ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 491/1073/22
провадження № 51-4095км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ширяївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022162360000300, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше судимого: вироком Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 14 грудня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 126-1 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк на 2 роки 1 місяць.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо співмешканки ОСОБА_8, яке призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої за обставин, детально наведених у судових рішеннях.
Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_7, будучи тричі притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо співмешканки ОСОБА_8 (за постановами Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня, 30 серпня та 20 вересня 2022 року), продовжив систематично вчиняти домашнє насильство щодо неї.
Так, 08 жовтня 2022 року, біля 10:00 години, ОСОБА_7, перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_8, що по АДРЕСА_3, вчинив відносно останньої акт психологічного домашнього насильства, що виразився у формі нецензурних висловлювань і словесних образ на адресу потерпілої, чим завдав шкоди її психологічному здоров`ю.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, стверджує, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад інкримінованого злочину, а тому місцевий суд безпідставно не закрив кримінальне провадження.
На переконання сторони захисту, місцевий суд не надав належної оцінки тому, що епізод домашнього насильства, який мав місце 08 жовтня 2022 року і після якого потерпіла звернулася до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, не доведений належними та допустимими доказами.
Враховуючи це, захисник стверджує, що притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за попередні випадки, за які обвинувачений вже був притягнений до адміністративної відповідальності, фактично є притягненням його до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказане, в порушення вимог статей 370 і 419 КПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту і не мотивував своїх висновків, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.
На касаційну скаргу прокурор подав письмові заперечення, в яких указує на безпідставність викладених у ній доводів і наголошує на законності і обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
З огляду на наведені положення процесуального закону, неповнота судового розгляду та невірне, на думку касатора, встановлення фактичних обставин не може бути предметом перевірки Суду. Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У своїй касаційній скарзі сторона захисту вважає, що оскільки засуджений був притягнутий до адміністративної відповідальності за три епізоди домашнього насильства, які мали місце 01 грудня 2021 року, 11 червня 2022 року, 20 червня 2022 року, а скоєння епізоду 08 жовтня 2022 року, на їх думку, не доведено поза розумним сумнівом, то дії ОСОБА_7 не можна кваліфікувати за ст. 126-1 КК України, оскільки має місце подвійне притягнення його до юридичної відповідальності.
Такі доводи є безпідставними виходячи із наступного.
Статтею 126-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Ознакою об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення є систематичність фізичного, психологічного та економічного насильства, застосовуваного до подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Сама ж систематичність характеризується як кількісним критерієм (багаторазовість періодично здійснюваних дій), так і якісним, яким є взаємозв`язок, внутрішня єдність, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно певного потерпілого чи потерпілих.
За вчинення одиничних діянь, які мають ознаки домашнього насильства, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, винувата особа може бути притягнута до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Іншими словами адміністративним проступком, відповідальність за який наступає за ст. 173-2 КУпАП, може визнаватися вчинення домашнього насильства, яке не є тривалим чи систематичним.
Натомість систематичність як ознака кримінально-караного діяння означає повторюваність тотожних чи схожих дій чи бездіяльності, кожне з яких само по собі може створювати враження незначного, але їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набувають ознак кримінального правопорушення, призводячи до наслідків, визначених диспозицією ст. 126-1 КК України (фізичні або психологічні страждання, розлади здоров`я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя).
Тобто для кваліфікації дій винуватої особи важливо, що насильницькі дії вчиняються систематично, а систему може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена у ст. 126-1 КК України, так і різна варіативність поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо однієї і тієї самої потерпілої особи чи осіб.
При цьому кількісний критерій систематичності як ознака домашнього насильства полягає в учиненні трьох і більше актів насильства, про що раніше зазначав Верховний Суд (справа №583/3295/19, провадження №51-6189км20).
Ця ознака кримінального правопорушення поряд з іншими, визначеними ч. 1 ст. 91 КПК України, підлягає доказуванню в установленому законом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Разом з цим ст. 84 КПК Українивизначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту домашнього насильства якимось певним видом доказів. Діяння та наслідки, зазначені у ст. 126-1 КК України, підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК України.
Тобто факт документування домашнього насильства має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази, тому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факти актів насильства. Відповідно систематичність домашнього насильства, яке наполегливо продовжує вчиняти винувата особа, у тому числі, але не виключно, може бути підтверджена попереднім притягненням її до адміністративної відповідальності не менше двох разів за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.
За таких обставин те, що особу раніше притягували до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, не виключає наявності в її діях складу кримінального правопорушення, якщо вона продовжує вчиняти домашнє насильство, кількість епізодів яких загалом не менше трьох і ці систематичні дії потягли наслідки, визначені ст. 126-1 КК України.
Тобто попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за умови подальшої повторюваності вчинення протиправних дій щодо певної потерпілої особи чи осіб і настання конкретних наслідків, які визначені законодавцем як більш тяжкі, ніж ті, що зазначені в законодавстві України про адміністративні правопорушення, не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а підтверджує систематичність дій винуватої особи.
У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять скоєння обвинуваченим систематичного домашнього насильства, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої.
З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самого обвинуваченого, який хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував того факту, що між ним та ОСОБА_8 виникали сварки та скандали і він декілька разів притягувався до адміністративної відповідальності за частинами 1 і 2 ст. 173-2 КУпАП.
Також суд взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_8, яка повідомила, що в грудні 2021 року та червні 2022 року викликала працівників поліції з приводу вчинення обвинуваченим насильства в сім`ї, які за вказаними фактами щодо обвинуваченого складали протоколи про адміністративні правопорушення. В грудні 2021 року обвинувачений завдав їй тілесні ушкодження, за що був засуджений вироком суду. У жовтні 2022 року, після чергових протиправних дій ОСОБА_7, вона звернулася по поліції із заявою про скоєння злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України; показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які підтвердили, що ОСОБА_7 систематично, протягом тривалого часу вчиняє домашнє насильство щодо ОСОБА_8, яке проявляється не тільки у образах та погрозах, а й у реальному заподіяні тілесних ушкоджень.
Поміж цього, суд послався на ряд письмових доказів: заяву ОСОБА_8 про скоєння щодо неї злочину, у якій йдеться про те, що ОСОБА_7 систематично застосовує до неї домашнє насильство, в наслідок чого вона отримала нервовий зрив; копії постанов Котовського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2022 року, 30 серпня 2022 року, 20 вересня 2022 року про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП; дані висновку судово-психіатричного експерта № 506 від 26 жовтня 2022 року, які підтверджують те, що внаслідок тривалого періоду вчинення протиправних дій з боку ОСОБА_7 у потерпілої ОСОБА_8 розвинулися психічні порушення невротичного регістру у вигляді "Пролонгованої депресивної реакції, що супроводжується суїцидальною налаштованістю та емоційною нестійкістю", (тобто розладу адаптації, що триває більш ніж 6 місяців та відповідає діагностичним критеріям рубрики Г 43.21 за міжнародною кваліфікацією хвороб 10 - го перегляду), виникнення яких знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку із шкодою, внаслідок скоєних відносно неї протиправних дій.
З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.
Таким чином, місцевий суд встановив, що вчиняючи домашнє насильство щодо своєї колишньої співмешканки ОСОБА_8, ОСОБА_7 кожного разу (01 грудня 2021 року, 11 червня 2022 року, 20 червня 2022 року) завдавав шкоди її психологічному здоров`ю, проте він продовжив свої протиправні дії, та 08 жовтня 2022 року знову вчинив домашнє насильство, і систематичність такого застосованого до потерпілої психологічного насильства викликало у неї психічні страждання та погіршення якості її життя.
Апеляційний суд перевірив висновки місцевого суду щодо кваліфікації дій та доведеності винуватості ОСОБА_7, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.
Суд не приймає доводи сторони захисту про те, що окремий епізод протиправних дій засудженого не було доведено поза розумним сумнівом, оскільки домашнє насильство майже ніколи не становить собою окремий епізод, а охоплює кумулятивне та взаємопов`язане фізичне, психологічне, сексуальне, емоційне, вербальне та фінансове насильство щодо близького члена сім`ї чи партнера, наслідки якого виходять за межі обставин окремого епізоду.
Повторення послідовних епізодів насильства в особистих стосунках становить собою особливий контекст і динаміку домашнього насильства. Це триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент лягає в основу більш загального зразку поведінки.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо кількості епізодів домашнього насильства ОСОБА_7 над ОСОБА_8, колегія суддів касаційного суду погоджується із тим, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ст. 126-1 КК України, а підстав вважати що у даному випадку мало місце порушення принципу юридичної відповідальності "non bis in idem" - немає.
Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
Призначене ОСОБА_7 покарання є співмірним характеру вчинених ним протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винного та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд