ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 524/2878/21
провадження № 51-5327км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_6,
потерпілого ОСОБА_7,
захисника ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020170090003002, за обвинуваченням
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кременчука Полтавської області, який проживає та зареєстрований у
АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Вступ
11 листопада 2020 року приблизно о 09:40 ОСОБА_9, перебуваючи в
м. Кременчуці Полтавської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин здійснив наїзд на потерпілого, який перешкоджав виїзду керованого засудженим автомобіля з гаражного приміщення. Унаслідок наїзду потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 122 КК України та засудив його до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком.
Також суд вирішив заявлений потерпілим цивільний позов, залишив
без розгляду заяву потерпілого про збільшення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, і визначив долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд після розгляду скарг захисника засудженого та представника потерпілого залишив вирок районного суду без змін.
Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, представник потерпілого подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого
2024 року засуджено ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Прийнято рішення стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 :
- 1626,74 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- 8700 грн витрат на правничу допомогу.
Також прийнято рішення залишити без розгляду заяву потерпілого про збільшення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
До того ж цим вироком вирішено долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2020 року приблизно о 09:40, перебуваючи в гаражному кооперативі у
м. Кременчуці Полтавської області, під час перевірки виконання ремонту автомобіля "Fiat Tempra", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким займався потерпілий ОСОБА_7, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючи вказаним вище автомобілем, здійснив наїзд на потерпілого, який намагався перешкодити виїзду з гаражного кооперативу.
Своїми діями ОСОБА_9 спричинив потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2024 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м`якість і неправильного вирішення судами заявленого потерпілим цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального правопорушення, даних про особу засудженого, які свідчать, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, а тому звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку не відповідає меті покарання. Тож, на думку касатора, застосування ст. 75 КК України під час визначення засудженому покарання призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Крім того, заперечує правильність вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, які були зумовлені продовженням лікування потерпілого, оскільки судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду його заяву про збільшення позовних вимог, що суд апеляційної інстанції також залишив без уваги, та зазначає про невмотивованість судових рішень в цій частині.
Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, належним чином не мотивував свогорішення про залишення апеляційноїскарги представника потерпілого
беззадоволення і дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в оскаржуваній його частині.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілого засуджений та його захисник просять залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні потерпілий, його представник та прокурор підтримали касаційну скаргу, а засуджений та його захисник заперечили щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Що стосується призначення покарання, то за правилами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не повʼязане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше пʼяти років.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.