ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 810/3405/18
касаційне провадження № К/9901/10195/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2018 №00007561402, №00007571402.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП "Інтера Актив", ПП "Фінтер Груп", ТОВ "Охоронна фірма "Вовкодав", ТОВ "Будівельна компанія "Вільнос", які фактично відбулись та належним чином відображені у податковому і бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень. Суди виходили з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП "Інтера Актив", ПП "Фінтер Груп", ТОВ "Охоронна фірма "Вовкодав", ТОВ "Будівельна компанія "Вільнос", а спірні господарські операції позивача з наведеними контрагентами не мають реального характеру, оформлені лише документально без мети реального настання правових наслідків, а тому за їх результатами позивач не мав права формувати відповідні суми витрат та податкового кредиту.
Позивач, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Скаржник наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентами, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наявними у платника. Зауважує про залишення судами поза увагою, що придбані у зазначених вище контрагентів товарно-матеріальні цінності у подальшому були використані у господарській діяльності платника та реалізовані іншим суб`єктам господарської діяльності. Вважає, що суди не дослідили первинні документи, надані позивачем в підтвердження його господарської діяльності із цими контрагентами, у сукупності і не надали їм відповідну правову оцінку. Скаржник зауважує, що окремі недоліки у документах, підтверджуючих транспортування товарно-матеріальних цінностей не можуть бути безумовним твердженням нереальності господарських операцій. Вважає необґрунтованими висновки судів про нереальність господарських операцій з підстав наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою 11.02.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 12.02.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 27.12.2012 по 30.09.2017, за результатами якої складено акт від 27.03.2018 №173/26-15-14-02-05/38526993 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником, зокрема, вимог:
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО 15 "Дохід"), пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО 16 "Витрати"), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128968,00 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 25024,00 грн, 2016 - 37537,00 грн, 3 квартали 2017 - 66407 грн;
підпункту "б" пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 392563,00 грн, в тому числі за березень 2015 року в сумі 21232,00 грн, вересень 2015 - 34445,00 грн, жовтень 2015 - 38290,00 грн, листопад 2015 - 21600,00 грн, березень 2016 - 63358,00 грн, квітень 2016 - 24613,00 грн, травень 2017 - 33168,00 грн, червень 2017 - 39817,00 грн, липень 2017 - 40300,00 грн, серпень 2017 - 73838,00 грн, вересень 2017 - 1902,00 грн
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.04.2018 №00004461402, №00004471402.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішенням Держаної фіскальної служби України від 15.06.2018 №20418/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.04.2018 №00004461402, №00004471402 в частині донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток в результаті невизнання операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Монтаж-Спецпроект", ТОВ "Будівельна компанія "Будтранс", ТОВ "Кепітал Альянс Груп", ПП "Грін-А Компані", ТОВ "БТК Промбудпостачання" і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
За результатами проведеної перевірки та з урахуванням адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2018:
№00007561402, яким позивачу за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 ПК України, статті 9 Закону №996-XIV, пункту 5 П(С)БО 15 "Дохід", пунктів 6, 7 П(С)БО 16 "Витрати", збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 117470,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 93976,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 23494,00 грн;
№00007571402, яким позивачу за порушення підпункту "б" пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 320354,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 249883,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 62471,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Відповідно до підпунктів "а", "б" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території