ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 920/551/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
позивача - Денисенко Р. В.,
відповідача - Скубира О. М.,
третьої особи-1 - не з`явився,
третьої особи-2 - Гаврищук Е. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"
на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2024 (суддя Заєць С. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (колегія суддів: Михальська Ю. Б. - головуюча, Іоннікова І. А., Тищенко А. І.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Науково-дослідний і проєктно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування"
до Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Фонд державного майна України; 2) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Акціонерне товариство "Науково-дослідний і проєктно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" (далі - ВНДІАЕН; Інститут) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" (далі - Завод) заборгованості у розмірі 11 531 493,51 грн, з яких: 8 055 822,73 грн сума основного боргу, 2 255 520,45 грн пені, 471 288,88 грн штрафу, 137 501,96 грн 3 % річних, 611 359,49 грн інфляційних втрат.
1.2 Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 15.09.2009 № 5771 (далі - Договір) за період з січня 2022 року до лютого 2023 року.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Господарський суд Сумської області рішенням від 12.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, позов задовольнив частково: стягнув із Заводу на користь ВНДІАЕН 8 055 822,73 грн боргу, 1 579 125,25 грн пені, 471 288,88 грн 7 % штрафу, 135 428,51 грн 3 % річних, 611 359,49 грн інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовив.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що позивач належними та допустимими доказами довів факт користування відповідачем орендованим майном у спірному періоді, тоді як відповідач не надав суду доказів на підтвердження здійснення оплати платежів за Договором у спірному періоді на загальну суму 8 055 822,73 грн, а отже, порушив господарське зобов`язання, встановлене для нього Договором. При цьому суди відхилили доводи відповідача про відсутність його вини у невиконанні зобов`язань з оплати за Договором через дію форс-мажорних обставин.
2.3 Ураховуючи обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язання за Договором, перевіривши розрахунок пені та штрафу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що арифметично правильним є нарахування пені у розмірі 1 579 125,25 грн та 7 % штрафу у розмірі 471 288,88 грн.
2.4 Також, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3 % річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими вимоги щодо стягнення 135 428,51 грн 3 % річних і 611 359,49 грн інфляційних втрат.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи
3.1 Завод у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3.2 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05.11.2024 у справі № 920/570/23 з аналогічним предметом і сторонами у справі, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 28.09.2023 року у справі № 904/3057/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23 та від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22 (щодо розповсюдження дії постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 № 187 (далі - Постанова КМУ № 187) на позивача); від 22.06.2022 по справі № 904/5328/21, від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21, від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21, від 21.07.2021 № 912/3323/20, від 13.09.2023 № 910/7679/22 та від 19.08.2022 № 908/2287/17 (щодо форс-мажорних обставин); від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 05.04.2018 у справі № 905/1180/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17 та від 27.01.2020 № 910/5051/19 (щодо застосування штрафних санкцій).
3.3 Фонд державного майна (далі - Фонд) у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість останньої, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
3.4 Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені у ній доводи і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення і постанову - без змін.
3.5 Третя особа-2 у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали Договір, відповідно до умов якого:
позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нерухоме майно, найменування, кількість, вартість якого вказано у додатку № 1 до цього Договору. Майно знаходиться за адресою: вулиця 2-га Залізнична, будинок № 2 у місті Суми. Загальна вартість майна згідно зі звітом про оцінку на 31.03.2009 становить 9 287 062 грн (пункт 1.1);
одночасно з правом оренди нерухомого майна орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди, площею 2,7703 га (пункт 1.5);
орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМУ постановою від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - серпень 2009 року, 120 267,45 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2009 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за вересень 2009 року (пункт 3.1);
орендна плата сплачується у безготівковому вигляді щомісячно, на підставі виставленого рахунку, в строк не пізніше 10 банківських днів з дати завершення попереднього місяця, в гривнях України шляхом перерахування на банківський рахунок орендодавця, зазначений в статті цього Договору "Платіжні та поштові реквізити Сторін" (пункт 3.6);
орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (пункт 3.7);
у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар сплачує також штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості (пункт 3.8);
за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 9.1);
орендодавець не відповідає за зобов`язаннями орендаря. Орендар не відповідає за зобов`язаннями орендодавця. Орендар відповідає за своїми зобов`язаннями і за зобов`язаннями, за якими він є правонаступником, виключно власним майном. Стягнення за цими зобов`язаннями не може бути звернене на орендоване державне майно (пункт 9.2);
Договір укладено строком на 10 років, що діє з 15 вересня 2009 року до 30 червня 2019 року (пункт 10.1);
умови Договору зберігають силу протягом усього строку цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань (пункт 10.2);
зміни до умов Договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (пункт 10.3);
у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором (пункт 10.4).
4.2 Згідно з актом прийому-передачі до Договору 01.10.2009 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нерухоме майно згідно з переліком.
4.3 Крім того, 06.07.2010 сторони уклали договір № 1 про внесення змін до Договору, яким виклали пункт 3.6. Договору в новій редакції: орендна плата сплачується у безготівковому вигляді щомісячно на підставі виставленого рахунка-фактури в строк не пізніше 10 банківських днів з дня отримання рахунка-фактури, в гривнях України шляхом перерахування на банківський рахунок орендодавця, зазначений в статті цього договору "Платіжні та поштові реквізити Сторін".
4.4 02.09.2010 сторони уклали договір № 2 про внесення змін до Договору, у пункті 1 якого сторони дійшли згоди змінити додатки № 4 "Розрахунок частини податку на землю, що підлягає компенсації орендарем за користування земельною ділянкою" та 4.1. "Схема земельної ділянки ВАТ "ВНДІАЕН" до договору № 5771 від 15.09.2009, виклавши їх в новій редакції: Додатки додаються до цього договору".
4.5 Також 13.05.2019 сторони уклали договір № 3 про внесення змін до Договору, у якому виклали в новій редакції пункт 10.1. Договору: цей договір укладено строком на 20 років, що діє з дня державної реєстрації 15.09.2009 до 30.06.2029. Також сторони дійшли згоди про зміну додатку № 4 "Розрахунок частини орендної плати за землю, що підлягає компенсації орендарем за користування земельною ділянкою", виклавши його в новій редакції.
4.6 Позивач надав відповідачу послуги з оренди нерухомого майна на загальну суму 8 055 822,76 грн, що підтверджується доданими до матеріалів справи актами, підписаними та скріпленими печатками сторін, та послуги з використання земельної ділянки (компенсація частини орендної плати за землю), визначені в Договорі, що підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2022 № 9068 на суму 71 779,68 грн.
4.7 Відповідно до листа Заводу від 01.11.2022 № 26-07/02763 відповідач, беручи до уваги законодавчі обтяження, які унеможливлюють сплату орендної плати, а також значне погіршення фінансово-економічної ситуації, скорочення тривалості робочого тижня на підприємстві, проінформував позивача про те, що не має наміру використовувати з 01.11.2022 орендоване майно згідно з договорами № 5772, № 6353, № 6352 та № 5771, у зв`язку з чим пропонує розглянути можливість розірвання вказаних договорів або зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування).
4.8 У відповіді на цей лист відповідача позивач зазначив, що згідно з умовами зазначених діючих договорів та чинного законодавства України відсутні підстави для розірвання (припинення) договорів або зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування). Договір № 5771 від 15.09.2009 укладений на строк до 30.06.2019 та пролонговано до 30.06.2029.
4.9 За таких обставин позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати послуг з оренди, звернувся з позовом у цій справі.
4.10 Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те що згідно з витягом з ЄДРПОУ станом на 14.06.2023 кінцевим бенефіціарним власником Заводу є ОСОБА_1, який проживає в російській федерації, водночас 47,4687 % акцій підприємства позивача належить юридичній особі, створеній відповідно до законодавства російської федерації.
4.11 Зазначене, як стверджує відповідач, унеможливлює здійснення оплати наданих послуг оренди у встановлений Договором строк, оскільки такі дії підпадають під дію мораторію, встановленого Постановою КМУ № 187, та під заборону, встановлену постановою правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" (далі - Постанова НБУ № 18).
4.12 Також відповідач вказує на настання для нього форс-мажорних обставин, які спричинені військовою агресією російської федерації проти України та, як наслідок, прийняття зазначених постанов КМУ та НБУ, на підтвердження чого надав суду сертифікат Сумської торгово-промислової палати від 07.07.2023 № 5900-23-3149.
4.13 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.14 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України)
4.15 Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, позивач належними та допустимими доказами довів факт користування відповідачем орендованим майном у спірному періоді.
4.16 Разом з тим суд відхилив посилання відповідача на настання для нього форс-мажорних обставин з моменту початку воєнних дій (з 24.02.2022), зазначивши що з урахуванням принципів добросовісності та розумності Завод був зобов`язаний невідкладно (ще у лютому-березні 2022 року) повідомити ВНДІАЕН про неможливість виконання зобов`язань за Договором.
4.17 Отже, суд першої інстанції виснував, що оскільки відповідач не повідомляв позивача про неможливість виконання зобов`язань за Договором (матеріали справи не містять таких доказів), відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання зобов`язання за Договором у зв`язку з форс-мажорними обставинами.
4.18 Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
4.19 При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 09.02.2023 у справі № 591/5295/22 передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління шляхом передачі їх в управління у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", нематеріальні активи, основні засоби, інвестиційну нерухомість (перелік наведено у резолютивній частині ухвали), які належать ВНДІАЕН, що прямо належать ТОВ "Компанія з управління майновим комплексом" (ІНН; 1137232068, російська федерація, м. Тюмень, вул. Новаторів, б. 12/3), загальний розмір балансової (залишкової) вартості яких становить 37 385 215,52 грн.
4.20 Відповідно до інформації, наведеної в цій ухвалі, згідно з матеріалами кримінального провадження № 22022200000000106 від 03.08.2022 цінні папери (акції), емітентом яких є ВНДІАЕН (код ЄДРПОУ 00220477, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, б. 2), належать таким фізичним та юридичним особам:
держава в особі керуючого рахунком Фонду державного майна України (00032945) - 50+1 %;
ТОВ "Компанія з управління майновим комплексом" (ІНН: 1137232068, російська федерація, м. Тюмень, вул. Новаторів, б. 12/3), у кількості 21330168 штук (номінальна вартість за одиницю 0,25), що дорівнює 47,4687 %;
АО "Сумський завод "Насосенергомаш" (Україна, 05785448, місто Суми, площа Привокзальна, будинок 1) - 0,2255 %;
громадянину російської федерації ОСОБА_2 - 0,004967 %;
громадянину України ОСОБА_3 - 0,177410 %;
громадянину України ОСОБА_4 - 0,164147 %;
громадянину України ОСОБА_5 - 0,142932 %;
громадянину України ОСОБА_6 - 0,000002 %;
акції, щодо яких НДУ не розкриває інформації у зв`язку із ліквідацією зберігачів.
4.21 Отже, з урахуванням встановлених у згаданих ухвалах обставин того, що 47,4687 % акцій підприємства позивача належить юридичній особі, створеній відповідно до законодавства російської федерації - ТОВ "Компанія з управління майновим комплексом", суд апеляційної інстанції зауважив, що на діяльність позивача та спірні правовідносини поширюється дія Постанови КМУ № 187.
4.22 Водночас колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу на те, що згідно з підпунктом 1 пункту 1 в редакції Постанов КМУ № 466 від 19.04.2022, № 480 від 19.04.2022 зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 719 від 24.06.2022, унормовано, що зазначене у пункті 1 Постанови КМУ № 187 обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, які є банками, або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку України дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.
4.23 При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що за зверненням (клопотанням) Фонду від 26.04.2022 № 10-71-4668 щодо надання дозволу на здійснення видаткових операцій за рахунками ВНДІАЕН, зупиненими згідно з постановою НБУ від 24.02.2022 № 18, Правління Національного банку України прийняло рішення щодо здійснення обслуговуючим банком видаткових операцій за рахунками ВНДІАЕН (рішення Правління Національного банку України від 02.05.2022 № 212-рш "Про здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками юридичних осіб"), що підтверджується листами НБУ від 06.05.2022 № 25-0005/32612 та Фонду від 11.05.2022 № 10-71-5326.
4.24 Враховуючи викладене у сукупності, суд апеляційної інстанції виснував, що Постанова КМУ № 187 не позбавляла (не забороняла) ВНДІАЕН права на звернення до відповідача з вимогою про погашення заборгованості та до суду про стягнення заборгованості за надані послуги за договорами оренди, а обмеження, які передбачені зазначеною Постановою КМУ № 187, до позивача не застосовуються та не позбавляють відповідача можливості здійснити оплату за Договором.
4.25 Що ж стосується заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не навів та не довів здійснення ним усіх можливих заходів для належного виконання зобов`язання згідно з Договором, не довів поважності причин прострочення та невиконання договірних зобов`язань перед позивачем та не навів інших виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, а тому суд, ураховуючи баланс інтересів сторін та їх фінансовий стан, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов`язання, виснував про відсутність достатніх правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90 %. На переконання суду апеляційної інстанції розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним з допущеним порушенням.
4.26 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
4.27 Оцінюючи викладені в касаційній скарзі узагальнені доводи відповідача, Верховний Суд виходить з такого.
4.28 В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
4.29 Зокрема, відповідно до Постанови КМУ № 187 до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
4.30 Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивного права, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
4.31 Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 05.11.2024 у справі № 920/570/23, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги.
4.32 Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач особою, щодо якої Постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ.
4.33 Зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається дослідження обставин щодо розповсюдження дії Постанови КМУ № 187 на спірні правовідносини; доводи відповідача, якими він обґрунтовував свої заперечення на позовну заяву у контексті унеможливлення здійснення оплати послуг оренди у встановлений Договором строк, оскільки такі дії підпадають під дію мораторію, встановленого Постановою КМУ № 187, суд не перевірив та не оцінив.
4.34 Водночас суд апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення виснував, що на діяльність позивача та спірні правовідносини поширюється дія Постанови КМУ № 187. Однак, враховуючи що Правління Національного банку України прийняло рішення щодо здійснення обслуговуючим банком видаткових операцій за рахунками ВНДІАЕН, обмеження, які передбачені зазначеною Постановою КМУ № 187, за висновком апеляційного господарського суду до позивача не застосовуються та не позбавляють відповідача можливості здійснити оплату за Договором.
4.35 Відповідач у своїй касаційній скарзі посилається на те, що матеріали справи, яка розглядається, не містять нормативно-правових актів або рішень Національного банку України про надання дозволу на здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій чи рішення Кабінету Міністрів України про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі (контролю) позивача, як це передбачено у підпункті 1 пункту 1 Постанови № 187.
4.36 За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
4.37 Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (статті 77 ГПК України).
4.38 Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).
4.39 Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови, апеляційний суд не встановив, чи містять матеріали справи згадане ним рішення Правління Національного банку України від 02.05.2022 № 212-рш "Про здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками юридичних осіб", а тому зроблений судом висновок у контексті наявності / відсутності відповідних обмежень щодо позивача згідно з Постановою КМУ № 187 не ґрунтується на безпосередньому дослідженні доказу, з посиланням на який суд виснував про ключові у цій справі обставини.
4.40 При цьому встановлення зазначених обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
4.41 Що ж стосується посилання апеляційного господарського суду на листи НБУ від 06.05.2022 № 25-0005/32612 та Фонду від 11.05.2022 № 10-71-5326 у контексті підстави зняття мораторію, запровадженого Постановою № 187, колегія зазначає, що листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому у органах юстиції у порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 826/2426/16).
4.42 Завод у касаційній скарзі зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо форс-мажорних обставин, посилаючись на об`єктивну неможливість виконання відповідачем умов Договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та прийняттям Постанови НБУ № 18, та з урахуванням того, що кінцевим бенефіціарним власником відповідача є громадянин рф.
4.43 Перевіряючи доводи скаржника у цій частині, суд касаційної інстанції зазначає таке.
4.44 Постановою НБУ № 18 встановлено певні обмеження у роботі банків в період воєнного стану. Зокрема, згідно з пунктом 15 Постанови НБУ № 18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації / Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації / Республіки Білорусь.
