ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 335/7737/20
провадження № 51-3106км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 травня 2024 року у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080060001640, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, який проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч .1 ст. 115; ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
за ч. 1 ст. 115 КК України - на строк 13 років;
за ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 14 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк відбування покарання період перебування в місцях попереднього ув`язнення із часу затримання 20 червня 2020 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільні позови ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відповідно 700 000 грн і 600 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо арешту, процесуальних витрат, речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що 20 червня 2020 року приблизно о 03:20 він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля входу в кафе "Атмосфера", розташоване за адресою: бульв. Шевченка, 80, м. Запоріжжя під час конфліктної ситуації між ним і раніше знайомими йому ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яка виникла на ґрунті раптових неприязних стосунків, діючи умисно, з метою їх вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_11, тобто двох осіб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою плаского односторонньо-гострого розкладного ножа, що має колючо-ріжучі властивості, який він утримував у правій руці, завдав ним ОСОБА_10 одного удару в область грудної клітки, чим, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 2586 від 11 серпня 2020 року заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого настала смерть останнього. Також, діючи умисно з тією ж метою, не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_6 завдав одного удару вказаним ножем ОСОБА_11 в область грудної клітки, чим відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 02 вересня 2020 року № 421-к заподіяв останньому легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, однак не виконав усіх дій, які вважав необхідними для його вбивства унаслідок причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий учинив активний опір, відібравши в нього знаряддя злочину, і в подальшому смерть останнього не настала, так як його було своєчасно госпіталізовано до лікувального закладу та надано необхідну медичну допомогу.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 02 травня 2024 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_7, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник стверджує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а доведеність винуватості її підзахисного спростовується наявними доказами. Не погоджується з висновками суду про те, що тілесних ушкоджень завдано потерпілим одним ножем, при цьому посилається на висновок експерта від 19 серпня 2020 року № 8-614, відповідно до якого "сліди крові на ножі чорного кольору не містять генетичних ознак крові потерпілого ОСОБА_13". Зазначає, що під час допиту 22 серпня 2023 року в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 показав, що поранення потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 завдали дві різні особи.
Стверджує, що суд першої інстанції допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів, надавши перевагу показанням свідків сторони обвинувачення, які є зацікавленими особами, не в повному обсязі виклав показання свідка ОСОБА_14, проігнорувавши свідчення про те, що нападників було двоє.
Вважає недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 через те, що на момент проведення цієї слідчої дії свідок був неповнолітній, а йому не було забезпечено участь законного представника.
Захисник не погоджується з тим, що орган досудового розслідування не встановив, ким, у який момент, з якою метою було знищено сліди папілярних узорів на ножах чорного та сірого кольорів.
Стверджує, що суд першої інстанції не встановив знаряддя злочину, у вироку не зазначено, яким ножем (ножами) було завдано тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
Наголошує про розбіжності у показаннях потерпілого ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_19 під час проведення досудового розслідування, які згадані особи змінили в суді.
Зазначає, що на тілі ОСОБА_20 було виявлено десять тілесних ушкоджень, перелік яких наведено в п. 4 підсумкової частини висновку судово-медичної експертизи трупа, тілесних ушкоджень, які б відповідали другому удару ножем, як зазначено в протоколі проведення слідчого експерименту від 21 червня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_13, не виявлено.
Захисник вважає, що апеляційний суд не спростував тверджень захисника ОСОБА_12 про те, що довжина клинків досліджених ножів, навіть з додаванням максимально науково обґрунтованих невідповідностей у 4 см, є меншою, аніж виявлений під час експертизи трупа потерпілого раневий канал. Зазначає, що захиснику ОСОБА_12 було безпідставно відмовлено в допиті свідка ОСОБА_21 .
Зазначає, що протокол огляду місця події (трупа) від 20 червня 2020 року отриманий всупереч порядку, встановленого ч. 1 ст. 238 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Стверджує, що зі змісту протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 червня 2020 року ОСОБА_6 єдиний з трьох осіб зображений в одязі з капюшоном, а тому цей доказ є недопустимим.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, оскільки апеляційний суд належним чином своїх висновків не вмотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості її апеляційної скарги, обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції.
Зазначає, що суди не врахували наявності ножових поранень у нього на тілі, які утворилися під час сутички між ним та потерпілими.
Засуджений, посилаючись на практику Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, положення ст. 68 КК України, указує, що покарання, призначене за злочин, передбачений ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, не може перевищувати 10 років позбавлення волі, а тому вважає призначене йому покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та вимогам статей 368, 414 КПК України.
Стверджує, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що у порушення вимог статей 93, 223 КПК України до матеріалів справи було долучено речові докази - ножі з місця події, не перевірив показання свідка ОСОБА_22 та дані протоколу огляду місця події від 20 червня 2020 року.
Стверджує, що апеляційний суд не перевірив його доводів стосовно використання у вироку недостовірних фактичних даних, а саме не надав відповіді щодо висновку експерта № 1-529 ( на ножах не було виявлено папілярних узорів рук та відбитків пальців).
Зазначає, що ножі не було вилучено під час огляду місця події, вони були в іншому місці.
Стверджує, що слідчий експеримент з неповнолітнім свідком ОСОБА_14 не відповідає вимогам ст. 226 КПК України, оскільки під час проведення слідчої дії не було залучено законного представника неповнолітнього свідка.
Засуджений скаржиться на неналежну процедуру професійного правового захисту, оскільки захисники не обговорювали з ним тактику захисту, під час здійснення своєї діяльності не посилалися на правові висновки Верховного Суду, а тому вважає, що його захист адвокатами в судах першої та апеляційної інстанцій був неефективним.
Зазначає, що суд не досліджував постанови про призначення групи слідчих, у якій зазначено слідчого ОСОБА_23, який повідомив йому про підозру. На думку засудженого, повідомлення про підозру ухвалено неуповноваженою особою, що є порушенням приписів статей 17, 22 КПК України, ст. 19 Конституції України.
Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника і засудженого прокурор ОСОБА_24 просив залишити їх без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг засудженого та захисника, просив судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого і захисника підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, статтями 23, 91, 94 КПК України суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження та оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зважаючи на приписи ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку належно не виконав зазначених приписів закону.
З матеріалів провадження вбачається, що, не погоджуючись із постановленим вироком, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_7 подали в інтересах засудженого ОСОБА_6 апеляційні скарги, у яких, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі ОСОБА_7, стверджували про незаконність вироку щодо ОСОБА_6 через невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, захисник ОСОБА_7 на обґрунтування своїх вимог зазначила, що під час подій, які відбулися 20 червня 2020 року, обвинувачений також отримав ножове поранення, а саме колото-різану рану лівого стегна, був доставлений до лікарні, де отримав медичну допомогу. Проте органом досудового розслідування не було встановлено, ким та за допомогою якого предмета було завдано тілесне ушкодження обвинуваченому. Висновок експерта № 8-614 спростовує показання потерпілого ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_25, адже тілесні ушкодження ОСОБА_16 та ОСОБА_15 було завдано різними ножами, а тому не могли бути заподіяні однією людиною. Проте суд належної оцінки згаданому висновку експерта не надав. Отже, учинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, на думку захисника, не доведено належними доказами, ґрунтується на суперечливих свідченнях та не узгоджується з висновком експерта від № 8-614. Показання, надані свідком ОСОБА_25 під час допиту 20 червня 2020 року, суперечать його ж показанням, які він дав під час слідчого експерименту 20 червня 2020 року, та показанням, наданим потерпілим ОСОБА_11, і не узгоджуються з іншими доказами. Не встановлено послідовність ударів: хто першим отримав ножове поранення ОСОБА_26 чи ОСОБА_27, хто з них відібрав у нападника ніж та відкинув його у бік, різняться відомості щодо учасників бійки та послідовності їх дій. Суд першої інстанції не встановив та не зазначив у вироку, яким саме ножем було завдано поранення ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_12, зокрема, зазначала, що суд при ухваленні вироку взяв до уваги лише ті дані, на які вказували потерпілий ОСОБА_11 і свідок ОСОБА_25, котрі є рідним братами між собою та двоюрідними братами потерпілого ОСОБА_10, тобто є зацікавленими особами, які з метою приховування фактичних обставин справи, на думку захисника, надали недостовірні показання стосовно обставин події, кількості ударів ножем, кількості нападників, відмовилися в судовому засіданні відповідати на питання сторони захисту, що взагалі ставить під сумнів достовірність їх показань. Зазначає, що місцевий суд у вироку не в повному обсязі виклав показання свідка ОСОБА_14, а саме стосовно того, що нападників було двоє. Стверджує, що показання ОСОБА_14 узгоджуються з висновком експерта № 8-614, відповідно до якого на ножі сірого кольору сліди крові належать одній особі чоловічої статі та співпадають з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_11 та спростовують показання потерпілого ОСОБА_11, свідка ОСОБА_25 щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 саме обвинуваченим, оскільки вони зазначали про те, що в руках у ОСОБА_6 був ніж чорного кольору. Захисник зазначає, що суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів, надавши перевагу показанням свідків сторони обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції, формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив та не спростував твердження, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту,про те, що:
- висновок експерта № 8-614 (відповідно до якого сліди крові на ножі чорного кольору є змішаними, походять більш ніж від однієї особи, не містять генетичних ознак крові потерпілого ОСОБА_13, але містять ознаки крові трупу ОСОБА_20, на ножі сірого кольору сліди крові людини належать одній особі чоловічої статі, співпадають з генетичними ознаками крові потерпілого ОСОБА_13 і не співпадають з генетичними ознаками крові трупу ОСОБА_20 ) спростовує висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_6 використав наявний у нього розкладний ніж, яким завдав удар ОСОБА_15 в область грудної клітини, а також завдав удар вказаним ножем в область грудної клітини справа ОСОБА_16 ;
- тілесні ушкодження ОСОБА_16 та ОСОБА_15 було заподіяно різними ножами, а отже не могли бути завдані однією людиною;
- суд першої інстанції не в повному обсязі виклав показання свідка ОСОБА_14, які він давав у судовому засіданні 22 серпня 2023 року, зокрема, суд не взяв до уваги свідчення про те, що нападників було двоє, один з них підійшов зі спини й поранив потерпілого ОСОБА_13 у плече ножем з білим лезом, а інший, котрим був ОСОБА_6, завдав ушкодження потерпілому ОСОБА_15 ножем із чорним лезом; нападники були одягнуті в футболки різного кольору, обличчя другого нападника свідок не розгледів, свої показання не змінював, всі учасники бійки мали із собою ножі;
- показання свідка ОСОБА_14 про те, що нападників було двоє, узгоджуються з висновком експерта від 19 серпня 2020 року № 8-614;
- показання, надані свідком ОСОБА_25 під час допиту 20 червня 2020 року, суперечать його ж показанням, які він дав ним під час слідчого експерименту 20 червня 2020 року, та показанням потерпілого ОСОБА_13 і не узгоджуються з іншими доказами. Так, потерпілий ОСОБА_28, під час проведення слідчого експерименту, на питання слідчого, чи були в нього та його братів, ОСОБА_20 та ОСОБА_19, колото-ріжучі предмети, дав однозначну заперечливу відповідь (протокол проведення слідчого експерименту від 21 червня 2020 року, стенограма до протоколу). Зі слів потерпілого ОСОБА_13, ОСОБА_15 завдав два ножових поранення. Під час допиту в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_28 змінив свої свідчення, визнав, що із собою у нього був ніж сріблястого кольору, який він при вході в кафе здав охороні, а перед від`їздом (до лікарні) хтось із охоронців повернув його особисті речі, ключі від автомобіля, ніж, однак у зв`язку зі стресом та крововтратою він їх загубив. Натомість свідок ОСОБА_29 під час проведення слідчого експерту на питання слідчого, чи були у нього та його братів ОСОБА_20 та ОСОБА_13, а також у ОСОБА_30 колото-ріжучі предмети, зазначив, що у ОСОБА_13 із собою був ніж сріблястого кольору, який під час бійки випав з кишені (протокол проведення слідчого експерименту від 21 червня 2020 року, стенограма до протоколу). Зі слів свідка ОСОБА_19, ОСОБА_15 завдав три ножові поранення. Місцевий суд не надав оцінки суперечностям у їх показаннях;
- не встановлено послідовності ударів, а саме хто першим отримав ножове поранення - ОСОБА_26 чи ОСОБА_27, хто з них відібрав у нападника ніж та відкинув його у бік, також різняться відомості щодо учасників бійки;
- суд першої інстанції не встановив знаряддя злочину, у вироку не зазначено, яким ножем (ножами) було завдано тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ;
- на тілі ОСОБА_20 було виявлено десять тілесних ушкоджень, перелік яких зазначено в п. 4 підсумкової частини висновку судово-медичної експертизи трупа, суд цьому оцінки не надав;
- показання обвинуваченого ОСОБА_6 узгоджуються із висновком експерта від 23 липня 2020 року № 689, відповідно до якого в обвинуваченого підтверджується наявність численних тілесних ушкоджень, зокрема й колото-різана рана лівого стегна;
- апеляційний суд належно не перевірив доводів захисників про те, що вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, не доведено належними доказами, ґрунтується на суперечливих свідченнях та не узгоджується з висновком експерта № 8-614.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_12 без задоволення, своїх висновків належним чином не вмотивував, не зазначив підстав, з яких апеляційні скарги у відповідній частині визнано необґрунтованими.
Викладені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави стверджувати, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_6, чим порушив право учасників процесу на об`єктивний, неупереджений розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України при розгляді провадження в апеляційному порядку, що перешкодило суду постановити законне й обґрунтоване рішення, та відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.
Крім того, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_12 про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження. Мотивами вказаної відмови стала відсутність підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України. Проте вказана відмова є невмотивованою.
Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту та в касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7, вирішити питання щодо повторного дослідження обставин та доказів відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, здійснити апеляційний розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
З урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги, що колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку доводам касаційних скарг в іншій частині, оскільки таку оцінку можливо надати після усунення зазначених недоліків, у зв`язку з чим касаційні скарги засудженого і захисника підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України, під час якого суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд