ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 639/531/17
провадження № 61-14031св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко Марина Ігорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова в складі судді Баркової Н. В. від 13 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного судув складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В., від 25 вересня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марченко М. І., про визнання договорів недійсними.
Позов мотивовано тим, що на праві приватної власності ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира набута у такому порядку: 1/2 частки - на підставі свідоцтва про право власності від 10 серпня 2016 року; 1/4 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2016 року після смерті її чоловіка ОСОБА_6 ; 1/4 частки - на підставі договору дарування від 10 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 отримав зазначену 1/4 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті свого батька ОСОБА_6 від 10 серпня 2016 року.
Вказує, що з 2003 року до серпня 2016 року зазначене нерухоме майно було зареєстрована за ОСОБА_6, який за життя був його (позивача) боржником на підставі договору позики грошових коштів в еквіваленті 71 500 дол. США.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 вказаний борг успадкували відповідачі - його син ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_3 .
Доказом отримання ОСОБА_6 позики від ОСОБА_1 є ухвала Ленінського районного суду м. Харкова про затвердження мирової угоди від 18 березня 2014 року у справі № 622/11526/13, де судом встановлені зазначені обставини, які згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню.
Позивач зазначив, що відповідачі успадкували зазначені грошові зобов`язання на загальну суму 71 500 дол. США, а тому є його боржниками в межах майна спадкодавця, зокрема, 1/2 частки зазначеної квартири. Таким чином, вони зобов`язані задовольнити його вимоги за рахунок вказаної спадщини, зокрема: 1/2 частки нерухомості - квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на порушення відповідачами мирової угоди він направив на адресу відповідачів вимогу про сплату грошових коштів у розмірі 35 000 дол. США, яка була ними отримана, зокрема, ОСОБА_3 - 27 липня 2014 року, ОСОБА_4 - 30 липня 2014 року, але у встановлений вимогою строк задоволена не була, що стало підставою звернення позивача за захистом своїх прав до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом про зобов`язання виконати мирову угоду (справа № 639/10259/15-ц).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15-ц зобов`язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США.
Таким чином, обставини щодо зобов`язання відповідачів сплатити 35 000 дол. США на користь позивача, як кредитора спадкодавця, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили. З цих підстав вважає підтверджений у цій справі обов`язок відповідачів сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 35 000 дол. США.
Разом з цим, 10 серпня 2016 року у одного приватного нотаріуса між відповідачами були укладені два договори дарування: про відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 отриманої у спадок 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, а також про відчуження ОСОБА_3 всієї квартири на користь ОСОБА_2 .
На переконання позивача, ОСОБА_2, набувач всього майна, є близькою родичкою відповідачів - матір`ю ОСОБА_3 і бабою ОСОБА_4 .
Унаслідок укладання оскаржуваних договорів зменшено обсяг спадкового майна у вигляді вказаної частини нерухомості та здійснено фіктивний перехід права власності на частину спадкового майна до ОСОБА_2 .
З огляду на викладене, остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір дарування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М. І.;
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Марченко М. І.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що в момент укладення договорів дарування від 10 серпня 2016 року квартири АДРЕСА_1, дотримано вимоги закону, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договори були спрямований на реальне настання правових наслідків, при цьому позивач не довів належними та допустимими доказами, що при укладенні оскаржуваних договорів відповідачі діяли з умислом, спрямованим на невиконання рішень ухвали про затвердження мирової угоди та заочного рішення суду, яким зобов`язано відповідачів виконати вказану мирову угоду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про недоведеність позовних вимог щодо фіктивності та фраудаторного характеру спірних договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
17 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Стовба О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована наступним.
Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що на момент укладення оспорюваних правочинів відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були обізнані про рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15, яке отримали 30 липня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 28 липня 2016 року.
За таких умов, укладення оспорюваних правочинів між близькими родичами, якими є відповідачі, вказує на відсутність у них реальних намірів щодо настання наслідків за цими договорами.
Оспорювані правочини є фраудаторними, тобто такими, що укладені на шкоду кредитору, спрямовані на неможливість виконання судового рішення.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин частину першу статті 234 ЦК України.
Відзиви від відповідачів та третьої особи до суду не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 639/531/17.
У листопаді 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6, 1966 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Його спадкоємцями є син ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_3 .
До складу спадкового майном після смерті ОСОБА_6 входить 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Інша 1/2 частини указаної квартири, як такої, що набута подружжям за час шлюбу, належить ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 46).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 серпня 2016 року № 1535, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н. В. у спадковій справі № 20/2013, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
За договором дарування від 10 серпня 2016 року, укладеним між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровувана), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М. І. (зареєстровано в реєстрі за № 1051), дарувальник безоплатно передав у власність, а обдаровувана прийняла у власність 1/4 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 53-54).
Також за договором дарування від 10 серпня 2016 року, укладеним між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровувана), посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Марченко М. І. (зареєстровано в реєстрі за № 1055), дарувальник безоплатно передала у власність, а обдаровувана прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 січня 2017 року, з 10 серпня 2016 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, на підставі договору-дарування, укладеного 10 серпня 2016 року та посвідченого приватним нотаріусом Марченко М. І. (т. 1, а. с. 9-10, 93-94).
ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_7 та бабою ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою про вартість нерухомого майна, виданою ФОП ОСОБА_8, станом на 25 липня 2013 року ймовірна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, становить 1 012 500 грн (т. 2, а. с. 6-8).
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємці ОСОБА_6, мали боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 на час розгляду справи.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 622/11526/13 визнано та затверджено мирову угоду від 18 березня 2014 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 за умовами якої: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнають позовні вимоги ОСОБА_1, визначені у пункті 1 цієї угоди у повному обсязі.
На підставі домовленостей ОСОБА_3 добровільно частково у розмірі в еквіваленті 11 500 дол. США задовольнила вимоги ОСОБА_1, у зв`язку з чим ОСОБА_1 зменшує свої позовні вимоги на суму в еквіваленті 11 500 дол. США.
ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог у розмірі в еквіваленті 25 000 дол. США.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість спадкодавця ОСОБА_6 у розмірі 25 000 дол. США частками: 5 000 дол. США зобов`язані погасити протягом 10 днів з моменту продажу (відчуження) нерухомості, яка входить до складу спадкової маси ОСОБА_6, а саме будинку АДРЕСА_2, незалежно від фактичної ціни відчуження цієї нерухомості; 20 000 дол. США вони повинні сплатити ОСОБА_1 протягом 10 днів з моменту повного або часткового виконання зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_9, право вимоги яких належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємців.
ОСОБА_1 відмовляється від права вимоги заборгованості спадкодавця ОСОБА_6 у розмірі в еквіваленті 10 000 дол. США, за умови належного виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 умов цієї угоди, у тому числі пункту 2.4, у повному обсязі.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання надавати ОСОБА_1 за його запитом у строки визначені на розсуд ОСОБА_1 відомості про оформлення права на спадщину, стягнення коштів, продажу об`єктів спадкового майна, тощо.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 гарантують, що право вимоги, що визначене у пункті 2.4 цієї угоди, на момент підписання цієї угоди є дійсним і нікому не відступлене, коштів від боржника ОСОБА_9 не отримано.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймають на себе зобов`язання почати здійснювати заходи, як судові так і позасудові, по стягненню зазначеного у пункті 2.4 боргу протягом 30-ти днів з моменту набуття законної сили цієї угоди.
У випадку порушення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь-яких умов цієї угоди, у тому числі, але не виключно неповідомлення ОСОБА_1 про оформлення права на спадщину та про інші відомості відповідно до цієї угоди, не здійснення передачі ОСОБА_1 у повному обсязі грошових коштів відповідно до пункту 2.4 цієї угоди, а також у випадку неможливості з будь-яких причин відчуження нерухомості та стягнення боргу, визначеного у пункті 2.4 цієї угоди, ОСОБА_1 набуває право стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості спадкодавця ОСОБА_6 в частині неналежно виконаних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язань за цією угодою, у тому числі не сплачених ними на користь ОСОБА_1 грошових коштів, визначених пунктом 2.4 цієї угоди, а також додатково грошових коштів визначених у пункті 2.5 цієї угоди, а у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникає обов`язок сплати на користь ОСОБА_1 зазначених коштів у строки, визначені вимогою ОСОБА_1 .
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості закрито.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10, відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2014 року, звернувся з грошовою вимогою до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про сплату на користь ОСОБА_1 коштів в еквіваленті 35 000 дол. США.
Зазначена вимога отримана ОСОБА_3 27 липня 2014 року, а ОСОБА_4 - 30 липня 2014 року та залишена ними без задоволення.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов`язання виконати мирову угоду задоволено, зобов`язано відповідачів виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США.
Це судове рішення не виконано.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори дарування, посилаючись на недобросовісність дій відповідачів, оскільки відчуження ними належної боржнику ОСОБА_6 1/2 частини спірної квартири, успадкованої після смерті останнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3, відбулося з метою уникнення можливого звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження
№ 61-2761св19) зробив висновок про те, що реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на послідовно сформовану практику розгляду подібних справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Як наслідок, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зазначено, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд у вказаній постанові врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Верховний Суд звертав увагу судів на необхідність перевірки доводів позивача, якими він обгрунтовував позов, встановлення, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Відмовляючи у позові, суди дійшли висновків про те, що мировою угодою визначено порядок її виконання, та майно за рахунок якого буде здійснюватись погашення заборгованості перед позивачем.
Квартира АДРЕСА_1, предметом мирової угоди не була і лише 1/2 частина у праві власності на дану квартиру входила до складу спадщини.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що приватним нотаріусом перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і проведено реєстрацію права власності на вказане майно на підставі укладених договорів дарування відповідно до закону. Тобто майно, що є предметом оспорюваних договорів дарування передане, а права на нього зареєстровані, що відповідно до частини першої статті 722 ЦК України свідчить про прийняття дарунка обдарованим.
В частині висновків судів про те, що домовленість сторін про задоволення вимог кредиторів за рахунок спірного майна відсутня, Верховний Суд зазначає, що суди не врахували, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту загалом для уникнення сплати боргу, у тому числі для виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.
Слід врахувати, що приймаючи спадщину після ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 успадкували також невиконані за його життя грошові зобов`язання, у тому числі і перед ОСОБА_1 .
Домовленість сторін про задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 у розмірі 25 000 дол. США, з яких 5 000 дол. США за рахунок конкретно визначеного нерухомого майна - будинку АДРЕСА_2, та відмови ОСОБА_1 від права вимоги щодо 10 000 дол. США у випадку своєчасного виконання зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнана та затверджена ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 18 березня 2014 року у справі № 622/11526/13 у вигляді мирової угоди.
У зв`язку з неналежним виконанням мирової угоди, заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року у справі № 639/10259/15-ц зобов`язано відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача ОСОБА_1 солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США.
Таким чином, обставини щодо зобов`язання відповідачів сплатити 35 000 дол. США на користь позивача, як кредитора спадкодавця, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а не мировою угодою.
Отже саме в контексті наявності заочного рішення слід оцінювати не тільки зобов`язання відповідачів виконати мирову угоду, а й обов`язок відповідачів сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 35 000 дол. США.
Верховний Суд нагадує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суди не надали оцінку діям відповідачів щодо можливого уникнення звернення стягнення кредитором на їх майно як боржників в контексті положень статті 1281 ЦК України, враховуючи що відповідачам надсилались як грошові вимоги відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2014 року, так і копія заочного рішення про їх зобов`язання виконати мирову угоду та сплатити солідарно на користь позивача заборгованість. Грошова вимога отримана ОСОБА_3 27 липня 2014 року, а ОСОБА_4 - 30 липня 2014 року. Копію заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 липня 2016 року отримано ОСОБА_4 30 липня 2016 року (т. 1, а. с. 152, 155).
В частині висновків судів про те, що приватним нотаріусом перевірено відсутність обтяжень та обмежень щодо майна, майно, що є предметом оспорюваних договорів дарування передане, а права на нього зареєстровані, що відповідно до частини першої статті 722 ЦК України свідчить про прийняття дарунка обдарованим, колегія суддів звертає увагу на таке.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
У такому випадку для встановлення того, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, судам слід було надати оцінку діям відповідачів щодо розпорядження спірним майном, а саме:
- укладення відповідачами 10 серпня 2016 року оспорюваних договорів дарування одночасно з оформленням права власності на спадкове майно та через 15 днів після ухвалення заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/10259/15-ц про зобов`язання відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 виконати мирову угоду, затверджену ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/11526/13-ц від 18 березня 2014 року, та сплатити на користь позивача солідарно 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США, яке ухвалено 26 липня 2016 року;
- укладення відповідачами 10 серпня 2016 року оспорюваних договорів дарування між близькими родичами;
- реальність настання правових наслідків, передбачених договорами, враховуючи, що набувач спірного майна ОСОБА_2 є громадянкою Республіки Угорщина та проживає за межами України.
При оцінці можливих наслідків оспорюваних правочинів в контексті наявних у відповідачів зобов`язань перед позивачем, судам слід врахувати, що як відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 листопада 2018 року у справі № 639/10259/15-ц, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, за наслідком розгляду подання державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Грар Ю. В. (далі - МР ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області) ОСОБА_4 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон, до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 639/10259/15-ц від 30 січня 2016 року.
Указаними судовими рішеннями встановлено, що на виконанні МР ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області перебуває виконавче провадження № 56446112 з виконання виконавчого листа № 639/10259/15-ц від 30 січня 2016 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 928 200 грн, що еквівалентно 35 000 дол. США. Однак, боржником у строк, наданий для самостійного виконання, рішення суду не виконано, декларацій не надано, дій, спрямованих на його виконання, не здійснено. ОСОБА_4, знаючи про наявність невиконаних боргових зобов`язань, після ухвалення заочного рішення не вживав заходів щодо виконання цього рішення за рахунок належного йому майна, відчужив все належне йому рухоме і нерухоме майно, в тому числі і за безоплатними правочинами; належних та допустимих доказів того, що грошові кошти від реалізації нерухомого майна були направлені на виконання зобов`язань перед іншими кредиторами спадкодавця ОСОБА_6, суду не надано.
Суди не надали оцінку тим обставинам, що дії з розпорядження спірним майном відповідачі вчинили в один день з оформленням права власності на спадкове майно, не врахували наявність родинних, близьких або інших стосунків між відповідачами. Крім того, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суди не встановили обставин того, чи після відчуження спірного майна у боржників відсутнє інше майно, за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги, а також чи продовжують відповідачі використовувати спірне майно.
З урахуванням викладеного вище, суди дійшли передчасних висновків, що оспорювані договори дарування не є фраудаторними, тобто такими, що вчинено на шкоду кредитору, та про відмову в задоволенні позову.
З`ясування окреслених питань пов`язане зі встановленням фактичних обставин у справі та дослідженням доказів.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.