ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 916/4809/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Уланівський С. Є. (адвокат),
відповідача - Лазарчук І. В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
від 12.11.2024
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі
про визнання недійсним договору та стягнення 469 680,00 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМУ в Херсонській області, АРК та м. Севастополі, Регіональне відділення, відповідач, скаржник) про визнання недійсним укладеного між сторонами договору купівлі продажу об`єкта малої приватизації соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247), посвідченого 19.10.2021 приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О. О. і зареєстрованого в реєстрі за № 1539, та стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 469 680,00 грн (з яких: 391 400,00 грн гарантійного внеску за участь в аукціоні та 78 280,00 грн ПДВ).
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказує на те, що відповідач, маючи всю повноту інформації про об`єкт приватизації у тому числі і будучи обізнаним, що право власності на складові частини предмету купівлі-продажу "Туристична база "Чорномор" (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") належить іншим фізичним особам, приховав вказану інформацію та включив означені об`єкти нерухомого майна до складу предмету купівлі-продажу за договором. Тому, на переконання позивача, має місце навмисний обман зі сторони відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для можливості укладення правочину купівлі-продажу майна, задля досягнення максимальної ціни договору та найскорішого продажу майна. При цьому за результатами укладеного договору фактично позивач не набув би статусу власника на означене майно з вини та дій відповідача.
1.3. Правовою підставою позову визначає статті 203, 215, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2024 (суддя Погребна К. Ф.) у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено як обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем, так і наявності цілеспрямованого умислу в діях відповідача під час реалізації відповідного майна.
2.3. У задоволенні позовної вимоги про стягнення грошових коштів судом відмовлено, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
2.4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 (колегія суддів: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Таран С. В.) рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсним договір купівлі продажу об`єкта малої приватизації соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247), укладений між Регіональним відділенням та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О.О. 19.10.2021 та зареєстрований в реєстрі за №1539; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 469 680,00 грн; здійснено розподіл судового збору.
2.5. Задовольняючи позов апеляційний суд вважав, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений між сторонами спору, вчинено із застосуванням обману по відношенню до позивача, а тому підлягає визнанню недійсним.
2.6. Зокрема, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідач напевно знаючи про наявність одночасної реєстрації права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна за різними власниками і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини, невигідні для неї, достовірно не проінформував потенційних покупців про об`єкт приватизації (у тому числі позивача) та виставив на приватизацію спірні спальні корпуси (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") право власності на які належить іншим фізичним особам.
2.7. Тобто, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивач помилився стосовно тих властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, що вплинуло на його волевиявлення, адже позивач не укладав би оскаржуваний договір купівлі-продажу, якби йому було відомо, що існує одночасна реєстрація права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна за різними власниками, а відтак, існують підстави, які зумовлюють визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним як такого, що вчинений під впливом обману.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Регіональне відділення просить Суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі № 916/4809/23 залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував:
- положення статті 230 ЦК України, без урахування висновків щодо їх застосування, які викладені у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19;
- положення статті 170 ЦК України, статті 45 Бюджетного кодексу України та положень порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 № 226 (у редакції наказу від 29.05.2008 № 181), без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16;
- положень статей 15, 16 ЦК України у сукупності з положеннями статей 2, 14, 45, 162 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, які викладені у постановах від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18, від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц, від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 № 640/22013/18, від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 та від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 (у контексті того, що неправильне визначення позивачем у часників спору є самостійною підставою для відмови у задоволенні його вимог).
4.1.2. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку Верховного Суду, що у розумінні положень статті 230 ЦК України ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. При цьому, саме позивач, як особа яка діяла під впливом обману має доводити обман, що стосується обставин, які мають істотне значення.
4.1.3. У вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач проявивши принцип розумної обачності за бажанням, з метою з`ясування повної та достовірної інформації стосовно об`єкта, який він має бажання придбати у власність, міг отримати всю зазначену ним на обґрунтування своїх вимог інформацію ще до прийняття участі в аукціоні або до підписання договору купівлі-продажу, оскільки ця інформація знаходиться у вільному доступі і є відкритою для будь-якої особи.
4.1.4. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надав оцінки істотним фактичним обставинам спору, зокрема щодо того, що всі дії позивача після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу були тісно пов`язані з тими самими особами, які нібито, за його словами, як власники двох спальних корпусів (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") можуть вчиняти дії направлені на оспорення права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, що є предметом договору купівлі-продажу. Зокрема, після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив одного із співвласників двох спальних корпусів (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") діяти в його інтересах та представляти його інтереси з усіх питань, пов`язаних із купівлею-продажом туристичної бази "Чорномор".
4.1.5. Також скаржник вважає, що оскільки позивачем також заявлено вимогу про стягнення коштів, які відповідно до чинного законодавства зараховані до Державного бюджету України, до участі у справі має бути також залучений територіальний орган Державної казначейської служби України який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. На переконання скаржника, вимоги позивача про стягнення суми сплаченого гарантійного внеску за участь в аукціоні та ПДВ, без залучення цього органу у якості співвідповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
4.1.6. Відповідач 05.02.2025 також подав Суду додаткові пояснення у яких зазначає про те, що за період з 2015 року до січня 2022 року Регіональне відділення при виконанні доручень Фонду Державного майна України з підготовки туристичної бази "Чорномор" до приватизації жодного разу не отримувало відмов у реєстрації прав на цей об`єкт чи його окремої складової, жодного повідомлення від юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувала туристична база "Чорномор" у тому числі і від орендаря про її використання та/або складових іншими особами чи перешкоджанню у користуванні до Регіонального відділення не надходило.
4.1.7. З моменту підписання договору та до прийняття рішення Регіональним відділенням про його розірвання до відповідача жодної пропозиції щодо розірвання договору (зокрема, із причин введення покупця в оману) не надходило. Водночас позивач стверджує, що про наявність реєстрації права власності на складові частини предмету купівлі-продажу "Туристична база "Чорномор" (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") за іншими особами позивачу стало відомо майже відразу після підписання договору.
4.1.8. З огляду на наведене відповідач вважає, що позивач звертаючись до суду з позовом не надав жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки позивачем з моменту підписання договору не вчинено жодної дії направленої на реєстрацію свого права власності на придбаний об`єкт у тому числі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин щодо його права у використанні придбаного майна.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
4.2.2. Також 07.02.2025 до Суду надійшли додаткові письмові пояснення позивача у яких останній зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції стосовно недоведення позивачем обставин навмисного введення ОСОБА_1 в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення оспорюваного правочину. За твердженням позивача, наявність рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 12.04.2019 у справі № 663/2980/16-ц безумовно свідчить про обізнаність відповідача щодо реєстрації права власності на складові частини туристичної бази "Чорномор" (спальний корпус, літ "Щ" та спальний корпус, літ "Ю") за іншими фізичними особами, а отже і про свідоме замовчування перед позивачем таких обставин. Відповідач, з метою отримання більш високої ціни за об`єкт приватизації в цілому навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення оспорюваного правочину.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2015 у справі № 5024/1416/2011, витребувано з володіння Херсонського обласного приватного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" на користь держави в особі Фонду державного майна України майно туристичної бази "Чорномор", яке розташоване по вул. Набережій, 5, у смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області. Вказані рішення набрали законної сили.
5.2. На підставі судових рішень у справі № 5024/1416/2011 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.02.2016 зареєстровано право державної власності на туристичну базу "Чорномор" за реєстраційним номером 736022765247 (номер запису про право власності 13558011).
5.3. Наказом Фонду державного майна України від 25.05.2021 №877 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 06.01.2021 №5 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 (із змінами)" об`єкт соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247), розташований за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вулиця Набережна, будинок 5, включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році.
5.4. Наказом Регіонального відділення від 27.05.2021 № 401 прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247)", який розташований за адресою: вул. Набережна, 5, смт. Лазурне, Скадовський район, Херсонська область, та перебуває на балансі Державного підприємства "Управління справами Фонду державного майна України", шляхом продажу на аукціоні.
5.5. Регіональним відділенням 01.09.2021 у Відомостях приватизації опубліковано інформаційне повідомлення про продаж на аукціоні з умовами об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247).
5.6. Відповідне інформаційне повідомлення також 01.09.2021 опубліковано в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі".
5.7. Інформаційне повідомлення, зокрема, містить таку інформацію:
- Інформація про об`єкт приватизації - найменування об`єкта приватизації: "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247);
- місцезнаходження об`єкта - Херсонська область, Скадовський район, смт Лазурне, вул. Набережна, 5;
- найменування балансоутримувача - Державне підприємство "Управління справами Фонду державного майна України" (код за ЄДРПОУ 39950170).
5.8. У відомостях про об`єкт зазначено, що до складу об`єкта "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247) входять, зокрема, і спальний корпус "Щ", загальною площею 181,8 кв.м, та спальний корпус "Ю", загальною площею 164,0 кв.м.
Вказано, що об`єкт належить до державної форми власності.
5.9. Також зазначено відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами 6524755500:01:001:1764, 6524755500:01:001:1763, 524755500:01:001:1762 на яких розташований об`єкт та які належать до комунальної власності.
5.10. Позивач 16.09.2021 подав Товариству з обмеженою відповідальністю "Національна електронна біржа" заяву на участь у приватизації об`єкта малої приватизації: "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247)", який розташований за адресою: вул. Набережна, 5, смт. Лазурне, Скадовський район, Херсонська область, за ідентифікатором лота №UA-PS-2021-09-03-000047-, а також сплатив на банківський рахунок оператора електронного майданчика гарантійний внесок для участі в аукціоні №UA-PS-2021-09-03-000047-2 у сумі 391 400,00 грн.
5.11. 20.09.2021 відбувся електронний аукціон з реалізації об`єкта соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247) за результатами якого переможцем аукціону визначено позивача.
5.12. У подальшому 19.10.2021 між Регіональним відділенням (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247).
5.13. За умовами пункту 1.1. договору купівлі-продажу продавець зобов`язався передати у власність покупцю, котрий став переможцем електронного аукціону №UA-PS-2021-09-03-000047-2, об`єкт малої приватизації - об`єкт соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247), розташований за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вулиця Набережна, будинок 5 (далі - об`єкт приватизації), а покупець зобов`язався прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.
5.14. Об`єкт приватизації належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - номер запису про право власності №13558011 від 29.02.2016. Об`єкт розташований на земельних ділянках: загальною площею 1,2 (одна ціла дві десятих) га, кадастровий номер земельної ділянки 6524755500:01:001:1763, загальною площею 8,94024 (вісім цілих дев`ять тисяч двадцять чотири десятитисячних) га, кадастровий номер земельної ділянки 6524755500:01:001:1762.
5.15. Перелік майна, яке входить до складу об`єкта приватизації та передається у власність покупцю, наведено у додатку, що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2. Договору).
5.16. Згідно з додатком до договору до переліку майна, яке входить до складу об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення "Туристична база "Чорномор", зокрема входить: будівля, спальний корпус, літ. "Щ", загальною площею 181,8 кв.м; будівля, спальний корпус, літ. "Ю", загальною площею 164,0 кв.м.
5.17. У пункті 2.1. договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 20.09.2021 №UA-PS-2021-09-03-000047-2, затвердженого наказом Регіонального відділення від 27.09.2021 №677 "Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону UA-PS-2021-09-03-000047-2 з продажу об`єкта малої приватизації об`єкта соціально-культурного призначення - "Туристична база "Чорномор" (реєстраційний номер 736022765247)", ціна продажу об`єкта становить 23 520 001,21 грн, у тому числі ПДВ - 3 920 000,20 грн.
5.18. Покупець зобов`язаний сплатити за придбаний об`єкт приватизації 23 520 001,21 грн з урахуванням ПДВ, у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня підписання цього договору в порядку, встановленому пунктом 2.2 договору.
5.19. У пункті 2.2. договору визначено, що розрахунки за об`єкт приватизації здійснюються в такому порядку:
- гарантійний внесок для участі в аукціоні, сплачений покупцем на банківський рахунок оператора електронного майданчика Товариства з обмеженою відповідальність "Національна електронна біржа" в сумі 391 400,00 грн, що становить 10 % (відсотків) стартової ціни об`єкта приватизації, зараховується покупцеві в рахунок ціни продажу об`єкта приватизації шляхом його перерахування на рахунок, зазначений в інформаційному повідомленні: розрахунковий рахунок №UA738201720355209001000001233, код ЄДРПОУ 21295778, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО - 820172;
- протягом 10 днів з дня підписання цього договору на сплачені покупцем грошові кошти в сумі 391 400,00 грн покупець зобов`язаний перерахувати на рахунок продавця: розрахунковий рахунок №UA948201720355539001000001233, код ЄДРПОУ 21295778, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО - 820171, ПДВ у розмірі 78 280,00 грн;
- кошти покупця в розмірі 23 050 321,21 грн, з урахуванням ПДВ 3 841 720,20 грн за придбаний об`єкт приватизації сплачуються покупцем шляхом безготівкового перерахування на рахунок продавця UA948201720355539001000001233, код ЄДРПОУ 21295778, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО - 820172, протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору (пункт 2.2 Договору).
5.20. На виконання умов договору 27.10.2021 позивач сплатив 78 280,00 грн ПДВ на рахунок відповідача, вказаний в договорі.
5.21. Згідно з умовами пункту 3.1 договору право власності на об`єкт приватизації виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору, сплати в повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації разом із неустойкою (у разі її нарахування) та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав. Державну реєстрацію права власності здійснює приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу одразу після передачі об`єкта приватизації.
5.22. За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору передача об`єкта приватизації покупцю здійснюється продавцем у п`ятиденний строк після сплати покупцем у повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації, разом із неустойкою (у разі її нарахування). Передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття його покупцем засвідчуються актом приймання передачі, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності).
5.23. Відповідно до положень пункту 6.1 договору покупець зобов`язаний в строк та порядку, встановлені цим договором, сплатити ціну продажу об`єкта приватизації, разом із неустойкою (у разі її нарахування).
5.24. Виключними умовами для розірвання договору об`єкта приватизації в порядку, передбаченому чинним законодавством, є несплата покупцем коштів за об`єкт приватизації протягом 60 днів з дати підписання договору відповідно до умов договору (пункт 11.4. договору).
5.25. Договір підписаний представниками сторін, скріплений печаткою Фонду та посвідчений 19.10.2021 приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу Сперчуном О. О., зареєстрований у реєстрі за №1539.
5.26. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.07.2023 у справі № 916/3652/22 задоволено позову Регіонального відділення, за участю Херсонської обласної прокуратури до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації; договір купівлі-продажу від 19.10.2021 розірвано на підставі пункту 11.4 договору, частини другої статті 651 ЦК України, частини третьої статті 24, пункту 1 частини третьої статті 26, частини четвертої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на час укладення договору), у зв`язку з тим, що покупець протягом 60 календарних днів (до 20.12.2021 включно) не виконав зобов`язання щодо повної сплати ціни об`єкта приватизації.
5.27. Крім того, у провадженні Господарського суду Одеської області знаходиться справа № 916/1626/23 за позовом Регіонального відділення до ОСОБА_1 про стягнення 1 176 000,00 грн збитків, пов`язаних з невиконанням умов договору купівлі-продажу об`єкту приватизації.
5.28. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував на те, що під час збору доказів, які стосуються судової справи № 916/1626/23 його адвокатом отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.10.2023 № 351492936 та виявлено факт одночасної реєстрації права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна за різними власниками.
5.29. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на 23.10.2023 за Державою в особі Фонду Державного майна України зареєстровано право власності на такий об`єкт нерухомого майна:
Актуальна інформація про об`єкт речових прав - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 736022765247;
Тип об`єкта - туристична база "Чорномор", об`єкт житлової нерухомості: Ні.
Адреса - Херсонська обл., Скадовський р-н, смт. Лазурне, вулиця Набережна. буд.5.
Серед іншого майна, до складу вказаного об`єкта речових прав входять, зокрема, і такі будівлі: будівля, спальний корпус "Щ", загальною площею181,8 кв.м; будівля, спальний корпус "Ю", загальною площею 164,0 кв.м.
Актуальна інформація про речове право - номер відомостей про речове право: 13558011
Тип речового права - право власності
Дата, час державної реєстрації - 29.02.2016 14:34:17
Державний реєстратор: Скакун Сергій Олександрович, Суворовське районне управління юстиції у м. Херсоні, Херсонська обл.
Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28589637 від 04.03.2016 09:49:42, Скакун Сергій Олександрович, Суворовське районне управління юстиції у м. Херсоні, Херсонська обл.
Документи, подані для державної реєстрації - довідка щодо відсутності самочинно збудованих будівель на об`єкті нерухомого майна, серія та номер: 114, виданий 04.02.2018, видавник - ФОП Козинець О.П.; рішення суду, серія та номер - № 5024/1416/2011, виданий 15.01.2015, видавник - Одеський апеляційний господарський суд; рішення суду, серія та номер - № 2119/2-965/2011, виданий 24.04.2012, видавник - Скадовський районний суд Херсонської області; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 04.02.2018, видавник - ФОП Козинець О.П.
Розмір частки - 1/1.
Власники - Держава, Орган державної влади, Фонд Державного майна України, код ЄДРПОУ: 00032945, країна реєстрації: Україна.
5.30. Крім того, відповідно до інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на 23.10.2023 за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровано право спільної часткової власності на такий об`єкт нерухомого майна:
Актуальна інформація про об`єкт речових прав - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 456912565247.
Тип об`єкта: із туристичної бази "Чорномор" спальний корпус літ. "Щ", спальний корпус літ. "Ю".
Об`єкт житлової нерухомості - Ні.
Адреса - АДРЕСА_1 .
Земельні ділянки місця розташування - кадастровий номер: 6524755500:01:063:0003, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, під розміщення турбази "Чорномор".
Номер об`єкта в РПВН - 34038745.
Відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна - спальний корпус "Щ", загальною площею 260,9 кв.м; спальний копус "Ю", загальною площею 260,9 кв.м.
Актуальна інформація про речове право - номер відомостей про речове право: 40807229.
Тип речового права - право власності.
Дата, час державної реєстрації - 02.03.2021 16:08:00.
Державний реєстратор - приватний нотаріус Шулік Альона Олександрівна, Херсонський міський нотаріальний округ, Херсонська обл.
Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56893136 від 02.03.2021 17:21:09, приватний нотаріус Шулік Альона Олександрівна, Херсонський міський нотаріальний округ, Херсонська обл.
Документи, подані для державної реєстрації - договір купівлі-продажу, серія та номер: 288, виданий 02.03.2021, видавник: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Шулік Альона Олександрівна.
Вид спільної власності - спільна часткова.
Власники - ОСОБА_2 (розмір частки: 1/3), ОСОБА_3 (розмір частки: 1/3), ОСОБА_4 (розмір частки: 1/3).
5.31. Суд апеляційної інстанції також встановив, що згідно з договором купівлі-продажу від 02.03.2021 (посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Шулік Альоною Олександрівною 02.03.2021 та зареєстрований в реєстрі за №288) ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (покупці) придбали у продавця ОСОБА_5 нерухоме майно із туристичної бази "Чорномор" - спальний корпус літ. "Щ", загальною площею 260,9 кв.м, спальний корпус літ. "Ю", загальною площею 260,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
5.32. Згідно із пунктом 2 договору купівлі-продажу від 02.03.2021 вказане нерухоме майно належало продавцю ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М.М. 18.09.2014 за реєстровим №850. Державну реєстрацію права власності продавцю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіним М.М. 18.09.2014, номер запису про право власності: 7046885, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 456912565247.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 12.04.2019 у справі № 663/2980/16-ц, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 09.10.2019, відмовлено Фонду державного майна України у задоволені позовних вимог до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування від 18.09.2014 № 850 нерухомого майна, що розташоване в АДРЕСА_1, а саме - спального корпусу "Щ" 260,9 кв.м. та спального корпусу "Ю" 260,9 кв.м; визнання недійсним іпотечного договору №612 від 04.06.2016 нерухомого майна, що розташоване в АДРЕСА_1, а саме: спального корпусу "Щ" 260,9 кв.м. та спального корпусу "Ю" 260,9 кв.м. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Фонду державного майна України, за участю третьої особи ОСОБА_6, про визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/1 частин спального корпусу "Щ", 260,9 кв.м. та спального корпусу "Ю", 260,9 кв.м. туристичної бази "Чорномор", яка розташована по АДРЕСА_1, та скасування державної реєстрації права власності Фонду державного майна України на вказане майно.
5.33. Судові рішення у справі № 663/2980/16-ц в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів. За висновками суду вимоги про визнання недійсними договору дарування та договору іпотеки не породжують правових наслідків, які б відповідали викладеній у позовній заяві меті, адже право власності ОСОБА_7 набув на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2011, який на даний час є чинним. При цьому, питання про визнання цього договору недійсним позивачем не порушувалось.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною звернення до суду є наявність / відсутність підстав для визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору.
7.2. Причиною касаційного оскарження стало питання правильності застосування судом апеляційної інстанції положень статті 230 ЦК України та, відповідно, наявності / відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
7.3. Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору.
7.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.
7.7. Касаційне провадження у даній справі відкрито за касаційною скаргою Регіонального відділення на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.8. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
7.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
7.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.13. Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що при ухваленні оспорюваної постанови судом апеляційної інстанції застосовано норми права (статті 230 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19.
7.14. У контексті доводів касаційної скарги, висновків суду апеляційної інстанції та підстав касаційного оскарження Суд враховує таке.
7.15. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору. Таку недійсність позивач мотивував приписами статті 230 ЦК України та стверджував, що на момент укладення договору купівлі-продажу відповідач приховав від позивача повну й об`єктивну інформацію про об`єкт нерухомого майна, який є предметом договору, чим ввів позивача, як покупця в оману, зокрема, що право власності на складові частини предмету купівлі-продажу "Туристична база "Чорномор" (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") належить іншим фізичним особам.
7.16. Предметом розгляду у справі № 910/15715/19 були вимоги Товариства до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання недійсним договору купівлі-продажу активів на підставі статей 229, 230 ЦК України. Таку недійсність позивач обґрунтовував у тому числі і тим, що відповідач умисно ввів в оману позивача (покупця), шляхом повідомлення обставини, що не відповідають дійсності, зокрема, щодо можливості використання майна за цільовим призначенням, вартості майна та підстав його реалізації.
7.17. Враховуючи викладене, означена вище справа (№ 910/15715/19) та справа, що розглядається є схожими в частині, що стосується предмету позову (визнання недійсними правочинів), підстав (вчинення правочину під впливом обману), нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (стаття 230 ЦК України), а тому є подібними у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
7.18. Зокрема, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано правовий висновок, викладений у означеній постанові Верховного Суду, а саме такого змісту: "….для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.
Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману".
7.19. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції заначив про те, що відповідач напевно знаючи про наявність одночасної реєстрації права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна за різними власниками у тому числі і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила би у правовідносини з відповідачем, невигідні для неї, достовірно не проінформував потенційних покупців про об`єкт приватизації (у тому числі позивача) та виставив на приватизацію спірні спальні корпуси (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") право власності на які належить іншим фізичним особам.
7.20. З огляду на, що і дійшов висновку, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу позивач помилився стосовно тих властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, що, відповідно, вплинуло на його волевиявлення. Позивач не укладав би оскаржуваний договір купівлі-продажу, якби йому було відомо, що існує одночасна реєстрація права власності на один і той же об`єкт нерухомого майна за різними власниками, а відтак, існують підстави, які зумовлюють визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним як такого, що вчинений під впливом обману.
7.21. Досліджуючи та аналізуючи зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
7.22. Згідно з частинами першою-третьої, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
7.23. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
7.24. Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
7.25. Зокрема, відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
7.26. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
7.27. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
7.28. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
7.29. Таким чином за змістом наведеної норми з урахуванням частини першої статті 229 ЦК України, істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
7.30. При цьому сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (частина друга статті 230 ЦК України).
7.31. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
7.32. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
7.33. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
7.34. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
7.35. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 140/2589/15-ц, від 06.04.2020 у справі № 293/780/18, від 28.04.2020 у справі № 263/16688/17, від 11.09.2024 у справі № 697/1148/23, від 04.12.2024 у справі № 761/6243/19, тощо.
7.36. У постановах від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19, від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд наголосив, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
7.37. Як зазначалось, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу позивач, як сторона цього договору, стверджував про умисне приховання Регіональним відділенням інформації, яка стосується об`єкта приватизації. Зокрема, інформації про те, що право власності на складові частини предмету купівлі-продажу "Туристична база "Чорномор" (спальний корпус, літ. "Щ" та спальний корпус, літ. "Ю") зареєстровано за іншими фізичними особами.
7.38. Отже під час вирішення справи суди першої та апеляційної інстанцій перш за все мали встановити на підставі наданих учасниками справи доказів наявність чи відсутність перелічених позивачем обставин та заперечення чи замовчування їх існування відповідачем.
7.39. За приписами статті 74 ГПК України обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
7.40. Суд вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанцій стосовно того, що позивачем не доведено істотних обставин, зокрема, наявність умислу з боку відповідача щодо введення іншої сторони в оману, а також і сам факт обману.
7.41. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з судовими рішеннями у справі № 5024/1416/2011 право власності на туристичну базу "Чорномор" визнано за державою в особі Фонду державного майна України. Відповідно до вимог статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на підставі вищезазначеного судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право державної власності на туристичну базу "Чорномор" за реєстраційним номером 736022765247.
7.42. При цьому, як встановили суди, згідно з інформацією з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.10.2021 власником об`єкта нерухомого майна "Туристична база "Чорномор" (складовими частинами якого є в тому числі спальний корпус "Щ", загальною площею 181,8 кв. м. та спальний корпус "Ю", загальною площею 164,0 кв. м.) є Фонд державного майна України.
7.43. Ураховуючи вказані норми законодавства, колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачем доведено наявність в спірному випадку умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та самого факту обману. Тобто наявність одночасно трьох складових, необхідних для визнання недійсним оспорюваного ним правочину.
7.44. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень на них, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції за наявності підтвердження факту реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна "Туристична база "Чорномор" (складовими частинами якого є в тому числі спальний корпус "Щ", загальною площею 181,8 кв. м. та спальний корпус "Ю", загальною площею 164,0 кв. м.) за Фондом державного майна, а також за відсутності доказів на підтвердження обставин щодо наявності у позивача будь-яких перешкод у виконання умов договору, у тому числі і доказів, що підтверджують факт відмови позивачу у реєстрації права власності на майно яке предметом оспорюваного договору, дійшов заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
7.45. У цьому контексті Суд наголошує на тому, що у практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема, закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
7.46. Колегія суддів у розгляді даного спору також звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, у якій вказано, що "функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі".
7.47. Отже, за встановлених у цій справі фактичних обставин спору, Суд зазначає, що державна реєстрація права власності за державою в особі Фонду державного майна України згідно з судовим рішенням у справі № 5024/1416/2011 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права.
7.48. Крім того Суд також враховує, що згідно з положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених Законом.
7.49. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині того, що позивач проявивши принципу розумної обачності за бажанням, з метою з`ясування всієї інформації стосовно об`єкту, який він має намір придбати мав можливість отримати всю зазначену ним на обґрунтування своїх позовних вимог інформацію до прийняття рішення щодо участі в аукціоні та/або до підписання оспорюваного договору купівлі-продажу.
7.50. У вирішенні доводів скаржника Суд першочергово враховує, що обов`язок доведення факту обману покладається на позивача. Заявляючи вимоги про визнання недійсним правочину на підставі стате 229, 230 ЦК України позивач має довести винні, навмисні дії відповідача та наявність умислу у в його діях.
7.51. Разом з тим, позивач заявляючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу не довів обставин щодо відсутності зареєстрованого права власності на туристичну базу "Чорномор" (складовими частинами якого є в тому числі спальний корпус "Щ", загальною площею 181,8 кв. м. та спальний корпус "Ю", загальною площею 164,0 кв. м.) за державою в особі Фонду державного майна України, як і не довів обставин щодо наявності у нього будь-яких перешкод у реалізації свого права на набуття означеного майна у власність та відповідної державної реєстрації цього права.
7.52. Таким чином, за фактичних обставин спору, встановлених судами попередніх інстанцій, а також ураховуючи висновок, викладений, зокрема у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19 щодо застосування статей 229, 230 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про введення його в оману Регіональним відділенням при укладенні договору купівлі-продажу, а отже і відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним згідно зі статями 215, 230 ЦК України.
7.53. Натомість суд апеляційної інстанції означеного не врахував.
7.54. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.12.2021 у справі № 910/15715/19, знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
7.55. Отже, скаржником мотивовано та доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права (вимоги статті 230 ЦК України), скасувавши рішення суду першої інстанції, що відповідало закону.
7.56. Зважаючи на наведене вище, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в цій частині, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог слід скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову - залишити без змін.
7.57. Разом з тим колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 170 ЦК України, статті 45 Бюджетного кодексу України та Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 № 226 (у редакції наказу від 29.05.2008 № 181), без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
7.58. У цьому контексті Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у означеній постанові навпаки наголосила на тому, що у категорії спорів про стягнення коштів з Державного бюджету відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету. Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
7.59. З огляду на наведені вище міркування Суд також не вбачає підстав для надання оцінки застосуванню судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права у контексті доводів касаційної скарги, які викладені у абзаці 4 пункту 4.1.1. та пункті 4.1.5. цієї постанови.
7.60. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
7.61. Доводи відзиву на касаційну скаргу спростовуються наведеним вище у цій постанові.
7.62. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано позивачу та відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні, визначальні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.