ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 758/6166/22
Провадження № 51-4710км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілих ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7,
ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілих адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року у кримінальному провадженні № 62021000000000932 від 01.11.2021 щодо
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Павлівка-1 Тальнівського району Черкаської області, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ст. 340 КК України, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 ст. 365 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року було задоволено клопотання сторони захисту та звільнено ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч.1 ст. 49 КК України (в редакції станом на 30.11.2013) у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ст. 340 КК України, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 ст. 365 КК України, а кримінальне провадження стосовно нього, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62021000000000932 від 01.11.2021, закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_12, ГУ Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_12, ГУ Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_12, ГУ Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби в Україні в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
Процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 25 120,00 грн віднесено на рахунок держави.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 липня 2024 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Посилається на те, що судом при звільненні ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й при закритті кримінального провадження не було встановлено, чи вчинив ОСОБА_12, інкриміновані йому кримінальні правопорушення, чи винуватий він у їх вчиненні, чи достатньо доказів, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення.
Вказує, що ст. 49 КК України передбачає дві обов`язкові умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, а саме вчинення особою кримінального правопорушення та сплив строків давності, однак судом визначено лише другу умову й не було встановлено факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Стверджує, що суд повинен був дослідити всі докази, які були надані стороною обвинувачення, надати їм оцінку та визначити, чи вчинено ОСОБА_12 кримінальні правопорушення, й за наявності підстав застосувати положення ст. 49 КК України, однак суд, не надавши оцінку дослідженим доказам, безпідставно застосував положення ст. 49 КК України.
Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд належним чином не розглянув викладених у ній доводів, не навів переконливих мотивів для їх спростування.
Також прокурор вказує, що в ухвалі апеляційного суду від 23.07.2024 міститься посилання на зміст ст. 49 КК України в частині того, що особа підлягає звільненню від відповідальності, якщо з дня вчинення нею тяжкого злочину минуло 10 років, але надалі апеляційний суд вдається до формулювання висновку, що на час ухвалення судового рішення строк давності, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, минув, підстави для його зупинення чи переривання відсутні, але відповідно до вимог ст. 49 КК України строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності розраховується не від дати вчинення кримінального правопорушення, яка зазначена прокурором в обвинувальному акті, а саме з дня вчинення особою кримінального правопорушення.
Крім того, суд апеляційної інстанції помилково стверджує, що вимоги про негайний розгляд клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності означають обов`язок суду його задовольнити, оскільки, на думку прокурора, відповідне клопотання підлягає задоволенню лише за наявності усіх вимог, визначених статтями 44, 49 КК та положеннями КПК України.
Тому вважає, що апеляційним судом неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, а саме здійснено неправильне тлумачення положень ст. 49 КК України, що суперечить її змісту, й згідно з положеннями п. 3 ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
У касаційній скарзі представник потерпілих адвокат ОСОБА_6 в інтересах потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_12, ухвалити рішення про залишення без задоволення клопотання про звільнення ОСОБА_12 від кримінальної відповідальностій призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд при ухваленні рішення про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не встановив, чи мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_12, чи містять вони склад кримінальних правопорушень, чи винувата згадана особа у вчиненні цих кримінальних правопорушень й чи підлягає покаранню за їх вчинення.
Також в ухвалі суду першої інстанції не зазначено, які докази досліджено, й не описано, які саме обставини встановлюють ці докази, що є порушенням п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України. Суд апеляційної інстанції не виправив ці недоліки судового рішення суду першої інстанції.
Вказує, що суд у порушення вимог ч. 1 ст. 126 КПК України та без урахування практики Верховного Суду безпідставно відніс процесуальні витрати на залучення експертів на рахунок держави, а не стягнув з обвинуваченого.
Суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих не усунув зазначені недоліки судового розгляду й істотні порушення кримінального процесуального закону, лише формально пославшись на необхідність негайного розгляду клопотань про звільнення особи від кримінальної відповідальності, як це передбачено ч. 4 ст. 284 КПК України, тому безпідставно залишив ухвалу суду першої інстанції без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подані касаційні скарги.
Представник потерпілих ОСОБА_6 також підтримала обидві касаційні скарги, уточнивши, що не підтримує доводи своєї касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних рішень в частині вирішення питання стосовно відшкодування процесуальних витрати, оскільки представник з`ясувала практику об`єднаної палати ККС ВС з цього питання.
Захисники заперечили проти задоволення поданих касаційних скарг.
Іншим учасникам судового провадження були надіслані повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Доводи касаційних скарг про безпідставність звільнення ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України є необґрунтованими.
За правилами ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
У ч. 4 ст. 286 КПК України визначено: якщо під час здійснення судового розгляду щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Якщо обвинувачений погоджується зі звільненням від кримінальної відповідальності, суд, встановивши, що строк давності минув, заслухавши думки потерпілих та інших учасників, зобов`язаний закрити кримінальне провадження у зв`язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК).
Таке звільнення застосовується ухвалою суду, в якій не вирішується питання винуватості або невинуватості особи. Встановлюючи сплив строку давності, суд виходить з дати вчинення кримінального правопорушення, зазначеної в обвинувальному акті, не встановлюючи самостійно дату його вчинення, як і сам факт вчинення правопорушення, оскільки це вимагає повного дослідження доказів для встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ст. 340 КК України, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41 ч. 2 ст. 365 КК України, які були вчинені 30.11.2013.
У судовому засіданні від захисників обвинуваченого ОСОБА_12 надійшло клопотання про закриття кримінального провадження на підставі положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, яке було підтримано обвинуваченим, й ним була надана згода на закриття провадження з підстав, передбачених ст. 49 КК України.
Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції станом на 30.11.2013) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості, десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
Санкцією статті 340 КК України (в редакції станом на 30.11.2013) встановлено покарання у вигляді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п`яти років, або позбавлення волі на той самий строк. З огляду на положення ч. 3 ст. 12 КК України (у редакції станом на 30.11.2013) указане кримінальне правопорушення відносилось до злочинів середньої тяжкості, а отже строк притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_12 за указане кримінальне правопорушення сплив 30.11.2018 (п`ять років).
Санкцією частини 2 статті 365 КК України (в редакції станом на 30.11.2013) встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п`ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З огляду на положення ч. 4 ст. 12 КК України (у редакції станом на 30.11.2013) указане кримінальне правопорушення відносилось до тяжкого злочину, а отже строк притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_12 за указане кримінальне правопорушення сплив 30.11.2023 (десять років).
Таким чином, на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України минуло більше десяти років від дати вчинення інкримінованих йому діянь.
При цьому, як вказано в ухвалі місцевого суду, будь-яких доказів того, що строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності переривався чи зупинявся, у матеріалах справи немає. Об`єктивних даних про це не надано й в ході касаційного розгляду.
Отже, у суду були підстави для закриття кримінального провадження та звільнення ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст.49 КК України, що є обов`язком суду, оскільки захисник подав відповідне клопотання, яке було підтримано обвинуваченим.
У постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16 зазначено, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження як під час підготовчого судового засідання, так і в ході судового розгляду в загальному порядку, керуючись положеннями ст. 49 КК України, а вирішення при цьому питання про винуватість або невинуватість особи законом не передбачено.
За змістом статей 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Зазначене узгоджується із позицією, яка викладена в постанові ККС ВС від 29 липня 2021 року (справа № 552/5595/18, провадження № 51-5289км19).
Також при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення особою певного кримінального правопорушення.
Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17 вказала, що згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).
Також не вбачаються обґрунтованими й доводи про те, що суд безпідставно відніс на рахунок держави процесуальні витрати, а не стягнув їх з обвинуваченого.
Процесуальні витрати - це передбачені кримінальним процесуальним законом затрати, які виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, понесені органами досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками кримінального провадження.
Положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України.
За приписами ст. 118 КПК України одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов`язані із залученням експертів.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із залученням, зокрема експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам з Державного бюджету України.
Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17) сформулювала висновок з цього питання, який полягає в тому, що в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрите на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Посилання у касаційній скарзі представника потерпілих на необхідність врахування правової позиції, висловленої у постанові ККС ВС від 01.02.2024 у справі 930/497/23, якою при закритті кримінального провадження з нереабілітуючих підстав встановлена необхідність стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого, є нерелевантним, оскільки у цьому судовому рішенні не йдеться про розподіл процесуальних витрат у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України.
Крім цього, закриття кримінального провадження у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Разом із тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК України вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні по суті заявлених вимог можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Тому, у разі постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Така позиція узгоджується із практикою Верховного Суду (постанови від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, від 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к, від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, від 10 січня 2022 року у справі № 661/2681/18, від 19 грудня 2023 року у справі378/1005/20, від 08 травня 2024 року у справі № 376/2282/21).
Колегія судів також вважає за необхідне відзначити, що, як убачається з матеріалів справи, після надходження від захисників клопотання про звільнення ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності, у судовому засіданні була оголошена перерва, на адресу усіх потерпілих було направлено відповідне повідомлення і роз`яснено право висловити свою позицію щодо клопотання до наступного судового засідання (т. 12 а.п. 124-133).
Від представника потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_6 надійшло заперечення на вказане клопотання, а також потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в судовому засіданні безпосередньо висловлювали свою думку щодо заявленого клопотання (т. 12 а.п. 135-138).
З огляду на указане вище Верховний Суд дійшов висновку, що розгляд указаного вище питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції був здійснений відповідно до вимог КК і КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілих, належно проаналізував доводи їхніх апеляційних скарг, надав на них відповіді згідно з вимогами КПК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, а також аспектів неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд