ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 953/3382/23
провадження № 61-1044св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2023 року в складі судді Колесник С. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що він є сином ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками ОСОБА_3 були мати ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та батько ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За життя ОСОБА_5 отримав право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордера № 1082, виданого 16 травня 1977 року. Він як дитина проживав разом однією сім`єю з бабою, дідом, батьком та безпосередньо займався похованням батька - ОСОБА_3
15 вересня 2021 року він звернувся до нотаріальної контори для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 . Згідно з даними реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначену вище квартиру відсутня, що позбавляє можливості йому отримати у спадщину право власності на спадкове майно. Проте не позбавляє його права на отримання у спадщину права користування квартирою.
Позивач посилався на те, що він проживав в квартирі разом з батьком та продовжує там проживати. Він сплачує комунальні послуги, уклав декларацію з сімейним лікарем за місцем свого проживання. Крім того, ним здійснюється поточний ремонт в квартирі.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 лютого 2022 року № 299224732 квартира з 27 березня 2017 року перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
ОСОБА_1 наголошував, що на підтвердження факту його проживання в квартирі з 2010 року до часу звернення до суду з позовом сусідами складений відповідний акт.
На переконання позивача, оскільки основний наймач квартири ОСОБА_3 за життя звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, проте помер ІНФОРМАЦІЯ_1, він є єдиним спадкоємцем та єдиним наймачем квартири.
ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності згоди наймача ОСОБА_5, який був ймовірним наймачем спірної квартири, на вселення до спірної квартири ОСОБА_1 . Крім того, до суду не надано доказів того, що батько позивача ОСОБА_3, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_5 був визнаний наймачем спірної квартири.
Оскільки позивач не звертався до відповідача щодо визнання його наймачем житлового приміщення після смерті попереднього наймача, не отримував відмову відповідача з цього питання, то підстав, передбачених статтями 9, 64 ЖК України, для задоволення позовних вимог немає.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що з урахуванням встановлених обставин та правового режиму спірного житлового приміщення, право вселяти в нього належало наймачу, яким був ОСОБА_5 до моменту його смерті. ОСОБА_3 не було визнано наймачем спірної квартири після смерті ОСОБА_5 .
Установивши, що спадкодавець ОСОБА_3 не був власником спірної квартири, а мав статус члена сім`ї наймача й поселився в неї на підставі ордера, апеляційний суд зробив висновок, що права та обов`язки члена сім`ї наймача житлового приміщення нерозривно пов`язані з особою ОСОБА_3 та не входять до складу спадщини. Отже, до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_3 не увійшло, тому і не може бути успадковане ОСОБА_1 .
Таким чином, аргументи ОСОБА_1 про те, що оскільки основний наймач квартири ОСОБА_5 помер, його син ОСОБА_3, який за життя звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, також помер, він є єдиним спадкоємцем та наймачем квартири також є необґрунтованими.
При цьому матеріали справи не свідчать про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-які докази того, що померлий ОСОБА_5 надавав письмову згоду на вселення свого онука ОСОБА_1 у спірну квартиру в матеріалах справи також відсутні.
ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_5, проте право користування спірним приміщенням за життя батька не набув. Отже, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження його вселення до зазначеного приміщення у передбачений чинним законодавством спосіб. Тобто позивач не надав належних і допустимих доказів того, що він законно проживає у спірній квартирі та набув право користування спірним житловим приміщенням.
Посилання ОСОБА_1 на акти від 03 жовтня 2023 року апеляційний суд відхилив, оскільки самі по собі такі акти не є безспірними доказами факту правомірного зайняття ним спірної квартири.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга з урахуванням уточнення від 05 лютого 2024 року мотивована тим, що:
суди не застосували частину першу статті 1218 ЦК України, на підставі якої ОСОБА_1 пред`явлено вимоги про визнання права користування квартирою після смерті всіх родичів, які проживали в спірній квартирі та мали місце реєстрації в цій квартирі. Оскільки при оформленні спадщини йому стало відомо, що квартира, в якій проживала родина ОСОБА_1, не приватизована та не може перейти у його власність в порядку спадкування за законом, ним пред`явлено позовну вимогу щодо визнання права користування квартирою, яке мали всі його родичі та його батько ОСОБА_3 ;
норма статті 1219 ЦК України (права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини) не містить права користування майном, а тому таке право входить до складу спадщини ОСОБА_1 ;
суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності згоди наймача ОСОБА_5, який був ймовірним наймачем спірної квартири, на вселення до спірної квартири ОСОБА_1 . Крім того, до суду не надано доказів того, що батько позивача ОСОБА_3, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_5 був визнаний наймачем спірної квартири. При цьому суд не зазначив ким саме батько позивача повинен був бути визнаним наймачем спірної квартири, ураховуючи те, що він був там зареєстрований, ніс усі обов`язки наймача, сплачував комунальні послуги (фактично був наймачем). Ці обставини ніхто не заперечував, а відповідач їх не спростував;
суди не звернули уваги на те, що він не звертався до суду з вимогами про визнання його наймачем квартири, а звернувся з приводу визнання його права користування квартирою після смерті всіх членів його родини. При цьому продовжує виконувати всі права та обов`язки членів своєї родини щодо спірної квартири;
оскільки основний наймач квартири ОСОБА_5 помер, його син ОСОБА_3, який за життя звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, також помер, він є єдиним спадкоємцем та наймачем квартири;
Харківська міська рада не має повноважень, які б давали їй право на участь у вирішенні будь-яких питань із житловими квартирами, які не були приватизовані. Зокрема, згідно з довідкою Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України відсутні документи стосовно актів прийому-передачі з балансу на баланс території та нерухомого майна суб`єктів права СРСР\УРСР до республіки Україна.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для її усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 953/3382/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали справи № 953/3382/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 16 травня 1977 року виконавчим комітетом Київської ради депутатів трудящих ОСОБА_5 видано ордер № 1082 на сім`ю з чотирьох осіб на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_3, склад сім`ї: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_6 - дочка та ОСОБА_3 - син.
Батьками ОСОБА_3 (батька позивача) були ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Батьками ОСОБА_1 (позивача) є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до актів про проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2021 року, позивач постійно проживав разом з бабою, дідом та батьком однією сім`єю з 2010 до 2022 роки.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 лютого 2022 року № 299224732 власником об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3, є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.
ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03 лютого 1995 року.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 травня 2023 року спадкоємцем ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з автомобіля марки MITSUBISHI LANCER, державний номерний знак НОМЕР_1 .
З довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна від 21 серпня 2023 року № 1136314, виданої Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради вбачається, що згідно інформації з паперових носіїв на 31 грудня 2012 року за квартирою АДРЕСА_3 реєстрація відсутня. Право власності станом на 31 грудня 2012 року за вказаною квартирою не оформлено.
Згідно з довідкою про склад сім`ї, розмір платежів за житлово-комунальні послуги та довідки за адресою: АДРЕСА_1, які видані Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 18 Київського району м. Харкова склад сім`ї наступний: ОСОБА_5 - основний наймач, ОСОБА_4, ОСОБА_3 - син.
Постановою П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 15 вересня 2023 року відмовлено ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, у вчиненні нотаріальної дії - видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на право власності на квартиру АДРЕСА_3 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, адже склад спадкового майна на цей час не встановлений. Документи, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 у матеріалах спадкової справи також відсутні.
Матеріали справи містять копії квитанцій про сплату ОСОБА_1 комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 також надав копію договору про надання послуг від 10 лютого 2022 року, укладеного з ТОВ "Універсум СК" для виконання робіт з капітального ремонту квартири АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У контексті рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE" викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
ЄСПЛ констатував, що "згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві…". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, 41, 42, 43 ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
З урахуванням того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК).
У статті 65 ЖК України зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК України).
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 64 ЖК).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що "у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).
Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 646/660/19 (провадження № 61-17363св20, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22)).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (див. постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23)).
Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК України іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус "наймача" (див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18)).
Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц (провадження № 61-344св18)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 зазначав, що він є сином ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками ОСОБА_3 були мати ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та батько ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За життя ОСОБА_5 (дід позивача) отримав право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордера № 1082, виданого 16 травня 1977 року. Позивач як дитина проживав однією сім`єю разом з бабою, дідом, батьком з 2010 року та після смерті усіх свої родичів продовжує проживати у спірній квартирі;
суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності згоди наймача ОСОБА_5 (його діда), який був ймовірним наймачем спірної квартири, на вселення до спірної квартири ОСОБА_1 . Крім того, до суду не надано доказів того, що батько позивача ОСОБА_3, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_5 був визнаний наймачем спірної квартири. Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач не звертався до відповідача щодо визнання його наймачем житлового приміщення після смерті попереднього наймача, не отримував відмову відповідача з цього питання, тому підстав, передбачених статтями 9, 64 ЖК України, для задоволення позовних вимог немає;
апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився та додатково зазначив, що з урахуванням правового режиму спірного житлового приміщення право вселяти в нього належало наймачу, яким був ОСОБА_5 до моменту його смерті. ОСОБА_3 не був визнаний наймачем спірної квартири після смерті ОСОБА_5 . Спадкодавець ОСОБА_3 (батько позивача) не був власником спірної квартири, а мав статус члена сім`ї наймача й поселився в неї на підставі ордера, тому права та обов`язки члена сім`ї наймача житлового приміщення нерозривно пов`язані з особою ОСОБА_3 та не входять до складу спадщини і таке право не може бути успадковане ОСОБА_1 . Матеріали справи не свідчать про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-які докази того, що померлий ОСОБА_5 надавав письмову згоду на вселення свого онука ОСОБА_1 у спірну квартиру в матеріалах справи також відсутні;
суди встановили, що 16 травня 1977 року виконавчий комітет Київської ради депутатів трудящих видав ОСОБА_5 (діду позивача) ордер № 1082 на сім`ю з чотирьох осіб на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_3, склад сім`ї: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_6 - дочка та ОСОБА_3 - син (батько позивача);
ОСОБА_5 (дід позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_3, а ОСОБА_3 (батько позивача) - ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 (батько позивача) був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03 лютого 1995 року;
відповідно до актів про проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 03 жовтня 2021 року ОСОБА_1 постійно проживав разом з бабою, дідом та батьком однією сім`єю з 2010 до 2022 рік. Ці акти підписані сусідами позивача: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 . У вказаних актах зазначено, що позивач брав участь у спільних справах сім`ї, допомагав у домашніх справах, доглядав за бабою з дідом та допомагав батьку в їх похованні. Після смерті баби, діда та батька позивач продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 27, 28);
у суді першої інстанції як свідка допитано ОСОБА_14, яка підтвердила, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Факт постійного проживання позивача за вказаною адресою також узгоджується з іншими матеріалами справи: копіями квитанцій про сплату ОСОБА_1 комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 60-61); копією декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (а. с. 21); копією договору про надання послуг від 10 лютого 2022 року, укладеного з ТОВ "Універсум СК" для виконання робіт з капітального ремонту зазначеної квартири (а. с. 74); копіями претензій (а. с. 58-59); копіями заяв про укладення договорів на надання послуг з розподілу електроенергії та водопостачання (а. с. 105-107);
проте суди не звернули уваги на те, що у спірних правовідносинах на час вселення позивач був неповнолітньою особою (дитиною 11 років), тому на вселення до батька (члена сім`ї наймача) згоди всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, не вимагалось;
таким чином, оскільки позивач почав проживати у квартирі АДРЕСА_3 з 2010 року разом з дідом ОСОБА_5, якому видано ордер від 16 травня 1977 року № 1082 на вселення до вказаної квартири, та батьком ОСОБА_3, який є членом сім`ї наймача, і на той час був малолітньою особою (11 років), то відповідно до статей 64, 65 ЖК України він є членом сім`ї наймача (неповнолітнім сином члена сім`ї наймача), що вселився до спірного житлового приміщення на законних підставах.
сам факт відсутності реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже проживання за вказаною адресою підтверджується належними доказами. При цьому в матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_1 іншого житла.
За таких обставин суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням.