касаційного розгляду.
Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_6 про допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог КПК України, а саме упередженість суду, недотримання правил надання оцінки доказам та необґрунтованість вироку, що у свою чергу, на думку засудженого, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6, який пояснював, що вину у вчиненні кримінального правопорушення визнає повністю. Водночас стверджував, що не прибув у вказаний у повістці час до ТЦК, оскільки має слабке здоров`я, тому не може нести військову службу, а згодом повідомив, що не прибув, бо перебував далеко від місця розташування ТЦК. Підтвердив, що дійсно 24 липня 2023 року о 09:00 отримав від працівників ТЦК "бойову" повістку, при цьому повідомив їх, що проходив медичний огляд і має відстрочку від призову. Також ОСОБА_6 указував, що в березні 2023 року він проходив медичний огляд, під час якого скаржився лікарям на проблеми зі здоров`ям, а саме захворювання шкіри, однак ВЛК визнала його придатним для військової служби. Результати ВЛК не оскаржував. Йому пояснили, що наступна ВЛК має бути поведена у 2028 році, а тому вважав, що має право на відстрочку, оскільки непридатний за станом здоров`я. У той же час визнав, що будь-яких документів про те, що є непридатним чи обмежено придатним до військової служби, надати не може, бо таких не має. Крім того, зазначав, що в цілому має слабке здоров`я, а тому повинен був бути звільненим від мобілізації. Також ОСОБА_6 пояснював, що повістку йому вручили неправомірно, оскільки в нього проблеми зі здоров`ям та він має право на відстрочку, про що повідомляв працівників ТЦК, однак вони ці доводи проігнорували.
Заслухавши показання ОСОБА_6, місцевий суд зауважив, що, не зважаючи на позицію обвинуваченого щодо визнання вини, фактично він таку заперечував. При цьому суд указав, що вина обвинуваченого підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме:
- показаннями свідка ОСОБА_8, який пояснював, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6, керівником якого він є, було виявлено ОСОБА_6 на території діяльності вказаного відділу - смт Шацьк. Діючи в межах наданих відділу законом повноважень, працівники ТЦК скерували його для проходження ВЛК в смт Шацьк, оскільки він не міг пояснити, чи проходив таку медичну комісію. ОСОБА_6 не бажав проходити ВЛК, незважаючи на попередження про наслідки відмови. Документів про наявність відстрочки та військово-облікових документів він при собі не мав. У ході перевірки було з`ясовано, що ОСОБА_6 перебуває на військовому обліку в П`ятому відділі в смт Стара Вижівка і 30 березня 2023 року вже пройшов ВЛК та визнаний придатним до військової служби. З огляду на вказане ОСОБА_6 була вручена бойова повістка про необхідність прибути до П`ятого відділу на наступний день. Про її отримання останній розписався, і корінець цієї повістки був направлений у ІНФОРМАЦІЯ_7, тобто за місцем перебування на обліку;
- показаннями свідка ОСОБА_7, який указував, що обвинувачений перебував і досі перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7, жодних документів, які надають йому право на відстрочку немає, за висновком ВЛК є придатним до військової служби. Указані медичні висновки є чинними на момент вручення йому повістки. Працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 вручили ОСОБА_6 бойову повістку. Свідок особисто в той же день телефонував ОСОБА_6 та попередив про наслідки неприбуття до П`ятого відділу. У ході розмови ОСОБА_6 повідомив, що не прибуде;
- довідкою ВЛК від 30 березня 2023 року № 489/60, згідно з якою того дня було проведено медичний огляд і визнано, що ОСОБА_6 є придатний до військової служби;
- тимчасовим посвідченням № НОМЕР_2, відповідно до якого ОСОБА_6 за станом здоров`я придатний до військової служби, підлягає повторному медичному огляду 30 березня 2028 року;
- відомістю про те, що ОСОБА_6 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
- розпискою про отримання повістки (дата і час прибуття: 25 липня 2023 року на 10:00; на ім`я ОСОБА_6 ), на якій є підпис ОСОБА_6 про її отримання;
- поіменним списком військовозобов`язаних, що призвані й направлені ІНФОРМАЦІЯ_3 у команду № 4932, від 25 липня 2023 року № 4515, і у якому зафіксовано неявку обвинуваченого шляхом внесення у графі "Рядовий ОСОБА_6" запису про його неприбуття;
- актом від 25 липня 2023 року неявки військовозобов`язаного до ІНФОРМАЦІЯ_7, яким комісія зафіксувала той факт, що ОСОБА_6 протягом дня 25 липня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 не з`явився без поважних причин.
Заслухавши показання зазначених свідків, а також дослідивши надані стороною обвинувачення письмові докази, суд першої інстанції не погодився з доводами ОСОБА_6 про те, що медична комісія під час проведення огляду проігнорувала ряд наявних у нього захворювань, а також спростував твердження обвинуваченого про те, що останній вважав, що має відстрочку від призову або право бути звільненим за станом здоров`я, обґрунтовуючи свою позицію таким:
- обвинувачений повідомив, що не має документів на підтвердження факту наявності в нього відстрочки від призову або документів, які б свідчили про його звільнення від призову за станом здоров`я;
- зі змісту довідки ВЛК від 30 березня 2023 року № 489/60видно, що комісія зробила висновок про придатність ОСОБА_6 до військової служби.
Водночас суд першої інстанції зауважив, що посилання обвинуваченого на те, що він має пройти повторне медичне переосвідчення 30 березня 2028 року, не свідчить про наявність у нього права на звільнення від військової служби.
З огляду на вказане вище суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту скоєння ОСОБА_6 ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (ст. 336 КК України).
