ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 380/6402/22
адміністративне провадження № К/990/37757/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/6402/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1
на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року (головуючий суддя: Пліш М.А., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 19 червня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2014-2019 роки;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-Х1І та постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2014-2019 роки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 19 червня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2014-2019 роки.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої пунктом четвертим статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-Х1І та постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 року №702 за 2014-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 червня 2019 року.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 26 серпня 2024 року подав апеляційну скаргу на нього, у якій, серед іншого, заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження з огляду на положення частини другої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у зв`язку з пропуском річного строку оскарження судового рішення.
3 жовтня 2024 року військова частина НОМЕР_1 через підсистему "Електроний суд" надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
Скаргу в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що оскаржувану ухвалу постановлено за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, оскільки адміністративна справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022 року отримано військовою частиною НОМЕР_1 через підсистему "Електронний суд" та зареєстровано лише 13 серпня 2024 року за вх. 588, разом з ухвалою про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі.
Відповідач указує, що звертаючись до суду з позовом, позивач порушив вимоги статей 44, 161 КАС України, оскільки до військової частини НОМЕР_1 матеріали позовної заяви не надходили, у зв`язку з чим відповідача позбавлено права на судовий захист. Крім того, електронний кабінет у підсистемі "Електронний Суд" військова частина НОМЕР_1 зареєструвала лише 30 жовтня 2023 року.
Заявник касаційної скарги вважає, що процесуальний строк об`єктивно пропущено з поважних причин, оскільки відповідач не знав про розгляд цієї справи. Крім того, військова частина виконувала завдання, необхідні для відвернення загрози, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та забезпечення національної безпеки і оборони, державної незалежності України та її територіальній цілісності, а за наказом Верховного Суду запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2022 року та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року.
Позивач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено позивачу 23 жовтня 2024 року о 03:04 год.
II. Мотиви Верховного Суду
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є необхідність перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, приписів частини другої статті 299 КАС України щодо підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Статтею 295 КАС України встановлені загальні правила обчислення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною другою статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).
За умовами частини другої статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
Отже, виходячи із приписів наведеної норми, Верховний Суд констатує, що після закінчення річного строку, суб`єкт владних повноважень втрачає право на апеляційне оскарження незалежно від поважності причин його пропуску, оскільки такий строк є преклюзивним. Виключенням з цього правила є лише випадки, передбачені частиною другою статті 299 КАС України, а саме:
- неповідомлення належним чином суб`єкту владних повноважень про розгляд справи, що має бути підтверджено належним та допустимими доказами;
- суб`єкт владних повноважень не був залучений до розгляду справи, в якій суд ухвалив судове рішення про його права та або обов`язки.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зауважує, що законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення прокурором або суб`єктом владних повноважень у зв`язку зі спливом річного строку, визначивши лише два випадки, на які ці обмеження не поширюються. Отже, у цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 299 КАС України, а саме:
а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи;
б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження з тих підстав, що суб`єкт владних повноважень не був залучений до участі у справі і суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
Отже, зміст указаної норми свідчить про те, що є виняток, згідно з яким річний строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, якщо апеляційну скаргу подано суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема від 4 лютого 2021 року у справі №160/9830/18 та від 25 травня 2022 року у справі №160/2192/19.
Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року розгляд справи було призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У матеріалах справи міститься супровідний лист від 21 квітня 2022 року про направлення судом Військовій частині НОМЕР_1 копії ухвали від 21 квітня 2022 року та примірника позовної заяви з додатками засобами поштового зв`язку. На цю ж адресу надалі судом було направлено і копію рішення по суті вимог.
Утім, матеріали справи не містять рекомендованих повідомлень про вручення такої кореспонденції Військовій частині НОМЕР_1, повернення поштового відправлення або інших доказів фактичного направлення вказаних документів відповідачу.
До суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 4 листопада 2022 року заявник звернувся 23 серпня 2024 року через підсистему "Електронний суд" (зареєстровано в суді 26 серпня 2024 року). Підстави пропуску строку обґрунтував тим, що строк апеляційного оскарження був пропущений військовою частиною НОМЕР_1 у зв`язку із виконанням завдань необхідних для відвернення загрози, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та забезпечення національної безпеки і оборони, державної незалежності України та її територіальній цілісності. Отже, відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 4 березня 2022 року, запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
З-поміж іншого, в апеляційній скарзі відповідач указав, що не отримував матеріалів позовної заяви, а електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" Військова частина НОМЕР_1 зареєструвала лише 30 жовтня 2023 року, що підтверджується відповіддю № 3055579 (а.с. 33).
Аналогічні доводи Військова частина НОМЕР_1 виклала і у касаційній скарзі.
Верховний Суд зауважує, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Тому доводи відповідача, з посиланням на запровадження воєнного стану, можуть бути підставою для поновлення пропущених процесуальних строків лише у разі доведення останнім існування дійсно об`єктивних та непереборних причин, що перешкоджали Військовій частині НОМЕР_1 оскаржити судове рішення з жовтня 2023 року, після реєстрації Електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд".
Штамп вхідної кореспонденції не є належним доказом того, що Військова частина НОМЕР_1 отримала повний текст оскаржуваного судового рішення лише 13 серпня 2024 року, оскільки указана на ньому дата свідчить лише про реєстрацію документа, а не його отримання. Інших належних та допустимих доказів, що підтверджують дату отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення заявником, не надано.
Водночас одним із ключових аргументів відповідача є те, що він не був повідомлений про розгляд цієї справи у будь-який належний спосіб.
Верховний Суд неодноразово вказував, що під час розгляду справи, суд повинен надати можливість учаснику справи ознайомитися з коментарями або доказами, наданими іншою стороною, оскільки саме на суд покладено обов`язок забезпечити сторонам можливість висловити свою точку зору, з приводу кожного документа, що міститься у справі, що розглядається. Отже, суди повинні пересвідчитися у тому, що їх процесуальні рішення або інші документи достатньо завчасно дійшли до сторін, та, у відповідних випадках, позиції сторін зафіксовані та описані у тексті судових рішень. У випадку, якщо судові документи належним чином не передаються під час судового процесу, то сторони позбавлені можливості захистити себе у судовому процесі.
У матеріалах справи відсутні будь-які документи, що спростовують доводи відповідача про неповідомлення його про розгляд справи.
Ураховуючи те, що питання обізнаності Військової частини НОМЕР_1 з матеріалами позовної заяви судом апеляційної інстанції не досліджувалося, як і не перевірялися аргументи відповідача про неповідомлення його про розгляд цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанцій застосовано приписи частини другої статті 299 КАС України без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, так як оскаржена ухвала суду не містить мотивів щодо доводів відповідача з приводу відсутності інформації про розгляд цієї справи.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судом апеляційної інстанції обставини.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії перевірки відповідності апеляційної скарги вимогам статті 296 КАС України та вирішення питання поновлення процесуального строку.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд