ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 369/17930/21
провадження № 51-5246км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст.115; ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Києво-Святошинський районний суд Київської області вироком від 14 березня 2024 року засудив ОСОБА_7 до покарання: за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК ? у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК ? у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Вирішив питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком 1 серпня 2021 року близько 2:30 ОСОБА_7, перебуваючи на автомобільній дорозі поблизу будинку № 2/1 на вул. Київській у с. Крюківщина Бучанського району Київської області, маючи прямий умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_8 з корисливих мотивів, тобто на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, посягаючи на найвищу соціальну цінність - життя людини, усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою подальшого заволодіння із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я належним ОСОБА_8 майном, яке було при ньому, використовуючи частину клинка від ножа напав на ОСОБА_8, завдав йому по одному удару в ділянку шиї справа, надключичну ділянку зліва та чотирьох колото-різаних ран у ліву виличну ділянку та ліву щоку. Захищаючись від подальших ударів ОСОБА_8 підняв руки перед собою, а ОСОБА_7 заподіяв різані рани лівої та правої кистей. Потім ОСОБА_7 узяв у руки камінь і завдав численних ударів ОСОБА_8 у лобну ділянку та ніс.
Далі, реалізовуючи корисливий мотив, ОСОБА_7 заволодів належними ОСОБА_8 речами: карткою банку "Монобанк", на рахунку якої коштів не було, грошовими коштами в сумі 645 грн; грошовими коштами номіналом по 1 дол. США, що відповідно до курсу НБУ станом на 1 серпня 2021 року становить 53,62 грн; сумкою виробника "Vintage" вартістю 325,80 грн; гаманцем виробника "Wittchen" вартістю 891 грн; електронною системою нагрівання тютюну "IQOS lil SOLID" вартістю 539,10 грн; ігровою консоллю марки "Sony Play-Station PS4" вартістю 9179,10 грн; окулярами для постійного користування в побуті з лінзами виробника "Comfutron 1.6" та оправою виробника "ID Glosses" вартістю 901,60 грн; загальна вартість цих речей згідно із судово-товарознавчою експертизою від 28 жовтня 2021 року № 4155/21 становить 11 836,60 грн. Утримуючи при собі викрадене майно, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, чим заподіяв ОСОБА_8 матеріальні збитки на загальну суму 12 535,22 грн.
На місці події ОСОБА_7 учинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а саме вбивства з корисливих мотивів ОСОБА_8, але не зміг завершити цей злочин із причин, що не залежали від його волі, оскільки останньому було вчасно надано допомогу.
Крім цього, ОСОБА_7 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій) та поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно висновку судово-медичного експерта від 18 листопада 2021 року № 270/Д у ОСОБА_8 наявні такі тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя; колото-різані рани, що відносяться до легких тілесних ушкоджень та спричинили короткочасний розлад здоров`я, оскільки для їх загоєння необхідний термін більше 6, але менше 21 дня; садна, які належать до легких тілесних ушкоджень.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2024 року вирок місцевого суду залишив без зміни.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник просить скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд, при цьому зазначає, що це рішення ухвалено без детальної перевірки доводів і без дослідження доказів, викладених у скарзі, а також указує про неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
На думку захисника, висновки апеляційного суду щодо винуватості засудженого в учиненні злочинів не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, адже суд взяв до уваги одні докази й без належного мотивування відкинув інші, які вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак перевищення меж необхідної оборони. Показання потерпілого, що засуджений напав на нього в автомобілі, та висновки експертиз не доводять вчинення засудженим злочину, оскільки містять суперечності між собою в частині хронології та способу скоєння кримінального правопорушення.
Указує на порушення вимог ч. 3 ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), адже стороні захисту не було надано доступ до речових доказів. Водночас наголошує, що матеріали провадження не містять розписок про ознайомлення з речовими доказами.
Акцентує на порушенні місцевим судом вимог ч. 5 ст. 364 КПК, якою передбачено можливість під час судових дебатів у разі необхідності подати нові докази, відновити з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірити їх доказами, однак у цьому кримінальному провадженні суд, повертаючись на стадію дослідження доказів, не взяв до уваги, що сторона обвинувачення виявила бажання залучити не нові докази, а дослідити ті докази, які вона забула надати суду.
Захисник посилається на те, що рішення апеляційного суду не містить підстав відмови в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, які спростовують обвинувачення засудженого.
Посилаючись на порушення вимог ст. 99 КПК, сторона захисту вказує, що залучені копії квитанцій про витрати на придбання ліків не пов`язані з отриманими тілесними ушкодженнями, оскільки відсутні рекомендації лікаря на їх придбання.
Крім того, суду не надано оригінали документів та квитанцій, які підтверджують витрати.
Звертає увагу на порушення апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 392 КПК, оскільки ним не перевірено його доводів щодо ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 липня 2023 року, якою необґрунтовано відмовлено в задоволенні відводу складу суду.
Наголошуючи на відсутності в діях засудженого складів злочинів, передбачених статей 115, 187 КК, указує на необхідність установлення хронології подій та встановлення послідовності дій потерпілого і засудженого, адже саме встановлення обставини щодо того, хто перший напав, дає відповідь про правильне застосування норм закону у вигляді замаху на вбивство чи перевищенні меж необхідної оборони. При цьому акцентує, що конфлікт відбувся в салоні машини і першим напав саме потерпілий, нанісши ОСОБА_7 удари, від яких останній отримав поранення, і його кров була виявлена в салоні автомобіля, а також, що в салоні машини не було крові потерпілого, а лише на вулиці, що вказує на їх подальшу боротьбу на вулиці.
До того ж зазначає, що об`єктивна та суб`єктивна сторони злочину у вигляді замаху на вбивство та вчинення розбійного нападу відсутні, оскільки встановлені обставини та докази вказують, що потерпілий перший напав на засудженого.
Стверджує, що докази вказують на наявність у діях ОСОБА_7 перевищення меж необхідної оборони.
У касаційній скарзі містяться й інші доводи, які стосуються незгоди з фактичними обставинами кримінальних правопорушень, установленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали скаргу, просили скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у місцевому суді.
Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Представник потерпілого ОСОБА_8 ? адвокат ОСОБА_9 просив касаційний розгляд проводити без їх участі, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Представник потерпілої ОСОБА_10 ? адвокат ОСОБА_11 просила касаційний розгляд проводити без їх участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого та прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами попередніх інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту.
Значна частина доводів захисника зводиться до того, що він оспорює встановлені судами фактичні обставини, втім, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недостовірність доказів, не враховує, що на підставі статей 433, 438 КПК ці обставини не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому доводи щодо цього не перевіряються.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі.
Свій висновок щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень суди належним чином умотивували.
Доводи про порушення вимог ст. 290 КПК, а саме не відкриття стороні захисту в порядку цієї статті речових доказів, зокрема клинка від ножа та каменю, є безпідставними та були предметом перегляду судів попередніх інстанцій. При цьому суди правильно вказали, що 14 грудня 2021 року стороні захисту було відкрито матеріали досудового розслідування. Відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування засуджений та його захисник не мали жодних зауважень, при цьому вказали, що з матеріалами кримінального провадження ознайомилися та не були обмежені в часі.
Крім того, як зауважив апеляційний суд, до протоколу про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування було додано перелік матеріалів провадження, у якому містяться постанови про визнання та приєднання речових доказів, протокол огляду предметів й інші процесуальні документи досудового розслідування.
Частина 3 ст. 290 КПК зобов`язує прокурора або слідчого за його дорученням надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
До того ж, на орган досудового розслідування покладено обов`язок дати можливість сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно ознайомитися із речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони.
Отже, сторона захисту не була позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед органом досудового розслідування питання про ознайомлення з тими чи іншими речовими доказами.
Разом з тим речові докази, зокрема клинок від ножа та камінь,було оглянуто в судовому засіданні без будь-яких обмежень.
Зазначена позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 688/2831/17.
Також Суд не бачить істотних порушень вимог ч. 5 ст. 364 КПК, оскільки, як видно із журналу судового засідання, на що звернув увагу апеляційний суд, за клопотанням прокурора було досліджено нові докази, які місцевий суд не розглядав у попередніх засіданнях. У зв`язку із цим суд діяв відповідно до вимог указаної норми закону.
Дійсно, в ухвалі апеляційного суду не відображено спростування доводів про те, що судовий розгляд у суді першої інстанції було здійснено колегією суддів, яка підлягала відводу. Однак колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що в цьому конкретному кримінальному провадженні це не є істотним порушенням вимог КПК і безумовною підставою для скасування судового рішення з огляду на таке.
Як в апеляційній, так і в касаційній скаргах захисник не наводить беззаперечних фактичних даних, які не було враховано судом першої інстанції під час розгляду заяви про відвід і ставлять під сумнів законність прийнятого рішення згаданим судом щодо цього питання. Згідно з ухвалою місцевого суду під час розгляду заяви про відвід колегії суддів було встановлено, що захисник на обґрунтування своїх доводів про відвід посилався фактично на незгоду з прийнятим процесуальними рішеннями, уважав їх прийнятими з порушенням вимог КПК, а тому судді були упередженими. На думку колегії суддів ухвала про відмову в заявленому відводі є вмотивованою та аргументованою, а захисник не навів беззаперечних доводів, які спростовують указані висновки.
Із матеріалів кримінального провадження та звукозаписів судових засідань не видно, що місцевий суд був упередженим та сприяв стороні обвинувачення, адже він давав можливість учасникам процесу реалізовувати свої права, досліджувати докази, заявляти клопотання, а його рішення були обґрунтованими.
Посилання на те, що суд задовольнив клопотання прокурора про відновлення з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, не свідчить про упередженість суду, оскільки рішення було прийнято відповідно до вимог КПК. А незгода з прийнятими рішеннями не свідчить про упередженість суду.
Стосовно доводів про відсутність у діях засудженого ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, та про необхідність кваліфікації його дій за ст. 124 КК, які, на думку захисника, не перевірив апеляційний суд колегія суддів Верховного Суду, перевіривши матеріали провадження, установила, що апеляційний суд, усупереч твердженням захисника, дослідив і перевірив доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів та про необхідну оборону чи перевищення меж необхідної оборони. Цей суд погодився з висновками суду першої інстанції, при цьому спростував доводи сторони захисту із зазначенням обґрунтованих аргументів щодо цього. З указаними висновками погоджується і колегія суддів з огляду на такі міркування.
Стаття 124 КК передбачає відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння, визначене цією статтею, характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, під час захисту від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто зазначена шкода явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Обов`язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є обстановка вчинення злочину ? перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
У статті 36 КК визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава відповідно до ч. 1 ст. 36 КК характеризується двома елементами: учиненням особою суспільно небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.
Перший елемент підстави необхідної оборони ? це наявність суспільно небезпечного посягання. Об`єктом суспільно небезпечного посягання можуть бути, зокрема, охоронювані законом права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоч і була піддана посяганню, але сама їх не захищає і на захист якої стала інша особа. Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки й можлива необхідна оборона.
Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, ? це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного посягання.
Існування підстави для необхідної оборони свідчить про те, що особа перебуває в стані необхідної оборони, тобто в неї виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує в особи лише протягом часу, коли вона перебуває в стані необхідної оборони. У разі якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо, незважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі, що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи сторони захисту, проаналізувавши наявні у справі докази, дійшов висновку, що потерпілий суспільно небезпечного посягання на життя та здоров`я засудженого, яке б могло викликати в останнього стан необхідної оборони та вимагало заподіяння відкритої черепно-мозкової травми, колото-різаних ран та саден, не вчиняв.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що дані проведених експертних досліджень, за результатами яких складено висновки, підтверджують, що ОСОБА_7 мав намір вбити ОСОБА_8, на що вказують кількість, локалізація та механізм поранень життєво важливих органів потерпілого - шиї, надключичної та виличної ділянок, щоки, лоба й носа, вибір знаряддя злочину, яким заподіяно тілесні ушкодження, їх локалізація та характер, кількість завданих ударів у ділянки життєво важливих органів і поведінка засудженого після заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілого, однак не довів його до кінця із причин, що не залежали від його волі.
Також апеляційний суд у своїх висновках проаналізував й обґрунтовано звернув увагу на те, що з восьми змивів, вилучених під час огляду в автомобілі ОСОБА_8, лише в одному змиві з ручки задніх дверей із середини автомобіля виявлено ДНК-профіль ОСОБА_7, крові у змивах не виявлено.
Разом з тим колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що не заслуговує на увагу версія сторони захисту про оборону засудженого поза межами транспортного засобу, а саме, що ОСОБА_8 наздогнав ОСОБА_7 і почав душити та завдав ударів каменем у голову. При цьому відсутність доказів про конфліктну поведінку ОСОБА_8 свідчить про те, що тілесні ушкодження потерпілому засуджений заподіяв умисно з метою позбавлення ОСОБА_8 життя, однак йому це не вдалося, оскільки потерпілому вчасно було надано допомогу.
Звернув апеляційний суд у своєму рішенні належну увагу і на поведінку ОСОБА_7, котрий утік з місця події та не звернувся за захистом до правоохоронних органів, яким би зізнався або в яких просив би захисту від нападу іншої особи, що свідчило про бажання засудженого уникнути викриття та відповідальності.
Згідно з даними висновку судово-медичного експерта від 10 листопада 2021 року № 269/Д під час госпіталізації до хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 3 (01 серпня 2021 року о 12:25) пацієнт ОСОБА_7 повідомив, що травми долонних поверхонь обох кистей отримав чотири години тому (о 8:25) вдома в с. Крюківщина під час ремонту трактора. Жодних тілесних ушкоджень у засудженого в ділянці шиї згаданим висновком експерта чи будь-якими іншими дослідженими судом доказами не зафіксовано.
Крім того, суд указав, що ОСОБА_7 напав на ОСОБА_8 з корисливою метою - задля заволодіння його майном, що зокрема підтверджується тим, що під час обшуку квартири, де проживав засуджений, виявлено сховані за пральною машиною речі потерпілого: ігрова консоль, гаманець, пристрій для куріння, грошові кошти.
Суд в межах своїх повноважень визнав достовірними показання потерпілого, в тому числі щодо хронології розвитку подій та способу вчинення на нього нападу, які узгоджуються та підтверджуються сукупністю досліджених доказів.
Висновки в цій частині відповідають вимогам статей 94, 370 КПК, є обґрунтованими та вмотивованими.
Таким чином, ураховуючи фактичні обставини, установлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належно оцінених доказів кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками цих судів та вважає, що на засудженого не було здійснено посягання, яке б викликало в нього невідкладну необхідність захищатися шляхом заподіяння шкоди здоров`ю потерпілого, натомість засуджений скоїв замах на протиправне посягання на життя іншої людини.
Ознаки суб`єктивної сторони вчиненого злочину й особливості психічного ставлення винного до вчиненого діяння та наслідків установлюються судом на підставі характеру вчиненого діяння з урахуванням об`єктивно-предметних умов його вчинення згідно з фактичними обставинами, установленими судом на підставі належних і допустимих доказів, отриманих у порядку, передбаченому процесуальним законом, та оцінених відповідно до ст. 94 КПК. Зазначені вимоги судом першої інстанції виконані належним чином. Водночас, апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку за правилами ст. 404 цього Кодексу, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, аргументовано визнавши її необґрунтованою та відповідно вмотивувавши своє рішення щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції з огляду на досліджені докази погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо винуватості засудженого і кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК.
Як вважає колегія суддів, у діях засудженого є прямий умисел та мотив на вчинення закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів і напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Переглядаючи вирок, колегія суддів апеляційного суду з метою перевірки аргументованості доводів апеляційної скарги сторони захисту звернула увагу на обґрунтування матеріальних витрат.
Так, ОСОБА_10 надала документи, які підтверджують факт понесення матеріальних витрат на лікування ОСОБА_8, його медичне обстеження та придбання ліків, оренду спеціальної техніки, зокрема фіскальні та товарні чеки, квитанції, договори найму (оренди) медичної техніки. Указані докази суд дослідив у повному обсязі та встановив, що вимоги про відшкодування матеріальної шкоди підлягають задоволенню частково, які підтверджені відповідними чеками та квитанціями, тобто доказами реальних витрат.
Як правильно зазначив апеляційний суд, в іншій частині позовних вимог місцевий суд відмовив, оскільки потерпіла сторона не підтвердила їх належними й допустимими доказами.
Із звукозапису судового засідання та з касаційної скарги вбачається, що сторона захисту не повідомила беззаперечних даних, які ставлять під сумнів достовірність фактичних даних, відображених у копіях квитанцій про сплату витрат на лікування, та що заявляла клопотання про дослідження лише оригіналів документів, які підтверджували витрати на лікування потерпілого.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що перевірка достовірності фактичних даних, якими підтверджувалася сума майнової шкоди, належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій і не є предметом касаційного розгляду.
Рішення судів попередніх інстанцій щодо стягнутої суми на відшкодування збитків потерпілим є обґрунтованими та мотивованими.
Доводи захисту про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно повторно не дослідив доказів, є необґрунтованими, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, захисник у своїй скарзі не вказав, які саме докази необхідно повторно дослідити в кримінальному провадженні, і не зазначив мотивів того, які з доказів суд першої інстанції дослідив не повністю або з порушеннями та які не дослідив, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За приписами статей 404, 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі за необхідності й шляхом дослідження доказів.
З огляду на таку засаду кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Отже, у контексті ст. 404 КПК апеляційний суд не зобов`язаний досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі коли суд першої інстанції дослідив усі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Інші доводи захисника стосуються фактичних обставин, оцінки достовірності доказів та повноти судового розгляду, що не є предметом перевірки Верховного Суду.
У касаційній скарзі викладено також інші аргументи, які не потребують
детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в провадженні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не встановив.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції не бачить підстав для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд