ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2025 року
м. Київ
справа № 127/17760/23
провадження № 61-12756св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у складі колегії суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на початку 2021 року він познайомився із ОСОБА_4 у зв`язку із наданням медичної допомоги її дочці ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 . З того часу вони стали часто спілкуватися та разом проводили час. Дитина ОСОБА_5 почала ставитися до нього як до свого батька.
У травні 2021 року з дозволу ОСОБА_4, яка була єдиним власником квартири АДРЕСА_1, вони почали проживати разом однією сім`єю, вести спільний побут, організовуючи своє життя, роботу, навчання та відпочинок. 15 січня 2022 року між ним та ОСОБА_4 було укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцями першої черги після померлої ОСОБА_4, які у встановлений законом шестимісячний строк прийняли спадщину, окрім позивача, є також її мати ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_5 .
Зазначав, що до смерті дружини він був членом її сім`ї та з її дозволу вселився у квартиру АДРЕСА_1 . Після смерті дружини позивач продовжив проживати у спірній квартирі, займатися вихованням, розвитком, медичним обслуговуванням та забезпеченням дитини. У цій же квартирі проживає теща позивача ОСОБА_2 .
31 травня 2023 року ОСОБА_2 самовільно та без попередження, скориставшись відсутністю позивача, змінила замки у вхідних дверях квартири та фактично його виселила, тобто створила перешкоди, внаслідок яких позивач не може користуватися квартирою.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом його вселення.
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 10 жовтня 2023 року за заявою сторони позивача залучив до участі у цій справі як співвідповідача ОСОБА_3, який є батьком малолітньої ОСОБА_5
02 листопада 2023 року до закінчення підготовчого засідання ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, в якій просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинити дії, спрямовані на позбавлення його права користування квартирою АДРЕСА_1, усунувши перешкоди в користуванні квартирою шляхом його вселення.
Заяву обґрунтовано тим, що після виселення позивача ОСОБА_2 вселила у спірну квартиру ОСОБА_3 (батька малолітньої ОСОБА_5 ), який не є членом сім`ї власника квартири ОСОБА_4 . Після вселення ОСОБА_3 у квартиру відповідачі діють сумісно та перешкоджають позивачу у користуванні житлом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Бессараб Н. М. рішенням від 28 травня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не порушують прав ОСОБА_1, про які він зазначає у позовній заяві, оскільки позивач не зареєстрований у спірній квартирі, а фактично проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач не є членом сім`ї відповідачів у справі і вони не надають згоди на його проживання у квартирі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Вінницький апеляційний суд постановою від 14 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_6, задовольнив.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року скасував і ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Усунув ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, зобов`язавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у проживанні та вселенні.
Вселив ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позову є помилковими, оскільки у справі встановлено, що позивач вселився у квартиру АДРЕСА_1 зі згоди її власника, був членом сім`ї власника квартири, а відповідачі на час розгляду справи в суді першої інстанції не були власниками квартири та чинять перешкоди у користуванні квартирою позивачу, тому позовні вимоги є обґрунтованими та наявні правові підстави для їх задоволення.
ОСОБА_2 підтвердила у судовому засіданні факт заміни замків у вхідних дверях спірної квартири та відсутності у позивача можливості вільного користування та проживання у квартирі, пояснивши свої дії хвилюванням за неповнолітню внучку, яка змушена залишатися проживати разом із чужим дорослим чоловіком, який стосовно дитини веде себе непристойно.
Отже, довівши належними та допустимими доказами факт вселення у спірну квартиру відповідно до вимог житлового законодавства та вчинення відповідачами перешкод у користуванні майном, на яке у позивача наявне речове право, ОСОБА_1 правильно визначив спосіб захисту свого порушеного права.
Аргументи ОСОБА_2 про те, що підставами виселення ОСОБА_1 було те, що він викрав майно з квартири та вчиняв розпусні дії щодо її малолітньої внучки ОСОБА_5, апеляційний суд оцінив критично, зазначивши, що такі обставини не доведені належними та допустимими доказами.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2024 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 199/91418/16, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивувала тим, що під час вирішення спору апеляційний суд мав брати до уваги не тільки права та інтереси позивача, а також інтереси малолітньої ОСОБА_5, яка, будучи користувачем спірної квартири та одним із спадкоємців за законом першої черги на частку у ній, не була залучена до участі у справі як співвідповідач, хоча рішення суду безпосередньо стосується її прав та законних інтересів.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
З метою захисту прав та законних інтересів малолітньої дитини апеляційний суд також мав залучити до участі у справі орган опіки та піклування.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні квартирою як члену сім`ї, однак ні вона, ні її внучка ОСОБА_5 та колишній зять ОСОБА_3 не є членами сім`ї позивача.
