ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/19615/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Віньковецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі
за позовом Віньковецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області
до Хмельницької обласної держаної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
2) Державне підприємство "Кам`янець-подільське лісове господарство",
про витребування майна з чужого незаконного володіння.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Багінський А. О., відповідача - Антонюк Н. В. та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Талалай А. С.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2023 року Віньковецька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області (далі - позивач та/або Сільрада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач та/або Хмельницька ОДА), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України"), Державного підприємства "Кам`янець-подільське лісове господарство" (далі - ДП "Кам`янець-подільське лісове господарство") про (з урахуванням уточненого предмета спору) витребування із державної власності, в особі Хмельницької ОДА (Хмельницької обласної військової адміністрації) (ЄДРПОУ 22985083) на користь Сільради (код ЄДРПОУ - 04403315) земельної ділянки з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" у постійному користуванні Віньковецького спеціалізованого лісогосподарського підприємства (наразі - Комунальне підприємство "Лісове господарство" Віньковецької селищної ради) перебуває земельна ділянка лісового фонду загальною площею 3142,6 га, на яку накладається спірна земельна ділянка площею 2,2606 га з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та відомостями щодо розташування земель лісового фонду, наданими Українським державним проектно лісовпорядним виробничим об`єднанням (далі - ВО"Укрдержліспроект"). Відповідно до положень Закону України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон № 1457-IV), Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон № 5245-VІ), Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (далі - Закон № 2498-VIII), яким внесені зміни до пункту 21 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, а також правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, земельні ділянки, які належали на праві постійного користування комунальним підприємствам, а також земельні ділянки які належали колективним сільськогосподарським підприємствам є землями комунальної власності. Відтак, за твердженням позивача, право комунальної власності на спірну земельну ділянку встановлено законом, державна реєстрація такого права не є обов`язковою, а тому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
За таких підстав, позивач вважає, що вказане свідчить про протиправність дій відповідача щодо вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га) з комунальної власності Сільради.
1.3. Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те: що Комунальне підприємство "Лісове господарство" Віньковецької селищної ради (далі - КП "Лісове господарство") всупереч приписам положень статей 22, 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 9 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), які були чинними на час прийняття 16 сесією Хмельницької обласної ради рішення від 04.04.2001 № 15 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування", яким передано Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству у постійне користування земельні ділянки лісового фонду загальною площею 3142,6 га, не отримало акти на право постійного користування землею та, відповідно, не зареєструвало їх у державному земельному кадастрі. Подані позивачем до позовної заяви державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, не є належними доказами у справі, оскільки жоден з наданих актів не стосується КП "Лісове господарство".
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, рішенням Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" (далі - рішення від 04.04.2001 № 15) припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Волочинського, Віньковецького, Городоцького та Славутського районів сільськогосподарських підприємств, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність та надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, зокрема, Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) загальною площею 3 142,6 Га. Зобов`язано Віньковецьку районну раду видати користувачам земельних ділянок лісового фонду Державний акт на право постійного користування землею.
У 2014 Віньковецьке районне спеціалізоване лісогосподарське підприємство змінило найменування на КП "Лісове господарство".
Позивач вказував, що КП "Лісове господарство" як у 2003 році, так і у 2016 році замовляло у ВО "Укрдержліспроект" лісовпорядну документацію (планово-картографічні матеріали), на підставі якої здійснювало свою діяльність. Також Хмельницьким обласним управлінням лісового господарства видавались КП "Лісове господарство" як постійному лісокористувачу лісорубні квитки з 2003 року по 2023 рік.
Також позивач вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га) знаходилась у постійному користуванні КП "Лісове господарство" та, відповідно, у комунальній власності Сільради.
Проте, 13.09.2022 Хмельницька обласна військова адміністрація розпорядженням № 325/2022-р передала в постійне користування ДП "Кам`янець-подільське лісове господарство" ряд земельних ділянок, у тому числі й земельну ділянку з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га).
Отже, вилучення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га) з комунальної власності стало підставою для звернення Сільради з позовом у цій справі.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі № 910/19615/23 (суддя Зеленіна Н. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 (Яценко О. В. - головуючий, судді: Яковлєв М. Л., Хрипун О. О.) відмовлено у задоволенні позовних вимоги.
3.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано жодних належних і достовірних доказів речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021, та відповідно таких документів, які б підтверджували похідні речові права КП "Лісове господарство" на вказану земельну ділянку, адже комунальне підприємство позивача після 04.04.2001 не вчиняло жодних дій щодо отримання правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, а так само позивач не вчиняв жодних дій щодо оформлення таких документів.
При цьому суди звернули увагу на те, що накладення спірної земельної ділянки на землі, які перебувають в постійному користуванні КП "Лісове господарство" згідно з даними Державного підприємства "Укрдержліспроект" не може свідчити як про наявне право комунальної власності позивача на спірну земельну ділянку, так і про ототожнення вказаних земельних ділянок із землями, що знаходяться у постійному користуванні комунального підприємства позивача. Водночас суди наголосили, що лісовпорядна документація не відноситься до документів, які підтверджують право комунальної власності або постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення. Відтак, матеріали лісовпорядкування згідно змісту земельного законодавства та сталої судової практики не є правовстановлюючими документами, а тому спростовують твердження про підтвердження такими документами права комунальної власності позивача.
Разом з цим суди виснували, що в матеріалах справи № 910/19615/23 наявні докази правомірного набуття відповідачем права державної власності, а третьою особою - права постійного користування на спірну земельну ділянку.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 у справі № 910/19615/23, Позивач звернувся із касаційною скаргою в якій просить рішення та постанову скасувати, позов задовольнити, витребувати із державної власності, в особі Хмельницької ОДА (Хмельницької обласної військової адміністрації) на користь Сільради земельну ділянку з кадастровим номером 6820681500:05:005:0021 (площею 2,2606 га).
4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 26.09.2011 у справі № 614-цс11, від 27 01 2021 у справі № 906/706/19, від 12.02.2020 у справі № 914/748/19, від 30.11.2022 у справі № 910/8388/21, від 28.09.2022 у справі № 911/840/21, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15- ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 26.06.2020 у справі № 922/989/18, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23.
У контексті наведених доводів скаржник зауважив, що земельні ділянки, які належали на праві постійного користування комунальним підприємствам, а також земельні ділянки які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, відповідно до положень Законів України № 1457-IV та № 5245-VІ є землями комунальної власності. Право комунальної власності на такі землі встановлене і виникає на підставі закону. Відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Водночас відсутність акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Оскільки законодавство України як на момент прийняття рішення від 04.04.2001 № 15, так і на теперішній час не містить граничного строку виконання такого рішення, то станом на сьогодні - останнє, в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов`язковому виконанню.
Земельна ділянка, яка є предметом цього позову, перебувала у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, а згодом у постійному користуванні КП "Лісове господарство", що підтверджується як і самим рішенням від 04.04.2001 № 15, так і відповідними державними актами, які додано до цього позову.
Відтак, за твердженням скаржника, Віньковецька територіальна громада, має право комунальної власності на спірну земельну ділянку, на підставі трьох Законів України, а саме: № 5245-VI; № 2498-VIII; № 1423-ІХ.
При цьому скаржник вказує на те, що планово-картографічні матеріали є правовстановлюючим документом який посвідчує право постійного користування КП "Лісове господарство" земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка є предметом цього позову, що підтверджується практикою Верховного Суду, а також положеннями пункту 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України.
Згадана норма пункту 5 "Прикінцеві положення" ЛК України вказує, що комунальні підприємства, які отримали земельні ділянки лісогосподарського призначення до набрання чинності ЗК України, але не отримали правовстановлюючих документів на такі землі, можуть підтвердити існування права постійного користування на ці земельні ділянки своїми планово-картографічними матеріалами, але лише до 01.01.2027.
Тобто, за твердженням скаржника, держава визнає, що землі лісогосподарського призначення раніше (до набрання чинності цією нормою) були надані комунальним підприємствам, і що право постійного користування державою визнається. З цією метою держава зробила виключення із загального правила для комунальних (та державних) лісогосподарських підприємств, що таке право постійного користування може підтверджуватися без державної реєстрації та актів постійного користування, лише планово-картографічними матеріалами. Держава визнала раніше отримані (до набрання чинності ЗК України) спеціальними суб`єктами такі права з 10.07.2022.
4.4. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду стосовно того, чи поширює свою дію положення пункту 24 "Перехідні положення" ЗК України на земельні ділянки, які на момент набрання чинності Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" (далі - Закон № 1423-ІХ) перебували у власності територіальних громад на підставі інших законів, зокрема, Закону № 5245-VI, чи положення зазначеного закону застосовуються виключно до земель, що перебували у державній власності.
У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сам Закон № 1423-ІХ містить норму, яка встановлює право комунальної власності на земельну ділянку, яка є предметом позову у цій справі. Так, відповідно до абзацу 3 пункту 24 "Перехідні положення" ЗК України, інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
У цьому позові зазначалося, що технічна документація щодо встановлення меж земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів відбулося згідно з розпорядженням Хмельницької ОДА у грудні 2021 року, а Закон № 1423-ІХ (у частині набрання чинності щодо доповнення пунктом 24 "Перехідні положення" ЗК України) набрав чинності із 01.07.2021. Тобто станом на день набрання чинності положеннями пункту 24 "Перехідні положення" ЗК України, землі, які знаходились у постійному користуванні КП"Лісове господарство", були не сформовані, а відтак, згідно з Законом № 1423-ІХ також вважаються землями комунальної власності. Землею лісогосподарського призначення ця земельна ділянка стала після набрання чинності Законом № 1423-ІХ, а тому твердження суду про те, що землі лісогосподарського призначення не можуть бути об`єктом права комунальної власності суперечить положенням статей 8- 11 ЛК України.
Отже скаржник стверджує, що Верховний Суд не висловлювався щодо вирішення наступної правової проблеми: якщо землі, що належать до лісового фонду, на момент набрання чинності Законом № 1423-ІХ не були сформовані як земельні ділянки, але були сформовані після набрання чинності цим законом, вони належать до земель державної власності згідно з положенням пункту "в" частини першої пункту 24 "Перехідні положення" ЗК України, або ці землі переходять у комунальну власність територіальних громад згідно з положенням частини третьої пункту 24 "Перехідні положення" ЗК України як такі, що не були сформовані на день набрання чинності цим Законом, але були сформовані після цього з цільовим призначенням: "землі лісогосподарського призначення".
4.5. ДП "Ліси України" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.
4.6. Хмельницька ОДА у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційних скарг.
5.3. По-перше, варто звернути увагу на те, що указом Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" визначено заходи щодо реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, а за змістом наказу Державного комітету лісового господарства України Міністерства аграрної політики України від 26.06.2000 № 106/60 "Про ліси сільськогосподарських підприємств" лісові землі паюванню не підлягають, оскільки вони є власністю держави; обласним радам і обласним державним адміністраціям внесено пропозицію про передачу земель лісового фонду.
Так, зокрема, у зв`язку з реформуванням агропромислового сектора економіки та з метою охорони лісового фонду, Віньковецька районна рада Хмельницької області рішенням 14 сесії від 16.02.2001 № 8 "Про створення Віньковецького спеціалізованого лісогосподарського підприємства" вирішила створити при районній раді Віньковецьке спеціалізоване лісогосподарське підприємство та просити обласну раду вирішити питання про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду в постійне користування.
Рішенням Хмельницької обласної ради від 04.04.2001 № 15 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" припинено право постійного користування земельними ділянками лісового фонду на території Волочинського, Віньковецького, Городоцького та Славутського районів сільськогосподарських підприємств, які у зв`язку з реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність та надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду, зокрема, Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) загальною площею 3 142,6 га. Зобов`язано, зокрема, Віньковецьку районну раду видати користувачам земельних ділянок лісового фонду Державний акт на право постійного користування землею.
Матеріали справи не містять державного акта на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду загальною площею 3 142,6 га, виданого Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) на виконання рішення від 04.04.2001 № 15.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що це рішення є чинним і в установленому законом порядку незаконним не визнавалось та не скасовувалося.
На час ухвалення рішення від 04.04.2001 № 15 правовідносини щодо набуття у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення були врегульовані нормами ЛК України від 21.01.1994 № 3852-XII, у редакції від 07.12.2000 та Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII, у редакції від 12.07.2000 (далі- ЗК УРСР).
Так, відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній на дату прийняття рішення від 04.04.2001 № 15), усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.
Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 9 ЛК України (у редакції, чинній на дату прийняття рішення від 04.04.2001 № 15), користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 ЛК України (у редакції, чинній на дату прийняття рішення від 04.04.2001 № 15), до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.
За нормою статті 19 ЗК УРСР, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів:
із земель запасу для сільськогосподарського використання;
із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу;
для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.
Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки:
із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд;
в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті.
При цьому варто звернути увагу на те, що на час прийняття рішення від 04.04.2001 № 15, власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними (частина перша статті 3 ЗК УРСР).
За змістом частини другої статті 3 ЗК УРСР право розпоряджатись землею мали Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх.
Стаття 4 ЗК УРСР проголошувала, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб`єктами права державної власності на землю виступають:
Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
З викладеного слідує, що на момент прийняття рішення від 04.04.2001 № 15, Хмельницька обласна рада діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 ЛК України, статтею 19 ЗК УРСР повноважень, припиняючи право колективної власності на земельні ділянки лісового фонду та передаючи їх у постійне користування Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район).
Аналогічна правова позиці викладена Верховним Судом у пункті 27 постанови від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23.
Водночас варто звернути увагу на те, що за нормою статті 22 ЗК УРСР право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документами, що посвідчують право власності або право постійного користування землею, з огляду на статтю 23 ЗК УРСР є державні акти, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Як зазначалося вище, матеріали справи не містять державного акта на право постійного користування земельною ділянкою лісового фонду загальною площею 3142,6 га, виданого Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) на виконання рішення від 04.04.2001 № 15.
У той же час Верховний Суд зауважує, що відсутність акта на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена, оскільки законодавство України як на момент прийняття рішення від 04.04.2001 № 15, так і на час розгляду справи судами попередніх інстанцій не містить граничного строку виконання такого рішення. Відтак, станом на сьогодні рішення від 04.04.2001 № 15, в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов`язковому виконанню (див. пункт 28 постанови Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23).
Верховний Суд у вказаній постанові від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 також вказав на те, що ЗК УРСР, за нормами якого Хмельницька обласна рада народних депутатів приймала рішення від 04.04.2001 № 15, втратив чинність з 01.01.2002 у зв`язку із прийняттям та вступом у дію ЗК України від 25.10.2001.
Пункт 1 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 передбачав, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін, пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 не змінено, не вилучено. Вказаний пункт є чинним.
Отже, рішення від 04.04.2001 № 15 про надання у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення є чинним та підлягає виконанню відповідно до вимог цього кодексу (див. пункт 31 постанови Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23).
З викладеного слідує, що відсутність державного акта на право постійного користування землями лісогосподарського призначення не може свідчити про відсутність такого права, враховуючи триваючий характер оформлення землекористування. На сьогодні, взагалі державний акт не вимагається, а відповідне право вважається набутим у зв`язку з прийняттям радою рішення та подальшою державною реєстрацією такого права. При цьому, державна реєстрація лише підтверджує існування у особи такого права.
При цьому варто звернути увагу на те, що з 01 січня 2013 року набув чинності Закон № 5245-VI. Так, відповідно до пунктів 3, 4 та 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону № 5245-VI з набранням чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
При цьому, у державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.
У той же час, суди попередніх інстанцій викладеного вище не врахували, не надали жодної оцінки рішенню від 04.04.2001 № 15 як визначеної законом підстави виникнення у Віньковецького спеціалізованого лісогосподарського підприємства (наразі - КП "Лісове господарство") права постійного користування земельною ділянкою лісового фонду загальною площею 3142,6 га, на яку як вказує позивач у цій справі накладається спірна земельна ділянка.
Ураховуючи викладене вище, суди попередніх інстанцій передчасно зазначили, що відсутність державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та державної реєстрації цього права, свідчить про те, що Віньковецьке спеціалізоване лісогосподарське підприємство (наразі - КП "Лісове господарство") не є носієм права постійного користування, яке виникло на підставі рішення від 04.04.2001 № 15.
Варто також звернути увагу на те, що з 10.07.2022 набув чинності Закон України від 20.06.2022 № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", відповідно до якого пункт 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України викладено у такій редакції: "… До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".
Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 сформувала правовий висновок щодо підтвердження речових прав на земельні ділянки за відсутності правовстановлюючих документів, вказавши таке:
"…40. Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
41. Відповідно до пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування".
Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосовано у постанові від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справ № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
Натомість розглядаючи спір у цій справі суди попередніх інстанцій наведених вище висновків не врахували, відповідно необґрунтовано, без належної правової оцінки, відхилили лісовпорядну документацію.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином доводи та докази, представлені учасниками справи, та не встановили приналежність чи навпаки спірної земельної ділянки до земель лісового фонду загальною площею 3142,6 га, наданих у постійне користування Віньковецькому спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Віньковецький район) за рішенням від 04.04.2001 № 15, а тому дійшли передчасного висновку про те, що позивач не навів переконливих доводів приналежності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності.
Зважаючи на підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК та беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, необхідних для розгляду цієї справи по суті та прийняття обґрунтованого рішення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, прийняті за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює висновок з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.