4.45 Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
4.46 У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
4.47 За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
4.48 Так, у частині 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
4.49 В абзаці 2 частини 2 статті 617 ЦК України та частині 2 статті 218 ГК України передбачено, що не вважається випадком непереборної сили, зокрема, недодержання (порушення) своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
4.50 Колегія звертає увагу, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.
4.51 Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
4.52 Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. З урахуванням ознак форс-мажорних обставин необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
4.53 Отже, відповідач має довести об`єктивну неможливість виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та прийняттям у зв`язку з цим Постанови НБУ № 18, якою застосовані певні обмеження у діяльності банків.
4.54 За встановлених у справі обставин вбачається, що для підтвердження настання обставин непереборної сили відповідач додав до матеріалів справи сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 07.07.2023 № 5900-23-3149, згідно з яким засвідчено, що зупинення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів російської федерації відповідно до Постанови НБУ № 18 фактично унеможливило виконання відповідачем зобов`язань з оплати орендної плати за Договором.
4.55 У постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, на яку також посилається скаржник, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
4.56 Крім того, повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.
4.57 Про те що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі. Подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21, про неврахування якого відповідач зазначає у касаційній скарзі.
4.58 Суди попередніх інстанцій відхилили доводи скаржника про відсутність його вини у невиконанні зобов`язань через дію форс-мажорних обставин. При цьому суди стосовно наданого відповідачем сертифіката ТПП зазначили, що: по-перше, 02.05.2022 Правління НБУ прийняло рішення № 212-рш щодо здійснення обслуговуючим банком видаткових операцій за рахунками ВНДІАЕН, а тому висновки ТПП про те, що постанова правління НБУ від 24.02.2022 № 18 унеможливила виконання зобов`язань з оплати орендної плати за Договором оренди (за спірними актами), є помилковими; по-друге, сам собою введений 24.02.2022 воєнний стан на території України не означає, що Завод не здійснював підприємницької діяльності, доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом та прийнятою постановою, що всі працівники не виконують професійних обов`язків у зв`язку з воєнними діями, матеріали справи не містять.
4.59 Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач зобов`язаний був невідкладно повідомити позивача про неможливість виконання зобов`язань за Договором.
4.60 Водночас оскаржувані судові рішення не містять дослідження та оцінки зазначеним обставинам у контексті причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання.
4.61 При цьому, посилаючись на рішення Правління НБУ рішення № 212-рш від 02.05.2022, суд апеляційної інстанції не зазначив, як таке рішення стосується відповідача, оскільки названим рішенням суд обґрунтовував можливість здійснення обслуговуючим банком видаткових операцій за рахунками ВНДІАЕН, а не Заводу. Натомість у касаційній скарзі відповідач зазначає, що неможливість здійснення орендних платежів по Договору також підтверджується листом Акціонерного товариства "Акцент Банк" від 08.08.2023 № 20.1.0.0.0/7-20230808/802, у якому банк повідомив, що операція з перерахунку коштів на рахунки юридичних осіб за договорами оренди відсутні у дозвільному переліку видаткових операцій, визначених пунктом 15 Постанови № 18. За твердженням відповідача, копія листа наявна у матеріалах справи. Проте зазначені доводи Заводу суди попередніх інстанцій не перевірили, тоді як на цей лист відповідач посилався у судах попередніх інстанцій.
4.62 Також суди попередніх інстанцій не встановили, чи містять положення укладеного сторонами Договору умову, яка позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення.
4.63 Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили, чи дійсно настання обставин, на які відповідач посилався, заперечуючи позов, знаходиться поза межами його впливу та має винятковий характер.
4.64 Відповідно до приписів статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
4.65 Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
4.66 Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
4.67 Згідно з частиною 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
4.68 У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини 4 статті 238 ГПК України).
4.69 У контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами обставин справи Суд зазначає про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог.
4.70 Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, ураховуючи предмет, підстави позову та аргументи учасників справи.
4.71 Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ураховуючи обставини цієї справи, знайшли своє часткове підтвердження, з міркувань, викладених у цій постанові.
4.72 З огляду на те що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи доводи касаційної скарги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.73 Верховний Суд вважає частково неприйнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
4.74 Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
4.75 Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у цій справі, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд