ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 754/15581/23
провадження № 51-5347км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
перекладача ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100030002786 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Сухумі Республіки Грузія, громадянина Грузії, має статус внутрішньо переміщеної особи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 17 вересня 2023 року о 13:00, перебуваючи на території ринку "Обрій" за адресою м. Київ, вул. Електротехнічна, 2, в умовах воєнного стану, маючи умисел на заволодіння чужим майном, відкрито заволодів із прилавку павільйону № НОМЕР_1 грошовими коштами, які належали ОСОБА_9, в сумі 5 100,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день вчинення кримінального правопорушення становило 186 150,00 грн, спричинивши потерпілому значну шкоду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_7 положень статей 69, 75 України, що призвело до м`якості призначеного покарання.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з судом першої інстанції про наявністьобставин, що пом`якшують покараннями, й при цьому не мотивував, яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Також апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, поза належною увагою залишив те, що засуджений вчинив злочин, який є тяжким, а також те, що він вчинений в умовах воєнного стану.
Вважає, що судом безпідставно враховано, що засуджений є внутрішньо переміщеною особою, а також тяжкий стан здоров`я, що спонукало його на вчинення тяжкого злочину.
Окрім того, апеляційний суд врахував одні й ті ж обставини як при обрані виду та розміру покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, так і при застосуванні положень ст. 75 цього Кодексу.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Захисник та засуджений заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 186 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69 КК України, що призвело до мʼякості призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів не вважає їх слушними.
Покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності й даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Підлягають також врахуванню такі об`єктивні та суб`єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, однак застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, також є гарантією призначення справедливого покарання й умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування припускає з`ясування і оцінку судом не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов`язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, які його всебічно характеризують.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував суспільну небезпечність вчиненого діяння, дані про його особу, який раніше не судимий (не має триваючої судимості), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, є внутрішньо переміщеною особою, посередньо характеризується за місцем проживання.
За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, відсутність тяжких наслідків, а також вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та інших обставин. Також суд першої інстанції врахував думку потерпілого ОСОБА_10 щодо відсутності претензій до обвинуваченого.
Враховуючи ці обставини, на думку колегії суддів касаційного суду, місцевий суд на підставі положень ст. 69 КК України обґрунтовано визнав можливим призначити ОСОБА_7 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 186 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким вироком суду через м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання, а також у зв`язку із застосуванням положень статей 69, 75 КК України, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду виклав доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень статей 69, 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання. Прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишив вирок місцевого суду без зміни. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, суд погодився з призначеним засудженому розміром покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України, а також з можливістю звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Однак, погоджуючись з позицією місцевого та апеляційного судів стосовно обґрунтованості застосування положень ст. 69 КК України, колегія суддів касаційного суду вбачає, що позиція апеляційного суду стосовно обґрунтованості застосування місцевим судом положень ст. 75 цього Кодексу не є належно вмотивованою, що є істотним порушенням положень КПК України.
На думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України невмотивованим та передчасним, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки зі змісту ухвали апеляційного суду не вбачаються конкретні підстави, передбачені положеннями цієї статті КК України, відмінні від підстав для застосування положень ст. 69 КК України або додаткові до них, на ґрунті яких апеляційний суд визнав можливим застосування цієї норми закону.
Ураховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд