ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 925/323/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (головуюча - Яценко О. В., судді: Сибіга О. М., Хрипун О. О.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 09.09.2024 (суддя Васянович А. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петраграніт"
до Військової частини НОМЕР_1
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Київської міської військової адміністрації; (2) Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"
про визнання незаконним та скасування наказу і витребування майна
(за участю представників: позивача - Мусієнко В.І., відповідача - Копаниця С.М.)
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Петраграніт" (далі - ТОВ "Петраграніт", позивач) на праві власності належав транспортний засіб - спеціалізований вантажний самоскид марки HOWO, модель ZZ3257N3847Q1, державний номерний знак НОМЕР_2, vin НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб).
2. Транспортний засіб перебував у заставі Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - Банк) за договором застави від 31.05.2021 №МБ-КІЕ-РМ-13356.
3. Транспортний засіб також мав статус речового доказу у кримінальному провадженні №42021000000002286 та перебуває під арештом за ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2023 у справі №757/27415/23-к. Проте суд ухвалою від 15.03.2024 задовольнив клопотання командира Військової частини НОМЕР_4 (далі - Військова частина, відповідач) та скасував накладений на транспортний засіб арешт.
4. 11.01.2024 командир Військової частини прийняв наказ за №18 "Про примусове вилучення майна", яким вирішив примусово вилучити зазначений транспортний засіб, який належить ТОВ "Петраграніт" (далі - спірний наказ).
5. Листом від 01.02.2024 за № 001-189 Київська міська військова адміністрація (далі - КМВА) надала згоду на проведення відчуження зазначеного в спірному наказі майна.
6. 06.03.2024 Військова частина склала акт №122 примусового відчуження або вилучення майна, відповідно до якого у зв`язку з уведенням військового стану здійснено вилучення майна, власником якого є ТОВ "Петраграніт". Акт містить (1) опис майна, достатній для його ідентифікації: спеціальний вантажний самоскид HOWO ZZ3257N-3847Q1, д/з НОМЕР_2, VIN НОМЕР_3 ; (2) відомості про оцінку транспортного засобу, відповідно до яких його ринкова вартості станом на 05.03.2024 становить 1 496 060 грн (звіт про оцінку майна №18-240305-010, складений ТОВ "Регіонзем").
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
7. ТОВ "Петрграніт" звернулося до суду з позовом до Військової частини про визнання незаконним та скасування спірного наказу та витребування у відповідача самоскида.
8. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що реквізиція майна позивача відбулася з порушенням процедури: спірний наказ оформлений з порушенням вимог закону, зокрема підписаний неуповноваженою особою; вилучення майна відбулося під час дії арешту та без рішення КМВА про примусове вилучення майна; оцінка майна проводилася щодо іншої моделі самоскиду ні ж та, що була вилучена.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
9. Господарський суд Черкаської області рішенням від 09.09.2024, яке залишив без змін Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.11.2024, у позові відмовив.
10. Суди встановили, що дії відповідача по примусовому вилученню майна позивача були вчинені у відповідності до норм спеціального законодавства, що регулює таке вилучення, зокрема Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Акт примусового вилучення майна оформлений належним чином та за встановленою Кабінетом Міністрів України формою.
11. При цьому для оцінки правомірності рішення про примусове відчуження немає значення коли саме реквізоване майно буде використовуватися державою під час дії особливого правового режиму - режиму воєнного стану за призначенням, оскільки метою примусового відчуження є усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам.
12. Отже, спірне майно вибуло з власності позивача на підставі та в порядку, встановленому законом.
13. Апеляційний суд також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання незаконним та скасування спірного наказу, який вичерпав дію фактом виконання, не зможе забезпечити відновлення порушеного права позивача, а тому не спроможний надати ефективний захист його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Касаційна скарга
14. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. Суди обох інстанцій неправильно застосували частини 1, 2 статті 3, статтю 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пункт 1 частини 1 статті 1, частину 4 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", без урахування висновків Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі 910/10009/22 про те, що КМВА не належить до військового командування або військового формування, а тому не наділена повноваженнями на примусове вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану.
16. Суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували фактичні обставини примусового відчуження майна а саме наявність чи відсутність надзвичайної події, а також у цьому контексті надали невірну оцінку твердженням відповідача про "необхідність транспортних засобів для перевезення залізобетонних конструкцій". На сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у взаємозв`язку із положеннями пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" щодо того чи дія режиму воєнного стану є достатньою підставою для проведення реквізиції майна чи для такої реквізиції мають існувати конкретні обставини (надзвичайні події) для усунення чи запобігання яким застосовується реквізиція майна.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
17. Доводи касаційної скарги є безпідставними, скарга не містить обгрунтованих підстав касаційного оскарження судових рішень, а рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Позиція Верховного Суду
18. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Звертаючись із позовом, ТОВ "Петрограніт" вважало, що Військова частина вилучила належний йому транспортний засіб з порушенням процедури вилучення, а також не довела наявності у неї реальних потреб саме у вилученому майні.
20. Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій встановили, що спірне майно вибуло з власності позивача на підставі та в порядку, встановленому законом, а метою примусового відчуження є усунення тих наслідків, що виникли або можуть виникнути внаслідок надзвичайних обставин, або запобігання таким наслідкам, які пов`язані із агресією російської федерації проти України.
21. Заперечуючи висновки судів попередніх інстанцій, позивач у касаційній скарзі звертається до двох аргументів: (1) рішення про вилучення майна прийняла неуповноважена особа; (2) відповідач не довів наявності у нього негайної потреби у використанні саме належного позивачу транспортного засобу.
22. Верховний Суд аргументи позивача відхиляє, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке.
23. Згідно з частиною 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
24. За змістом частини 2 цієї статті в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
25. Відповідно до статті 41 Конституції України (яка не належить до переліку прав і свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
26. Частини 2, 6 статті 353 ЦК України встановлюють, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
27. За змістом статті 1 Закону "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
28. 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.04.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався. Воєнний стан триває дотепер.
29. Згідно з пунктом 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1ст.8 Закону "Про правовий режим воєнного стану".
30. Відповідно до статті 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
31. Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
32. Крім того, статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов`язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
33. Повідомленням від 28.02.2022 Україна поінформувала Генерального секретаря Ради Європи щодо обсягу відступу, пославшись, зокрема, на статтю 41 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
34. У рішенні від 12.10.2022 №8-р(I)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання.
35. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
36. Згідно з пунктом 1 статті 1 зазначеного Закону примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
37. За правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією. Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:
- під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;
- реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;
- залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина 1 статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина 2 статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина 1 статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина 2 статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;
- право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу "колишнього" власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23, постанови Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 284/276/16-ц, від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22).
38. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що правовою підставою набуття державою права власності на спірний транспортний засіб є спірний наказ та акт про примусове відчуження або вилучення майна, які оформлені належним чином та з дотриманням встановленої законом форми; вилучення майна відбулося за попередньою згодою КМВА та із визначенням суми компенсації власнику вартості цього майна.
39. Верховний Суд зауважує, що право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.
40. Оцінюючи правомірність втручання держави у право власності позивача у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (дотримання критеріїв "трискладового тесту"), Верховний Суд зазначає, що:
- втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов`язком кожного громадянина України;
- Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі спеціальною автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань;
- за встановленими у справі обставинами Військова частина підтвердила використання нею реквізованого транспортного засобу для виконання завдань по обороні України. У свою чергу позивач не навів переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження його транспортного засобу для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для нього надмірний тягар.
- втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні.
41. Таким чином, Верховний Суд вважає обгрунтованими висновки судів про те, що майно позивача відчужено з дотриманням приписів законодавства України, уповноваженим на те органом (військовим командуванням), тому відсутні підстави для витребування у Військової частини спірного транспортного засобу на користь колишнього власника.
42. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника (пункт 17 цієї постанови) щодо необхідності формування у спірних правовідносинах окремого правового висновку з питання застосування частини 2 статті 353 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
43. Звертаючись до власних висновків в постанові від 24.07.2024 у справі № 910/12423/22 (які були враховані і судом апеляційної інстанції), Верховний Суд зазначає, що скаржник не є суб`єктом, який вправі оцінювати дії держави в умовах воєнного стану, зокрема їх необхідність, доцільність, ефективність, окреслювати оптимальні шляхи досягнення державою матеріально-технічного результату тощо. Реалізуючи надані законом повноваження, держава в особі компетентних органів самостійно визначає перелік заходів, що підлягають застосуванню задля забезпечення обороноздатності та національної безпеки.
44. Власник реквізованого майна може обґрунтовувати незаконність, непропорційність вжитих державою заходів, відсутність суспільного (публічного) інтересу, однак не надавати оцінку їх дієвості, зокрема в умовах відсутності повного обсягу інформації (конфіденційна, таємна, службова інформація).
45. Також нерелевантним є посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду у справі № 910/10009/22 (пункт 16 цієї постанови). У вказаній справі суди встановили, що спірне майно було відчужене (вилучене) у власника наказом КМВА, яка не віднесена до військового командування у розумінні Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а тому не мала права самостійно приймати рішення про відчуження.
46. Натомість за обставинами справи, що переглядається, транспортний засіб позивача відчужений на підставі наказу Військової частини, тобто військовим командуванням. Отже рішення щодо реквізиції приймалося належним органом, як того і вимагають Закони України "Про правовий режим воєнного стану", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
47. Відтак здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування не суперечить правовим висновкам Верховного Суду у справі № 910/10009/22, а інший результат вирішення спору у цій справі є наслідком встановлення судами інших фактичних обставин у порівнянні зі справою, яка переглядається.
48. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження під час здійснення касаційного провадження.
49. Здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що ним не аргументовано необхідності забезпечити сталість і єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Адже перегляд остаточного й обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у касаційній скарзі не зазначено й не обґрунтовано.