Крім того, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, а за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.
Підставами для виселення ОСОБА_1 було те, що він викрав майно з квартири та вчиняв розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_5 .
Зазначає, що на підставі її заяв до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відомості за фактом вчинення позивачем крадіжки і розпусних дій стосовно малолітньої ОСОБА_5 та розпочато досудове розслідування за частиною першою статті 156, частиною першою статті 185, статтею 289 Кримінального кодексу України, яке наразі ще не закінчено.
Задовольнивши позов, апеляційний суд порушив права і законні інтереси дитини, позбавив її можливості зростання у сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності і взаємоповаги.
Крім того, апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи, оскільки долучив до матеріалів справи надане стороною позивача свідоцтво про право на спадщину від 30 липня 2024 року, яке не було предметом дослідження у суді першої інстанції.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 жовтня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
19 листопада 2024 року справу № 127/17760/23 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 27 листопада 2024 року зупинив виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2024 року у цій справі в частині стягнення із ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн та судового збору у розмірі 1 342,00 грндо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 11 жовтня 2007 року № 921 ОСОБА_4 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 18).
Відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 193).
15 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Вінницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 10, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу змінено на " ОСОБА_7" (том 1, а. с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 17).
У встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_1 (чоловік спадкодавця), ОСОБА_2 (мати спадкодавця) та ОСОБА_5 (дочка спадкодавця), від імені якої діяв батько ОСОБА_3 як законний представник, звернулися до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Стеблюк Н. В. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, у зв`язку з чим 01 травня 2023 року приватний нотаріус завела спадкову справу № 5/2023 до майна померлого спадкодавця (том 1, а. с. 170-195).
Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) "Подолянка-7" від 24 травня 2023 року № 164 у квартирі АДРЕСА_1 (власник особового рахунку ОСОБА_9 ) проживають: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка), ОСОБА_2 (мати, яка проживає без реєстрації) та ОСОБА_1 (чоловік, який проживає без реєстрації) (том 1, а. с. 19).
Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_5, складеним 28 квітня 2023 року комісією ОСББ "Подолянка-7", підтверджується, що сім`я проживає за адресою: АДРЕСА_5, та складається із трьох осіб: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, баба ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та вітчим ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Трикімнатна квартира має загальну площу 81,40 кв. м, житлову площу 46,10 кв. м. Санітарний стан житлового приміщення добрий. Взаємовідносини в сім`ї хороші. Дитина ОСОБА_5 доглянута, охайна, вихована, має окрему кімнату, яка облаштована усім необхідним для розвитку та навчання дитини відповідно до її віку. Баба ОСОБА_2 та вітчим ОСОБА_1 займаються вихованням та утриманням дитини. Помешкання відповідає соціально-побутовим умовам (том 1, а. с. 20).
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 зареєстрований з 13 вересня 2005 року за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 175).
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 31 серпня 2023 року № 344892329 підтверджується, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 135,9 кв. м, житловою площею 75,9 кв. м (том 1, а. с. 59, 60).
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 відповідач ОСОБА_2 зареєстрована з 07 липня 2022 року за адресою: АДРЕСА_6 (том 1, а. с. 185).
Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований з 09 жовтня 2019 року за адресою: АДРЕСА_7, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 (том 1, а. с. 191).
Згідно з довідкою ОСББ "Подолянка-7" від 03 листопада 2023 року № 26 ОСОБА_3 з 01 червня 2023 року проживає за адресою: АДРЕСА_5 разом зі своєю дочкою ОСОБА_5 (том 1, а. с. 132).
Довідкою ОСББ "Подолянка-7" від 03 листопада 2023 року № 25 підтверджується, що 31 травня 2023 року ОСОБА_1 був примусово виселений у присутності працівників поліції з помешкання за адресою: АДРЕСА_5, і не проживає за цією адресою з моменту виселення (том 1, а. с. 133).
Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 підтвердила факт заміни замків у вхідних дверях спірної квартири та відсутності у позивача можливості вільного користування та проживання у квартирі, пояснивши свої дії хвилюванням за неповнолітню внучку, яка змушена залишатися проживати разом із чужим дорослим чоловіком, який стосовно дитини веде себе непристойно.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що відповідачі чинять йому перешкоди у доступі до спірної квартири, яка за життя належала його дружині на праві власності, шляхом заміни замків на вхідних дверях.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
У частинах першій, третій та четвертій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
Такі правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) сформулювала висновок про те, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Встановлені у справі обставини підтверджують, що позивач мав право користування належною його дружині квартирою як член сім`ї власника (частина перша статті 405 ЦК України).
Після смерті дружини позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, яка, враховуючи факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями першої черги за законом (дитиною та матір`ю спадкодавця) та положення частини першої статті 1267 ЦК України, складається із 1/3 частини спірної квартири, тобто правові підстави користування позивачем спірним житлом змінилися, а не припинилися.
З моменту відкриття спадщини позивач як один із спадкоємців першої черги, який прийняв спадщину відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України, набув право володіння і право користування спадковим майном, та набуде право ним розпорядитися після оформлення спадщини.
Надаючи оцінку доводам позивача, апеляційний суд установив, що, здійснюючи володіння успадкованим нерухомим майном, ОСОБА_1 зберігав безперешкодний доступ до спірного житла, продовжував користуватися майном до моменту заміни відповідачами замків від вхідних дверей квартири. Оскільки відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Однак такі висновки є передчасними з огляду на таке.
Верховний Суд ураховує інтереси позивача як володільця 1/3 частини спірної квартири, який звернувся до суду за захистом порушених речових прав на майно, однак, вважає, що під час вирішення спору апеляційний суд мав взяти до уваги також інтереси малолітньої ОСОБА_5, яка, будучи користувачем спірної квартири та одним із спадкоємців за законом першої черги на частку у ній, не була залучена до участі у справі.
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістомвисновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, враховуючи факти, установлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.
Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).
Предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога позивача ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов).
Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (наприклад, як у цьому випадку, спадкоємець, який, прийнявши у встановленому законом порядку спадщину, набув права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і володілець цього майна набувають права на подання негаторного позову.
Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.
Отже, з урахуванням того, що малолітня ОСОБА_5 не чинила позивачу будь-яких перешкод у користуванні спірною квартирою, то у неї відсутній спільний (солідарний) обов`язок відповідати разом із відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за пред`явленими позивачем вимогами, а тому малолітня ОСОБА_5 не могла бути залучена до участі у справі як співвідповідач, на чому безпідставно наполягає заявник у касаційній скарзі.
Водночас Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Зі змісту наведеної норми слідує, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.
Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати статус співвідповідача у справі, а не третьої особи.
З огляду на предмет спору, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачами, зазначені обставини вказують на те, що рішення суду у цій справі може вплинути на права або обов`язки малолітньої ОСОБА_5, яка є одним із спадкоємців за законом першої черги на частку у спірній квартирі, до якої має намір вселитися позивач.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Отже, оскільки рішення суду першої інстанції може в майбутньому вплинути на права та обов`язки малолітньої ОСОБА_5, яка не брала участі у справі, щодо користування спірною квартирою, суд апеляційної інстанції був зобов`язаний залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Крім того, з метою захисту прав та законних інтересів малолітньої дитини апеляційний суд мав також залучити до участі у справі орган опіки та піклування, представлений належною юридичною особою, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оскільки недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Загалом у цій конкретній справі апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому Верховний Суд встановив існування достатніх правових підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального права.
Водночас аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув і вирішив справу саме за відсутності відповідача ОСОБА_3, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що розгляд справи, зокрема в суді апеляційної інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий апеляційний розгляд, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Тобто скасування судових рішень на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України можливе саме за касаційною скаргою особи, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, тоді як відповідач ОСОБА_3 не оскаржив у касаційному порядку постанову апеляційного суду в цій справі.
Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 2605/7478/12 (провадження № 61-2774св21).
Крім того, 05 серпня 2024 року суд апеляційної інстанції видав саме ОСОБА_2 за її згодою судову повістку про розгляд цієї справи 14 серпня 2024 року для вручення відповідачу ОСОБА_3, після чого 08 серпня 2024 року представник останнього адвокат Маліновська Ю. М. подала відзив на апеляційну скаргу позивача (том 2, а. с. 66, 72-77).
При цьому Верховний Суд враховує, що заявник не оскаржила постанову апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, й не обґрунтовувала свою касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за її відсутності без належного повідомлення його про дату, час і місце судового засідання.
Доводи ОСОБА_2 про те, що на підставі її заяв до ЄРДР внесено відомості за фактом вчинення позивачем крадіжки і розпусних дій стосовно малолітньої ОСОБА_5 та розпочато досудове розслідування за частиною першою статті 156, частиною першою статті 185, статтею 289 Кримінального кодексу України, яке наразі ще не закінчено, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що звернення заявника до правоохоронних органів та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не припиняє право позивача як спадкоємця на спадкове майно та, відповідно, не є перешкодою для захисту такого права в судовому порядку.