За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводів касаційної скарги засудженого про те, що:
- його показання, надані під час допиту в суді першої інстанції, не були належним чином перевірені судом, оскільки такі твердження ОСОБА_6 є необґрунтованими та повністю спростовуються змістом вироку, відповідно до якого місцевий суд у цілому надав оцінку поясненням обвинуваченого як окремо, так і в сукупності з іншими доказами;
- про обов`язок з`явитися 25 липня 2023 року о 10:00 до ІНФОРМАЦІЯ_7 для подальшого відправлення до військової частини, йому було повідомлено лише в усній формі (у самому ТЦК - невідомою особою, а також свідком ОСОБА_7 по телефону), оскільки така позиція засудженого суперечить змісту досліджених місцевим судом доказів, а саме розписці про отримання повістки (дата і час прибуття: 25 липня 2023 року на 10:00; на ім`я ОСОБА_6 ), на якій є підпис ОСОБА_6 про її отримання.
- суд першої інстанції мав критично поставитися до показань свідка ОСОБА_7 (зокрема, у частині його пояснень про вручення ОСОБА_6 повістки, адже цей свідок не був очевидцем таких подій), оскільки, посилаючись на вказане, засуджений не наводить обґрунтованих аргументів, яким саме чином такі його твердження, з огляду на зміст досліджених місцевим судом доказів (у тому числі розписки з його підписом про отримання повістки), спростовують наведені у вироку висновки щодо доведеності вини, кваліфікації його дій та призначеного покарання.
Таким чином, як убачається з вироку, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні докази, оцінивши кожен з них із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
У вироку відповідно до вимог ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції, з огляду на зміст його показань та показань свідка ОСОБА_8, неправильно встановив обставини справи, зокрема в частині вручення йому (засудженому) "бойової" повістки саме 24 липня 2023 року о 09:00 за місцем його роботи на території готелю.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені вище доводи засудженого, Верховний Суд дійшов таких висновків.
За приписами ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 7 ч. 3 цієї статті).
Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов`язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до такого місця.
Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.
Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого ст. 336 КК України, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з`явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП для відправлення до військової частини. Разом з тим невстановлення часу вручення такої повістки, не впливає на об`єктивну і суб`єктивну сторони вказаного кримінального правопорушення, основними елементами яких є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів (нез`явлення до РТЦК та СП у встановлений строк).
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок у порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою обвинуваченого, погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 336 КК України.
На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зауважив, що факт ухилення ОСОБА_6 від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період підтверджується дослідженими місцевим судом доказами та показаннями як самого обвинуваченого, так і допитаних свідків, зі змісту яких видно, що ОСОБА_6 була вручена повістка про необхідність прибути до П`ятого відділу на наступний день (25 липня 2023 року о 10:00), він розписався про її отримання і корінець цієї повістки був направлений у ІНФОРМАЦІЯ_7 . При цьому обвинувачений не з`явився до центру укомплектування без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції також зауважив, що обвинувачений не заперечував і не заперечує того факту, що йому телефонували працівники центру комплектування, попередили про наслідки його неявки, просили з`явитися на відправлення до військової частини, однак до центру комплектування він не з`явився, хоча не мав будь-яких документів про те, що не є придатним чи обмежено придатним до військової служби.
Така позиція суду апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище висновків Суду, у цілому є обґрунтованою та вмотивованою.
Водночас, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо розбіжностей у часі та місці вручення повістки, ОСОБА_6 не наводить належних обґрунтувань, яким саме чином зазначене, з огляду на:
- наведені вище приписи ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і диспозицію ст. 336 КК України;
- досліджені місцевим судом докази, які підтверджують факт вручення ОСОБА_6 повістки;
- доводи касаційної скарги засудженого, який у цілому не заперечує того, що повістка йому була вручена, а лише ставить під сумнів повноваження працівників ТЦК та СП, які її вручали (що згідно з положеннями ст. 337 КПК України не є предметом касаційного розгляду);
- позицію засудженого, який як у судах попередніх інстанцій, так і в суді касаційної інстанції не заперечував того, що він був обізнаний від працівників ІНФОРМАЦІЯ_6, що йому необхідно з`явитись 25 липня 2023 року о 10:00 у ІНФОРМАЦІЯ_7 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, проте цей обов`язок не виконав,
спростовує висновки судів попередніх інстанцій (з огляду на зміст указаних у вироку доказів та позицію самого засудженого, який не заперечував того, що був повідомлений про необхідність з`явлення до РТЦК та СП) про те, що ОСОБА_6 вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто скоїв злочин, передбачений ст. 336 КК України.
Стосовно доводів ОСОБА_6 про те, що в матеріалах справи відсутнє розпорядження, згідно з яким його було викликано до РТЦК та СП для проходження ВЛК чи відправлення до військової частини, то Суд вважає їх необґрунтованими й такими, що суперечать дослідженим місцевим судом доказам, які покладені в основу судових рішень (а саме показанням свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_7 в частині того, що обвинуваченому було вручено повістку та повідомлено про необхідність прибути саме до ТЦК та СП для подальшого відправлення до військової частини; даним, зазначеним у розписці про отримання повістки (дата і час прибуття: 25 липня 2023 року на 10:00; на ім`я ОСОБА_6 ), на якій є підпис ОСОБА_6 про її отримання), а також положенням ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (якою передбачено обов`язок військовозобов`язаного в разі отримання повістки з`явитися до ТЦК та СП).
Таким чином, у ході касаційного розгляду колегія суддів у цілому не встановила таких істотних порушень процесуального законодавства, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, а тому касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, під час касаційного розгляду встановлено не було, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу засудженого потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд