ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 334/11730/23
провадження № 51-3160км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженої
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 на вирок Запорізького апеляційного суду від 3 червня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Лисичанська Сєвєродонецького району Луганської області, зареєстрованої в цьому АДРЕСА_1 та жительки АДРЕСА_2,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2024 року ОСОБА_5 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватою у вчиненні за викладених у вироку обставин крадіжки в умовах воєнного стану.
Як установив суд, 30 листопада 2023 року приблизно о 13:25 ОСОБА_5, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 під приводом надання соціальної допомоги пенсіонерам, викрала належні ОСОБА_7 3000 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Запорізький апеляційний суд 3 червня 2024 року, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував згаданий вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, за її змістом, засуджена ОСОБА_5 просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК змінити вирок суду апеляційної інстанції і пом`якшити покарання, застосувавши положення ст. 69 КК. Аргументуючи свою вимогу, скаржниця зазначає, що згаданий суд повною мірою не врахував усіх даних про її особу та пом`якшуючих покарання обставин, зокрема, що вона на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, є внутрішньо переміщеною особою, невиліковно хвора, має на утриманні малолітню дитину, вчинила кримінальне правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих сімейних обставин, щиро розкаялася, завдану потерпілому шкоду компенсовано.
На касаційну скаргу прокурор ОСОБА_8, яка брала участь у суді першої інстанції, подала заперечення. У них, акцентуючи на наявності інших кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_5, оголошенні її в розшук після звільнення з-під варти і на вчиненні 30 листопада 2023 року знову злочину проти власності, авторка звернення наполягає на тому, що призначене за вироком апеляційного суду покарання є справедливим.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджена підтримала касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація діяння за ч. 4 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи засудженої про надмірну суворість заходу примусу, призначеного апеляційним судом, не можна визнати прийнятними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Обираючи ОСОБА_5 захід примусу, апеляційний суд дотримався наведених законодавчих положень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд відповідно до ст. 65 КК урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії тяжких; дані про особу ОСОБА_5, котра визнала провину, не перебуває на спеціальних обліках, позитивно характеризується за місцем проживання.
Разом із цим суд узяв до уваги той факт, що засуджена вчинила злочин стосовно особи похилого віку (1927 року народження), і таке відповідно до ст. 67 КК визнав обтяжуючою покарання обставиною. Також, дослідивши наявні у справі дані, суд апеляційної інстанції з`ясував, щовикрадені гроші повернули потерпілому працівники правоохоронних органів, скрутне становище ОСОБА_5 пов`язане з непрацевлаштуванням, а її малолітній син проживає в м. Харкові разом із дочкою останньої.
Зваживши на все це, фактичні обставини кримінального правопорушення, апеляційний суд із додержанням принципу індивідуалізації визначив ОСОБА_5 покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст.185 КК.
Колегія суддів вважає неспроможними аргументи скаржниці про наявність достатніх підстав для застосування ст. 69 вказаного Кодексу. Як випливає зі змісту цієї норми матеріального права, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Проте таких обставин суд апеляційної інстанції не встановив. Наведені засудженою дані про її особу самі собою не впливають на ступінь тяжкості діяння і не знижують його істотно. Отже, і немає підстав для призначення ОСОБА_5 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 185 КК.
Щодо посилань скаржниці на незадовільний стан здоров`я, то таке не зумовлює обов`язкової зміни оспорюваного рішення. Натомість питання про звільнення особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК.
Водночас, як слушно йдеться у запереченнях на касаційну скаргу, ОСОБА_5 схильна до протиправної поведінки, за наявними в Єдиному державному реєстрі судових рішень даними вона впродовж 2023 року вчинила низку крадіжок грошей в осіб похилого віку, за що була засуджена вироками Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2024 року та Октябрського районного суду м. Полтави від 3 липня 2024 року, які набирали законної сили.
Таким чином, обраний ОСОБА_5 захід примусу є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати призначене їй покарання явно несправедливим через суворість, про що твердиться в касаційній скарзі, немає.
Істотних порушень норм права у кримінальному провадженні під час здійснення перевірки судом касаційної інстанції не встановлено.
Тому подану засудженою касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів