ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 953/4958/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 (колегія суддів: Хачатрян В. С. - головуючий, Гетьман Р. А., Склярук О. І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 (суддя Ємельянова О. О.)
за позовом ОСОБА_1
до: 1) ОСОБА_2 ;
2) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк ?Південний?,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Дімітрова Тетяна Андріївна,
про визнання недійсними договору, скасування рішення та поновлення права власності,
за участю:
позивача: Колісниченко А. С. (адвокат)
відповідача-2: Пахомов І. Ю. (адвокат)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" (далі - Банк) про (з урахуванням заяви щодо уточнення позовним вимог) про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.02.2020 квартири, укладеного між відповідачами;
- скасування рішення про державну реєстрацію прав на квартиру (індексний номер: 51272648 від 21.02.2020);
- поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей щодо ОСОБА_1 як власниці квартири та визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем цієї квартири.
1.2 Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що її як добросовісну набувачку позбавили права власності на квартиру. Вважає, що Банк всупереч частині 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку", без письмового повідомлення іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу, продав ОСОБА_2 належну їй квартиру. Також Банк порушив норми частини 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо обов`язкової державної реєстрації права власності за місцезнаходженням нерухомого майна, оскільки реєстрацію предмета правочину здійснено за місцезнаходженням відповідачів.
1.3 Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.02.2024 скасовано судові рішення, а провадження у справі закрито, оскільки розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2024, залишеним постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 без змін, у задоволенні позову відмовлено.
2.2 Суд дійшов висновку, що позивачка не довела та не обґрунтувала наявність правових підстав, визначених статтею 203 та статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для визнання недійсним договору купівлі-продажу. Також з огляду на стандарт доказування та вірогідність доказів, суд зазначив, що позивачка була обізнана про наявність договору іпотеки, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання її добросовісною набувачкою.
2.3 Додатковою Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 73 000,00 грн.
2.4 Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши докази, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Банку.
3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційних скаргах ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати та ухвалити нові рішення, якими позов задовольнити та відмовити у задоволенні заяви Банку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір до 0 грн.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- у справі № 922/2416/17 від 15.06.2021, у справі № 925/1351/19 від 02.11.2021, у справі № 750/9652/20 від 31.05.2022 щодо того, що добросовісна особа, яка набуває нерухоме майно за відсутності відомостей у відповідному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі обтяжень та реєстрі іпотек набуває таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та інших обтяжень, в такому випадку право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- у справі № 922/3537/17 від 23.10.2019 (пункти 37, 38), у справі № 610/1030/18 від 01.04.2020 (пункти 46.1, 46.2) про те, що за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;
- у справах № 643/17966/14-ц від 19.06.2019, № 922/1903/18 від 10.06.2020; № 922/1903/18 від 15.04.2020; № 910/14522/18 від 16.01.2020; № 926/2353/18 від 21.11.2019; № 910/12604/18 від 01.10.2019; № 907/399/18 від 17.09.2019 та постановах Верховного Суду України № 6-63цс15 від 13.05.2015; № 6-53цс15 від 13.05.2015; № 6-332цс15 від 27.05.2015; № 6-449цс15 від 10.06.2015; № 826/19838/14 від 24.06.2015; № 6-639цс15 від 02.09.2015; № 6-1193цс15 від 16.09.2015; № 6-495цс15 від 16.09.2015; № 6-2467цс15 від 13.04.2016; № 6- 2858цс15 від 25.05.2016; № 6-1562цс15 від 22.06.2016; № 200/5731/14-ц від 12.10.2016; № 761/39393/14-ц від 26.10.2016; № 644/4855/14-ц від 05.04.2017: "Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення";
- у справі № 910/12525/20 від 15.09.2022 щодо того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку неможливо за відсутності відповідних записів про іпотеку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстр іпотек), і внесення відповідних відомостей до державного реєстру можливо лише в судовому порядку;
- у справі № 638/5977/16 від 08.12.2021 щодо необхідності звернення першочергово із позовом про визнання прав іпотекодержателя та внесення відповідних відомостей у реєстр речових прав на нерухоме майно (реєстр іпотек), і лише тоді стає можливим звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому порядку;
- у справах № 917/1345/17 від 03.07.2018; № 359/3373/16-ц від 23.11.2021; № 904/5429/18 від 02.11.2022; № 925/1328/19 від 07.09.2022; № 904/6015/20 від 01.09.2022; № 910/19256/16 від 15.07.2021; № 911/2076/19 від 27.01.2021 щодо того, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, а також у справах № 373/2054/16-ц від 16.01.2019, № 537/3711/20 від 08.12.2022; № 297/89/20 від 08.12.2022; № 211/3116/20 від 02.12.2022 про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (тобто постанова Верховного Суду як суду касаційної інстанції, якою скасовані судові рішення судів попередньої інстанції апріорі не можуть містити преюдиційних обставин, а містить виключно правову оцінку таких обставин); що є підставою касаційного оскарження за виключним випадком, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). При цьому суди порушили норми процесуального, оскільки не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою касаційного оскарження за виключним випадком, який передбачений пунктом 4 частини 2 статті 287 (пункт 1 частини 3 статті 310) ГПК України.
3.3 Крім того, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 4 Закону України "Про судовий збір", положень ГПК України, які визначають майновий/немайновий характер вимоги про визнання добросовісним набувачем майна, оскільки суд застосували її неправильно (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України). При цьому скаржниця подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
3.4 Також у касаційній скарзі на додаткову постанову суду апеляційної інстанції скаржниця посилається на те, що суд порушив статті 13, 73, 74, частину 8 статті 129 ГПК України, оскільки Банк не подав вчасно усі докази. Крім того, заявлений розмір витрат є очевидно завищений. Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).
3.5 Банк у відзиві зазначає про те, що реалізував своє право іпотекодержателя на підставі договору іпотеки, а ніяк не на виконання скасованих судових рішень, бо наявність чи відсутність цих судових рішень в комплексі не впливало на першочергове право Банку задовольнити власні вимоги за рахунок наявного предмета іпотеки. При цьому Банк повідомляв іпотекодавця та інших осіб в силу приписів статті 38 Закону України "Про іпотеку", а запис про іпотеку був в реєстрі на дату укладання спірного договору. Тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
3.6 Також Банк зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та просив вважати цей відзив заявою в силу приписів частини 8 статті 129 ГПК України.
3.7 12.02.2025 надійшло клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі та участі його представника.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що 17.12.2007 між Банком та ТОВ "РТІ Трейд" укладено кредитний договір № В-332/2, відповідно до умов якого Банк, з урахуванням всіх змін та доповнень до договору, зобов`язався відкрити кредитну лінію з максимальним лімітом 247 тис. доларів США, а ТОВ "РТІ Трейд" зобов`язалось повернути кредит згідно графіку зниження ліміту кредитної лінії в строк до 29.02.2016 та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 11,5% річних.
4.2 З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 17.12.2007 між ОСОБА_3 та Банком був укладений договір іпотеки № 17_12/07-199, відповідно до умов якого, з урахуванням всіх змін та доповнень, ОСОБА_3 передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
4.3 Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03.02.2016 у справі № 520/13920/15-ц позов Банку задоволено та стягнуто у солідарному порядку з ТОВ "РТІ Трейд", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ "ТПК Укрторгімпорт" заборгованість за кредитним договором від 17.12.2007 № В-332/2 у розмірі 224 145,99 доларів США, яка складається з: 208 000 доларів США - залишок заборгованості за основним боргом кредиту; 16 145,99 доларів США - прострочені проценти.
4.4 17.10.2016 ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4
4.5 15.11.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (громадянка російської федерації) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання набула право власності на предмет іпотеки.
4.6 Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.04.2019 у справі № 640/19149/16-ц, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02.10.2019, позов Банку задоволено та звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру.
4.7 Надалі 21.02.2020 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Згідно пункту 1.3 договору продавець є іпотекодержателем вказаної квартири та на підставі договору іпотеки здійснює продаж відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.04.2019 року у справі № 640/19149/16-ц. Квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу від 15.11.2016.
4.8 21.02.2020 здійснено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2
4.9 Також встановили, що постановою Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 640/19149/16-ц судові рішення скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено Банку у позові до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації права позивача від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання, який здійснюється на підставі іпотечного застереження за згодою сторін без звернення до суду. Банк не обмежений у праві звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі у позасудовому порядку або задовольнити вимоги іпотекодержателя в інший спосіб.
4.10 На підставі встановлених обставин справи суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 не є добросовісною у захисті свого права, оскільки первинний іпотекодавець та власник обтяженої іпотекою спірної квартири ОСОБА_3 є зятем позивачки, а у ланцюгу перепродажу спірної квартири брав участь ОСОБА_5, який тривалий час представляв інтереси попереднього власника та іпотекодавця ОСОБА_3 у цивільній справі № 640/19149/16-ц.
4.11 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.12 За змістом касаційної скарги на судові рішення по суті спору, позивачка вважає, що спірний договір є недійсним, оскільки укладений на виконання судового рішення, яке згодом було скасовано, тому просить визнати його таким із скасуванням рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, а також поновити за нею відповідну реєстрацію, оскільки вважає себе добросовісною набувачкою квартири.
4.13 Відмовляючи у задоволенні позову, суди поклали в основу своїх рішень висновки про те, що спірний договір був укладений у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (у відповідній редакції).
4.14 Відповідно до положень наведеної статті якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
4.15 Суди встановили, що у пункті 4.1 договору іпотеки 17.12.2007 року (у редакцій, викладеній у договорі № 8 про внесення змін до договору іпотеки від 17.12.2007) сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надав право іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, погодженою сторонами у пункті 1.9 цього договору, або за ціною, що визначається на підставі незалежної експертної оцінки, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
4.16 При цьому також встановили, що Банк за 30 днів здійснив відповідне повідомлення шляхом направлення на адресу ОСОБА_1 та колишнього власника (іпотекодавця) ОСОБА_3 в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку".
4.17 Таким чином, з наведеного не вбачається, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 38 Закону України "Про іпотеку", про що зазначає у касаційній скарзі скаржниця.
4.18 Щодо посилання позивачки на відсутність відповідних обтяжень в реєстрі на спірну квартиру під час придбавання нею квартири колегія суддів зазначає таке.
4.19 За положенням частин 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
4.20 За практикою Великої Палати Верховного Суду у разі дійсності іпотеки для набувача іпотечного майна особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, відповідно може оскаржувати в суді дійсність цього договору, якщо він порушує її права або охоронювані законом інтереси як іпотекодавця іпотечного майна (пункт 59 постанови від 17.08.2022 у справі № 910/10006/19).
4.21 Суди попередніх інстанцій встановили, що реєстрація обтяжень на квартиру була здійснена 17.12.2007 та надалі скасована рішенням державного реєстратора 13.10.2016 із припиненням іпотеки на підставі підробленого судового рішення.
4.22 Скаржниця з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду зазначає про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку неможливо за відсутності відповідних записів про іпотеку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстр іпотек), і внесення відповідних відомостей до державного реєстру можливо лише в судовому порядку.
4.23 Однак колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанції, досліджуючи це питання, встановили, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 03.03.2017 у справі № 640/1476/17 визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора, який на підставі підробленого судового рішення, здійснив 13.10.2016 державну реєстрацію припинення заборони відчуження квартири. Також судовим рішенням у справі № 640/1476/17 вирішено відновити відповідний запис реєстрації іпотеки у реєстрі та відновити запис реєстрації обтяження заборони відчуження.
4.24 При цьому у справі № 922/2416/17, на яку скаржниця сама ж і покликається, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 вказала, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек (пункту 9.6).
4.25 Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14.07.2020 № 8-р/2020 (щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 1, 2 статті 23 Закону України "Про іпотеку") положення частини 1 статті 23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину. Положення частини 1 статті 23 Закону № 898, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки. У результаті Суд дійшов висновку, що положення частини 1 статті 23 Закону № 898 не суперечать положенням частин 1, 2, 4, 5 статті 41 Конституції України.
4.26 Суди під час розгляду справи встановили, що станом на день укладення відповідачами спірного договору позивачка перебувала в статусі іпотекодавиці стосовно Банку. При цьому суди також перевірили інші обставини, які спростовують твердження позивачки про її добросовісність набуття квартири.
4.27 Таким чином, посилання скаржниці у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду не підтвердилися, оскільки наведені постанови ухвалювалися за відмінних фактичних обставин кожної конкретної справи
4.28 При цьому у касаційній скарзі позивачка посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі доказів, проте не зазначає які саме зібрані у справі докази суди не дослідили, що виключає можливість скасування судових рішень з цих підстав відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.
4.29 За положенням частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.30 Крім того, у касаційній скарзі скаржниця, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не надав цим доводам, викладеним у апеляційній скарзі, взагалі будь-якої оцінки, при цьому стягнувши судовий збір за подання апеляційної скарги як за немайнову вимогу, і залишивши в силі рішення суду першої інстанції, де стягнуто додатковий судовий збір як за майнову вимогу.
4.31 За змістом частини 3 статті 313 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
4.32 З урахуванням положень статті 287 ГПК України рішення суду першої інстанції підлягає касаційному оскарженню після його апеляційного перегляду. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції щодо повноти свого рішення у порядку, передбаченому статтею 244 ГПК України за заявою учасників справи чи з власної ініціативи може ухвалити додаткове рішення, а суд касаційної інстанції, у разі його оскарження, має здійснити його оцінку на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, порушене скаржницею в апеляційній скарзі питання, пов`язане зі сплатою судового збору, має бути вирішено у порядку ухвалення додаткового судового рішення, а тому позивачка не позбавлена права звернутися із відповідною заявою до суду апеляційної інстанції, а у подальшому і до суду касаційної інстанції.
4.33 Відповідно ж до положень частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.34 З питань неоднакового застосування положень ГПК України та статті 4 Закону України "Про судовий збір", які визначають майновий/немайновий характер вимоги про поновлення відповідної реєстрації права власності на нерухоме майно за добросовісним набувачем майна, скаржниця подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Проте колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на вищевикладене, а також зазначає, що скаржниця посилається на ухвали Верховного Суду (про залишення скарг без руху) та постанови у цих же справах, де був здійснений розподіл судових витрат зі сплати судового збору, а також постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2350/18 (914/608/20) від 21.12.2022, однак у цих справах не формувався висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
4.35 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
4.36 Отже, враховуючи викладене у цій постанові, колегією суддів не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні спору по суті і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, за мотивів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає. За таких обставин касаційна скарга на судові рішення по суті спору не підлягає задоволенню.
4.37 Водночас позивачка також подала касаційну скаргу на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, якою було вирішення питання про стягнення з неї на користь Банку витрат, пов`язаних з розглядом справи.
4.38 Скаржниця з посиланням на порушення вимог частини 8 статті 129 ГПК України та практику Верховного Суду зазначає про те, що Банк вчасно не подав усі докази про надання професійної правничої допомоги.
4.39 За змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
4.40 Колегія суддів зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції була прийнята 14.11.2024, однак відповідні докази подані Банком 26.11.2024 і як вбачається зі змісту додаткової постанови, колегія суддів апеляційної інстанції прийняла їх та надала оцінку, у тому числі акту від 25.11.2024 № 557.
4.41 Таким чином колегія суддів вважає, що доводи скаржниці в цій частині підтвердилися.
4.42 Враховуючи те, що таке порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції призвело до ухвалення незаконного рішення, додаткова постанова підлягає скасуванню із передачею справи для продовження розгляду питання, порушеного у відзиві на касаційну скаргу про покладення витрат Банку на професійну правничу допомогу на позивачку. За таких обставин касаційна скарга позивачки на додаткову постанову підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 310, 315, 317 ГПК України,