ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 140/7202/21
адміністративне провадження № К/990/39166/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, ухвалене суддею Плахтій Н. Б., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Качмара В. Я. (суддя-доповідач), Затолочного В. С., Кузьмича С. М., у справі № 140/7202/21 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення пені,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У липні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, податковий орган, скаржник), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення з Державного бюджету України пені за порушення строків відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1054455,38 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість була сплачена лише під час примусового виконання рішення суду про стягнення бюджетного відшкодування із значним порушенням строків, встановлених пунктами 200.12, 200.13 статті 200 Податкового кодексу України. З огляду на це, в силу приписів пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, на суму несвоєчасно виплаченої заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість нараховується пеня, яка протиправна не була виплачена позивачеві.
При цьому, позивач звертає увагу, що питання про стягнення пені вже було предметом розгляду справи, тоді як у межах розгляду цієї справи позивач просить стягнути на його користь пеню за період, який не охоплюється предметом спору у справі № 803/1149/18 та завершується моментом фактичної виплати суми бюджетного відшкодування.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 03 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року, адміністративний позов задовольнив у повному обсязі: стягнув з Державного бюджету України на користь позивача пеню, нараховану на заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість, в сумі 1054455,38 грн.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику податку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України нараховується пеня, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:
По поданих позивачем деклараціях з податку на додану вартість за листопад-грудень 2007 року, квітень-серпень 2008 року, вересень-грудень 2009 року, березень-червень 2010 року контролюючим органом проводилися перевірки правомірності декларування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за наслідками яких прийняті податкові повідомлення-рішення про зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що були оскаржені позивачем в судовому порядку.
За наслідками судових оскаржень прийняті такі остаточні рішення:
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13.11.2009 у справі № 2а-19080/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004481701/3 від 17.10.2008 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2007 року на суму 201708,00 грн;
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2010 у справі № 2а-2420/10/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004771701/3 від 11.12.2009 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2008 року на суму 198549,00 грн;
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20.01.2010 у справі № 2а-19267/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004991701/3 від 19.12.2008 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2008 року на суму 265256,00 грн;
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.12.2009 у справі № 2а-19268/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004981701/3 від 19.12.2008 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2008 року на суму 134340,00 грн;
постанова Вищого адміністративного суду України від 17.03.2014, якою скасовано ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 у справі № 2а-1080/10/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005631701/3 від 02.04.2009 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2008 року на суму 139580,00 грн;
постанова Волинського окружного адміністративного суду від 04.06.2010 у справі № 2а-1235/10/0370, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003911701/3 від 09.04.2010, № 0003941701/3 від 09.04.2010, № 0003831701/3 від 15.04.2010, № 0003891701/3 від 15.04.2010, № 00006511701/2 від 17.05.2010, № 00006611701/0 від 16.02.2010, № 0001381701/2 від 20.05.2010, якими зменшено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 5670,00 грн, за жовтень 2009 року на суму 114401,00 грн, за листопад 2009 року на суму 152513,00 грн, за грудень 2009 року на суму 108120,00 грн;
постанова Вищого адміністративного суду України від 11.06.2014, якою скасовано ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2011 у справі № 2а-3463/10/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2010 № 0001841701/3, № 0001851701/3, № 0002581701/3, № 0002651701/3, № 0003141701/2, якими зменшено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2010 року на суму 752308,00 грн, за квітень 2010 року на суму 608657,00 грн, за травень 2010 року на суму 260702,00 грн, за червень 2010 року на суму 231921,00 грн;
постанова Вищого адміністративного суду України від 12.02.2013, якою скасовано ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2009 у справі № 2а-14540/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2008 № 0001081701/0, від 22.02.2008 № 0001091701/0, якими, зокрема, зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2007 року на суму 126468,00 грн;
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 у справі № 2а-17847/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003671701/0 від 01.04.2008 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2007 року на суму 215208,00 грн;
постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012, якою скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.01.2010 у справі № 2а-19356/09/0370 з прийняттям нового рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005311701/3 від 22.01.2009 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2008 року на суму 238157,00 грн.
Отже, за наслідками вищевказаних судових оскаржень загальна сума узгоджених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість становить 3753558,00 грн.
Зазначена сума бюджетного відшкодування була виплачена тільки після її стягнення з Державного бюджету України у судовому порядку.
Так, відповідно до повідомлень Державної казначейської служби України від 08.05.2020 та 09.10.2020 11.02.2020 здійснено перерахування коштів в сумі 3588462,49 грн на користь позивача відповідно до виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду, виданого 13.01.2020 на виконання рішення суду від 25.07.2019 у справі № 140/1770/19, та 30.09.2020 здійснено перерахування коштів на користь позивача відповідно до виконавчого листа Волинського окружного адміністративного суду, виданого 20.03.2020 на виконання рішення суду від 29.10.2019 у справі №140/2494/19.
Позивач провів розрахунок пені за несвоєчасне повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість та визначив загальну суму пені в розмірі 1054455,38 грн, про стягнення якої пред`явив позов у межах цієї справи.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Головне управління ДПС у Волинській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та залишити позов без розгляду.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 щодо процесуальних строків звернення до суду з позовними заявами про стягнення пені за порушення строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
Податковий орган зазначає, що у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що платник податку може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення пені, нарахованої на заборгованість з відшкодування податку на додану вартість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте остання спірна сума бюджетного відшкодування стала узгодженою у червні 2014 року, тобто у цей період позивач вже знав про порушення його прав, а тому мав право звернутися до суду протягом шести місяців, тоді як позовну заяву подано лише у липні 2021 року - з очевидним пропуском строку звернення до суду.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області не подали відзиву на позовну заяву. Про відкриття касаційного провадження повідомлені належним чином.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою.
Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Отже, платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначені висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Як установили суди попередніх інстанцій право на отримання бюджетного відшкодування у задекларованих сумах позивач набув у 2012-2014 роках, тоді як фактично бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість погашена двома виплатами: 11 лютого 2020 року та 30 вересня 2020 року, а позивач звернувся до суду 16 липня 2021 року, тобто зі значним пропущенням строку звернення до суду з моменту, коли перед позивач виникла бюджетна заборгованість у 2012-2014 роках, а також з пропуском встановленого шестимісячного строку з моменту фактичного погашення заборгованості.
Позивач у своїх поясненнях зауважив, що на час звернення до суду з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно з якою позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.
При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.
Отже, звертаючись до суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.
Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 було зазначено, що "стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим "іншим законом", яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду".
Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно з якою було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв`язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.
Водночас позивач звернув увагу на те, що звернувся з цим позовом до адміністративного суду ще 16 липня 2021 року, тобто майже за два роки до зміни судової практики щодо застосування процесуального строку на звернення до суду постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, тобто факт звернення до суду з метою захисту порушених прав відбувся задовго до зміни строку звернення з 1095 днів до шести місяців.
Колегія суддів зазначає, що зміна сталої судової практики Верховного Суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, в постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460.
Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Ураховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанції визнали, що позивач мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що через більш ніж два роки (у січні 2023 року) судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
Аналогічний правовий висновок щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду за позовними заявами, що були подані до зміни судової практики щодо обчислення строку звернення до суду у справах щодо стягнення пені на суми бюджетного відшкодування, викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі № 320/12137/20.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з огляду на зміну судової практики не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах і Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,