ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 560/16696/23
адміністративне провадження № К/990/9336/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №560/16696/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1
на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року (головуючий суддя: Мацький Є.М., судді: Сушко О.О., Залімський І.Г.)
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1, щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 7 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 7 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року, починаючи з 7 липня 2017 року по день фактичної виплати індексації - 30 грудня 2022 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 7 липня 2017 року до 28 лютого 2018 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 7 липня 2017 року до 28 лютого 2018 року, починаючи з 7 вересня 2017 року до дня фактичної виплати індексації - 30 грудня 2022 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України"), а саме: до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору та запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, у п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали суду виконати вимоги цієї ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги.
Копію зазначеної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Військова частина НОМЕР_1 отримала 19 січня 2024 року.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду, Військовою частиною НОМЕР_1 подано клопотання про продовження строку для усунення недоліків. У вказаному клопотанні Військова частина НОМЕР_1 вказала, що не є прибутковою організацією, фінансується за рахунок Державного бюджету України та не має у своєму розпорядженні вільних коштів. До клопотання додано заявку про замовлення коштів на сплату судового збору.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на усунення недоліків; апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 повернуто апелянту.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції виходив з того, що якщо бюджетні установи діють як суб`єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не може бути підставою для відстрочення чи звільнення від сплати судового збору. На підставі указаного суд вважав, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення скаржника від законодавчо встановленого обов`язку зі сплати судового збору чи відстрочення виконання такого обов`язку.
Не погодившись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що військовою частиною було здійснено ряд дій на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, а саме було замовлено кошти для сплати судового збору, що підтверджується рапортом від 25 грудня 2023 року та основною заявкою-розрахунком від 5 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 в частині оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у цій справі; касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 в частині оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у цій справі.
Позивач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Ухвала Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі отримана позивачем 3 травня 2024 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0600261103521).
II. Мотиви Верховного Суду
За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
У справі, що розглядається, предметом касаційного оскарження є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, якою повернуто апеляційну скаргу, а, оскільки поверненню передують певні обставини - правильність оцінки цих обставин.
Так, постановляючи оскаржувану ухвалу, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 КАС України, а саме: скаржником не додано документ про сплату судового збору, та надано останньому п`ятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
Ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року отримана апелянтом 19 січня 2024 року о 08:39 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (49).
23 січня 2024 року (у строк, встановлений судом) на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, Військова частина НОМЕР_1 через систему "Електронний суд" подала до апеляційного суду клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги у зв`язку з неможливістю надати документ про сплату судового збору з незалежних від неї причин.
Основним доводом відмови у задоволенні заявленого скаржником клопотання суд апеляційної інстанції зазначив те, що обмежене фінансування не може бути підставою для відстрочення чи звільнення від сплати судового збору. На підставі указаного суд вважав, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення чи відстрочення від сплати судового збору.
Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Статтею 296 КАС України регламентовано вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Пунктом 1 частини п`ятої указаної статті передбачено, що до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.
Зі змісту частини другої статті 298 КАС України вбачається, що апеляційна скарга повинна відповідати вимогам, встановленим статтею 296 КАС України. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням цих вимог, установлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За змістом частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, установивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України установлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною п`ятою статті 298 КАС України визначено, що питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно з частиною третьою статті 121 КАС України, якщо інше не встановлено законом, заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Частиною шостою статті 121 КАС України передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Так, апеляційна скарга, зміст та форма якої не відповідають вимогам, установленим статтею 296 КАС України, залишається без руху з наданням скаржнику строку для усунення її недоліків, тривалість якого установлюється судом, але не може перевищувати десяти днів.
У виняткових випадках установлений судом строк для усунення недоліків може бути ним продовжений з власної ініціативи або за заявою учасника справи.
Продовження процесуального строку - це надання судом додаткового часу для вчинення процесуальної дії, що з поважної причини не може бути вчинена в установлений строк.
Метою продовження процесуального строку, установленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку. Доцільність продовження процесуального строку обумовлюється рівнем ймовірності, наскільки таке продовження буде ефективним у контексті не тільки реалізації особою процесуального права та/або виконання процесуального обов`язку, а й правової визначеності учасників матеріально-правових відносин, спір між якими вирішується.
Умови та порядок продовження процесуальних строків визначено статтею 121 КАС України, аналіз якої дає підстави для висновку, що заявити про продовження процесуального строку учасник справи може до його закінчення, а про задоволення або відмову в задоволенні такого клопотання суд, який установив процесуальний строк, постановляє ухвалу.
Суд зазначає, що хоча частина друга статті 121 КАС України установлює право суду, а не обов`язок, продовжити процесуальний строк, однак це право має бути реалізовано судом у межах процесуального закону із належним мотивуванням будь-якого рішення (продовження або відмова у продовженні строку), які дають скаржнику чітке розуміння дій суду.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №640/16029/19.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у межах п`ятиденного строку з дня вручення ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху подав до суду апеляційної інстанції клопотання про продовження процесуального строку, установленого судом для усунення недоліків, тобто дотримався вимог, установлених статтею 121 КАС України.
Оцінюючи обставини щодо продовження процесуального строку, суд повинен виходити з оцінки та аналізу усіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно виконати свій обов`язок, у даному випадку щодо сплати судового збору.
Суд зазначає, що відповідач у клопотанні від 23 січня 2024 року зазначив, що грошові кошти на оплату судового збору на момент подання клопотання відсутні. Водночас, вказує, що військовою частиною для оплати судового збору було замовлено кошти з Державного бюджету України, в підтвердження чого долучили розрахунок та додаткову заявку-розрахунок від 18 січня 2024 року з додатком 2.
Тобто, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що подане клопотання було подано не з підстав звільнення або відстрочення сплати судового збору, а саме з підстав продовження строку на усунення недоліків, з обґрунтуванням відсутності можливості сплати судового збору саме станом на останній день строку на усунення недоліків.
Окрім викладеного Суд зазначає, що особливістю ситуації, що розглядається, є те, що 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово був продовжений указами Президента України та який діє і на даний час.
За змістом статті першої Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом 2 Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Отже, Військова частина НОМЕР_1 входить до структури Збройних Сил України і в умовах воєнного стану в України задіяна до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, які продовжує виконувати дотепер.
З наведеного можна дійти висновку про те, що неможливість своєчасної сплати судового збору зумовлена існуванням об`єктивних причин [спрямуванням коштів на забезпечення виконання бойових розпоряджень та завдань з оплати відряджень військовослужбовців, які відбувають в зону проведення бойових дій], що унеможливлювали виконання апелянтом свого процесуального обов`язку у строк, установлений судом.
Водночас, відповідач продемонстрував суду добросовісну поведінку щодо направлення заявки [у межах строку на усунення недоліків апеляційної скарги] до начальника забезпечувального фінансового органу про надання бюджетних асигнувань для сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду у цій справі (а.с.51), що є належним підтвердженням наміру виконати обов`язок щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі.
Так, суд апеляційної інстанції задля забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя повинен був урахувати особливий статус апелянта та специфіку завдань, які наявні перед особовим складом Військової частини НОМЕР_1, зокрема залучення до заходів, направлених на забезпечення оборони держави.
Однак, повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції не урахував означених вище обставин, залишив поза увагою надані відповідачем докази (заявку на бюджетні асигнування), що призвело до передчасного висновку про неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги та, відповідно, постановлення оскаржуваної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, як така що постановлена внаслідок надмірного формалізму.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права і постановлено ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд