ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 279/50/22
провадження № 51-5415км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвали Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2024 року та Житомирського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 лютого 2024 року у підготовчому засіданні закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку з відмовою потерпілої ОСОБА_7 від обвинувачення.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 вересня 2024 року залишив без змін ухвалу районного суду, а апеляційну скаргупрокурора - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що районний суд,закриваючи кримінальне провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, а апеляційний суд залишаючи це рішення без змін, не правильно потрактував ст. 1 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон № 2229-VIII) та постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають нормам кримінального процесуального закону.
Акцентує, що кримінальне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_6, належить до категорії злочинів, що пов`язані з домашнім насильством, оскільки засуджений наносив тілесні ушкодження своїй бувшій співмешканці ОСОБА_7, з якою в них є спільна дитина, що виключало можливість закриття кримінального провадження місцевим судом на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.
Крім того, наполягає, що в обвинувальному акті вказано обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_6, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, тобто матеріали кримінального провадження містили всі необхідні відомості для встановлення судом цього факту, без виходу за межі висунутого обвинувачення.
Додає, що в матеріалах провадження наявні дві суперечливі заяви потерпілої (від 03 лютого 2022 року про відмову від приватного обвинувачення та від 13 березня 2023 року, в якій потерпіла просить попередню її заяву залишити без розгляду, оскільки ОСОБА_6 продовжує здійснювати щодо неї насильницькі дії), однак ці документи залишились поза увагою апеляційного суду.
Підсумовуючи, касатор зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу сторони обвинувачення заперечень від учасників судового провадження не надходило.
Від захисника ОСОБА_8 надійшло клопотання в якому просить здійснювати касаційний розгляд за його відсутності та ОСОБА_6, а також відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Частиною1ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 284 КПК установлено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством.
Так, питання щодо можливості закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, у разі відмови потерпілого від обвинувачення було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Положеннями ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку і спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Як передбачено ч. 6 ст. 13 вищезазначеного Закону, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про те, що оскільки ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК, щодо своєї бувшої співмешканки ОСОБА_7 (яка є і матір`ю їхньої спільної дитини), тобто злочин, пов`язаний із домашнім насильством, то відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо нього не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
З цього питання об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 12 лютого 2020 року (справа № 453/225/19, провадження № 51-4000кмо19), згідно з якими злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.
У пункті 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Одночасно згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Крім того, Законом України від 06 грудня 2017 року № 2227-VІІІ "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" ч. 1 ст. 67 КК доповнено п. 6-1, відповідно до якого, обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 25 лютого 2020 року у справі № 442/2191/19, від 10 березня 2020 року у справі № 531/270/19, від 19 березня 2020 року у справі № 675/813/19, від 31 березня 2021 року у справі № 155/457/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 676/6199/19, від 21 серпня 2024 року у справі № 365/621/23 обов`язковою умовою визнання судом злочину пов`язаним із домашнім насильством є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо).
Відповідно до пунктів 5, 6 ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, зокрема, такі відомості, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання.
Повертаючись до матеріалів провадження, слід зазначити, що в обвинувальному акті щодо ОСОБА_9 (внесеному до ЄРДР за № 12021065490000384 від 11 листопада 2021 року), зокрема, з викладених фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленимичітко зазначено, що "… 11 листопада 2021 року ОСОБА_6, достовірно знаючи про те, що громадянка ОСОБА_7, щодня, близько 08:00 приводить до дитячого садка № 13 (вул. Кобилинського, 44, м. Коростень, Житомирська обл.) їхню спільну дитину ОСОБА_10, умисно, з метою з`ясування відносин з ОСОБА_7, прийшов на вказану годину до дитячого садка, де чекав на останню…". Також було визнано обставиною, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах.
Тому Верховний Суд уважає, що з огляду на викладене у ст. 1 Закону № 2229-VIII поняття "домашнє насильство" в обвинувальному акті були зазначені всі необхідні відомості для встановлення судом факту вчинення ОСОБА_6 злочину пов`язаного з домашнім насильством, без виходу за межі висунутого обвинувачення.
Крім того в матеріалах провадження наявні розписки ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 від 31 грудня 2021 року про отримання копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, тобто ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, та він мав можливість захищатися від цього обвинувачення.
За таких обставин, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 не можна було закрити у зв`язку з відмовою потерпілої ОСОБА_7 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, на чому наголошував прокурор в апеляційній скарзі і що залишилося поза увагою суду.
Отже, колегія суддів констатує, що місцевий суд, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6, не дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і всупереч вимогам статей 370, 419 КПК не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, аналогічних наведеним у касаційній скарзі, не надав вичерпних та переконливих відповідей на них.
Допущені судами порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними й такими, що перешкодили ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, і відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд