ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9266/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 (головуючий суддя Вовк І. В., судді Мальченко А. О., Сибіга О. М.)
у справі № 910/9266/23
за позовом Комунального підприємства "Теофіпольлісовод" Теофіпольської селищної ради
до 1) Хмельницької обласної військової адміністрації і 2) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",
треті особи - 1) Теофіпольська селищна рада і 2) Державне підприємство "Старокостянтинівське лісове господарство",
про визнання права постійного користування земельними ділянками, визнання недійсним та скасування розпорядження і скасування рішень про державну реєстрацію,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Семченко Г. С., відповідача-1 - Заяць Б. С., третьої особи - Віркун Т. В.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. Комунальне підприємство "Теофіпольлісвод" Теофіпольської селищної ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - відповідач-1), Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - відповідач-2, скаржник), треті особи - Теофіпольська селищна рада (далі - третя особа-1) та Державне підприємство "Старокостянтинівське лісове господарство" (далі - третя особа-2), у якому просить суд:
- визнати за позивачем право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 6824755300:02:001:0990 площею 72,8536 га; 6824781300:03:001:0001 площа 50,7851 га; 6824781300:03:007:0001 площа 36,6895 га; 6824784500:03:003:0021 площею 98,1298 га; 6824784500:03:007:0001 площею 30,3299 га; 6824784000:04:013:0001 площею 125,8274 га; 6824780300:03:008:0001 площею 50,7982 га; 6824755300:02:006:0001 площею 45,7074 га;
- визнати недійсним та скасувати розпорядження відповідача-1 від 13.09.2022 № 326/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок Державному підприємству "Старокостянтинівське лісове господарство" в частині надання в постійне користування третій особі-2 земельних ділянок, які розташовані за межами населених пунктів на території Хмельницького району загальною площею 511,120 га з кадастровими номерами 6824755300:02:001:0990 площею 72,8536 га; 6824781300:03:001:0001 площа 50,7851 га; 6824781300:03:007:0001 площа 36,6895 га; 6824784500:03:003:0021 площею 98,1298 га; 6824784500:03:007:0001 площею 30,3299 га; 6824784000:04:013:0001 площею 125,8274 га; 6824780300:03:008:0001 площею 50,7982 га; 6824755300:02:006:0001 площею 45,7074 га;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування, оформлену рішенням державного реєстратора: індексний номер 65825490 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 72,8536 га з кадастровим номером 6824755300:02:001:0990 (номер запису про інше речове право 48743540, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2583595968040); індексний номер 65825652 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 50,7851 га з кадастровим номером 6824781300:03:001:0001 (номер запису про інше речове право 48743734, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585868568040); індексний номер 65825967 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 36,6895 га з кадастровим номером 6824781300:03:007:0001 (номер запису про інше речове право 48743974, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585676768040); індексний номер 65826160 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 98,1298 га з кадастровим номером 6824784500:03:003:0021 (номер запису про інше речове право 48744113, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585864268040); індексний номер 65826296 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 30,3299 га з кадастровим номером 6824784500:03:007:0001 (номер запису про інше речове право 48744248, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585858768040); індексний номер 65826482 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 125,8274 га з кадастровим номером 6824784000:04:013:0001 (номер запису про інше речове право 48744388, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585852968040); індексний номер 65826651 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 50,7982 га з кадастровим номером 6824780300:03:008:0001 (номер запису про інше речове право 48744721, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2583681668040); індексний номер 65827003 від 19.12.2022 щодо земельної ділянки загальною площею 45,7074 га з кадастровим номером 6824755300:02:006:0001 (номер запису про інше речове право 48744841, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2583666068040).
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права постійного користування позивача земельними ділянкам, яке останній підтверджує рішенням чотирнадцятої сесії Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 "Про припинення права постійного користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування".
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд міста Києва рішенням від 25.01.2024 у задоволенні позову відмовив.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" не є документом, що посвідчує право постійного користування, а є лише підставою для набуття позивачем права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду. З огляду на відсутність у матеріалах справи державного акту, який би посвідчував право постійного користування позивача спірними земельними ділянками, суд першої інстанції дійшов висновку про ненабуття останнім такого права.
5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 скасував, ухваливши нове рішення, яким позов задовольнив.
6. Апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови керувався пунктом 1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 25.10.2001, який передбачав, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність акту на право постійного користування земельною ділянкою свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Оскільки законодавство України як на момент прийняття Хмельницькою обласною радою народних депутатів рішенні від 28.12.2000 № 19, так і на час перегляду справи апеляційним судом не містить граничного строку виконання такого рішення, то станом на дату прийняття судового рішення - останнє, в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов`язковому виконанню.
7. Крім того, апеляційний суд врахував, що до здійснення державної реєстрації, не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (пункт 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції від 20.06.2022, яка набула чинності 10.07.2022).
8. Відтак апеляційний суд встановив, що право постійного користування позивача спірними земельними ділянками підтверджується рішенням чотирнадцятої сесії Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 "Про припинення права постійного користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування", яке є чинним, та планом лісонасаджень позивача, який є складовою частиною Проєкту організації та розвитку лісового господарства по позивачу 2015 року.
9. Суд апеляційної інстанції вирішив, що відбулась повторна передача у постійне користування земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні позивача без скасування чи припинення його права постійного користування спірними земельними ділянками.
Касаційна скарга
10. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи, зокрема, що оспорювані земельні ділянки як об`єкти цивільних прав були сформовані за результатами інвентаризації у 2021 році. При цьому скаржник зауважує, що належність речових прав на земельні ділянки, сформовані після 01.01.2013, здійснювалась за реєстраційним принципом, що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
12. Тут також скаржник наголошує, що рішенням Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19, яким апеляційний суд обґрунтовує підтвердження передання позивачу в постійне користування 943,3 га лісогосподарських земель, неможливо підтвердити / спростувати факт передання позивачу в постійне користування саме оспорюваних земельних ділянок, які були сформовані як об`єкти Державного земельного кадастру лише у 2021 році і не могли бути предметом рішення ради у 2000 році. При цьому експертиза щодо ототожнення земель, переданих позивачу в постійне користування 28.12.2000, та оспорюваних земельних ділянок не проводилась. Зазначеним скаржник спростовує твердження апеляційного суду про присвоєння саме цим земельним ділянкам лісового фонду кадастрових номерів, оскільки таке не підтверджується наявними у справі доказами. Зазначене, за доводами скаржника, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, постанову Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 757/508/20-ц, свідчить про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
13. Скаржник вважає, що єдиним правовстановлюючим документом, який міг би підтвердити право постійного користування позивача на надані йому рішенням органу місцевого самоврядування землі, був виключно державний акт на право постійного користування землею, який після прийняття зазначеного рішення позивач так і не отримав - а отже право постійного користування ні на землі, передані в постійне користування цим рішенням, ні на оспорювані земельні ділянки у нього не виникло. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 450/765/16-ц, від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21, Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 щодо моменту набуття речового права та його підтвердження на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
14. Крім того, скаржник стверджує, що безпідставним є посилання суду апеляційної інстанції на вимоги пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України щодо обґрунтування підстав набуття речового права на оспорювані земельні ділянки, з огляду на те, що вказана підстава у правовому висновку Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі № 911/840/21 (а не як помилково вказує скаржник у справі № 911/840/22): 1) стосується державних лісогосподарських підприємств, до яких позивач не належить; 2) право підтверджувати речові права на земельні ділянки матеріалами лісовпорядкування позивач набув лише з 10.07.2022; 3) підтвердження речового права після 10.07.2022 для позивача так само здійснюється з дотриманням вимог земельного законодавства щодо державної реєстрації такого права.
15. Також скаржник зауважує, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, підтверджуючи факт наявності речового права на земельну ділянку, не можуть підтверджувати факту і юридичної підстави набуття такого речового права, а також моменту його набуття. Скаржник звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, щодо підтвердження речових прав на земельні ділянки за відсутності правовстановлюючих документів, а саме планово-картографічними матеріалами, та звертає увагу, що такі висновки застосовні до позивача лише з 12.07.2022 з набранням чинності відповідної редакції пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України.
16. Скаржник, з посиланням на постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, наголошує, що для можливості підтвердження наявного речового права позивача на оспорювані земельні ділянки йому необхідно, передусім, надати докази, що таке право у нього виникло, зокрема, за чинності ЗК України 1990 року.
17. До того ж, скаржник вважає, що існує об`єктивна потреба у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, вказаного у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, щодо застосування норм матеріального права - частини першої статті 22 ЗК України в редакції Закону від 18.12.1990 № 561-XII для визначення моменту набуття речового права після прийняття уповноваженим суб`єктом рішення про надання земельної ділянки в постійне користування.
18. Крім того, скаржник зауважує, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
19. Також скаржник зазначає про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки існує виключна правова проблема, що полягає у різному застосуванні Верховним Судом норм земельного законодавства на різних етапах його розвитку в частині взаємовиключного підтвердження існування речових прав, а саме:
1) підтвердженням факту і моменту набуття речового права на земельну ділянку через отримання землекористувачем правовстановлюючого документу, про що вказано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, від 19.09.2019 у справі № 450/765/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц та від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21;
2) підтвердженням за відсутності правовстановлюючого документу набуття речового права виключно в силу рішення органу місцевого самоврядування, де момент набуття такого права всупереч вимогам статті 22 ЗК України в редакції Закону від 18.12.1990 № 561-XII пов`язаний з датою прийняття відповідного рішення, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23.
Позиція інших учасників справи
20. Позивач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
21. Позивач просить врахувати, що питання щодо підтвердження передання позивачу в постійне користування саме оспорюваних земельних ділянок скаржник озвучує лише в суді касаційної інстанції, водночас матеріали справи не містять заперечень відповідачів, або ж наданих ними доказів того, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, що є предметом позову, не співпадають із земельними ділянками щодо яких Хмельницькою обласною радою прийнято рішення від 28.12.2000 № 19. Водночас, матеріалами справи, а саме відповіддю Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" підтверджуються обставини накладення земельних ділянок, які були сформовані відповідачем-1, на підставі технічної документації, що була виготовлена Товариством з обмеженою відповідальністю "Західземлепроект" на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. Відповідач-1, у власності якого знаходяться ці землі, першочергово повинен був би надати докази того, що це не ті земельні ділянки, які були надані позивачу у користування, чого зроблено не було.
22. Також позивач наголошує, що 25.02.2022 третьою особою-1 прийнято рішення про ініціювання передачі земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Теофіпольської селищної територіальної громади із земель на території третьої особи-1, зокрема й оспорюваних земельних ділянок. Листом від 06.04.2022 третя особа-1 направила вищевказане рішення відповідачу-1 для розгляду та прийняття відповідного рішення. Проте відповідач-1 листом від 06.05.2022 повідомив про неможливість розглянути клопотання третьої особи-1 в той момент з міркувань безпеки та зазначив, що після припинення чи скасування воєнного стану та відновлення функціонування державних електронних реєстрів, третя особа-1 вправі повторно звернутись до відповідача-1 з відповідним клопотанням для вирішення питання по суті. Однак вже 13.09.2022 оскаржуваним розпорядження відповідача-1 надано в постійне користування третій особі-2, зокрема, й оспорювані земельні ділянки. Тоді 15.12.2022 третя особа-1 повторно звернулась до відповідача-1 з листом про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність. 30.12.2022 відповідач-1 повідомив, що зазначені у клопотанні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та належать державі в особі відповідача-1, про що в державному реєстрі зроблено відповідні записи.
23. Відповідач-1, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Аргументи відзиву переважно дублюють доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції у цій справі.
24. Також від позивача на адресу Суду надійшли додаткові письмові пояснення.
25. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
26. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
27. Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.
28. З огляду на це Верховний Суд відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані позивачем додаткові письмові пояснення як заяву по суті справи, що подана поза межами встановлених строків.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
29. Згідно з рішенням тринадцятої сесії Теофіпольської районної ради Хмельницької області від 14.11.2000 № 6 та зареєстровано 19.12.2000 створено позивача, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи.
30. Відповідно до рішення Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 03.12.2020 № 18-1/2020 прийнято із спільної власності територіальних громад сіл, селищ Теофіпольського району у комунальну власність Теофіпольської селищної ради позивача та майно спільної власності територіальних громад району, яке закріплене за цим ним на праві господарського відання. Змінено назву позивача.
31. Рішенням Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" припинено право сільськогосподарських підприємств щодо користування земельними ділянками лісового фонду на території окремих районів області та надано земельні ділянки у постійне користування спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, зокрема - Спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Теофіпольський район) (на даний час - позивач) загальною площею - 943,3 га.
32. Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.07.2021 № 634/2021-р передбачено проведення інвентаризації земель державної власності за категорією - землі лісогосподарського призначення орієнтованою площею 19 502 га, що розташовані на території Хмельницької області та доручено Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області замовити розробку технічної документації.
33. Розпорядженнями Хмельницької обласної державної адміністрації 28.12.2021 № 907/2021-р, від 29.12.2021 № 909/2021-р та від 29.12.2021 № 910/2021-р з додатками затверджена технічна документація, зокрема, щодо земельних ділянок, які є предметом спору у даній справі.
34. Згідно з відомостями державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідач-1 здійснив державну реєстрацію права державної власності на спірні земельні ділянки. Підставою реєстрації зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IХ, виданий.
35. Розпорядженням відповідача-1 від 13.09.2022 № 326/2022-р надано в постійне користування третій особі-2 земельні ділянки державної власності загальною площею 952,1334 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів на території Хмельницького району, згідно з Переліком, в тому числі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6824755300:02:001:0990 площею 72,8536 га; 6824781300:03:001:0001 площа 50,7851 га; 6824781300:03:007:0001 площа 36,6895 га; 6824784500:03:003:0021 площею 98,1298 га; 6824784500:03:007:0001 площею 30,3299 га; 6824784000:04:013:0001 площею 125,8274 га; 6824780300:03:008:0001 площею 50,7982 га; 6824755300:02:006:0001 площею 45,7074 га.
36. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.05.2023 право постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 6824755300:02:001:0990; 6824781300:03:001:0001; 6824781300:03:007:0001; 6824784500:03:003:0021; 6824784500:03:007:0001; 6824784000:04:013:0001; 6824780300:03:008:0001; 6824755300:02:006:0001 на підставі передавального акту від 10.01.2023 комісією з припинення третьої особи-2 передано відповідачу-2.
37. До матеріалів справи долучено план лісонасаджень позивача, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства по Теофіпольському комунальному підприємству "Теофіпольлісвод" Хмельницької області 2015 року.
38. Листом від 10.02.2023 № 106 Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (далі - ВО "Укрдержліспроект") (додаток № 49) надано витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 1, 2, 13, 14, 15, 15, 17, 18, 19, 20 та 21 і межами їх таксаційних виділів позивача відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року та межами земельних ділянок:
- витяг ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача кварталу № 15 і частини кварталів № 18, № 19, № 17 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824755300:02:001:0990 (Базалійська сільська рада);
- витяг ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача частини кварталу № 13, відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824781300:03:001:0001 (Воронівецька сільська рада);
- витягом ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача кварталу № 14 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824781300:03:007:0001 (Воронівецька сільська рада);
- витяг ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача кварталу № 21 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824784500:03:003:0021 (Михиринецька сільська рада);
- витяг ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача частини кварталу № 22 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824784500:03:007:0001 (Михиринецька сільська рада);
- витягом ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача кварталів № 1 і № 2 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеною земельною ділянкою з кадастровим номером: 6824784000:04:013:0001 (Святецька сільська рада);
- витяг ВО "Укрдержліспроект" з картографічної бази даних позивача кварталів № 16 і № 20 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року з нанесеними земельними ділянками з кадастровими номерами: 6824755300:02:006:0001 (Базалійська сільська рада) та 6824780300:03:008:0001 (Борщівська сільська рада).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
39. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
41. Судове рішення у цій справі оскаржується позивачем з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
42. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
43. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
44. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
45. Верховний Суд звертається до постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
46. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
47. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
48. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
49. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
50. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
51. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
52. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
53. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
54. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
55. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
56. Крім того, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
57. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 03.05.2022 у справі № 757/508/20-ц, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 щодо відсутності порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, від 19.09.2019 у справі № 450/765/16-ц, від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, від 28.09.2022 у справі № 911/840/21, Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 щодо моменту набуття речового права та його підтвердження.
58. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неможливість підтвердження / спростування факту передання позивачу в постійне користування саме оспорюваних земельних ділянок, які були сформовані як об`єкти Державного земельного кадастру лише у 2021 році і не могли бути предметом рішення ради у 2000 році, та непроведення експертизи щодо ототожнення земель, переданих позивачу в постійне користування 28.12.2000, та оспорюваних земельних ділянок з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 03.05.2022 у справі № 757/508/20-ц, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, щодо відсутності порушеного права позивача з тих підстав, що, по-перше, зазначеними доводами скаржник не обґрунтовував свої заперечення на позовну заяву в суді першої інстанції та не мотивував ними свої заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги позивача в апеляційному суді; по-друге, частиною першою статті 99 ГПК України передбачено, що призначення експертизи судом ініціюється учасниками справи (тобто і позивачем, і відповідачем), а відповідно до частини першої статті 101 ГПК України учасник справи має право самостійно подати до суду висновок експерта, проте скаржником в підтвердження його доводів про помилковість ототожнення оспорюваних земельних ділянок та переданих в користування позивачу земельних ділянок проведення експертизи ініційовано в судах попередніх інстанцій не було та висновок експерта із підтвердженням таких доводів не надано; по-третє, тотожність зазначених земельних ділянок суди попередніх інстанцій встановили на підставі витягів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів і межами їх таксаційних виділів позивача відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року.
59. Щодо інших постанов, на неврахування висновків яких апеляційним судом в оскаржуваній постанові вказує скаржник, Верховний Суд зазначає таке.
60. У справі № 450/765/16-ц ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", за участю третіх осіб: Пустомитівської районної ради Львівської області, Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, про визнання державного акта на право користування земельною ділянкою недійсним з тих підстав, що він підроблений.
61. Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 12.09.2016, яке Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 08.08.2017 залишив без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Суди зазначили, що земельна ділянка, право користування якою посвідчується оспорюваним державним актом, передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку та підстав для визнання державного акта недійсним немає, оскільки він виданий на підставі рішення компетентних на той час органів відповідно до передбаченої процедури.
62. Верховний Суд постановою від 19.09.2019 залишив судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін та вказав, що жодного рішення компетентного органу про надання позивачу чи членам його сім`ї (його господарства) у користування чи у власність земельної ділянки на певній частині земельної ділянки відповідача, посвідченої спірним державним актом, що могло б свідчити про порушення його прав чи інтересів виданням оскаржуваного акта, ним не надано. Рішення профкому Зимноводівської СШ № 1 від 06.04.1988 (протокол № 26) про надання дружині позивача - ОСОБА_2 земельної ділянки під город із загальної площі для вчителів школи площею 0,14 га (за школою № 1, права сторона АДРЕСА_1 ) свідчить лише про наміри отримання такої ділянки, тобто попереднє погодження виділення цієї земельної ділянки. Доказів про те, що ділянка, про яку йдеться у рішенні, дійсно розташована на частині ділянки, що посвідчена спірним державним актом, матеріали справи не містять, як і не містять доказів, що ділянка дійсно була виділена у 1988 році чи в подальшому рішенням уповноваженого органу (радгоспу, колгоспу, сільської ради чи іншим органом) сім`ї позивача, у встановленому на той час законом порядку. Із виписки з протоколу засідання адміністративної комісії при Зимноводівській сільській раді від 21.08.1995 вбачається, що ділянка, якою користувався позивач на частині ділянки відповідача, ним самовільно захоплена.
63. У зазначеній справі № 450/765/16-ц спірним питанням було визнання недійсним державного акту на право користування землею відповідача з підстав його підроблення, що було спростовано судами в процесі розгляду спору, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що відповідач у встановленому законом порядку набув у користування земельну ділянку, що підтверджено оскаржуваним державним актом на право користування землею. Натомість щодо позивача суди зазначили, що жодного рішення компетентного органу про надання йому чи членам його сім`ї (його господарства) у користування чи у власність земельної ділянки на певній частині земельної ділянки відповідача, посвідченої спірним державним актом, що могло б свідчити про порушення його прав чи інтересів виданням оскаржуваного акта, ним не надано. Рішення профкому Зимноводівської СШ № 1 від 06.04.1988 (протокол № 26) про надання дружині позивача - ОСОБА_2 земельної ділянки під город, на яке звертає увагу скаржник, не є рішенням компетентного органу в розумінні ЗК України.
64. Заразом у справі, що розглядається, позивач, з чим погодились суди попередніх інстанцій, підтвердив своє право постійного користування спірними земельними ділянками, зокрема, рішенням чотирнадцятої сесії Хмельницької обласної ради № 19 від 28.12.2000 року "Про припинення права постійного користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування", яке є чинним
65. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 450/765/16-ц та у справі, що розглядається, а посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 450/765/16-ц, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.
66. У справі № 904/9070/21 Червоногригорівська селищна рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, в якому просила визнати відсутнім у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради право постійного користування на земельну ділянку площею; визнати недійсним державний акт на право постійного володіння землею, виданий Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області; скасувати запис про інше речове право: право постійного користування земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як особа, що уповноважена представляти інтереси власника (територіальної громади Червоногригорівської селищної ради), не може реалізувати свої права на спірну земельну ділянку у зв`язку з існуванням документа, в якому зазначено про вже існуюче право постійного користування нею іншою особою (Виконавчим комітетом Нікопольської міської ради). Червоногригорівська селищна рада вважає, що зазначений державний акт не є підставою для виникнення права постійного користування спірною земельною ділянкою у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради з огляду на те, що згідно з рішенням Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області, на підставі якого він виданий, таке право не виникло.
67. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 15.06.2022, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 12.09.2023 залишив без змін, позов задовольнив. Суди виходили з того, що в рішенні Придніпровської сільської ради № 74 від 30.09.1993 не визначено право користування землею Виконавчим комітетом Нікопольської міської ради, а державний акт на право постійного володіння землею від 27.10.1993 виданий з порушенням чинного законодавства, тому у відповідача не виникло право користування спірною земельною ділянкою, а у наведеному рішенні не вказано в яке право користування передається земельна ділянка (у власність, користування, оренду).
68. Верховний Суд постановою від 17.01.2024 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним державного акту на право постійного володіння землею; скасування запису про інше речове право: право постійного користування земельною ділянкою та відмовив у задоволенні позову у цій частині. Верховний Суд врахував, що суди, встановивши, що у відповідача наявний правовстановлюючий документ, який підтверджував його право постійного володіння землею, тривале визнання цього акта державою та передачу відповідної земельної ділянки з державної власності позивачу в комунальну власність із зазначенням саме такого обтяження речових прав на земельну ділянку дійшли обґрунтованого висновку про те, що у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради (як правонаступника Нікопольського міськвиконкому Дніпропетровської області) право постійного користування в поза встановленим законом порядком переоформлення відповідного правового титулу виникнути не могло. Отже, Червоногригорівська селищна рада, як власник спірної земельної ділянки, встановивши порушення законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, з огляду на відмінну правову природу та обсяг прав постійного землекористувача та постійного володільця землі мала право звернутись до суду за захистом своїх прав.
69. При цьому Верховний Суд врахував, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі № 597/977/21 та від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, у розумінні положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом захисту. З огляду на зазначене, Верховний Суд вказав, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про скасування запису про інше речове право: право постійного користування земельною ділянкою. Також Суд дійшов висновку про те, що дії Нікопольської державної адміністрації, яка діяла від імені держави та допустила помилку щодо неналежної форми державного акту, не можуть бути покладені у вину тільки відповідача за встановлених обставин справи, активних дій, які вживалися при цьому учасниками спірних правовідносин.
70. У зазначеній справі, відповідаючи на питання: "Чи наявне у відповідача право постійного користування спірною земельною ділянкою?", Верховний Суд врахував, що відповідно до наявних документів, що підтверджують право землекористування відповідача йому було надано земельну ділянку саме на праві постійного володіння землею, натомість при здійснені реєстрації речових прав за ним було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою. Суди визнали відсутнім у відповідача право постійного користування на земельну ділянку, оскільки виходили з того, що в рішенні Придніпровської сільської ради № 74 від 30.09.1993 не визначено у нього такого права. Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Хмельницької обласної ради "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" № 19 від 28.12.2000 припинено право сільськогосподарських підприємств щодо користування земельними ділянками лісового фонду на території окремих районів області та надано земельні ділянки у постійне користування спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, зокрема - Спеціалізованому лісогосподарському підприємству (Теофіпольський район) (на даний час - Комунальне підприємство "Теофіпольлісвод" Теофіпольської селищної ради).
71. Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21, на яку посилається скаржник, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
72. У справі № 755/9215/15-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Управління держреєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка була подарована ОСОБА_3 ОСОБА_5 . Приватний нотаріус при видачі свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_4 не з`ясував, що ця земельна ділянка останній не належить.
73. Велика Палата Верховного Суду постановою від 13.11.2019 скасувала рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову та відмовила у задоволенні позову з тих мотивів, що сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26.10.2007 приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин. Суд зазначив, що для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності - державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Крім того, на час укладення договору дарування (26.10.2007) чинним був Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. А тому ОСОБА_3, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном.
74. У зазначеній справі № 755/9215/15-ц позивач підтверджував своє право власності на спірне нерухоме майно договором дарування, натомість у справі, що розглядається, своє право постійного користування земельними ділянками, яке перебуває у процесі оформлення, позивач підтверджує рішенням компетентного органу. У справі № 755/9215/15-ц суди дійшли висновку, що позивач право власності на спірне нерухоме майно не набув, натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач перебуває у процесі набуття права постійного користування, враховуючи триваючий характер оформлення землекористування, про що Судом буде зазначено також нижче у тексті цієї постанови.
75. Наведене свідчить про неподібність справ між собою та безпідставність посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц.
76. Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 450/765/16-ц, від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21, від 13.11.2019 у справі № 755/9215/15-ц, оскільки зазначені справи не є релевантними (подібними) до справи, що розглядається.
77. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, в якій оскаржувалось рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 788/4226 "Про передачу земельних ділянок кооперативу "Совські ставки" для житлового будівництва та облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури на вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва" з тих мотивів, що спірна земельна ділянка не може бути використана під житлову забудову. У цій справі законність прийняття рішення компетентним органом про надання земельних ділянок у постійне користування не розглядається.
78. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.09.2022 у справі № 911/840/21 про те, що відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (ці правові висновки формувались під час дії редакції пункту 5 Перехідних положень ЛК України, у якій таке право мали лише державні підприємства, проте у справі, що розглядається, спірними є правовідносини, що виникли внаслідок прийняття відповідачем-1 розпорядження від 13.09.2022, тобто слід застосовувати законодавчі акти у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження; з 10.07.2022 відповідно до пункту 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України, зокрема, комунальні підприємства підтверджували право постійного користування земельними ділянками планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Зазначене узгоджується із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 у подібних правовідносинах, від якої (позиції) колегія суддів не вбачає підстав для відступу, про що також буде зазначено нижче), від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21 про те, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи, колегія суддів зазначає, що судове рішення апеляційного суду про задоволення позовних вимог не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду.
79. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
80. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі, що розглядається, з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою відповідача-2.
81. Заразом у касаційній скарзі скаржник акцентує увагу на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, щодо підтвердження за відсутності правовстановлюючого документу набуття речового права виключно в силу рішення органу місцевого самоврядування, де момент набуття такого права всупереч вимогам статті 22 ЗК України в редакції Закону від 18.12.1990 № 561-XII пов`язаний з датою прийняття відповідного рішення.
82. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
83. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
84. Заразом у вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
85. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
86. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
87. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
88. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
89. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23.
90. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками суду попередньої інстанції, які були зазначені в оскаржуваних у цій справі судовому рішенні.
91. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
92. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
93. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
94. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
95. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
96. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
97. При цьому, саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
98. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.
99. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
100. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судом попередньої інстанції, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже скарга відповідача-2 є необґрунтованою, а тому постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
101. Колегія суддів також дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
102. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
103. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.